Постанова 4813 № 521/16280/22

Номер провадження: 22-ц/813/1823/26 Справа № 521/16280/22 Головуючий у першій інстанції Маркарова С. В. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.04.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач), судді Назарова М.В., Лозко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 представник відповідача ОСОБА_3 третя особа - ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 09 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Маркарової С.В., у приміщенні того ж суду, у цивільний справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 , про стягнення коштів,- установив: Короткий зміст позовних вимог. Позивач звернулась до суду із вищевказаним позовом. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 послалась на те, що 6.09.2019 відповідач, яка є її рідною донькою, маючи нотаріальну довіреність на розпорядження майном позивача, реєстровий номер 2053 відчужила 17/25 домолодіння по АДРЕСА_1 . В порушення вимог закону та змісту довіреності донька не передала позивачу гроші, отримані від продажу майна. Натомість, 09.09.2019 відповідач, скориставшись юридичною необізнаністю матері, придбала на спірні кошти земельну ділянку із будинком не введеним в експлуатацію в ГО «Авангард-2» Овідіопольського району Одеської області, ділянка № НОМЕР_1 , оформивши право власності на ділянку на себе. Позивач стверджувала, що за змістом договору купівлі-продажу від 06.09.2019 донькою від продажу за довіреністю отримані 537 821 грн. 52 коп., а фактично 54 500 доларів США. Спірні кошти позивач вважала безпідставно набутим майном та просила в порядку ст. 1212 ЦК стягнути їх на її користь. Окрім задоволення позовних вимог позивач вважала можливим присудження судового збору. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Хаджибейського районного суду міста Одеси від 09 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 , про стягнення коштів задоволено. В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що в порушення вимог закону, мети правовідношення представництва i його юридичному змісту, отримані відповідачем кошти від продажу за довіреністю 17/25 домолодіння по АДРЕСА_1 , власником яких була позивач (довіритель) є безпідставно набутими відповідачем. Доводи апеляційної скарги. Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 09 жовтня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_1 , про повернення коштів до ОСОБА_2 відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права. Зокрема, вказує, що суд безпідставно поклав в основу рішення припущення про обов`язок відповідача передати кошти позивачу, хоча такий обов`язок прямо не передбачений змістом довіреності. На його думку, відповідач діяла в межах наданих повноважень і правомірно розпорядилася майном та коштами довірителя. Також наголошує, що суд не врахував преюдиційне значення іншого судового рішення, яким вже встановлено дійсність довіреності та правомірність дій відповідача, що виключає можливість повторного доведення цих обставин. Крім того, скаржник вважає помилковим застосування судом положень про безпідставне збагачення, оскільки між сторонами існували договірні (представницькі) правовідносини, а отже відсутні ознаки безпідставності набуття майна. Окремо зазначає, що суд неповно з`ясував обставини справи, неналежно оцінив докази та не дотримався принципів повного і всебічного розгляду. Щодо явки сторін. Представники сторін з`явились до судового засідання та надали свої пояснення. Позиція апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам закону в повній мірі виходячи з такого. Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що що 20.08.2019 позивач ОСОБА_1 нотаріально посвідченою довіреністю реєстровий номер 2053 уповноважила відповідача Заплаву К.М. розпоряджатись на умовах за її розсудом всім майном позивача та тим майном, яке буде придбано у майбутньому. За змістом довіреності вона була видана відповідачу для правильного та ефективного ведення справ позивача, в інтересах останньої. За договором купівлі-продажу від 06.09.2019 відповідач як представник позивача передала у власність третьої особи ОСОБА_4 власність позивача - 17/25 домолодіння по АДРЕСА_1 . Договір нотаріально посвідчений, реєстровий номер 1897, є чинним. За договором майно позивача відчужено за 537 821 грн. 52 коп. Відповідач визнала в судовому засіданні, що фактично отримала за спірним договором 54 500 доларів США, вказані кошти матері не передала та придбала земельну ділянку в ГО «Авангард -2» Овідіопольського району Одеської області, ділянка № НОМЕР_1 із будинком, який не введений в експлуатацію. Право власності на земельну ділянку відповідач оформила на себе. Суд першої інстанції задовольнивши позовні вимоги зазначив, що в порушення вимог закону, мети правовідношення представництва i його юридичному змісту, отримані відповідачем кошти від продажу за довіреністю 17/25 домолодіння по АДРЕСА_1 , власником яких була позивач (довіритель) є безпідставно набутими відповідачем, відповідно керувався ст. 1212-1214 ЦК України. Однак колегія суддів не погоджується з вказаним висновком виходячи з наступного. В апеляційній скарзі відповідач зауважив, що позивачем помилково визначено в якості правової підстави заявлених вимог про стягнення коштів, а судом першої інстанції задоволено вимоги в цій частині з підстав визначених нормами статей 1212 ЦК України. Водночас згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц). Суд першої інстанції не взяв до уваги той факт що відповідач діяв за чинною Довіреністю в межах повноважень та не розмежував стягнення на підставі договорів (правочинів) та повернення безпідставно набутого або збереженого майна, тобто невірно кваліфікував відносини між позивачем і відповідачем, неповно з`ясувавши обставини, що мають значення для справи (п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України). Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України). Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (частина третя статті 238 ЦК України). Представник завжди має вчиняти правочин в інтересах сторони, яку він представляє. Для забезпечення інтересів цієї сторони представнику заборонено вчиняти правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Словосполучення «у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є» необхідно розуміти так, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, у тому числі на користь інших осіб, включаючи тих, представником яких він одночасно є (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2024 року у справі № 159/4766/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 липня 2024 року у справі № 203/4168/19). Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (частина перша та третя статті 244 ЦК України). У Главі 68 ЦК України немає спеціальних вимог до форми договору доручення. Тому можливим є вчинення договору доручення в усній формі. З урахуванням змісту статті 244 ЦК України та принципу розумності довіреність має передбачати повноваження представника, необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов`язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Договірне представництво виключає можливість видання довіреності, яка передбачає можливість представника розпорядитися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить суті представництва. Видання довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладення договору доручення. На такі правовідносини поширюються положення, зокрема, статті 1006 ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 458/229/18). За договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя (частина перша статті 1000 ЦК України). Повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим (частина перша статті 1004 ЦК України). Повірений зобов`язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення (стаття 1006 ЦК України). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина друга статті 530 ЦК України). За відсутності домовленості повіреного з довірителем про встановлення строку (терміну) передання одержаного у зв`язку з виконанням доручення, таке передання має відбуватися негайно. Для цього довіритель не має заявляти вимогу про передання одержаного у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є винятком, який допускає припис речення другого частини другої статті 530 ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 458/229/18). Відповідно до матеріалів справи, 20.08.2019 позивач ОСОБА_1 нотаріально посвідченою довіреністю реєстровий номер 2053 уповноважила відповідача ОСОБА_2 розпоряджатись на умовах за її розсудом всім майном позивача та тим майном, яке буде придбано у майбутньому. За змістом довіреності вона була видана відповідачу для правильного та ефективного ведення справ позивача, в інтересах останньої. За договором купівлі-продажу від 06.09.2019 відповідач як представник позивача передала у власність третьої особи ОСОБА_4 власність позивача - 17/25 домолодіння по АДРЕСА_1 . Договір нотаріально посвідчений, реєстровий номер 1897, є чинним. За договором майно позивача відчужено за 537 821 грн. 52 коп. Відповідач визнала в судовому засіданні, що фактично отримала за спірним договором 54 500 доларів США, вказані кошти матері не передала та придбала земельну ділянку в ГО «Авангард -2» Овідіопольського району Одеської області, ділянка № НОМЕР_1 із будинком, який не введений в експлуатацію. Право власності на земельну ділянку відповідач оформила на себе. Оскільки, вчиняючи цей правочин за довіреністю, відповідач за змістом частини першої статті 237, частини першої статті 1000 ЦК України діяв від імені та в інтересах позивачки, то цим її інтересам кореспондує, зокрема, визначений у пункті 3 частини першої статті 1006 ЦК України обов`язок відповідача як повіреного передати позивачці гроші, отримані від реалізації її частки домоволодіння. Не виконувати цей обов`язок, а передати кошти позикодавиці, відступивши за частиною першою статті 1004 ЦК України від змісту отриманого доручення позивачки, відповідач не мав права, бо такий відступ суперечив її інтересам як довірительки. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що між сторонами виникли правовідносини, які випливають із договору доручення, підтвердженого виданою довіреністю, а тому підлягають правовому регулюванню нормами Глави 68 ЦК України. Факт отримання відповідачем грошових коштів у сумі 54 500 доларів США від відчуження майна позивача встановлений матеріалами справи та не заперечується самою відповідачкою. Разом з тим, відповідач, всупереч вимогам пункту 3 частини першої статті 1006 ЦК України, не передала позивачу грошові кошти, отримані у зв`язку з виконанням доручення, а розпорядилася ними на власний розсуд, придбавши нерухоме майно та оформивши право власності на себе. Колегія суддів зазначає, що такий спосіб реалізації повноважень представника суперечить правовій природі представництва, оскільки представник зобов`язаний діяти виключно в інтересах довірителя, а не у власних інтересах чи в інтересах третіх осіб. Доводи апеляційної скарги про відсутність у довіреності прямого обов`язку передати кошти не можуть бути прийняті судом, оскільки зазначений обов`язок прямо встановлений законом і не потребує додаткового закріплення у тексті довіреності. Крім того, посилання скаржника на преюдиційність рішення Малиновського районного суду м. Одеси є безпідставними, оскільки вказаним рішенням встановлено лише дійсність довіреності та правочину купівлі-продажу, однак не вирішувалось питання належного виконання відповідачем обов`язків повіреного щодо передачі отриманих коштів довірителю, що є предметом розгляду у даній справі. Таким чином, зазначене судове рішення не спростовує встановленого у цій справі факту порушення відповідачем обов`язків, передбачених статтями 1003, 1004, 1006 ЦК України. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в частині неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме безпідставного застосування положень статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин. Посилання відповідача про домовленість між сторонами на оформлення цього майна саме на відповідача є голослівними, суперечать юридичному змісту представництва. Факт тимчасового проживання позивача в будинку в ГО «Авангард-2» Овідіопольського району Одеської області, ділянка № НОМЕР_1 за відсутності іншого житла вищевстановлених судом обставин не спростовує. При визначені розміру стягнення суд виходить з визнання відповідачем фактичного отримання нею за договором купівлі-продажу майна позивача 54 500 доларів США. Сумнівів щодо достовірності таких обставин або в добровільності їх визнання відповідачем не вбачається. Стягнення коштів в валюті не суперечить засадам ЦК України. Такий спосіб захисту порушеного права є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права позивача, характеру його порушення та спричиненим цими діяннями наслідкам, реально відновлює суб`єктивне право, яке порушене, відповідає цілям судочинства. Встановивши порушене право позивача, суд не погоджується із клопотанням відповідача про застосування судом строку позовної давності, яким захищається порушене право, оскільки: Договір купівлі-продажу, за яким відповідач від імені матері відчужила її майно та негайно не повернула кошти від продажу був укладений 06.09.2019. До суду за захистом порушеного права позивач звернулась 31.10.2022. За статтею 257 ЦК України таким строком мало бути 07.09.2022. Поряд із тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року № 540-IX) було визначено, що під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України та строки визначені ГК України, а саме ст. 232, 269, 322, 324 продовжуються на строк дії такого карантину. Одночасно з «карантинними» нормами було продовжено строки Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 року № 2120-IX». Так, позивачем дотриманий строк звернення до суду за захистом порушеного права. З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим відповідно до статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення. Враховуючи встановлений факт порушення відповідачем обов`язку щодо передачі довірителю грошових коштів, отриманих у зв`язку з виконанням доручення, колегія суддів вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на підставі п.3 ч.1 ст. 1006 ЦК України. Згідно з частинами 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Виходячи з наведених положень, колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції в розмірі 13 420 грн.. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги З урахуванням викладеного, а також встановлених у справі обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи та наявність підстав для задоволення позовних вимог, разом з тим неправильно застосував норми матеріального права, помилково кваліфікувавши спірні правовідносини як такі, що виникли з безпідставного збагачення. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 09 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 , про стягнення коштів задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_3 ) 54 500 доларів США. Стягнути з ОСОБА_2 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір 13 420 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова Ю.П. Лозко