Постанова 4822 № 727/3013/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 квітня 2026 року м. Чернівці Справа № 727/3013/25 Провадження №22-ц/822/653/26 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Литвинюк І. М. судді-доповідача - Литвинюк І. М., суддів: Одинака О. О., Перепелюк І. Б., за участю секретаря судового засідання: Собчук І. Ю., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 лютого 2026 року, головуючий у І-й інстанції Гавалешко П. С., ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у березні 2025 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та стягнення компенсації 1/2 вартості спільного подружнього майна. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він із ОСОБА_3 26 вересня 1999 року уклав шлюб, від якого у них народилися двоє дітей. За час спільного проживання у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ними за спільні кошти було придбано 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68,3 кв.м, житловою площею 37,8 кв.м, яка за їхньою усною попередньою домовленістю на момент придбання 03 вересня 2020 року була зареєстрована на праві власності за відповідачкою відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за №412424521 від 10.02.2025. Згідно з висновком суб`єкта оціночної діяльності від 19.02.2025 вартість вказаної квартири складає 2 310 000, 00 грн. Отже, 1/2 вартості квартири становить 1 155 000,00 грн. Також за час спільного проживання з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти 30.10.2020 ними був придбаний легковий автомобіль марки «HYUNDAI», 2012 року випуску, який уповноваженим органом ТСЦ 7341 за їхньою попередньою усною домовленістю був зареєстрований на відповідачку. Згідно з висновком судового експерта №09-02-25 від 25.02.2025 ринкова вартість автомобіля складає 247 085,00 грн. Отже, його вартості становить 123 542,50 грн. Оскільки квартира та автомобіль зареєстровані на ОСОБА_2 , остання не дає позивачу права користуватись зазначеним спільним подружнім майном. Він вже тривалий час фактично проживає в інших тимчасово прилаштованих до проживання приміщеннях, в тому числі орендує у сторонніх осіб дачний будинок для особистого проживання. Просив поділити спільне сумісне майно, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 68,3 кв.м, житловою площею 37,8 кв.м, та легковий автомобіль марки «HYUNDAI», 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , іншу 1/2 частку вказаної квартири і транспортного засобу залишити у власності ОСОБА_2 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію ринкової вартості 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , яка складає 1 155 000 грн, та компенсацію вартості 1/2 частки легкового автомобіля марки «HYUNDAI», 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яка складає 123 542,50 грн, а всього компенсацію вартості 1/2 частки спільного подружнього майна на загальну суму 1 278 542,50 грн. Припинити право спільної сумісної власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1 та легковий автомобіль марки «HYUNDAI», 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Стягнути з ОСОБА_2 на його користь судові витрати. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 лютого 2026 року позов задоволено частково. Поділено спільне сумісне майно та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 68,3 кв.м, житловою площею 37,8 кв.м, іншу 1/2 частку вказаної квартири залишити у власності ОСОБА_2 . В порядку поділу спільного майна подружжя виділено у власність ОСОБА_2 автомобіль марки «HYUNDAI», 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль у розмірі 123 542,50 грн. Припинено право спільної сумісної власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68,3 кв.м, житловою площею 37,8 кв.м, та легковий автомобіль марки «HYUNDAI», 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 є спільним сумісним майном позивача та відповідача. У даному випадку виділ у натурі можливий, квартира подільна, позивач отримує 1/2 частини квартири. Отже, підстав для стягнення додаткової грошової компенсації за частку у розмірі 1/2 квартири немає, оскільки спільне сумісне майно поділено в рівних частках між сторонами. Оскільки автомобіль придбаний під час шлюбу, є неподільною річчю, тому, з метою ефективного захисту прав позивача, в порядку поділу майна подружжя, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частки легкового автомобіля марки «HYUNDAI», 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , у сумі 123 542, 50 грн. На рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 лютого 2026 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на частки квартири за кожним та в частині припинення права спільної сумісної власності на квартиру, та відмовити у задоволенні вимог про поділ квартири як спільного сумісного майна. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм матеріального права, судом неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду суперечать дослідженим судом доказам і фактичним обставинам справи. Вказує на те, що ОСОБА_2 на праві особистої власності, на підставі свідоцтва про спадщину, належали житловий будинок з господарськими будівлями у АДРЕСА_2 , та земельна ділянка. Згідно з договорами купівлі-продажу № 943 та № 944 від 30 липня 2020 року від продажу вказаного нерухомого майна вона отримала в повному обсязі кошти в сумі 66 506 грн та 60 122 грн відповідно, які є її особистою власністю. Також вона отримала в борг від ОСОБА_4 для дітей суму в розмірі 12 000 доларів США, які були використані на придбання квартири. Згідно з нотаріально посвідченими договорами купівлі - продажу квартир № 3787 та № 3791 від 03 вересня 2020 року ОСОБА_2 , за письмовою згодою ОСОБА_1 , за 504 915, 92 грн була продана спільна 2-х кімнатна квартира АДРЕСА_3 . У той же день подружжям придбана 3-х кімнатна квартира АДРЕСА_1 , за 779 024,50 грн. ОСОБА_2 було здійснено доплату в сумі 274 108, 58 грн, що складає понад 35% від вартості 3-х кімнатної квартири. Згідно з договором кошти в сумі 779 024,50 грн повністю сплачені покупцем ОСОБА_2 . Докази участі ОСОБА_1 особистими коштами при оплаті спірної квартири відсутні. Зазначає, що вона надала суду належні та допустимі докази того, що отримані грошові кошти від продажу 30 липня 2020 року спадкового майна в с. Заволока були витрачені нею як доплата під час придбання 03 вересня 2020 року 3-кімнатної квартири, оскільки між датою відчуження спадкового майна та датою придбання 3-кімнатної квартири минув місяць. Ці докази не були спростовані і є достатніми для спростування презумпції права спільної сумісної власності на 3-кімнатну квартиру в цілому. Спільною сумісною власністю є частина 3-кімнатної квартири, яка повинна бути встановлена судом. При визначенні частки ОСОБА_2 в 3-кімнатній квартирі слід врахувати достовірну дату придбання квартири 03 вересня 2020 року; яку частину суми 779 024,50 грн, сплачену за 3-кімнатну квартиру, складають кошти, отримані від продажу 2-кімнатної квартири в сумі 504 915,92 грн; яку частину складають кошти відповідачки в сумі 126 628 грн, отримані від продажу спадкового майна, а яку запозичені від сестри, тому просить визнати частки сторін пропорційно їх вкладам в придбання цієї квартири відповідно: відповідачки - 67,5%, позивача - 32,5%. У відзиві представник позивача ОСОБА_5 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Обґрунтовує відзив тим, що продаж спадкового майна, оформлений Договорами купівлі-продажу від 30 липня 2020 року, був здійснений під час перебування сторін у шлюбі, тобто в інтересах сім`ї. І відповідач і свідок рідна сестра відповідача ОСОБА_4 , під час дачі показань в суді, неодноразово підтверджували, що продаж спадкового майна було здійснено відповідачем саме з метою покращення житлових умов сім`ї, шляхом придбання спірної квартири, тобто в інтересах сім`ї. Матеріали справи та апеляційна скарга не містять належних доказів того, що кошти, отримані відповідачем від продажу такого майна, були витрачені нею як доплата під час придбання спірної квартири. Тому посилання відповідача на те, що між датою відчуження спадкового майна та датою придбання спірної квартири минув місяць, як на доказ своїх вимог, є безпідставними та такими, що неможливо фактично встановити та довести. Щодо надання свідком грошових коштів у розмірі 12 000 доларів США для придбання спірної квартири, то жодних належних письмових доказів, які б підтверджували передання грошових коштів, а тим більше доказів використання їх при покупці квартири апеляційна скарга та матеріали справи не містять. Твердження відповідача про одноосібне утримання дитини та ухилення позивача від сплати аліментів не є предметом даного позову та не підкріплено належними доказами. Наявність обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної квартири, відповідачем не доведено. Суд першої інстанції правильно встановив факт набуття майна під час шлюбу, мету придбання такого майна та відсутність доказів його особистого характеру, а відповідачка не надала жодного належного доказу, який би спростовував цю презумпцію. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного. Рішення суду оскаржується в частині позовних вимог про поділ спірної квартири. В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржується та апеляційним судом не переглядається. За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої в оскаржуваній частині не повністю відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 26 вересня 1999 року укладено шлюб, який зареєстрований управлінням РАГС Чернівецької міської ради міста Чернівці Чернівецької області, актовий запис №1332, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 . Від спільного шлюбу у сторін народилися двоє дітей. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 квітня 2025 року шлюб між сторонами розірвано. Згідно з договором завдатку від 14 серпня 2020 року, укладеним між ОСОБА_6 (покупець) та ОСОБА_2 (продавець), покупець та продавець зобов`язуються укласти договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості, а саме, квартири АДРЕСА_4 , за 36 000 доларів США. За даним договором покупець передає продавцю для забезпечення виконання зобов`язання одну тисячу доларів США. Також з матеріалів справи вбачається, що 03 вересня 2020 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Савчук В. Г. За домовленістю сторін продаж квартири вчинено за 504 915,2 грн. Згідно з договорами купівлі-продажу № 943 та № 944 від 30 липня 2020 року, укладеними між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , від продажу вказаного нерухомого майна вона отримала кошти в сумі 66 506 грн та 60 122 грн відповідно, які є її особистою власністю. 03 вересня 2020 року між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Савчук В. Г. Спірна 3-кімнатна квартира загальною площею 68,3 кв.м, житловою площею 37,8 кв.м, зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53887217, від 03 вересня 2020 року, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за №412424521 від 10 лютого 2025 року. З довідки суб`єкта оціночної діяльності від 19 лютого 2025 року вартість 3-кімнатної квартири АДРЕСА_1 складає 2 3100 00 грн. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України). Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)). Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Отже, придбане в шлюбі за відплатним договором майно може бути визнане особистою приватною власністю одного з подружжя лише в тому випадку, якщо придбання цього майна відбулося виключно за особисті кошти одного з подружжя. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України). При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина друга статті 70 СК України). Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2021 року у справі № 756/2527/16-ц (провадження № 61-5837св20) вказано, що "виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю. […] вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто". За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2019 року в справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18)). Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України). Як вбачається зі змісту заяв по суті спору, сторонами не оспорюється факт набуття відповідачкою спірної квартири АДРЕСА_1 , у 2020 році, тобто у період коли сторони перебували у шлюбі. Так, як зазначалося вище, згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно з нормами статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). У разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі. (див. постанову Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 711/2195/20 (провадження № 61-14064св23). Верховний Суд у постанові від 04 жовтня 2023 року у справі № 691/1240/18 (провадження № 61-4680св23) вказав на те, що визнання права на половину частини спірного майна (визнання права на ідеальну частку у майні без його виділу в натурі) є поділом майна подружжя у розумінні частини першої статті 71 СК України, а тому суд може визнати право на частку у спільному майні подружжя за вказаних вище умов. Верховний Суд неодноразово зазначав, що сама по собі реєстрація майна, набутого під час шлюбу, на одного з подружжя, не змінює його статусу спільної сумісної власності. Це означає, що таке майно належить обом із подружжя, незалежно від того, на кого з них зареєстроване право власності (див., зокрема постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 639/5409/18). Отже реєстрація права власності 03 вересня 2020 року на спірне нерухоме майно лише за ОСОБА_2 не свідчить про те, що вона була його одноосібним власником. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують. Надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, в тому числі й показам свідків, суд першої інстанції зробив правильний висновок, з яким погоджується й суд апеляційної інстанції, про те, що спірна квартира АДРЕСА_1 набута сторонами за час шлюбу, а тому є спільним майном подружжя. У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 не спростувала презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя, тоді як тягар доказування покладається саме на неї. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції у цій частині не спростовують. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки сторони не дійшли згоди щодо поділу майна, наявні підстави для визнання за кожним з подружжя права власності на 1/2 частину вказаного майна, внаслідок чого право спільної сумісної власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 припиняється. В свою чергу апеляційний суд вважає помилковими доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про відступ від рівності часток при поділі спірної квартири з мотивів того, що частина коштів відповідачем сплачено за рахунок коштів, отриманих від продажу спадкового майна, яке було реалізовано 30 липня 2020 року. Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування певних стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає відповідний розподіл та покладання тягаря доказування на сторони певним чином. Одночасно згаданий принцип не передбачає обов`язок суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. У спорах про визнання права особистої приватної власності на майно, саме по собі посилання на те, що спірне майно було придбано членом подружжя хоча і за час шлюбу, однак за належні йому особисті кошти, отримані від продажу квартири, не є достатнім доказом сплати особистих коштів за придбане у шлюбі майно, адже він повинен також надати суду належні і допустимі докази придбання спірного майна саме за ці кошти (див. висновки Верховного Суду у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 645/4165/21 (провадження №61-113св23). На переконання колегії суддів, таким доказами, зокрема можуть бути: банківські виписки на підтвердження спрямування грошових коштів чи нотаріальна заява/згода другого з подружжя, що майно придбавається за особисті кошти, тощо (див. постанови Верховного Суду від 21 квітня 2022 року у справі № 461/1617/15-ц (провадження № 61-19201св20), від 25 січня 2023 року у справі № 756/10871/20 (провадження № 61-9709св22), від 10 липня 2024 року у справі № 466/7242/22 (провадження № 61-6448св24), від 30 липня 2024 року у справі № 522/10944/21 (провадження № 61-2100св21), від 12 лютого 2025 року у справі № 756/8527/22 (провадження № 61-7062св24). Апеляційний суд також враховує, що відповідачка у будь-якому разі повинна була витрачати кошти на забезпечення своєї життєдіяльності (проживання, харчування тощо). А тому посилання на те, що отримані відповідачкою ОСОБА_2 кошти в сумі 126 628 грн від продажу спадкового майна використані на придбання спірної квартири, є сумнівними, оскільки належними доказами не підтверджені. Також помилковими є аргументи апеляційної скарги про те, що відповідачка отримала від ОСОБА_4 кошти у розмірі 12 000 доларів США на придбання спірної квартири, і, як наслідок, такі кошти є особистою приватною власністю. Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, зокрема гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору інтереси сім`ї, а не особисті, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Подружжя має відповідати за спільними зобов`язаннями всім майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15, постанову Верховного Суду від 02 квітня 2020 року в справі № 638/17330/16-ц). Отже, у разі отримання в борг за договором позики грошових коштів, які в подальшому були спрямовані на придбання спірної квартири, відповідачка не позбавлена можливості захистити своє право. Разом з цим отримання грошових коштів в борг та їх використання в інтересах сім`ї придбання спірного майна, щодо якого між подружжям виник спір про поділ, не впливає на правовий режим такого майна як спільного сумісного. У відповідності до пункту третього частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу. За змістом статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Аналіз положень статей 208 та 218 ЦК України вказує, що передача грошових коштів від однієї фізичної особи до іншої у сумі, яка у двадцять і більше разів перевищує розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, не може підтверджуватись в суді показами свідків. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачкою в борг 12 000 доларів США за договором позики від ОСОБА_4 для придбання спірної квартири, а також докази використання їх при купівлі спірної квартири. Також слід зазначити, що сума коштів, які, за доводами відповідачки у відзиві на позовну заяву та у заявах до Шевченківського районного суду м. Чернівці, отримані в борг та від продажу спадкового майна, а також від продажу 2-кімнатної квартири та використані на придбання спірної квартири, значно перевищує вартість квартири, визначену у договорі купівлі-продажу від 03 вересня 2020 року. Аналіз матеріалів справи, яка переглядається, свідчить про те, що відповідачка ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів того, що спірна квартира була придбана хоча і за час шлюбу, проте частково за належні їй особисті кошти, та відповідно не спростувала презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя на квартиру, у зв`язку з чим відсутні підстави для відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної квартири. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між сторонами шляхом визнання за кожним з них по 1/2 ідеальної частки. Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 243/6275/16-ц (провадження № 61-42813св18)). Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21). Метою заявленого позивачем позову є поділ спільного сумісного майна, набутого за час спільного проживання позивача у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. Оскільки ОСОБА_2 не спростувала презумпції спільної сумісної власності на квартиру по АДРЕСА_5 , суд першої інстанції правильно поширив режим спільної сумісної власності на це майно. Однак помилковим є висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення вимоги про припинення права спільної сумісної власності подружжя на спірну квартиру. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) виснувала, що задоволення вимоги про поділ квартири як спільної сумісної власності шляхом визнання за позивачем та колишньою дружиною права власності на її частину за кожним саме собою свідчить про припинення правового режиму спільної сумісної власності на такий об`єкт. Тому у суду першої інстанції не було підстав для зазначення в резолютивній частині рішення про припинення такого режиму щодо квартири. Крім того, ВП ВС раніше вже виснувала, що окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 лютого 2026 року в частині припинення права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 68,3 кв. м слід скасувати, відмовивши у задоволенні цієї позовної вимоги. Крім того, у резолютивній частині рішення суд першої інстанції замість визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частки квартири залишив цю частку у власності відповідачки. А тому рішення суду в цій частині слід змінити. Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову. Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. За подання позову про поділ майна подружжя ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 12 785,43 грн. Оскільки в цій частині рішення суду залишено без змін, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 12 785,43 грн за розгляд справи в суді першої інстанції. Оскільки за позовну вимогу немайнового характеру, а саме, припинення права спільної сумісної власності позивачем судовий збір не сплачено і у задоволенні цієї вимоги йому відмовлено, з ОСОБА_1 в дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 3028 грн за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій. Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з частинами першою, другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Суд першої інстанції визнав понесені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн неспівмірними із ціною позову, складністю вирішеного судом питання та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), враховуючи при цьому принципи співмірності та розумності, виходячи з конкретних обставин справи, стягнув з відповідача на користь позивача 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. З урахуванням наведеного, оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - частковому скасуванню, колегія суддів вважає за можливе стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 8 000 грн у відшкодування судових витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги в суді першої інстанції. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Резолютивну частину рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 лютого 2026 року в частині залишення у власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , частки квартири змінити. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 68,3 кв. м, житловою площею 37,8 кв. м. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 лютого 2026 року в частині припинення права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 68,3 кв. м, житловою площею 37,8 кв. м, скасувати. У задоволенні цієї позовної вимоги відмовити. Змінити розподіл судових витрат. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 12 785 гривень 43 копійки за розгляд справи в суді першої інстанції. Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 3028 гривень за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за надання правничої допомоги у сумі 8 000 гривень за розгляд справи в суді першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 04 травня 2026 року. Суддя-доповідач І. М. Литвинюк Судді: О. О. Одинак І. Б. Перепелюк