Постанова 4824 № 357/2368/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №357/2368/19 Головуючий у І інстанції Кошель Б.І. Провадження №22-ц/824/533/2021 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2021 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О., за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який не брав участі у справі, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: У березні 2019 року ОСОБА_2 звернулась з вищевказаним позовом, який обґрунтовує тим, що їй належала на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 . 22 січня 2016 року нею була видана довіреність на ім`я відповідача, якою вона уповноважила останнього продати вказану квартиру за ціною та на умовах на його розсуд, а також представляти її інтереси у відповідних органах з цих питань, підписати договір купівлі-продажу квартири та отримати належні позивачці кошти від продажу квартири. З інформаційної довідки їй стало відомо, що 19 березня 2018 року відповідач від її імені продав спірну квартиру своїй дружині ОСОБА_4 за ціною 180 006,00 грн. Однак, станом на день подачі позовної заяви відповідач кошти від продажу квартири їй не повернув, як і не повернув оригінал довіреності. У зв`язку з цим, позивачка звернулась до відповідача з письмовою вимогою, яка була отримана останнім, однак залишена без задоволення. Позивачка просила суд стягнути з ОСОБА_3 на її користь кошти в сумі 180 006,00 грн. та понесені судові витрати. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2020 року позов задоволено. ОСОБА_1 , як особа, яка не брала участі в розгляді справи, але суд вирішив питання про його права та обов`язки, звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права. Обґрунтовуючи своє право на подання апеляційної скарги зазначає, що в ході судового розгляду даної справи відповідачем ОСОБА_3 суду подавалась заява про залучення у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог стосовно предмета спору, тобто ОСОБА_1 . У вказаній заяві ОСОБА_3 посилаючись на письмові докази (зокрема, довіреність на підставі якої діяв ОСОБА_1 ,та розписку, що надана ОСОБА_1 про одержання грошових коштів), зазначав, що грошові кошти в сумі 180 006,00 грн., одержані від продажу квартири АДРЕСА_2 передані ОСОБА_1 . За результатами ухвалення даного судового рішення, відповідач ОСОБА_3 набув право стосовно третьої особи, тобто ОСОБА_1 про повернення йому грошових коштів, що були йому передані на підставі довіреності від ОСОБА_2 . Таким чином, обов`язком суду першої інстанції було залучення до справи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, а саме ОСОБА_5 , який на підставі довіреності, виданої ОСОБА_2 на його ім`я отримав від ОСОБА_3 грошові кошти, що є предметом даного спору. Разом з тим, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяви відповідача та не залучив до участі у даній справі ОСОБА_1 . Виходячи з викладеного, апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає безумовному скасуванню, виходячи з того, що при розгляді даної справи безпідставно не залучено третю особу та, як наслідок, грубо порушено норми процесуального права. Апелянт також зазначає, що судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 передав грошові кошти в сумі 180006,00 грн. ОСОБА_1 . Дані грошові кошти отримані ОСОБА_1 від ОСОБА_3 на підставі довіреності, виданої 11.12.2017 ОСОБА_2 , як фізичною особою - підприємцем, на ім`я ОСОБА_1 . Разом з тим, судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги та надано невірну правову оцінку правовідносинам, що виникли між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з приводу передачі грошових коштів на підставі довіреності, виданої ОСОБА_2 , як фізичною особою - підприємцем, на ім`я ОСОБА_1 . Правовідносини, що виникли між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з приводу передачі грошових коштів на підставі довіреності, виданої ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 є правомірними та такими, що узгоджуються із нормами чинного законодавства. Крім того, позивачкою ОСОБА_2 не оспорювалась правомірність можливої передачі коштів ОСОБА_1 від будь - кого, у тому числі і від ОСОБА_3 на підставі даної довіреності. Разом з тим, суд першої інстанції зазначеного до уваги не взяв та безпідставно повторно стягнув із ОСОБА_3 зазначені грошові кошти. Безпідставно судом не взято до уваги того факту, що ОСОБА_1 пояснив суду, що отримавши грошові кошти від ОСОБА_3 , передав їх ОСОБА_2 , що підтвердив банківськими чеками. З незрозумілих причин, судом не взято до уваги зазначені банківські чеки, в той же час підтвердженням не передачі ОСОБА_3 грошових коштів ОСОБА_2 суд оцінив відсутність розписки від ОСОБА_2 та/або банківських чеків. В цей же час суд першої інстанції, дослідивши в судовому засіданні рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 27.11.2019, встановив, що квартира АДРЕСА_2 не була предметом даного спору, оскільки не була віднесена сторонами до переліку об`єктів, що відноситься до спільного майна подружжя. Однак, суд першої інстанції, знаючи закон, не мав права визнавати одноособове право на дане майно, оскільки з матеріалів справи було чітко встановлено, що дане майно придбане в період спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (згідно матеріалів даної справи), про що свідчило рішення суду, яке має преюдиціальне значення для даної справи. Крім того, апелянт вважає, що суддя Білоцерківського міськрайонного суду ОСОБА_6 не був безстороннім та прийняв зазначене рішення упереджено, надавши незаконні переваги стороні Позивача. Так, відповідачем у справі 24.06.2019 до Білоцерківського міськрайонного суду подано заяву про відвід судді Кошель Б.І., яка, зокрема, обґрунтовувалась тим, що в підготовчому судовому засіданні 21.06.2019 Відповідачу було відмовлено в задоволенні заяви про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_1 . Суддя Кошель Б.І. порушив законні права та інтереси ОСОБА_1 та не залучив його до участі у справі. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки ОСОБА_7 вказує, що позивачка вважає апеляційну скаргу ОСОБА_1 необґрунтованою і безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Щодо доводів апеляційної скарги про те. що суд першої інстанції свідомо не дав оцінку показанням ОСОБА_1 , зазначивши, що вони є суперечливими, непослідовними та такими, що спростовуються матеріалами справи, то такі доводи апеляційної скарги є безпідставними. Так, відповідач ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву зазначав, що спірну квартиру він продав за вказівкою ОСОБА_1 і отримані від продажу квартири кошти передав ОСОБА_1 , оскільки був перекопаний, що саме він являється фактичним власником спірної квартири. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 підтвердив, що продав квартиру діючи на підставі довіреності від ОСОБА_2 , однак вказав, що оскільки ОСОБА_1 проживав із позивачкою однією сім`єю як чоловік і жінка, а також оскільки позивачка довіреністю від 11.12.2017 уповноважила ОСОБА_1 представляти її інтереси, кошти отримані від продажу спірної квартири він передав ОСОБА_1 . Крім того, стверджуючи, що спірна квартира є об`єктом права власності ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , відповідач посилався на рішення Білоцерківського міськрайонниого суду від 27.11.2018 у справі №357/2904/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, поділ майна, що є спільною сумісною власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання недійсним правочинів, поділ майна спільною сумісною власністю. Допитаний в судовому засіданні в якості свідка гр. ОСОБА_1 пояснив, що спірна квартира була придбана на його прохання та на його особисті кошти, але оформлена на ім`я його колишньої дружини ОСОБА_2 19 березня 2018 року на його прохання та на підставі договору купівлі-продажу квартири відповідачем була продана квартира, а отримані від продажу кошти були передані йому особисто. В подальшому, кошти він передав позивачці в повному обсязі та навіть більше. Суперечливість показів свідка ОСОБА_1 полягає в тому, що відповідно до наявної в матеріалах справи копії договору купівлі-продажу квартири від 21.01.2016. посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Федорякою О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 93, спірна квартира АДРЕСА_3 належала на праві приватної власності саме позивачці ОСОБА_11 . Також, з наявної в матеріалах справи копії довіреності, посвідченої приватним нотаріусом в Штаті Вашингтон, США, ОСОБА_12 , вбачається що саме позивачка, а не ОСОБА_1 уповноважила відповідача продати належну їй квартиру та отримати належні їй від продажу квартири кошти. Щодо наданих свідком ОСОБА_1 на підтвердження факту передачі грошових кошті в позивачці, копій банківських чеків, то суд вірно не взяв їх до уваги, оскільки в наданих копіях відсутні відомості про відправника коштів та їх призначення, всі копії банківських чеків датовані лютий - березень 2019 року, натомість продаж квартири був здійснений в березні 2018 року. Крім того, звертає увагу суду, що згідно договору купівлі-продажу квартири від 19.03.2018, за продаж квартири ОСОБА_3 отримав національну валюту України - гривню, а не долари США. Також непослідовною та нелогічною є поведінка ОСОБА_1 , який вважаючи спірну квартиру своєю особистою власністю, отримує від ОСОБА_3 кошти від її продажу, а потім повертає їх ОСОБА_2 , яка на переконання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , жодного відношення до вказаного майна немає. Щодо рішення Білоцерківського міськрайоннного суду від 27.11.2018 у справі №357/2904/18, на яке посилався відповідач стверджуючи, що спірна квартира є об`єктом права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , то, як вірно вказав суд першої інстанції, квартира АДРЕСА_1 не була предметом спору, оскільки не була віднесена сторонами до переліку об`єктів, що відносяться до спільного майна подружжя ОСОБА_13 . При цьому, в апеляційній скарзі апелянт, знову посилається на рішення Білоцерківського міськрайоннного суду від 27.11.2018 у справі №357/2904/18 та безпідставно вказує, що суд першої інстанції не мав права визнавати одноособове право на дане майно, оскільки з матеріалів справи чітко встановлено, що дане майно придбане в період спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Хоменко В.О. апеляційну скаргу підтримав. Позивачка в судове засідання не з`явилась. Звернулась до суду із заявою в якій просила справу слухати без її участі. Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показань свідків. Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_3 , як повірений, не надав позивачці ОСОБА_2 звіт про виконання доручення, не відкрив на її ім`я банківський рахунок для зарахування коштів, які надійшли від продажу квартири, не передав їй особисто грошові кошти, отримані ним від продажу квартири, яка належала позивачці на праві власності. Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що 19 березня 2018 року між ОСОБА_3 як представником продавця, який діє від імені ОСОБА_14 , за довіреністю, посвідченою Отрох Н.М., приватним нотаріусом в Штаті Вашингтон, США, 22 січня 2016 року, надалі представник «Продавця» та з другої сторони ОСОБА_4 , надалі «Покупець» було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Федорякою О.С., зареєстрований в реєстрі за № 779, відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв у власність квартиру під АДРЕСА_1 , та сплачує за неї грошові кошти визначені у пункті 2.1 даного договору. (а.с. 22-24). Згідно з п. 1.3 цього договору квартира належить «Продавцю» на праві особистої приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Федорякою О.С., приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області, 21 січня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 93, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Федорякою О.С., приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області, 21 січня 2016 року, номер запису про право власності: 12975345, реєстровий номер об`єкта нерухомого майна: 831521232103. Відповідно до п.п. 2.1, 2.2., 2.3. вказаного договору, продаж квартири, за домовленістю сторін, вчиняється за - 180 006,00 грн., згідно оціночної вартості квартири, висновку про ринкову вартість, складеного ФОП ОСОБА_15 02 березня 2018 року. Представник «Продавця» одержав кошти в повному обсязі до підписання договору. Зазначена в договорі ціна продажу, за твердженням сторін, відповідає волевиявленню, є остаточною, прийнятною, вигідною, і змінам після укладення цього договору не підлягає. Судом першої інстанції встановлено, що грошові кошти у розмірі 180006,00 грн., отримані відповідачем від продажу квартири, позивачці не були передані, що підтверджується відсутністю відповідних розписок, платіжних доручень тощо. 12 вересня 2018 року позивачка звернулася до відповідача з письмовою вимогою, в якій просила останнього негайно повернути кошти в сумі 180 006,00 грн., отримані ним за продаж спірної квартири. Вказана вимога отримана відповідачем 14 вересня 2018 року, що підтверджується витягом з пошуку поштового відправлення «Укрпошта». Відповідно до ст. 237, ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Відповідно до ч.3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Частиною 1 ст. 1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Судом першої інстанції з`ясовано та підтверджується матеріалами справи, що дійсно, відповідач діючи на підставі довіреності від ОСОБА_14 , 19 березня 2018 року за договором купівлі-продажу продав квартиру АДРЕСА_1 . Однак, оскільки ОСОБА_1 проживав із позивачкою однією сім`єю як чоловік і жінка, а також оскільки позивачка довіреністю від 11.12.2017 року уповноважила ОСОБА_1 представляти її інтереси, кошти отримані від продажу спірної квартири він передав ОСОБА_1 . Вищезазначене підтверджується доводами апеляційної скарги. Місцевий суд вірно зазначив, що довіреністю від 11 грудня 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 уповноважила гр. ОСОБА_1 представляти її інтереси та вести її справи як фізичної особи-підприємця у банківських, фінансових установах та інших державних, громадських, господарських організаціях, установах та підприємствах будь-якої форми власності. Тобто, як вбачається зі змісту зазначеної довіреності, позивачка не надавала гр. ОСОБА_1 повноважень отримувати від відповідача кошти за продану квартиру АДРЕСА_1 , а тому суд першої інстанції вірно відхилив посилання відповідача на те, що він правомірно передав позивачці кошти за квартиру через гр. ОСОБА_1 . Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду по суті спору, оскільки відповідачем не заперечувався факт продажу ним квартири від імені довірителя та не надано будь-яких доказів про отримання ОСОБА_14 спірних грошових коштів. Розписка від імені чоловіка позивачки - ОСОБА_1 не підтверджує того, що ОСОБА_3 виконав свій обов`язок, щодо передачі спірних коштів позивачці, оскільки з матеріалів справи не вбачається того, що ОСОБА_1 був уповноважений на отримання коштів від продажу квартири, яка належала на праві власності ОСОБА_2 . Заява щодо залучення третьої особи розглядались судом першої інстанції в судовому засіданні 01 жовтня 2019 року, а відтак доводи апеляційної скарги щодо їх ігнорування судом відхиляються. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку. Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладені норми права та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення суду постановлене з дотриманням норм процесуального права та не може бути скасоване з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, таким чином, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який не брав участі у справі, залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2020 року у даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 26 січня 2021 року. Суддя-доповідач Судді: