Ухвала ККС ВС № 484/1595/25

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 травня 2026 року м. Київ справа № 484/1595/25 провадження № 51-3080ск25 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївського області від 27 червня 2025 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 березня 2026 року у кримінальному провадженні № 12023152110000534 щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Одеси, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 194Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївського області від 27 червня 2025 року ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 194КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Вирішено питання щодо цивільного позову та долі речових доказів у кримінальному провадженні. Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 194КК, за таких обставин. У невстановлений судом час, але не пізніше початку лютого 2023 року, у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, спрямований на знищення чужого майна шляхом підпалу, а саме торгівельного павільйону « ІНФОРМАЦІЯ_2 », вартістю 1 828 430 грн, розташованого на АДРЕСА_2 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_6 3 метою реалізації вказаного протиправного наміру ОСОБА_5 не пізніше початку лютого 2023 року запропонував Особі 1, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження (далі - Особа 1), спільно вчинити вказаний злочин, заохотивши останнього матеріальною винагородою, та який відповідно повинен був підшукати особу, яка за матеріальну винагороду знищила б шляхом підпалу вищевказаний торгівельний павільйон, на що Особа 1 надав свою згоду. В подальшому у невстановлений судом час, але не пізніше початку лютого 2023 року Особа 1, реалізуючи злочинний план, та відповідно до розподіленої йому ОСОБА_5 ролі підшукав та залучив до скоєння злочину Особу 2, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження (далі - Особа 2); Особа 1, отримавши згоду Особи 2, довів йому єдиний план злочинних дій, та відповідно до наданої йому ОСОБА_5 ролі розподілив між собою та Особою 2 функції, після чого, керуючись єдиним протиправним наміром, спрямованим на знищення вищевказаного майна, останні почали діяти як співвиконавці, водночас продовжуючи підкорюватись ОСОБА_5 . Відповідно до розробленого плану Особа 1 23 лютого 2023 у період часу з 22:51 до 23:01 через месенджер «Телеграм» отримав від ОСОБА_5 повідомлення у вигляді зображень майна ОСОБА_6 , а саме торгівельного павільйону «Бігбой», розташованого на вул. Олександра Коротченка в районі музею ракетних військ м. Первомайська Миколаївської області, який необхідно знищити шляхом підпалу, та у вигляді позначок на карті м. Первомайська в районі вулиць Коротченка та Одеської, якою позначено вказане майно ОСОБА_6 . Надалі Особа 1 у ніч з 23 на 24 лютого 2023 року спільно з Особою 2, діючи за попередньою змовою та керуючись єдиним умислом, спрямованим на знищення чужого майна шляхом підпалу, прибули з м. Одеси до м. Первомайська Миколаївської області із попередньо підготовленою пластиковою пляшкою, об`ємом 6 літрів, наповненою легкозаймистою паливно-мастильною речовиною. На виконання спільного кримінального протиправного наміру Особа 2 24 лютого 2023 року приблизно о 04:20 разом з Особою 1 на автомобілі Volkswagen Polo під керуванням останнього оглянули прилеглу до торгівельного павільйону «Бігбой» територію та сусідні вулиці для безпечного підходу та відходу після вчинення злочину. В подальшому 24 лютого 2023 року приблизно о 05:00 Особа 2, реалізуючи спільний кримінальний протиправний умисел, спрямований на умисне знищення чужого майна шляхом підпалу, взяв із автомобіля Volkswagen Polo заздалегідь підготовлену пластикову пляшку із легкозаймистою паливно-мастильною речовиною, підійшовши до торгівельного павільйону «Бігбой» облив вказаною речовиною його ролети та, знімаючи на заздалегідь підготовлений мобільний телефон Особи 1, приблизно о 05:09 за допомогою заздалегідь підготовленої запальнички підпалив розлиту речовину, від чого вказаний торгівельний павільйон почав палати. При цьому Особа 1 залишився в автомобілі неподалік, а саме на перетині вулиць Одеської та Кам`яномостівської м. Первомайська Миколаївської області та очікував, щоб попередити Особу 2 в разі виникнення небезпеки. Після вчиненого Особа 2, виконавши всі дії, які він вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, намагався втекти з місця вчинення злочину, однак був затриманий працівниками поліції, а вогонь, який горів на ролетах торгівельного павільйону «Бігбой», був погашений працівниками поліції, а тому вказане кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від його волі. В цей час Особа 1, помітивши, що Особа 2 був затриманий працівниками поліції, намагався зникнути від місця вчинення злочину на автомобілі Volkswagen Polo, проте також був затриманий працівниками 24 лютого 2023 року приблизно о 05:32. Тим самим ОСОБА_5 , Особа 1 та Особа 2 своїми умисними діями за попередньою змовою групою осіб вчинили закінчений замах на умисне знищення шляхом підпалу майна, що належить на праві приватної власності ОСОБА_6 , а саме торгівельного павільйону « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташованого за вищевказаною адресою. Одеський апеляційний суд ухвалою від 24 березня 2026 року вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївського області від 27 червня 2025 року щодо ОСОБА_5 залишив без змін. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала Захисник у касаційній скарзі, покликаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити оскаржені судові рішення, звільнивши його підзахисного на підставі ст. 75 КК від відбування призначеного покарання з випробуванням. Вказує на те, що суди, призначаючи покарання, не повною мірою врахували те, що ОСОБА_5 вину у вчиненому визнав в повному обсязі та щиро розкаявся, надав чіткі та послідовні показання, не змінював своєї позиції і не намагався приховати будь-які обставини, не був раніше судимим, одружений, має двох неповнолітніх дітей, на його утриманні перебувають непрацездатні батьки (батько з важкою формою інвалідності), позитивно характеризується, має проблеми зі здоров`ям, завдану шкоду відшкодував, має подяки за допомогу військовим, що, на його переконання, є свідченням того, що ОСОБА_5 став на шлях виправлення, а тому позбавлення волі на строк 4 роки є занадто суворим покаранням. З огляду на наведене вважає, що з урахуванням пом`якшуючих покарання обставин є всі підстави для застосування до його підзахисного положень ст. 75 КК, що належить до дискреційних повноважень суду. Мотиви суду Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 194 КК, і правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисника не оспорюються. Доводи захисника щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, можливості застосування до ОСОБА_5 положень ст. 75 КК колегія суддів вважає необґрунтованими. Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій. За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання. Відповідно до ст. 75 КК, у разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо. У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права. Як убачається із копій судових рішень, суд першої інстанції під час призначення ОСОБА_5 покарання, дотримуючись наведених вимог закону України про кримінальну відповідальність, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу винного, який вчинив злочин в період дії воєнного стану, однак визнав себе винним, характеризується позитивно, одружений, має батьків пенсійного віку, отримував подяки від керівництва військової частини та відділу поліції за активну допомогу, має посвідчення особи з важкою формою інвалідності, видане Центром Баварії з питань сім`ї та соціальних справ, раніше не судимий, а також взяв до уваги пом`якшуючі покарання обставини - визнання ним своєї провини та вчинення дій, спрямованих на відшкодування завданої шкоди, та обставину, що обтяжує покарання, - вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою він перебував у близьких відносинах. Врахувавши наведене, а саме дані про особу обвинуваченого, його вік, майновий та сімейний стан, наявність обставин, що пом`якшують покарання, суд дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_5 можливе виключно в умовах ізоляції від суспільства, а покарання йому слід призначити в межах санкції ч. 2 ст. 194 КК за правилами ч. 3 ст. 68 цього Кодексу у виді позбавлення волі. Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 за апеляційною скаргою його захисника, в якій, як і в його касаційній скарзі, порушувалося питання про застосування до його підзахисного положень ст. 75 КК, дійшов висновку про відсутність для цього підстав. Як зазначила колегія суддів апеляційного суду, при призначенні ОСОБА_5 покарання суд першої інстанції належним чином врахував конкретні обставини справи, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, а також обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання, та обґрунтовано призначив реальне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, що відповідає меті покарання, яке повинне сприяти виправленню та запобіганню вчиненню нових злочинів, як засудженим, так і іншими особами. Крім того, відповідаючи на доводи апеляційної скарги захисника, суд взяв до уваги те, що ОСОБА_5 має на утриманні неповнолітніх дітей із родиною, однак зауважив, що наявність у обвинуваченого як родини, так і неповнолітніх дітей не вплинуло на його дії та як наслідок вчинення інкримінованого злочину. На переконання апеляційного суду, ті обставини, що обвинувачений має місце проживання та раніше не судимий, не є безумовними підставами для призначення йому менш суворого покарання, оскільки такі не стали для нього стримуючим фактором від вчинення умисного тяжкого злочину. Крім цього, як вказав суд, те, що у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_5 вже відшкодовує потерпілій матеріальну шкоду, жодним чином не знижує ступінь суспільної небезпеки інкримінованого злочину. Також апеляційний суд зауважив, що призначене обвинуваченому ОСОБА_5 покарання є наближеним до мінімального, визначеного санкцією ч. 2 ст. 194 КК. Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення. Отже, Суд не вбачає підстав для зміни оскаржених судових рішень внаслідок невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. В касаційній скарзі захисника не наведено переконливих доводів на обґрунтування невиправданої суворості призначеного його підзахисному покарання та можливості застосування до нього положень ст. 75 КК. Доводів щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень, касаційна скарга захисника не містить. Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд, постановив: Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївського області від 27 червня 2025 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 березня 2026 року щодо засудженого ОСОБА_5 . Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3