Ухвала КАС ВС № 280/1883/26

УХВАЛА 04 червня 2026 року м. Київ справа №280/1883/26 адміністративне провадження № К/990/24665/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Білак М.В., суддів: Жука А.В., Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 травня 2026 року у справі №280/1883/26 за позовом Запорізької обласної прокуратури до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величко Роман Сергійович, про визнання протиправними та скасування постанов, У С Т А Н О В И В: Запорізька обласна прокуратура звернулася до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у якому просила визнати протиправними та скасувати пункт 3 постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Величка Р. С. від 27 лютого 2026 року ВП № НОМЕР_1 про відкриття виконавчого провадження та постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Величка Р.С. від 27 лютого 2026 року ВП № НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01 травня 2026 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Величка Романа Сергійовича від 27 лютого 2026 року про відкриття виконавчого провадження та про стягнення витрат виконавчого провадження, в частині визначення суми виконавчого збору 34 588,00 гривень, прийняті у виконавчому провадженні № НОМЕР_1. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 28 травня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 травня 2026 року у справі №280/1883/26. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондують стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і стаття 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Як вбачається із Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Частиною першою статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Крім того, згідно з частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Водночас, відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики. У свою чергу, стаття 287 КАС України регулює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. Заявлені позивачем позовні вимоги у цій справі дають підстави для висновку про те, що спір виник у відносинах з приводу оскарження постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору. За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення суду апеляційної інстанції в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики. Законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм. Суд звертає увагу заявника, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання. Оскаржуючи судові рішення у цій справі, особливості провадження яких регулюються статтею 287 КАС України, відповідач посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Як слідує зі змісту касаційної скарги, заявник мотивує свою касаційну скаргу тим, що рішення судів ухвалені на підставі неповного та без всебічного з`ясування обставин та посилається виключно на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Однак в чому полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин заявником не наведено. Тобто заявником не обґрунтовано наявності правової проблеми (колізії, прогалини) застосування норм права, що потребує вирішенню Верховним Судом. Отже, Верховний Суд, проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору, доводи касаційної скарги, дійшов висновку про те, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду цієї касаційної скарги не матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики у цій категорії адміністративних справ. На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. З огляду на зазначене, підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 287, 333 КАС України, У Х В А Л И В: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 травня 2026 року у справі №280/1883/26 за позовом Запорізької обласної прокуратури до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величко Роман Сергійович, про визнання протиправними та скасування постанов. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена. Судді М.В. Білак А.В. Жук Л.О. Єресько