Постанова 4814 № 539/3248/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 539/3248/25 Номер провадження 22-ц/814/2075/26Головуючий у 1-й інстанції Бєссонова Т. Д. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А. судді: Дорош А.І., Триголов В.М. за участю секретаря судового засідання Грицак А.Я. розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції в м.Полтаві справу за апеляційною скаргою адвоката Антіховича Володимира Володимировича, представника ОСОБА_1 , на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 09 січня 2026 року (час ухвалення судового рішення з 13:16:43 до 13:31:17; дата виготовлення повного текста судового рішення 12 січня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа - Служба у справах дітей Лубенської міської ради. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд у с т а н о в и в : У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у нього і ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 . Спільне життя сім`ї не склалося внаслідок різних поглядів на спільне проживання та ведення спільного господарства, стосунки припинено. Після розірвання стосунків дитина залишилась проживати разом із батьком. ОСОБА_2 участі у вихованні сина не приймала, матеріальної підтримки дитині не надавала. ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю з діагнозом - вроджена вада головного мозку, у зв`язку з чим дитина потребує постійного дороговартісного лікування. Станом на дату звернення з позовом дитина проживає разом з батьком та знаходяться на його повному утриманні. ОСОБА_2 кошти на утримання дитини не надає, участі у її вихованні та розвитку не бере, її життям не цікавиться. ОСОБА_2 не турбується про матеріальний стан дитини, повністю усунулася від питань її забезпечення. Позивач самостійно, без участі відповідачки, турбується про здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток дитини, створює всі умови для її виховання й розвитку, без допомоги матері намагається її забезпечувати, несе всі відповідні витрати щодо придбання одягу, їжі, сплати комунальних послуг, забезпечення гідних умов проживання та лікування. За невиконання своїх батьківських обов`язків ОСОБА_2 притягалася до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.184 КУпАП. ОСОБА_1 станом на дату подання позовної є військовослужбовцем. Самостійне виконання ним батьківських обов`язків без допомоги матері ускладнене з об`єктивних причини. Наявність обмежень щодо необхідності постійного узгодження з матір`ю дій та рішень щодо виховання дитини додатково ускладнює це завдання. Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 09 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю. В апеляційній скарзі адвокат Антіхович В.В., представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам і доказам позивача, беззастережно взяв до уваги пояснення відповідачки, зосередився на аналізі подій річної давнини, повністю проігнорував факти, які достеменно підтверджують обгрунтованість заявлених вимог, зокрема те, що з червня 2025 року відповідачка жодного разу не відвідала дитину, не надає будь-якої допомоги, тобто тривалий час не виконує своїх батьківських обов?язків взагалі. Суд не дав оцінки таким істотним обставинам: відповідачка притягувалася до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов?язків; відсутність дитини під час обстеження представниками органу опіки та піклування житлових умов матері; вилучення старшої дитини із сім?ї і поміщення її у прийомну сім?ю у зв?язку з неналежним виконанням матір?ю батьківських обов?язків. Відзив на апеляційну скаргу судом не отримано. Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 04.03.2020 року батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (а.с.7). Згідно акту обстеження домогосподарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за вищевказаною адресою зареєстровані та фактично проживають: ОСОБА_1 , 1980 р.н., разом з малолітнім сином ОСОБА_3 , 2020 р.н. (а.с.8); цей факт також підтверджується актом №99 про фактичне місце проживання/не проживання особи/осіб від 26.09.2025 року (а.с.9). До складу сім`ї ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , входить син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10) Відповідно довідки №02-04/23 від 24.03.2025 ОСОБА_3 , 2020 року народження, перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради, як особа з інвалідністю з дитинства (а.с.11). ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною з інвалідністю з діагнозом: вроджена вада розвитку головного мозку: одиночна церебральна арахноідальна кіста задньої черепної ямки головного мозку, лівобічний геміпарез спастичний, затримка стакінетичного та психомовного розвитку. Недорозвиток мови першого рівня (а.с.12-25). Відповідно листа Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області №103222-2025 від 10.06.2025 в ході проведення перевірки встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , притягалась до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.184 КУпАП. На обліку поліції та служби у справах дітей Лубенської міської ради ОСОБА_2 не перебуває (а.с.26). Згідно постанови Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30.06.2025 року ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 850 грн. Як вбачається із вищевказаної постанови суду від 30.06.2025 року за адресою проживання відповідачки ОСОБА_2 (на той момент): АДРЕСА_2 , разом з нею проживали її малолітні діти (а.с.65). Згідно заяви від 18.06.2025, засвідченої приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Тищенко І.В., відповідачка ОСОБА_2 не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.86). Відповідно до висновку №01-19/704 від 06.10.2025 року Орган опіки та піклування вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У висновку Органу опіки та піклування зазначено, що за добровільною згодою та домовленістю матері ОСОБА_4 з бабусею дитини по батьковій лінії, мати інколи, коли їздила на роботу, залишаючи сина у родині свекрухи. Зі слів ОСОБА_2 хлопчик постійно став проживати за домовленістю з бабусею і дідусем з січня 2025 року, хоча мати продовжувала періодично забирати його до себе. Про це свідчить акт обстеження умов проживання ОСОБА_2 , складений спеціалістами Служби у справах дітей спільно з т.в.о ювенальної превенції від 14.05.2025 року. На час обстеження син ОСОБА_4 був з матір`ю ОСОБА_2 у орендованій квартирі АДРЕСА_3 . Коли дитина проживала з матір`ю вона займалася його вихованням та лікуванням, разом з колишнім чоловіком возила його в національну дитячу спеціалізовану лікарню «Охмадит» та в лікувальні заклади м. Полтави. Віддаючи сина бабусі, мати забезпечувала ОСОБА_4 необхідними ліками та одягом. Батько дитини ОСОБА_1 на даний час є військовослужбовцем ЗСУ. 18.06.2025року мати дитини ОСОБА_2 засвідчила згоду на позбавлення її батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у приватного нотаріуса Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області, але на комісії з питань захисту прав дитини 18.09.2025 року повідомила членам комісії, що хвилюється за свого сина. ОСОБА_2 позитивно характеризується головою будинкового комітету ОСОБА_5 . Вивчивши матеріали справи, заслухавши на комісії пояснення матері дитини ОСОБА_2 , баби дитини ОСОБА_6 , представника позивача адвоката Антіховича В.В. комісія прийшла до висновку, що на даний час постановка питання про позбавлення батьківських прав матері дитини є передчасним, оскільки в її діях прослідковується заінтересованість в збереженні родинних відносин зі своїм сином (а.с.82-84). Відповідно акту обстеження умов проживання родини ОСОБА_1 від 11.12.2025 року за адресою АДРЕСА_1 , де проживають ОСОБА_6 , 1960 р.н. бабуся, ОСОБА_7 , 1953 р.н. дідусь, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 онук. Встановлено, що в будинку опалення газове та дров`яне, наявне електро- та водопостачання, туалет на вулиці. Санітарно-гігієнічний стан помешкання задовільний. Будинок приватний, на його території є господарські будівлі, присадибна ділянка, ведеться сільське господарство. Будинок мебльований, наявна побутова техніка. В помешканні чисто, прибрано, тепло, затишно. Для виховання та розвитку дитини є окрема мебльована кімната, в якій хлопчик проживає разом із бабусею. Забезпечений одягом, взуттям, іграшками. Продукти харчування в достатній кількості. Дитина має певні вади здоров`я та потребує особливого догляду. Баба та дід пенсійного віку. На час обстеження батько хлопчика ОСОБА_1 був відсутній - несе службу в ЗСУ (а.с.114). Позивач ОСОБА_1 є військовослужбовцем ЗСУ. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 позитивно характеризується за місцем проживання, цікавиться життям свого малолітнього сина ОСОБА_3 , 2020 р.н., займається його лікування, підтримує з ним родинні відносини. Відповідач тимчасово залишала сина на бабусю, оскільки змушена працювати для забезпечення належних умов життя своїх дітей, як і його батько, який служить у ЗСУ. В матеріалах справи відсутні беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми обов`язками щодо виховання дитини, які б свідчили про її ухилення від виховання сина, а тому застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу - позбавлення батьківських прав, є недоцільним. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується такими міркуваннями. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Частинами першою, другою та четвертою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. За змістом зазначеної норми ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24) викладені такі висновки: «Простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав…». У своїх рішеннях Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21). У постанові ВС від 27 листопада 2024 року (справа № 439/2302/23) викладені такі висновки щодо застосування норми права у спірних правовідносинах. «Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 , як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , посилалася на те, що він ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, зокрема він не бере участі у вихованні та догляді за сином, жодного разу його не бачив та не спілкувався з ним. Дитина перебуває на утриманні та забезпеченні матері, виховується в повній сім`ї, оточений любов`ю та турботою, вважає своїм батьком іншого чоловіка. Отже, правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивачка визначила пункт 2 частини першої статті 164 СК України. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20).» Як слідує зі змісту позову, позивач прагне позбавити відповідачку батьківських прав з підстав, передбачених пунктом другим частини першої статті 164 СК України - ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини. Перевіривши надані у справу доказу, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять належних, допустимих і достатніх доказів про обставини, на які зроблене посилання у позові, зокрема стосовно умисного свідомого ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов?язків. Заява відповідачки (а.с.86), згідно якої вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, не може бути підставою для задоволення позову, адже для задоволення позову повинне мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для його задоволення (див. постанови ВС від 29 листопада 2023 року (справа № 607/15704/22), від 10 листопада 2023 року (справа № 401/1944/22)). Постанова про притягнення відповідачки до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.184 КУпАП у червні 2025 року (а.с.65) не містить інформації про обставини, які б вказували на системне нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов?язками відносно малолітнього ОСОБА_3 . Суд першої інстанції у рішенні, проаналізувавши належним чином наявні у справі докази, дав обгрунтовану оцінку, з якою погоджується апеляційний суд, доводам адвоката Антіховича В.В. про відсутність малолітнього сина ОСОБА_3 під час обстеження умов проживання відповідачки. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, обгрунтовано взяв до уваги висновок органу опіки та піклування (а.с.82-84), який містить відомості, що спростовують доводи позивача про остаточне свідоме і умисне ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов?язків по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_3 . Наявні у справі докази об?єктивно вказують на те, що відповідачка опинилася у складних життєвих умовах і це зумовлює певні вади у виконанні нею своїх батьківських обов?язків, проте ситуацію, що склалася не можна розцінювати як невиправну і безперспективну, у будь-якому випадку питання щодо належного виховання дитини можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання дитини з матір`ю. Апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції дотримався вимог процесуального закону та у відповідності до приписів ст.89 ЦПК України дав належну оцінку встановленим обставинам та поданим доказам і у відповідності до вимог ч.4 ст.265 ЦПК України у своєму рішенні надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Враховуючи встановлене, конкретні обставини справи і характер спірних правовідносин, апеляційний суд вважає, що інші доводи апеляційної скарги не є істотними та такими, що потребують детального аналізу задля забезпечення вимог п.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції не встановлено. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу адвоката Антіховича Володимира Володимировича, представника ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 09 січня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 27 квітня 2026 року. Головуючий суддя О.А. Лобов Судді: А.І.Дорош В.М.Триголов