Постанова 4852 № 340/7536/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 05 травня 2026 року м. Дніпросправа № 340/7536/25 Суддя І інстанції Науменко В.В. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач), суддів: Шальєвої В.А., Сафронової С.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Державної установи «Петрівська виправна колонія (№49)» на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Петрівська виправна колонія (№49)» про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Петрівська виправна колонія (№49)" щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 02 лютого 2021 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 рік на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44. - зобов`язати Державну установу "Петрівська виправна колонія (№49)" здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 02 лютого 2021 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 рік на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44. - визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Петрівська виправна колонія (№49)", щодо не підготовки та не направленні до уповноваженого органу, через який було подано заяву про призначення пенсії за вислугою років оновлених грошового атестату та довідки на ім`я ОСОБА_1 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб. - зобов`язати Державну установу "Петрівська виправна колонія (№49)" видати на ім`я ОСОБА_1 оновлені грошовий атестат та довідку на ім`я ОСОБА_1 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Державної установи "Петрівська виправна колонія (№49)" щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 02.02.2021 року по 19.05.2023 року з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Зобов`язано Державну установу "Петрівська виправна колонія (№49)" (ЄДРПОУ 08563808) перерахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, нараховані за вказаний період, в тому числі: грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки, премія) з 29.01.2020 по 19.05.2023, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, а саме: з 02 лютого 2021 року по 31 грудня 2021 року з використанням розрахункової величини 2270,00 грн., з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - 2481,00 грн.; з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року - 2684,00 грн., та виплатити донараховане грошове забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої Державна установа «Петрівська виправна колонія (№49)» подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та закрити провадження у справі. Апеляційна скарга обґрунтована помилковістю висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. Вказує на відсутність підстав для перерахунку та виплати ОСОБА_1 починаючи з 02.02.2021 по 20.03.2023 грошового забезпечення, оскільки усі необхідні суми грошового забезпечення позивача були виплачені належним чином у відповідності до умов діючого законодавства виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня 2018 року 1762,00 грн. Також скаржник вказує на пропуск позивачем строку звернення з до суду з вимогами про перерахунок грошового забезпечення за період з 02.02.2021 по 20.03.2023. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи те, що рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржується, то в силу положень частини 1 статті 308 КАС України, в цій частині апеляційним судом не переглядається. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до довідок про розмір нарахованого грошового забезпечення Державною установою "Петрівська виправна колонія (№49)" ОСОБА_1 та грошового атестату (а.с. 16-17), позивач у спірному періоді проходив службу в Державній установі "Петрівська виправна колонія (№49)". Вказане не заперечується відповідачем. Наказом начальника установи від 18.09.2023 року №352-ОС ОСОБА_1 звільнено зі служби за станом здоров`я. 03.10.2025 року позивач, через адвоката, звернувся із заявою до Державної установи "Петрівська виправна колонія (№49)" про отримання інформації про розміри нарахованого грошового забезпечення у періоди з 02 лютого 2021 року по 20 травня 2023 року та щодо розміру прожиткового мінімуму, врахованого для обчислення посадового окладу та інших основних і додаткових складових грошового забезпечення, що розраховуються з врахуванням розміру посадового окладу. Просив провести перерахунок грошового забезпечення, видати оновлений грошовий атестат довідки на ім`я ОСОБА_1 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». У відповідь відповідач листом від 21.10.2025 року №К49-5820-9/1 надав копію грошового атестату та довідок про розмір нарахованого грошового забезпечення у розрізі складових та повідомив, що розрахунок грошового здійснювався шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня кожного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, вказує що потреби у проведенні перерахунку не вбачає. При цьому з наданих довідок вбачається, що розрахунковою величиною для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців з 01.03.2018 року і до часу виникнення спірних правовідносин є стала величина 1762,00 грн. (а.с. 15 зв. 17) Не погоджуючись з розміром нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженого рішення, виходить з наступного. Згідно п.п. 1-4 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України. Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року. Відповідно до пункту 4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. У додатку 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. У додатку 14 до Постанови №704 визначена схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень. Аналогічні за змістом положення містять примітки до додатків 12-14 Постанови №704. 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103, якою внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції - «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.» (пункт 6 Постанови №103). Постанова №103 набрала чинності 24 лютого 2018 року. Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто було відновлено первинну редакцію пункту 4 Постанови №704 щодо визначення розрахункової величини для визначення посадових окладів з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. З огляду на це, є необхідність застосування з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 та відповідно до позовних вимог) положень пункту 4 Постанови №704 у редакції до 24 лютого 2018 року, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103. Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», у осіб з числа військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу виникло право на перерахунок грошового забезпечення з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Спірним в межах даної справи є застосування відповідачем у період з 02 лютого 2021 року по 19 травня 2023 року при нарахуванні та виплаті її грошового забезпечення позивача розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 та повторений у постановах від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21. У подальшому викладені висновки щодо застосування пункту 4 Постанови №704 був підтриманий і у постановах Верховного Суду від 23 травня 2023 року у справі №380/22021/21 та від 18 січня 2024 року у справі №240/1387/21. Відповідно до викладених висновків, враховуючи те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). З 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням». Правовий висновок Верховного Суду про те, що з 01 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили. Спираючись на цей висновок, суд апеляційної інстанції вважає, що грошове забезпечення позивачки, її посадовий оклад та оклад за спеціальним (військовим) званням у період з 02 лютого 2021 року по 19 травня 2023 року слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не «на 1 січня 2018 року»). З тих самих мотивів колегія суддів зазначає і про неправильне нарахування у спірному періоді позивачу грошової допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії. Поряд з цим, щодо посилання скаржника на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами про перерахунок грошового забезпечення та відсутність підстав для його поновлення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами. Частиною 5 статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Отже, частина п`ята статті 122 КАС України є спеціальною нормою у розв`язанні спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби порівняно з нормою, яка міститься в частині другій статті 122 КАС України та встановлює шестимісячний строк звернення до суду. Водночас, частина п`ята статті 122 КАС України є загальною нормою у розв`язанні спорів стосовно зазначених правовідносин у разі, якщо іншими законами встановлено інший строк звернення до суду в спорах щодо таких правовідносин. У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Згідно п.п. 1-3 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Водночас, в положеннях частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм суми грошового забезпечення (в тому числі, індексації) у разі порушення законодавства про оплату праці. В свою чергу, строк звернення до суду за вирішенням спору з приводу порушення законодавства про оплату праці визначається ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП). Так, згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП, в редакції до 19.07.2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022 року, внесено зміни до ст. 233 КЗпП та станом на момент звернення до суду з даним адміністративним позовом стаття 233 КЗпП не містить норми, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Так, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас, неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами. З огляду на викладене, тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку. Таким чином, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому, тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред`явлено позов. Таким чином, строк звернення до суду з позовом має визначатись за правилами частини другої статті 233 КЗпП, в редакції, яка була чинною на момент початку перебігу відповідного строку та діяла у спірний період, тобто, положення ст. 233 КЗпП, в редакції, яка набрала чинності 19.07.2022 року, щодо строків звернення до суду не можуть розповсюджуватись на правовідносини, що виникли до 19.07.2022 року. Разом з цим, дія ст. 233 КЗпП в редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-IX поширюється на відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, згідно цієї норми, у справах про виплату працівнику заробітної плати, всіх сум, що належать йому при звільненні, встановлено тримісячний строк звернення до суду. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, проте, після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Крім того, колегія суддів зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 року Кодекс законів про працю України доповнено главою XIX «Прикінцеві положення» такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.» Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, дію якого неодноразово було продовжено. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. За наведеного правового регулювання, строки звернення до суду, визначені ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції чинній з 19.07.2022 року, продовжені на строк дії такого карантину, тобто, до 30 червня 2023 року. Спір у даній справі виник з приводу порушення законодавства про оплату праці та стосується виплати під час проходження позивачем служби в Державній установі «Петрівська виправна колонія (№49)» у належному розмірі грошового забезпечення з 02 лютого 2021 року по 19 травня 2023 року. Щодо вимог позивача з 02 лютого 2021 року по 18 липня 2022 року, право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком. Однак, з 30 червня 2023 року розпочався строк звернення до суду із позовом щодо виплати грошового забезпечення в період з 19.07.2022 року по 19.05.2023 року, визначений ст. 233 КЗпП України в редакції чинній з 19.07.2022 року, яка визначає тримісячний строк звернення до суду із таким позовом. Водночас, для з`ясування дати, з якою, стаття 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору, основним орієнтиром, є дата ознайомлення з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23. В свою чергу, в матеріалах справи наявна довідка про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 02.02.2021 по 30.09.2023. Зазначений розрахунок датований 21.10.2025. Доказів більш раннього ознайомлення позивача із документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат, які були йому нараховані за спірний період з 02.02.2021 по 19.05.2023, відповідачем не було надано. Відповідно, зважаючи на те, що з адміністративним позовом позивач звернувся 04 листопада 2025 року, після отримання довідки Державної установи «Петрівська виправна колонія (№49)» від 21.10.2025, то посилання скаржника на пропуск позивачем строку звернення до суду є безпідставним. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому підстави для зміни або скасування рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, відсутні. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної установи «Петрівська виправна колонія (№49)» залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 05 травня 2026 року. Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов суддя В.А. Шальєва суддя С.В. Сафронова