Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/2299/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/2299/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л. Суддя-доповідач - Слободонюк М.В. 28 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Слободонюка М.В. суддів: Канигіної Т.С. Кузьмишина В.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення вартості завданої шкоди, В С Т А Н О В И В : позивач, військова частина НОМЕР_1 , звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення вартості завданої шкоди. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Відповідач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.07.2024 № 206 відповідач є таким, що вибув в оперативне підпорядкування до військової частини НОМЕР_2 . Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.07.2024 №206 ОСОБА_1 є таким, що у зв`язку з пораненням вибув на лікування у Центральну клінічну лікарню м. Суми із 14.09.2024. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.09.2024 №260 відповідач вважається таким, що з 18.09.2024 самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_2 та призупинене нарахування та виплата грошового забезпечення з 18.09.2024. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.10.2024 №8292 призначене службове розслідування за фактом ймовірної переплати грошового забезпечення ОСОБА_1 . Результати службового розслідування оформлені актом від 16.12.2024, яким прийняте рішення про стягнення з відповідача шкоди в розмірі 25484,52 грн. Оскільки відповідач добровільно відповідну суму коштів не відшкодував, військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з позовом про їх примусове стягнення. Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено дотримання передбаченої Законом №160-IX процедури притягнення відповідача до матеріальної відповідальності, зокрема відсутні докази його належного притягнення, ознайомлення з відповідним наказом та відмови від добровільного відшкодування шкоди, а також не підтверджено настання умов, за яких відшкодування шкоди може здійснюватися у судовому порядку, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення шкоди. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 4 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII) порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.2019 № 548-XIV (далі - Статут). Відповідно до статті 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. Згідно зі статтями 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України Про оборону України дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах. Закон України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" (далі - Закон №160-IX) визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків, визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону №160-IX пряма дійсна шкода - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. Відповідно до ст. 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди (ч.2 ст.3 Закону №160-IX). Стаття 4 Закону №160-IX передбачає, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди. Частина перша статті 6 Закону №160-IX встановлює, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей. Відповідно до ч.3 ст. 6 Закону №160-IX особа за шкоду, завдану розкраданням або втратою озброєння, зброї та боєприпасів до неї, несе підвищену матеріальну відповідальність у кратному співвідношенні до вартості такого майна, але не більше десятикратного розміру. Перелік озброєння, зброї та боєприпасів до неї, нестача або розкрадання яких відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до їх вартості, визначається Кабінетом Міністрів України. Положеннями статті 8 Закону №160-IX визначено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності. Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис. Статтею 9 Закону №160-IX визначено обставини, що виключають матеріальну відповідальність. Згідно зі статтею 10 Закону №160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті. Відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування. Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування. Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування. У разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред`явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом. У разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку (частина 1 статті 12 №160-IX). Частина перша статті 14 Закону №160-IX передбачає, що наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством. Колегія суддів зазначає, що Закон № 160-IX передбачає вичерпний перелік випадків, коли відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку, а саме: згідно ч. 3, 4, 5 ст.10 та ч.1 ст.12 цього Закону, як то зазначено в наведеній вище нормі ч.1 ст.10 Закону № 160-IX. При цьому, відшкодування шкоди в судовому порядку здійснюється за наявності однієї із таких умов: 1) в разі звільнення особи притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби за умови відмови особи від її добровільного відшкодування; 2) якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийняте до звільнення особи зі служби за умови відмови від її добровільного відшкодування; 3) шкода завдана військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів; 4) притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди; 5) завдання шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону (шкода завдана посадовими (службовими) особами, винними в незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, поліцейського, особи рядового та начальницького складу, за шкоду, завдану у зв`язку з виплатами такій особі матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, несуть повну матеріальну відповідальність у судовому порядку). В решті випадків відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи. В спірному випадку у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача завдану державі шкоду у розмірі 25484,52 грн за переплату грошового забезпечення. Разом з тим, обов`язковою передумовою для звернення до суду з відповідними вимогами є дотримання визначеної цим Законом процедури, зокрема: проведення службового розслідування, встановлення всіх елементів складу матеріальної відповідальності, видання наказу про притягнення особи до матеріальної відповідальності, доведення такого наказу до відома особи під підпис, а також з`ясування питання щодо добровільного відшкодування шкоди. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не доведено факту належного притягнення відповідача до матеріальної відповідальності у встановленому законом порядку, оскільки акт службового розслідування від 16.12.2024 сам по собі не є рішенням про притягнення до матеріальної відповідальності, а відповідний наказ командира, який би відповідав вимогам статті 8 Закону №160-IX, відсутній. Більше того, наявний у матеріалах справи наказ від 25.12.2024 свідчить про те, що питання притягнення відповідача до матеріальної відповідальності відкладено до моменту його повернення до місця служби, що вказує на незавершеність процедури притягнення до відповідальності. Крім того, позивачем не надано жодних доказів ознайомлення відповідача з рішенням про притягнення до матеріальної відповідальності та його відмови від добровільного відшкодування шкоди, що є необхідною умовою для застосування судового порядку відшкодування шкоди. Також суд апеляційної інстанції враховує, що відповідач на момент звернення до суду не був звільнений з військової служби та продовжує перебувати у статусі військовослужбовця, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування положень частини першої статті 12 Закону №160-IX щодо можливості судового стягнення шкоди. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що у спірному випадку відсутні передбачені законом підстави для застосування судового порядку відшкодування шкоди, а тому заявлені позовні вимоги є передчасними та не підлягають задоволенню. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з правовою оцінкою суду першої інстанції та не містять нових обставин, які б спростовували його висновки. Отже, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Слободонюк М.В. Судді Канигіна Т.С. Кузьмишин В.М.