Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/8587/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/8587/25 Головуючий в 1 інстанції: Дерев`янко Л.Л. Дата і місце ухвалення 31.12.2025р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Тарновецького І.І., суддів: Бойка А.В., Шевчук О.А., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) за період з 29 січня 2020 року по 06 травня 2023 року грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) за період з 29 січня 2020 року по 06 травня 2023 року грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки у спірний період відповідач діяв відповідно до вимог чинної редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, якою передбачено застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2018 року. Також апелянт зазначає, що у разі наявності правової колізії або невідповідності підзаконного нормативно-правового акта вимогам законодавства України такі питання не належать до компетенції відповідача та підлягають вирішенню у судовому порядку. Крім того, апелянт вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду, зазначаючи, що позивач був обізнаний про розмір свого грошового забезпечення під час проходження служби та отримання відповідних виплат. З огляду на викладене апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 у спірний період проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . У період з 29 січня 2020 року по 06 травня 2023 року позивачу нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення, складові якого визначалися відповідачем із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2018 року. Не погоджуючись із таким порядком визначення складових грошового забезпечення, позивач звернувся до відповідача з вимогою про проведення відповідного перерахунку із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Відповідач відмовив у задоволенні зазначених вимог, посилаючись на відсутність правових підстав для здійснення такого перерахунку. Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з того, що при визначенні складових грошового забезпечення позивача у спірний період відповідачем безпідставно застосовано розрахункову величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року. Суд першої інстанції виходив із того, що після визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, яким було внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 у частині, що не суперечить актам вищої юридичної сили. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірний період розмір грошового забезпечення позивача підлягав визначенню із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду, врахувавши характер спірних правовідносин, а також обставини, пов`язані з проходженням позивачем військової служби. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ). Відповідно до статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії), а також одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця та підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань і правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер і умови служби та стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. З метою реалізації зазначених положень постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року, запроваджено нову систему грошового забезпечення військовослужбовців. Постановою №704, зокрема, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів та визначено порядок формування складових грошового забезпечення. Відповідно до пункту 4 Постанови №704 у первинній редакції розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Приміткою 1 до додатку 1 до Постанови №704 передбачено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки також визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, а від 5 і вище заокруглюються до десяти гривень (примітка до додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704). Постановою №704 також затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців (додаток 1) та схему тарифних коефіцієнтів за військовими (спеціальними) званнями (додаток 14), що визначають порядок формування складових грошового забезпечення. 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, якою, зокрема, внесено зміни до постанови №704, а саме пункт 4 цієї постанови викладено у новій редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначалися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року, визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103, яким було внесено зміни до пункту 4 постанови №704. За таких обставин при визначенні розміру посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 у частині, що не суперечить нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, відповідно до якої такі оклади визначаються із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Наведене спростовує доводи апелянта про те, що у спірний період підлягала застосуванню редакція пункту 4 постанови №704, змінена постановою №103. Крім того, з урахуванням положень пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, яким обмежено застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, а також правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №240/4946/18, розрахунковою величиною для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня відповідного календарного року. З наведеного вбачається, що у спірний період позивач мав право на визначення розміру грошового забезпечення із застосуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 у частині, що не суперечить актам вищої юридичної сили, а саме шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. При цьому закони України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не містять положень щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року. Зміни до пункту 4 постанови №704, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481, які передбачають інший підхід до визначення розміру посадових окладів, набрали чинності лише з 20 травня 2023 року, тобто після завершення більшої частини спірного періоду. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що грошове забезпечення, а також пов`язані з ним виплати, зокрема грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, були нараховані позивачу з порушенням вимог чинного законодавства та підлягають перерахунку. Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Як убачається з матеріалів справи, питання дотримання позивачем строку звернення до суду було предметом оцінки суду першої інстанції при відкритті провадження у справі, за результатами якої ухвалою від 02 вересня 2025 року строк звернення до адміністративного суду позивачу поновлено. Вказане процесуальне рішення прийнято з урахуванням наданих позивачем доказів, які підтверджують його участь у виконанні бойових завдань та перебування у районах проведення бойових дій протягом тривалого часу, що об`єктивно ускладнювало своєчасне звернення до суду. Доводи апелянта про те, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав з моменту виключення зі списків особового складу або під час отримання щомісячного грошового забезпечення, є безпідставними, оскільки ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними і допустимими доказами отримання позивачем повної інформації щодо складових грошового забезпечення. Крім того, колегія суддів враховує, що спірні правовідносини пов`язані з нарахуванням та виплатою грошового забезпечення, які мають триваючий характер, у зв`язку з чим порушення прав позивача не є одноразовим і триває до моменту здійснення належного перерахунку. За таких обставин висновок суду першої інстанції про поновлення строку звернення до суду є обґрунтованим, відповідає вимогам статті 122 КАС України та забезпечує ефективний судовий захист порушеного права. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для її задоволення колегія суддів не вбачає. Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Відповідно до статті 316 КАС України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні. Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року - без змін. Судові витрати в порядку статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий: І.І. Тарновецький Судді: А.В. Бойко О.А. Шевчук