Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/1883/26

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 01 травня 2026 року м. Дніпро справа № 280/1883/26 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач), суддів: Лукманової О.М., Божко Л.А., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.03.2026 року (головуючий суддя Кисіль Р.В.) в адміністративній справі №280/1883/26 за позовом Запорізької обласної прокуратури до відповідача Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величко Роман Сергійович , про визнання протиправними та скасування постанов,- ВСТАНОВИВ: Позивач, Запорізька обласна прокуратура, звернулася до суду з позовом до відповідача Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просив: - визнати протиправними та скасувати п. 3 постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Величка Р.С. від 27.02.2026 ВП № 80364574 про відкриття виконавчого провадження та постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Величка Р.С. від 27.02.2026 ВП № 80364574 про стягнення виконавчого збору. Також просив залучити до розгляду у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача, державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Величка Романа Сергійовича; судові витрати у сумі 2 662,4 грн стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача, справу розглянути за участю представника Запорізької обласної прокуратури. В обґрунтування позову вказано, що зміст оскаржуваних постанов дає підстави дійти висновку, що державним виконавцем неправомірно розраховано суму виконавчого збору, що підлягає стягненню з позивача в сумі 34 588 грн як за виконання рішення немайнового характеру. Так, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.10.2025 у справі №160/4909/25 залишено в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025, яким частково задоволено позов ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 зобов`язано Запорізьку обласну прокуратуру здійснити ОСОБА_1 донарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 26 763 грн. Таким чином, фактично судом зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію у сумі 26 763 грн, а тому наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер. Ухвалою від 10.03.2026 у справі відкрите спрощене позовне провадження, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Величка Романа Сергійовича, судовий розгляд справи призначений без виклику (повідомлення) учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу та третій особі п`ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду заяв по суті спору. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18.03.2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Величка Романа Сергійовича від 27.02.2026 про відкриття виконавчого провадження та про стягнення витрат виконавчого провадження, в частині визначення суми виконавчого збору 34 588,00 гривень, прийняті у виконавчому провадженні № 80364574. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вирішений Дніпропетровським окружним адміністративним судом у справі №160/4909/25 спір носить майновий характер, а тому в межах спірних правовідносин розмір виконавчого збору мав обраховуватися державним виконавцем з урахуванням нарахованої та виплаченої стягувачу суми грошового забезпечення. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувані постанови є протиправними та підлягають скасуванню в частині визначення розміру виконавчого збору в сумі 34 588,00 грн. При цьому, виходячи з обставин даної справи, в будь-якому випадку у позивача виник обов`язок сплатити виконавчий збір, проте у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, тобто у розмірі 2 676,30 грн, а не 34 588,00 грн. як визначив державний виконавець. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Серед іншого вказує, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 у справі № 160/4909/25 є немайнового характеру, а виконавчий збір у розмірі 34 588 грн визначено законно та обґрунтовано. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне. Судом першої інстанції встановлено, що Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 у справі №160/4909/25, яке набрало законної сили 30.10.2025, адміністративний позов ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури задоволено частково: визнано протиправною відмову Запорізької обласної прокуратури у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 допомоги у зв`язку із переведенням на роботу в іншу місцевість, у відповідності до ст. 120 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» від 2 березня 1998 № 255; зобов`язано Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу у зв`язку із переведенням на роботу в іншу місцевість, у відповідності до ст. 120 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» від 2 березня 1998 № 255; визнано протиправними дії Запорізької обласної прокуратури щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 в частині нарахування та виплати у належному розмірі грошової компенсації за невикористані дні відпустки; зобов`язано Запорізьку обласну прокуратуру здійснити ОСОБА_1 донарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 26 763,00 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. На виконання зазначеного рішення ОСОБА_1 видані виконавчі листи, зокрема, від 07.01.2026 щодо зобов`язання позивача здійснити ОСОБА_1 донарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 26 763,00 грн. Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величка Р.В. від 27.02.2026 було відкрите виконавче провадження №80364574 щодо примусового виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 у справі №160/4909/25 щодо зобов`язання Запорізької обласної прокуратури здійснити ОСОБА_1 донарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 26 763,00 грн. Пунктом 3 резолютивної частини постанови державного виконавця було визначено стягнути з боржника (позивача) виконавчий збір у розмірі 34 588,00 грн. Крім того, постановами державного виконавця від 27.02.2026, прийнятою у цьому ж виконавчому провадженні, було стягнуто з боржника (позивача) виконавчий збір у розмірі 34 588,00 грн. та витрати пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій у сумі 191,60 грн. Позивач вважає протиправною постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 27.02.2026 та пункт 3 резолютивної частини постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження. Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Статтею 1 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови) встановлено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України Про виконавче провадження). Згідно з частиною першою статті 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. При цьому п. 1 ч. 2 ст. 18 цього Закону визначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Згідно з ч. 4 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Отже, будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову. Натомість, до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі №907/9/17 (провадження №12-76гс18) та від 25 серпня 2020 року у справі №910/13737/19 (провадження №12-36гс200). З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору в межах ВП №80364574 став виконавчий лист №160/4909/25, виданий Дніпропетровським окружним адміністративним судом, в частині зобов`язання Запорізької обласної прокуратури здійснити ОСОБА_1 донарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 26 763,00 грн. В аспекті питання, яке порушив позивач, суд вважає за необхідне зазначити, що розмір виконавчого збору згідно з положеннями ч. ч. 2 та 3 ст. 27 Закону №1404-VIII визначається виходячи з характеру вимог, за якими ухвалено судове рішення, та яке підлягає виконанню за виконавчим документом. Тобто, якщо це рішення майнового характеру, то розмір виконавчого збору становить 10% суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. А якщо ж виконується рішення немайнового характеру, виконавчий збір з боржника - юридичної особи стягується в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати. Майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми його використання. При цьому, до позовних заяв немайнового характеру належать вимоги, які жодним чином не підлягають вартісній оцінці. Тобто, під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої є благо, що не піддається грошовій оцінці. Аналізуючи рішення суду у справі №160/4909/25 від 05.06.2025 суд зазначає, що метою звернення ОСОБА_1 (стягувача в межах ВП №80364574) до суду з відповідним позовом було відновлення його майнових прав шляхом зобов`язання Запорізької обласної прокуратури здійснити ОСОБА_1 донарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 26 763грн., що, в свою чергу, є благом, яке після його перерахунку та виплати, піддається грошовій оцінці. У спірному випадку судом у справі №160/4909/25 вирішена позовна вимога ОСОБА_1 про захист права, що підлягає грошовій оцінці, а отже спір беззаперечно мав майновий характер. Втім, оскаржуваними у даній справі постановами державного виконавця вирішено стягнути з позивача виконавчий збір у розмірі 34 588,00 грн., тобто в розмірі 4 мінімальних розмірів заробітної плати, виходячи з того, що рішення, яке підлягає примусовому виконанню, має немайновий характер. Вимоги щодо нарахування та виплати компенсаційних виплат, на переконання суду, незалежно від зазначення у судовому рішення конкретних сум таких виплат, є майновими позовними вимогами, оскільки їх об`єктом беззаперечно виступає благо, яке підлягає грошовій оцінці, а відповідно й розмір виконавчого збору, у даному випадку, мав обраховуватися з урахуванням суми грошового компенсації, яку рішенням суду зобов`язано перерахувати та виплатити, тобто як зі спору майнового характеру. Отже, вказаним рішенням вирішена вимога про захист права, що підлягає грошовій оцінці. Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 14.09.2022р. у справі №280/9443/21 у схожих спірних правовідносинах. Таким чином, вирішений Дніпропетровським окружним адміністративним судом у справі №160/4909/25 спір носить майновий характер, а тому в межах спірних правовідносин розмір виконавчого збору мав обраховуватися державним виконавцем з урахуванням нарахованої та виплаченої стягувачу суми грошового забезпечення. З огляду на вищезазначене суд висновує, що оскаржувані постанови є протиправними та підлягають скасуванню в частині визначення розміру виконавчого збору в сумі 34 588,00 грн. При цьому, виходячи з обставин даної справи, в будь-якому випадку у позивача виник обов`язок сплатити виконавчий збір, проте у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, тобто у розмірі 2 676,30 грн, а не 34 588,00 грн. як визначив державний виконавець. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача спростовуються доводами, викладеними відповідачем та нормами законодавства України, що регулює дані правовідносини. Доводи апеляційної скарги щодо суті спору не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. Керуючись ст. 241-245, 250, 272, 287, 311, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.03.2026 року залишити без змін. Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 01.05.2026 та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 328, 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя О.М. Лукманова суддя Л.А. Божко