Постанова 4808 № 344/21566/25

Справа № 344/21566/25 Провадження № 22-ц/4808/857/26 Головуючий у 1 інстанції Польська М. В. Суддя-доповідач Девляшевський ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого Девляшевського В.А., суддів: Луганської В.М., Мальцевої Є.Є., секретаря Кузів А.В., з участю: сторін та їх представників, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду в складі судді Польської М.В., постановлену 23 березня 2026 року в м. Івано-Франківську, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та визначення часток у спільних грошових зобов`язань, в с т а н о в и в: У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Просила визнати спільною сумісною власністю подружжя нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 (квартира АДРЕСА_2 та комора XXVI), а також транспортний засіб Lincoln Nautilus 2021 року випуску; виділити їй в порядку поділу спільного майна подружжя у приватну власність частку в розмірі 70% від нерухомого та рухомого майна; стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію вартості 70% транспортного засобу в розмірі 770 000,00 грн. В свою чергу ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 ; поділити зазначену квартиру, визначивши частки подружжя по ; визнати спільним борговим зобов`язанням подружжя зобов`язання за договором про іпотечний кредит №IFHOGT00000641 від 30.06.2021, укладеним між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк»; визначити, що сторони зобов`язані нести обов`язок щодо виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит №IFHOGT00000641 від 30.06.2021 у рівних частках по кожна; визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя комору, розташовану за адресою АДРЕСА_1 приміщення XXV; поділити зазначену комору, визначивши частки сторін по 1/2; визнати об`єктом особистої приватної власності ОСОБА_2 транспортний засіб, а саме автомобіль Lincoln Nautilus 2021 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; визнати спільними витратами подружжя, здійсненими в інтересах сім`ї, сплату авансових платежів та платежів за договором іпотечного кредиту; визнати за позивачем право вимоги до відповідачки на частину цих платежів; визнати витрати, понесені на започаткування підприємницької діяльності ОСОБА_1 , такими, що здійснені за рахунок спільних коштів подружжя, а також право вимоги щодо відшкодування цих коштів в розмірі частини з відповідачки. У березні 2026 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила застосувати у межах справи заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 використання та експлуатації (керування) транспортним засобом Lincoln Nautilus, 2021 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та заборони вчиняти дії щодо реалізації транспортного засобу Lincoln Nautilus, 2021 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 на час вирішення спору. Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 23 березня 2026 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. У порядку забезпечення позову заборонено ОСОБА_2 в будь-який спосіб відчужувати автомобіль марки Lincoln Nautilus, 2021 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , до моменту вирішення справи, тобто до набрання судовим рішення законної сили. У задоволенні решти вимог заяви відмовлено. Не погодившись із даною ухвалою суду, оскільки вважає її необґрунтованою, постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Зазначила, що суд не врахував, що ОСОБА_2 використовує спірний автомобіль у власних цілях, а тому під час експлуатації існує ризик пошкодження транспортного засобу. Крім того автомобільні комплектуючі під час експлуатації зношуються та втрачають цінність. А тому на час судового розгляду спору є необхідність у забезпеченні позову шляхом користування даним автомобілем. Скаржниця посилається на те, що згоди на розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній власності не надавала, а тому використання автомобіля відбувається з порушенням її прав у власних цілях відповідача. Натомість вона змушена орендувати транспортний засіб для здійснення підприємницької діяльності та власних потреб, в зв`язку з чим сплачує значні кошти. За наведених обставин просила оскаржувану ухвалу в частині відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким застосувати у межах справи заходи забезпечення позову, шляхом заборони використання та експлуатації (керування) транспортним засобом Lincoln Nautilus, 2021 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 на час вирішення спору. Представником ОСОБА_2 відзив на апеляційну скаргу надіслано після закінчення встановленого судом строку на його подання і клопотання про продовження строку при цьому не заявлено. В силу вимог статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. У зв`язку з цим апеляційний суд залишає цей відзив без розгляду. В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити. ОСОБА_2 та його представник апеляційну скаргу заперечили з огляду на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції, враховуючи необхідність під час вжиття заходів забезпечення позову дотримуватись вимог щодо розумності, обґрунтованості та співмірності виду забезпечення позову, зазначеного у заяві, з заявленими вимогами, та збалансованості інтересів учасників справи, дійшов висновку, що для забезпечення виконання можливого судового рішення у цій справі доцільним та достатнім буде вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони відчуження рухомого майна. Разом з тим вимога про забезпечення позову шляхом заборони користування майном задоволенню не підлягає, як необґрунтована та недоведена. Переглядаючи справу, апеляційний суд звертає увагу на таке. Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (частина друга статті 149 ЦПК України). У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема забороною вчиняти певні дії. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Відповідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку. Така правова позиція висловлена Верховним Судом неодноразово, зокрема в постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 285/4519/21-ц. З матеріалів справи вбачається, що позивачка, звертаючись до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, щодо спірного транспортного засобу заявила вимогу не про передачу їй самого автомобіля у власність чи встановлення порядку користування ним, а саме про стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 70 % транспортного засобу у розмірі 770 000,00 грн. Отже, предметом спору в цій частині є саме грошова компенсація вартості частки у спільному майні. Водночас відповідач є співвласником зазначеного майна, а право власності на автомобіль зареєстроване за ним, що надає йому законне право володіння та користування таким майном до вирішення спору по суті. За таких обставин застосування заходів забезпечення позову шляхом фактичного усунення відповідача від експлуатації транспортного засобу є безпідставним, оскільки такий захід не перебуває у прямому зв`язку із заявленими позовними вимогами, які стосуються саме стягнення грошової компенсації, та призводить до необґрунтованого обмеження прав співвласника на користування належним йому майном. Отже, з урахуванням характеру заявлених позовних вимог, предмета спору та необхідності дотримання принципів розумності, обґрунтованості, співмірності й збалансованості інтересів сторін, достатнім заходом забезпечення позову у цій справі є саме заборона відчуження спірного рухомого майна. Такий захід забезпечує збереження майна до вирішення спору по суті та гарантує реальне виконання можливого судового рішення. Інші доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 висновків суду першої інстанції не спростовують, норми процесуального права судом застосовані правильно, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали немає. Керуючись статтями 374, 375, 381 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського міського суду від 23 березня 2026 року без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту. Головуючий В.А. Девляшевський Судді: В.М. Луганська Є.Є. Мальцева Повний текст постанови складено 04 травня 2026 року.