Постанова 4824 № 2609/10788/12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/760/2026 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2026 року м. Київ Справа № 2609/10788/12 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М., за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2025 року, постановлену у складі судді Українця В.В., за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, встановив: У квітні 2012 року позивач ПАТ «Креді Агріколь Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08 червня 2012 року позов ПАТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитними договорами задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк», заборгованість за кредитним договором №72/08-Ж від 24.04.2008 року у сумі 3102 985 грн. 23 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» заборгованість за кредитним договором №131/08-Ж від 27.06.2008 року у сумі 3 051 259 грн. 81 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» витрати по оплаті судового збору в сумі 3219 грн. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04 грудня 2013 року заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 червня 2012 року - залишено без змін. У січні 2025 року представник боржника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про визнання виконавчого листа № 2-3227/12, виданого Солом`янським районним судом м. Києва 23 січня 2014 року, таким, що не підлягає виконанню. Посилається на те, що ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_5 », що підтверджується свідоцтвом про зміну прізвища. Вказує, що поза межами виконавчого провадження боржниками було сплачено 26000 доларів США в рахунок погашення зобов`язань по кредитному договору. Така сплата може бути врахована як виконання обов`язку по сплаті заборгованості за виконавчим листом № 2-3227/12 від 23 січня 2014 року, а борг за виконавчим листом в сумі 3051259 грн. 81 коп. підлягає зменшенню на суму 26 000 доларів США. Вбачається, що залишок несплаченої боржником суми заборгованості за виконавчим листом складає 56398 грн. 44 коп. Таким чином, наявні підстави для визнання виконавчого листа № 2-3227/12 таким, що не підлягає виконанню частково, а саме в частині сплачених солідарним боржником поза межами виконавчого провадження 26 000 доларів США, що на день сплати становило 344 225 грн. 48 коп. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2025 року у задоволенні заяви - відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду, представник боржника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити заяву. Вказує, що висновок суду про те, що чинне законодавство України не містить заборони для державного/приватного виконавця під час визначення розміру заборгованості за виконавчим документом враховувати суми коштів, які сплачені боржником у період під час розгляду справи судом і до ухвалення судового рішення та пред`явлення виконавчого листа до виконання, є помилковим з огляду на наступне. ОСОБА_6 , як солідарний боржник, ще до відкриття виконавчого провадження здійснив часткове виконання солідарного зобов`язання, сплативши в період з 11.04.2014 року по 23.05.2016 року стягувачу частину боргу на загальну суму 26 000 доларів США або 344 225 грн. 48 коп. Тобто, після видачі виконавчого листа 23.01.2014 року та до відкриття 09.02.2022 року виконавчого провадження відбулось часткове виконання солідарного зобов`язання, тому в цій частині обов`язок по сплаті боргу у боржника ОСОБА_1 був відсутній. Таким чином, суд не врахував, що Закон України «Про виконавче провадження» не наділяє державного виконавця повноваженнями самостійно вирішувати питання щодо визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню повністю чи частково. А також те, що виконавець має виконувати рішення суду саме так та в тому розмірі, який визначений у виконавчому документів відповідно до резолютивної частини рішення суду. Крім того, суд помилково застосував висновки постанов Верховного Суду від 18.11.2020 року у справі № 648/1102/19 та від 26.05.2021 року у справі № 569/11466/20, оскільки в зазначених постановах обставини справи відносяться до виконання рішень суду про стягнення аліментів. Вказує, що після зміни відповідачами прізвищ з « ОСОБА_7 » та « ОСОБА_8 » на прізвища « ОСОБА_5 » та « ОСОБА_5 », стягувач отримав та пред`явив до виконання виконавчий лист №2-3227/12 від 23.01.2014 року лише щодо солідарного боржника ОСОБА_1 . Щодо іншого боржника - ОСОБА_3 стягувач виконавчий лист не отримував, до виконання не пред`являв, строки пред`явлення виконавчого документу до виконання по ньому сплинули. Таким чином, оскільки ОСОБА_9 не був учасником виконавчого провадження, виконавець не міг самостійно вирішувати питання про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню частково, у зв`язку частковою сплатою заборгованості поза межами виконавчого провадження ще до його відкриття. Тому у даному випадку, лише суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, а не виконавець. У відзиві на апеляційну скаргу представник стягувача АТ «Креді Агріколь Банк» - Ручайська А.М. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, ухвалу суду - залишити без змін. Звертає увагу на те, що відповідачі, всупереч вимог п. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», не повідомили приватного виконавця про здійснені платежі, а навпаки, з метою штучного уповільнення процесу примусового стягнення, звернулись до суду. Крім того, відповідачі вводять суд в оману, оскільки сума, на яку посилається заявник як частково сплачену, не відповідає дійсності, що підтверджується випискою по рахунку, а саме 25 000 доларів США, що в еквіваленті на момент погашення становить 331 094 грн. 10 коп. Таким чином, відповідно вимог ч. 3 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» сплата боргу не є підставою для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. Це є обставиною, яка перевіряється державним/приватним виконавцем для подальшого розуміння дійсного розміру боргу, який залишається не виконаним. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив оскаржувану ухвалу скасувати та задовольнити заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в частині суми 344 225 грн. 48 коп. Представник стягувача АТ «Креді Агріколь Банк» - Ручайська А.М. вважала доводи апеляційної скарги безпідставними та просила залишити ухвалу суду без змін, оскільки стягувач не заперечує, що сума в розмірі 25 000 доларів була сплачена боржником ОСОБА_3 на погашення кредитної заборгованості. Вважає, що зарахування цієї суми має з`ясовуватись виконавцем після погашення боржником решти заборгованості, коли буде вирішуватись питання щодо закриття виконавчого провадження. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому судом визнано за можливе розглянути справу за їх відсутності, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Звертаючись до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в частині суми заборгованості у розмірі 344 225 грн. 48 коп., представник боржника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилався на те, що у період з квітня по листопад 2014 року, а також у травні 2016 року боржник ОСОБА_3 здійснив платежі на погашення кредитної заборгованості поза межами виконавчого провадження, було сплачено 26000 доларів США. Така сплата має бути врахована як виконання обов`язку по сплаті заборгованості за виконавчим листом № 2-3227/12 від 23 січня 2014 року, а борг за виконавчим листом в сумі 3051259 грн. 81 коп. підлягає зменшенню на суму 26 000 доларів США. Вбачається, що залишок несплаченої боржником суми заборгованості за виконавчим листом складає 56398 грн. 44 коп. Таким чином, наявні підстави для визнання виконавчого листа № 2-3227/12 таким, що не підлягає виконанню частково, а саме в частині сплачених солідарним боржником поза межами виконавчого провадження 26 000 доларів США, що на день сплати становило 344 225 грн. 48 коп. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що чинне законодавство України не містить заборони для державного/приватного виконавця під час визначення розміру заборгованості за виконавчим документом враховувати суми коштів, які сплачені боржником у період під час розгляду справи судом і до ухвалення судового рішення та пред`явлення виконавчого листа до виконання. Оскільки виконавчий лист перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця, тому саме він враховує добровільну сплату частини заборгованості боржником в рахунок виконання рішення суду поза межами виконавчого провадження та визначає розмір заборгованості, що залишився до повної сплати боргу. Відтак, підстави для визнання виконавчого листа № 2-3227/12, виданого Солом`янським районним судом м. Києва 23 січня 2014 року, таким, що не підлягає виконанню, відсутні. З висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки він не відповідає обставинам справи та нормам процесуального права. Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Згідно з частинами першою, другою статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Згідно з п.1 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Згідно з ч.7 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню. Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22, підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові. Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання. До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав. Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання. Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22, у зазначеній категорії справ саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження. Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа. Як вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08 червня 2012 року позов ПАТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитними договорами задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» заборгованість за кредитним договором № 72/08-Ж від 24 квітня 2008 року в розмірі 3 102 985 гривень 23 копійки. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» заборгованість за кредитним договором № 131/08-Ж від 27 червня 2008 року в розмірі 3 051 259 гривень 81 копійки. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04 грудня 2013 року заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 червня 2012 року залишено без змін. 23 січня 2014 року на виконання зазначеного рішення було видано виконавчий лист щодо боржника ОСОБА_4 ОСОБА_4 15 липня 2014 року змінила прізвище на « ОСОБА_5 », що підтверджується свідоцтвом про зміну імені від 20 січня 2018 року. ОСОБА_3 18 липня 2014 року змінив прізвище на « ОСОБА_5 », що підтверджується свідоцтвом про зміну імені від 20 січня 2018 року. З заяви вбачається, що виконавчий лист відносно солідарного боржника ОСОБА_4 було пред`явлено до виконання. До 19 січня 2022 року за виконавчим листом на користь стягувача в межах виконавчого провадження було стягнуто 27281 гривня 14 копійок, а виконавчий лист був повернутий стягувачу за його заявою. Дані щодо пред`явлення до виконання виконавчого листа щодо іншого боржника - ОСОБА_3 матеріали справи не містять. 09 лютого 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павлюком Н.В. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3227/12, виданого 23 січня 2014 року щодо боржника ОСОБА_1 . Тобто, учасником виконавчого провадження є лише ОСОБА_1 , а не ОСОБА_6 . Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2022 року у справі №760/14310/22 задоволено подання приватного виконавця Павлюка Н.В., подане в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, постановлено звернути стягнення на квартиру боржника ОСОБА_1 , право власності на яку не зареєстровано у встановленому законом порядку, а саме на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 68,9 кв.м., що складається з однієї кімнати житловою площею 24,0 кв.м., реєстраційний номер майна 33532724. Як зазначає у заяві представник боржника, 23 березня 2023 року квартира АДРЕСА_2 була продана за 2 623 354,02 грн на торгах, проведених в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1. Отримані від продажу грошові кошти перераховані приватним виконавцем на користь стягувача. Як вбачається із наданих представником боржника ОСОБА_1 квитанцій та банківської виписки з рахунку ОСОБА_3 , наданої АТ «Креді Агріколь Банк», на погашення кредитної заборгованості згідно з кредитним договором № 131/08-Ж від 27.06.2008 року ОСОБА_3 були сплачені наступні суми: - 11 квітня 2014 року - 1500 доларів США (еквівалент в гривнях 18 926,85 грн.); - 17 квітня 2014 року - 1500 доларів США (еквівалент в гривнях 17 094,17 грн.); - 20 травня 2014 року - 3000 доларів США (еквівалент в гривнях 35 256,17 грн.); - 13 червня 2014 року - 1000 доларів США (еквівалент в гривнях 11 728,84 грн.); - 18 червня 2014 року - 2000 доларів США (еквівалент в гривнях 23 520,89 грн.); - 10 липня 2014 року - 1500 доларів США (еквівалент в гривнях 17 487,20 грн.); - 17 липня 2014 року - 1500 доларів США (еквівалент в гривнях 17 579,56 грн.); - 12 серпня 2014 року - 2000 доларів США (еквівалент в гривнях 26 278,66 грн.); - 19 серпня 2014 року - 1000 доларів США (еквівалент в гривнях 12 952,58 грн.); - 19 вересня 2014 року - 3000 доларів США (еквівалент в гривнях 40 302,20 грн.); - 21 жовтня 2014 року - 3000 доларів США (еквівалент в гривнях 38 853,50 грн.); - 20 листопада 2014 року - 3000 доларів США (еквівалент в гривнях 45 600,33 грн.); - 23 травня 2016 року - 1000 доларів США (еквівалент в гривнях 25 201,51 грн.). Таким чином, поза межами виконавчого провадження та до відкриття 09 лютого 2022 року приватним виконавцем Павлюком Н.В. виконавчого провадження, солідарний боржник за рішенням суду - ОСОБА_9 в період з 11.04.2014 року по 23.05.2016 року сплатив на користь АТ «Креді Агріколь Банк» 25 000 доларів США, що було еквівалентно на день сплати 331 094 грн. 10 коп. Разом з тим, як вбачається із заяви представника АТ «Креді Агріколь Банк» від 19 січня 2021 року про направлення для примусового виконання виконавчого листа № 2-3227/12, виданого Солом`янським районним судом м. Києва 23.01.2014 року, в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Креді Агріколшь Банк» заборгованості за кредитним договором № 131/08-Ж від 27 червня 2008 року в розмірі 3 051 259 грн. 81 коп., в заяві відсутні будь-які вказівки стягувача про суму, яка була сплачена солідарним боржником ОСОБА_3 у 2014 - 2016 роках на погашення цієї заборгованості. Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок/електронний гаманець боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банках, небанківських надавачах платіжних послуг для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати. Таким чином, всупереч приписам ч. 3 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» представником АТ «Креді Агріколь Банк» у заяві про примусове виконання виконавчого листа не було зазначено суму часткової оплати. Отже, з матеріалів справи достовірно встановлено і не заперечував представник стягувача в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_6 , який за рішенням суду є солідарним боржником з ОСОБА_1 , однак не є боржником у виконавчому провадженні, було сплачено частину заборгованості в розмірі 25 000 доларів США, що було еквівалентно на день сплати 331 094 грн. 10 коп. З викладеного вбачається, що поза межами виконавчого провадження відбулось часткове виконання зобов`язань за кредитним договором № 131/08-Ж від 27.06.2008р., борг за яким із солідарних відповідачів було стягнуто рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08 червня 2012 року №2-3227/12, на виконання якого судом було видано виконавчий лист № 2-3227/12 від 23.01.2014 року. Відмовляючи у задоволенні заяви представника боржника Корольової І.В. про визнання виконавчого листа таким, що частково не підлягає виконанню, у вказаній сумі, суд першої інстанції не врахував, що обставини сплати солідарним боржником ОСОБА_3 суми боргу в розмірі 25 000 доларів США, що еквівалентно 331 094 грн. 10 коп., на погашення заборгованості за кредитним договором № 131/08-Ж від 27 червня 2008 року, загальна сума якої була визначена рішенням суду в розмірі 3 051 259 грн. 81 коп., свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника ОСОБА_1 в частині сплаченої суми. Зазначені обставини виникли після ухвалення судового рішення по суті спору та до відкриття виконавчого провадження, боржником у якому є ОСОБА_1 , вказана частина заборгованості сплачена іншою особою, ніж боржник у виконавчому провадженні, що за правилом ч. 2 ст. 432 ЦПК України є підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у вказаній частині. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про необґрунтованість оскаржуваної ухвали, оскільки сплата частини заборгованості поза межами виконавчого провадження, та про яку не було зазначено представником стягувача у заяві про примусове виконання судового рішення, належить до матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що частково не підлягає виконанню, в частині сплаченої суми. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви боржника ОСОБА_1 , оскільки відповідно до наданих доказів розмір сплаченої ОСОБА_3 суми складає не 26 000 доларів США, а 25 000 доларів США, що становило 331 094 грн. 10 коп. Заперечення представника стягувача зводяться до того, що приватний виконавець вправі самостійно розрахувати суму заборгованості, з урахуванням наданих боржником доказів та тієї обставини, що банк не заперечує сплату ОСОБА_3 у 2014 - 2016 роках суми в розмірі 25 000 доларів США на погашення кредитної заборгованості за даним виконавчим листом, проте такий розрахунок виконавець проведе лише за наявності повної сплати суми заборгованості по виконавчому листу. Однак такі заперечення не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів як підстава для відмови у заяві, оскільки зі змісту заяви вбачається, що боржник, розрахувавши розмір сплачених коштів на погашення заборгованості по даному виконавчому листу, вважає, що сума залишку заборгованості до погашення складає 56 398 грн. 44 коп. Натомість як вбачається з листа приватного виконавця Павлюка Н.В. від 24.10.2025 року на адресу стягувача, залишок заборгованості за вказаним виконавчим провадженням згідно даних АСВП на користь стягувача становить 793 952 грн. 05 коп. ( а.с. 173, т. 3). Таким чином, враховуючи, що сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, колегія суддів, достовірно встановивши розмір частини сплаченої заборгованості поза межами виконавчого провадження особою, яка не є боржником у цьому провадженні, вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги представника боржника щодо наявності підстав для визнання виконавчого листа таким, що частково не підлягає виконанню. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, оскаржувана ухвала постановлена без урахування обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення, яким заяву ОСОБА_1 слід задовольнити частково, визнати виконавчий лист № 2-3227/12, виданий Солом`янським районним судом міста Києва 23.01.2014 року, про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_10 на користь АТ «Креді Агріколь Банк» заборгованості за кредитним договором від 27 червня 2008 року № 131/08-ж в сумі 3 051 259 грн. 81 коп., таким, що не підлягає виконанню частково, а саме в сумі 331 094 грн. 10 коп., які сплачені стягувачу солідарним боржником ОСОБА_3 поза межами виконавчого провадження. В апеляційній скарзі представник боржника повідомив про орієнтовну суму судових витрат на правову допомогу, а саме: судовий збір у сумі 605 грн. 60 коп., витрати на правову допомогу в суді першої інстанції у сумі 20 000 грн та витрати в суді апеляційній інстанції у сумі 15

000. Відповідно до заяви від 25 вересня 2025 року про стягнення судових витрат, представник скаржника повідомив, що апелянт очікує понести судові витрати, а саме: витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції у сумі 20 000 грн., в суді апеляційної інстанції - 10 000 грн. До заяви представником скаржника було додано акт від 31 березня 2025 року прийому-передачі виконаних робіт по договору від 26 липня 2024 року, в якому міститься перелік та опис наданих послуг у суді першої інстанції, та акт від 24 вересня 2025 року прийому-передачі виконаних робіт по договору від 26 липня 2024 року в суді апеляційної інстанції ( а.с. 127- 128, т. 3). Крім того, 20 жовтня 2025 року представником скаржника до суду апеляційної інстанції були надані аналогічні акти прийому передачі виконаних робіт від 20 жовтня 2025 року за договором від 26 грудня 2024 року ( а.с. 141-142, т. 3). Частинами 2-4 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частин 5, 6 статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 141 ЦПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до ст. 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 161/7163/20 зазначено, що для відшкодування витрат на професійну правову допомогу учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат. Тобто для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України. Отже, кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому за наведеними положеннями статті 134 зазначеного кодексу особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені. За вказаних обставин вирішення питання стосовно витрат, які заявники понесли у судах першої та апеляційної інстанцій, має вирішуватися з урахуванням положень частини другої статті 134 ЦПК України, а саме того, чи подавала особа відповідний розрахунок до цього суду. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 19.07.2021 у справі №910/16803/19, право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. У постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 у справі №161/5317/18, від 23 квітня 2025 року в справі № 542/937/23 зазначено, що «неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду». Як вбачається з матеріалів справи, у заяві про визнання виконавчого листа частково таким, що не підлягає виконанню, представником боржника було зазначено, що орієнтовний розмір судових витрат на правничу допомогу, що очікує понести заявник, становить 25 000 грн., та протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення будуть подані докази судових витрат. До заяви було додано копію ордера на ім`я адвоката Поліщука С.В. від 16 січня 2025 року. Вказаний ордер не був оформлений належним чином, оскільки ні прізвища, імя та по-батькові особи, якій надається правова допомога, ні назви органу, в якій надається правова допомога, у ордері зазначено не було ( а.с. 13, т. 3) В судовому засіданні суду першої інстанції 31 березня 2025 року представником заявника Поліщуком С.В. було надано належним чином оформлений ордер про надання правничої допомоги ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої допомоги від 26 грудня 2024 року ( а.с. 56, т. 3). З матеріалів справи вбачається, що до суду першої інстанції доказів щодо розміру понесених судових витрат представником заявника подано не було, як і договору про надання правничої допомоги від 26 грудня 2024 року. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: від 13 лютого 2024 року у справі № 757/33206/22-ц (провадження № 61-8292св24) зазначено, що: «тлумачення частини першої статті 246 ЦПК України та частини восьмої статті 141 ЦПК України дає підстави для висновку, що у випадку, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. А у разі закінчення процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України (п`ять днів після ухвалення рішення суду), - також і поважні причини пропуску цього строку. За відсутності обґрунтування поважних причин строку подання таких доказів до закінчення судових дебатів у справі чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат. Натомість наслідком закінчення процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, є залишення заяви без розгляду». Враховуючи викладене, будь-яких поважних причин неподання до суду першої інстанції договору про надання правничої допомоги, розрахунку суми судових витрат, які заявник поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, на суму 25 000 грн., доказів на підтвердження розміру таких витрат у суді першої інстанції, представником боржника не наведено, тоді як вбачається з акту виконаних робіт, його складено 31.03.2025 року, а тому заяву про відшкодування судових витрат в частині стягнення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції слід залишити без розгляду. Оцінюючи надані представником позивача докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Представництво інтересів ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції адвокат Поліщук С.В. здійснював на підставі ордеру від 16.01.2025 року, виданого відповідно до договору про надання правничої допомоги від 26 грудня 2024 року з ОСОБА_1 . Відповідно до п. 4.1 договору від 26 грудня 2024 року, клієнт за отримання правової допомоги виплачує адвокату винагороду ( гонорар), розмір якої визначається у додатку до цього договору та остаточно визначається в акті надання правничої допомоги. Як вбачається з акту прийому-передачі виконаних робіт від 20 жовтня 2025 року, адвокатом Поліщуком С.В. були надані такі послуги ОСОБА_1 : - підготовка апеляційної скарги на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 31 березня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, - 2 години роботи, вартість 8000 грн.; - участь в судовому засіданні Київського апеляційного суду з розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 - 0,5 годин роботи, вартістю 2000 грн. У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. В судовому засіданні представник АТ «Креді Агріколь Банк» Ручайська А.М. заперечувала проти стягнення судових витрат на правничу допомогу, оскільки вважала їх неспівмірними витраченому адвокатом часу, вважала , що розрахунки витрат є не повними. Звернула увагу, що в суді першої інстанції відбулось лише одне засідання та заявнику було відмовлено в задоволенні заяви. Таким чином обґрунтованих заперечень щодо неспівмірності судових витрат скаржника на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції - 10 000 грн. (складання апеляційної скарги - 8000 грн., одне судове засідання - 2000 грн.) представником стягувача не наведено, та не доведено неспівмірність зазначених витрат обсягу виконаної адвокатом роботи. Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги обсяг вчинених процесуальних дій, проаналізувавши обсяг виконаної адвокатом роботи, враховуючи складність справи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), принцип розумності судових витрат, їх пропорційності до предмета спору, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення заяви скаржника про стягнення з АТ «Креді Агріколь Банк» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 10 000 грн. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити частково. Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення: Заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити частково. Визнати виконавчий лист № 2-3227/12, виданий Солом`янським районним судом міста Києва 23.01.2014 року, про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_10 на користь Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» заборгованості за кредитним договором від 27 червня 2008 року № 131/08-ж в сумі 3 051 259 грн. 81 коп., таким, що не підлягає виконанню частково, а саме в сумі 331 094 грн. 10 коп., які сплачені стягувачу солідарним боржником ОСОБА_3 поза межами виконавчого провадження. Стягнути з Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 605 грн. 60 коп. та витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 10 000 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 01 травня 2026 року. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Кирилюк Г.М. Рейнарт І.М.