Ухвала ККС ВС № 507/2149/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 серпня 2024 року м. Київ справа № 507/2149/23 провадження № 51-3866ск24 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Любашівського районного суду Одеської області від 12 лютого 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 09 травня 2024 року в кримінальному провадженні № 12023162360000339 щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Любашівського районного суду Одеської області від 12 лютого 2024 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 09 травня 2024 року, ОСОБА_5 визнано винуватим за ч. 4 ст. 152 КК та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні. Згідно з вироком суду ОСОБА_5 засуджено за те, що він 04 вересня 2023 року приблизно о 19:30, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, переслідуючи умисел, спрямований на задоволення свої статевої пристрасті, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_6 не досягла 14 років, запросив її до житлового будинку за місцем свого проживання на АДРЕСА_1 , де у житловій кімнаті без добровільної згоди малолітньої ОСОБА_6 , використовуючи її безпорадний стан, яка в силу свого віку не розуміла значення вчинюваних з нею протиправних дій та перебувала під психологічним тиском і не могла чинити йому опір, штовхнув малолітню на ліжко, роздягнувся та зняв одяг із неї одяг, після чого, утримуючи з метою подолання фізичного опору її шию своєю рукою, зґвалтував останню. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала Захисник ОСОБА_4 у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити оскаржені судові рішення шляхом застосування положень ст. 69 КК та призначення її підзахисному покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суди під час призначення покарання ОСОБА_5 не врахували наявність пом`якшуючих покарання обставин, а саме визнання вини, щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину, незадовільного стану здоров`я засудженого (наявність хронічних захворювань, які потребують медичного нагляду); відсутність обставин, що обтяжують покарання; а також усі дані про особу винного, який позитивно характеризується за місцем колишнього проживання, має на утриманні малолітніх дітей цивільної дружини, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався. Мотиви суду Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК, і правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисника не оспорюються. Доводи захисника ОСОБА_4 щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, а також про можливість застосування до нього положень ст. 69 КК колегія суддів вважає необґрунтованими. Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій. За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання. Статтею 69 КК регламентовано, що за наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо. У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права. Як убачається зі змісту оскаржених судових рішень, суд першої інстанції під час призначення покарання ОСОБА_5 , дотримуючись наведених вимог закону України про кримінальну відповідальність, врахував характер та ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, дані про особу винного, який за місцем колишнього проживання характеризуються позитивно, не працює, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, співмешкав із ОСОБА_7 та її трьома дітьми, зареєстрований в будинку своєї матері ОСОБА_8 в АДРЕСА_1 ; відповідно до висновку судово-психіатричного експерту № 510 від 29 вересня 2023 року на момент вчинення кримінального правопорушення та на цей час не страждав та не страждає психічним захворюванням, іншим хворобливим психічним розладом, в тому числі тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності, був здатний та здатний в цей час в повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними, не потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру. Також суд під час призначення покарання ОСОБА_5 взяв до уваги відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин. З урахуванням викладеного, беручи до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, усі матеріали справи, дані про особу обвинуваченого, думки потерпілої про призначення суворого покарання, положень міжнародного законодавства, які закріплені в Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини та Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Ланцаротській конвенції) та вказують на високу суспільну небезпечність злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості неповнолітніх, яка зумовлюється шкодою, що заподіюється статевій недоторканості та нормальному фізичному й психічному розвитку неповнолітнього, суд дійшов висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_5 не можливе без ізоляції від суспільства та йому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 4 ст. 152 КК. При цьому суд вказав у вироку, що підстав для застосування ст. 69 КК під час призначення покарання ОСОБА_5 не вбачає. Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 , доводи якої аналогічні доводам у її касаційній скарзі, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення. Як убачається з оскарженої ухвали, суд апеляційної інстанції вказав на те, що відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи є посяганнями на особистість і пов`язані з грубими порушеннями норм суспільної моралі, тому кримінальним законодавством за їх вчинення передбачено доволі суворе покарання. Статеві злочини характеризуються аморальністю та цинічністю дій винних осіб, принижують честь і гідність потерпілої особи та можуть завдати значної шкоди здоров`ю. Надзвичайно небезпечні статеві злочини проти неповнолітніх, вони посягають на їх статеву недоторканність та нормальний статевий розвиток. Такі злочини часто призводять до глибоких душевних травм у потерпілих осіб, штовхають їх до аморального способу життя. Також, як убачається з оскарженої ухвали, суд зазначив про те, що розцінює твердження обвинуваченого про хворобу та як наслідок такої посилання на відсутність спогадів щодо скоєного як спробу ухилення від призначеного покарання, оскільки в суді першої інстанції обвинувачений свою провину у вчиненому не визнавав. Крім того, колегія суддів взяла до уваги думку законного представника потерпілої, яка заперечувала проти апеляційної скарги сторони захисту та просила оскаржуваний вирок залишити без змін. Надаючи оцінку твердженням захисника обвинуваченого щодо необхідності врахування таких обставин, як щире каяття, позитивних характеристик, вибачення перед потерпілою, апеляційний суд зазначив, що вони вже враховані судом першої інстанції та саме на їх підставі суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_9 покарання у межах санкції інкримінованого злочину. Також суд зауважив, що бере до уваги твердження захисника про його стан здоров`я, однак ця обставина не може стати вирішальною для зміни призначеного обвинуваченому покарання та застосування до нього дії ст. 69 КК. Крім цього, апеляційний суд вважав за необхідне зазначити, що застосування ст. 69 КК здійснюється не тільки за наявності сукупності пом`якшуючих обставин, адже такі обставини повинні істотно зменшувати тяжкість вчиненого злочину (Постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справі № 629/2739/18 від 03 лютого 2021 року). Однією із засад призначення покарання за вчинені кримінальні правопорушення закон визначає призначення судом покарання, необхідного й достатнього для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень. Апеляційний суд, ґрунтуючись на принципах призначення покарання, визначених положеннями КК, беручи до уваги дані про особу обвинуваченого ОСОБА_9 , не знайшов кількох обставин, що пом`якшували б покарання та істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з огляду на що дійшов висновку про те, що призначене ОСОБА_9 судом першої інстанції покарання у повній мірі є справедливим, достатнім та необхідним для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, тобто повністю відповідає меті його призначення та направлене на досягнення позитивних змін в особистості обвинуваченого. Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення. З наведеними в оскаржених судових рішеннях висновках щодо виду та розміру покарання погоджується і колегія суддів касаційного суду. Таким чином, Суд не вбачає підстав для зміни оскаржуваних судових рішень внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, та не вважає призначене покарання явно несправедливим через його суворість. В касаційній скарзі захисника не наведено переконливих доводів на обґрунтування невиправданої суворості призначеного її підзахисному покарання, наявності обставин, що пом`якшують покарання, та необхідності зміни покарання шляхом застосування положень ст. 69 КК. Підстав для застосування положень ст. 69 КК колегія суддів касаційного суду не вбачає. Доводів щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень, касаційна скарга захисника не містить. Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд, постановив: Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на вирок Любашівського районного суду Одеської області від 12 лютого 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 09 травня 2024 року щодо засудженого ОСОБА_5 . Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3