Постанова 4856 № 240/24357/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/24357/25 Суддя-доповідач Яремчук К.О. 04 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д., Сушка О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду (ухвалене суддею Окис Т.О. у м. Житомирі) від 30 січня 2026 року у справі за позовом військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, військова частина НОМЕР_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції В жовтні 2025 року військова частина НОМЕР_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди. В обґрунтування позовних вимог військова частина зазначила, що ОСОБА_1 заподіяв матеріальну шкоду державі на загальну суму 153995,79 гривень, яку станом на день звернення до суду не відшкодував. Невідшкодування завданої шкоди в добровільному порядку слугувало підставою для звернення до суду з позовом щодо її стягнення. За результатами розгляду такого позову Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 30 січня 2026 року у задоволенні позову відмовив. Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не дотримано процедури притягнення відповідача до матеріальної відповідальності, передбаченої статтею 11 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі". Зокрема суд зазначив, що видання наказу про притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовця, якого на день видання такого наказу переведено до іншого місця служби, має здійснюватися командиром військової частини за новим місцем служби. Оскільки відповідача переведено до іншого місця служби ще до завершення службового розслідування за фактом нестачі майна в інженерній роті військової частини НОМЕР_2 , а наказ про притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності за новим місцем служби не видавався, тому, на переконання суду, безпідставно стягувати з нього суми завданої шкоди. Короткий зміст апеляційної скарги Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю про стягнення з ОСОБА_1 завданої матеріальної шкоди внаслідок неправомірних дій в розмірі 153995,79 гривень. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, її автор вказує на те, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі", які виключають таку відповідальність. Водночас обов`язковими умовами притягнення до матеріальної відповідальності відповідно до частин другої та четвертої статті 3 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди. При цьому, на думку апелянта, переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом. Також апелянт покликається на приписи статті 12 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі", відповідно до якої у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку. Інших заяв від учасників справи до суду не надходило. Стислий виклад встановлених обставин Відповідно до рапорту командира інженерно-дорожнього взводу інженерної роти військової частини НОМЕР_2 молодшого лейтенанта ОСОБА_2 від 19 березня 2025 року командуванню військової частини НОМЕР_2 стало відомо про виявлену нестачу військового майна в ході приймання і здавання справ і посади командиром інженерної роти військової частини НОМЕР_2 капітаном ОСОБА_1 , а саме невідповідності наявного та облікованого відповідно до бухгалтерського обліку військового майна служб забезпечення військової частини НОМЕР_1 , зокрема, служби паливно-мастильних матеріалів, речової служби, служби РХБ захисту, електротехнічної служби, квартирно-експлуатаційної служби, інженерної служби, що відображено в акті прийому-передачі посади командира інженерної роти військової частини НОМЕР_2 від 19 березня 2025 року № 57дск. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 19 березня 2025 року № 46 "Про призначення службового розслідування" призначено службове розслідування та визначено склад комісії для проведення такого розслідування. За результатами проведеного службового розслідування комісією 16 квітня 2025 року складено акт, у якому зафіксовано, що відповідно до наказу командувача Сил підтримки Збройних Сил України (по особовому складу) від 23 червня 2020 року № 7 капітана ОСОБА_1 призначено на посаду командира інженерної роти військової частини НОМЕР_2 та згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 07 серпня 2020 року № 161 останній прийняв справи і посаду та приступив до виконання службових обов`язків за посадою, яку обіймав до 28 березня 2025 року. Комісією встановлено неналежне виконання своїх службових обов`язків командиром інженерної роти військової частини НОМЕР_2 капітаном ОСОБА_1 , а саме недбале ставлення до своїх обов`язків щодо обліку та збереження військового майна інженерної роти військової частини НОМЕР_2 , переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 16 квітня 2025 року № 37 "Про результати проведення службового розслідування" службове розслідування визнано завершеним та для подальшого вирішення питання про притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності копії матеріалів службового розслідування направлено до військової частини НОМЕР_1 , в підпорядкуванні якої перебуває військова частина НОМЕР_2 . Командиром військової частини НОМЕР_1 28 квітня 2025 року видано наказ № 104, яким капітана ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності вартості втраченого майна на загальну суму 153995,79 гривень. Зі змісту наказу слідує, що відшкодування завданої шкоди державі внаслідок нестачі майна, слід здійснити в порядку, визначеному статтею 11 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі". Водночас відповідно до наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 07 березня 2025 року № 223 капітан ОСОБА_1 призначений на посаду начальника служби озброєння, військової техніки та майна спеціальних військ озброєння логістики військової частини НОМЕР_3 . Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28 березня 2025 року № 91 ОСОБА_1 з 28 березня 2025 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та направлено до нового місця служби (військової частини НОМЕР_3 ). На реалізацію положень статті 11 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" командуванням військової частини НОМЕР_1 30 квітня 2025 року та 13 червня 2025 року на адресу командира військової частини НОМЕР_3 надіслано копії матеріалів службового розслідування стосовно капітана ОСОБА_1 у зв`язку із вибуттям його до нового місця служби (військової частини НОМЕР_3 ) для вирішення питання про притягнення до матеріальної відповідальності з метою відшкодування завданої ним шкоди. Командуванням військової частини НОМЕР_3 рішення про притягнення до матеріальної відповідальності ОСОБА_1 так і не було прийнято, а копії матеріалів службового розслідування двічі поверталися до військової частини НОМЕР_1 . Командування військової частини НОМЕР_1 30 липня 2025 року та 02 серпня 2025 року зверталося до ОСОБА_1 з проханням добровільно в термін до 31 серпня 2025 року відшкодувати заподіяну державі шкоду в сумі 153995,79 гривень. Проте ОСОБА_1 на звернення командування військової частини НОМЕР_1 не відреагував і шкоду добровільно не відшкодував. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (надалі - Закон № 2232-XII). Згідно з частиною 4 статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24 березня 2019 року № 548-XIV (надалі - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України). Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. Згідно зі статтями 26, 27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Водночас підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03 жовтня 2019 року № 160-ІХ (надалі - Закон № 160-IX). Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону № 160-IX визначено, що матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності. Дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби, військовозобов`язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони, військовослужбовців Служби безпеки України (частина 1 статті 2 Закону № 160-IX). Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди. Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом (частина 4 статті 3 Закону № 160-IX). Особливості відшкодування шкоди визначені статтею 10 Закону № 160-IX, відповідно до частини 1 якої відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті (частина 2 статті 10 Закону № 160-IX). Водночас відповідно до частини 1 статті 11 Закону № 160-ІХ у разі переведення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження відповідного командира (начальника) до повного відшкодування завданої нею шкоди стягнення сум завданої шкоди здійснюється за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні. За приписами частини 2 статті 11 Закону № 160-ІХ, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її переведення до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження, командир (начальник) надсилає у п`ятиденний строк із дня закінчення розслідування, аудиту (перевірки), інвентаризації чи надходження рішення суду відповідні матеріали до нового місця служби чи місця перебування в розпорядженні особи для вирішення питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. Командир (начальник) за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні особи видає у п`ятнадцятиденний строк із дня надходження матеріалів щодо завданої шкоди наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності. У такому разі відшкодування шкоди здійснюється в порядку, визначеному статтею 10 цього Закону (частина 3 статті 11 Закону № 160-ІХ). Відтак системний аналіз наведених вище приписів дає підстави дійти висновку, що статтею 10 Закону № 160-IX врегульовано особливості відшкодування шкоди, завданої державі, а статтею 11 цього ж Закону - особливості відшкодування шкоди зокрема в разі переведення особи до іншого місця служби. Водночас і в першому, і в другому випадку відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи (у першому випадку - за основним місцем служби військовослужбовця, а в другому - за новим місцем проходження служби). Іншими словами, під час проходження військовослужбовцем військової служби (зокрема у випадку переведення до іншого місця проходження служби) відповідна військова частина здійснює стягнення з винної особи сум шкоди у розмірах, визначених статтею 13 Закону № 160-IX. Натомість особливості відшкодування шкоди в разі звільнення особи зі служби визначені статтею 12 Закону № 160-IX, відповідно до якої у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку. Таким чином, праву військової частини на звернення до суду із позовом щодо стягнення завданої шкоди зокрема передує факт звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, з військової служби і при цьому така особа відмовилася добровільно відшкодувати заподіяні збитки. Разом із тим судом першої інстанції встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28 березня 2025 року № 91 ОСОБА_1 з 28 березня 2025 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та направлено до нового місця служби - військової частини НОМЕР_3 . Виходить, що на момент звернення військової частини НОМЕР_1 з позовом до суду щодо стягнення з ОСОБА_1 завданої шкоди останній не був звільнений з військової служби, а тому слід виснувати, що військова частина передчасно звернулася до суду із цим позовом, оскільки у спірному випадку відшкодування відповідачем матеріальної шкоди має здійснюватися в порядку статей 10 та 11 Закону № 160-ІХ та в розмірі, визначеному статтею 13 Закону № 160-ІХ, а не в порядку статті 12 цього ж Закону. Колегія суддів погоджується із доводами апелянта про те, що переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом. Однак наведені доводи не спростовують того факту, що при притягненні діючого військовослужбовця до матеріальної відповідальності органи військового управління повинні дотримуватися чітко встановленої процедури відшкодування завданої шкоди, яка у спірному випадку регламентована статтями 10 та 11 Закону № 160-ІХ. З огляду на викладене апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що військова частина НОМЕР_1 не дотрималася процедури відшкодування шкоди військовослужбовцем та передчасно звернулася до суду про її відшкодування, а тому окружний адміністративний суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 завданої державі шкоди. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону. Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні. Водночас слід врахувати, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, немає потреби давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване рішення помилковим. Висновки щодо розподілу судових витрат Відповідно до частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року - без змін. Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених цим пунктом. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції (частина 1 статті 329, стаття 331 Кодексу адміністративного судочинства України). Суддя-доповідачЯремчук К.О. Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.