Постанова 4801 № 139/488/25

Справа № 139/488/25 Провадження № 22-ц/801/998/2026 Категорія: 68 Головуючий у суді 1-ї інстанції Коломійцева В. І. Доповідач:Войтко Ю. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2026 рокуСправа № 139/488/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б., суддів Матківської М. В., Міхасішина І. В., з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 09 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Коломійцевої В. І. в залі суду в селищі Муровані Курилівці Вінницької області, у цивільній справі № 139/488/25 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 , Служба у справах дітей Мурованокуриловецької селищної ради, про усунення перешкод у спілкуванні з онуками шляхом визнання порядку участі у спілкуванні та вихованні онуків, встановив: Короткий зміст позовних вимог У липні 2025 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 , Служби у справах дітей Мурованокуриловецької селищної ради звернулись до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з онуками шляхом визнання порядку участі у спілкуванні та вихованні онуків. В обґрунтування заявлених позовних вимог посилаються на те, що онуки після розірвання шлюбу між їх сином ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають з відповідачем, яка постійно змінює місце свого проживання. Відповідач не дає можливості позивачам бачитися з онуками, спілкуватися з ними, в тому числі і по телефону. Для врегулювання вказаної ситуації позивачі вимушені були звернутися до Комісії з питань захисту прав дитини Мурованокуриловецької селищної ради з відповідною заявою. Однак це позитивних результатів не дало, Комісія своїм Рішенням № 15 від 24.06.2025 рекомендувала звернутися до суду з відповідним позовом, оскільки мати дітей не дала згоду на участь бабусі і дідуся у вихованні дітей. Стверджують, що будинок у якому вони проживають, відповідає всім санітарним нормам, для перебування у ньому малолітніх онуків, вони мають вдосталь вільного часу, стабільний дохід, а також бажання та можливості для того щоб проводити час з онуками. З урахуванням наведеного просили суд зобов`язати відповідача не чинити перешкод у спілкуванні з онуками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , надати дозвіл позивачам забирати онуків до себе додому за місцем свого проживання з 15:00 години п`ятниці до 18:00 години неділі кожен 1 та 3 тиждень кожного місяця; надати дозвіл бачитися з онуками кожної середи з 14:00 години до 18:00 години за місцем проживання чи місцем навчання онуків, з правом на прогулянки з онуками у парк, кафе, на дитячий майданчик (в межах населеного пункту де проживають онуки); надати дозвіл на побачення з онуками з 14:00 до 15:00 години в межах населеного пункту де проживають онуки у святкові дні; надати дозвіл позивачам брати онуків до себе за місцем свого проживання у дні народження позивачів та у день народження батька дитини. Надати дозвіл позивачам брати онуків до себе додому на тимчасове перебування: на перших 5-ть днів зимових канікул, та по 10-ть днів протягом кожного місяця літніх канікул; надати дозвіл на необмежене спілкування позивачів з онуками засобами телефонного та інших засобів зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між бабусею, дідусем та онуками. Також просили суд стягнути з відповідача судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 09 лютого 2026 року позов задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у спілкуванні та участі у вихованні онуків ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом визначення наступного порядку участі позивачів у вихованні та спілкуванні з онуками: - визначено, що позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мають право забирати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до свого місця проживання з 15:00 години п`ятниці до 16:00 години неділі кожного першого та третього тижня кожного місяця; - визначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мають право на побачення з молодшою дитиною ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , один раз на місяць у будній день (середу), після закінчення перебування дитини у закладі дошкільної освіти з 17:00 до 19:00 години, за місцем проживання або перебування дитини, з правом прогулянок у межах населеного пункту, з урахуванням віку дитини та в поступовому режимі, з можливістю присутності матері ОСОБА_1 , якщо цього потребує дитина; - визначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мають право на побачення з онуками з 14:00 до 18:00 год: у дні народження онуків; в один святковий день на рік (Різдво або Великдень) - за попереднім погодженням з відповідачкою ОСОБА_1 , з можливістю присутності матері, якщо цього потребує молодша дитина; - визначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мають право перебування з онуками у день народження діда та баби з 14:00 до 18:00 години за місцем проживання баби та діда або в іншому нейтральному місці за попереднім погодженням сторін, з урахуванням віку дітей та з можливістю присутності матері - ОСОБА_1 , якщо цього потребує молодша дитина, за умови, що зазначений день не припадає на навчальний день. - визначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мають право брати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасове перебування: протягом до п`яти днів зимових шкільних канікул; а у літній період до двадцяти днів на рік, за умови попереднього погодження конкретних дат з відповідачкою ОСОБА_1 не пізніше ніж за 14 календарних днів до початку такого перебування; - визначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мають право на спілкування з онуками засобами телефонного та іншого дистанційного зв`язку без необґрунтованих перешкод, з урахуванням віку та режиму їх дня. В інший частині позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Визначаючи порядок участі позивачів у вихованні та спілкуванні з онуками, суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що їх спілкування із онуками буде сприяти їх повноцінному вихованню, розвитку, задоволенню життєво-важливих потреб, зростанню під опікою і відповідальністю як батьків, так і дідуся і бабусі, забезпечить їх виховання в атмосфері моральної та матеріальної забезпеченості. Відмовляючи позивачам в задоволенні інших вимог в частині бажаного графіку спілкування та виховання онуків, місцевий суд виходив з того, що встановлення таких способів участі у спілкуванні з онуками, з огляду на їх вік, характер відносин між сторонами, детальний режим дня та відпочинку дітей, є недоцільним, не буде відповідати інтересам дітей та порушить збалансованість участі батьків у їх вихованні. Додатковим рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 20 лютого 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 750 грн з кожного. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись із рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 09 лютого 2026 року, ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Чернілевську Р. В., подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що висновки суду є неповними, суд вийшов за межі позовних вимог, взяв до уваги висновок органу опіки, який було прийнято на підставі документів, зібраних в межах розгляду не ухвали суду, а скарги ОСОБА_2 . За наслідками розгляду апеляційної скарги просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Рух справи в суді апеляційної інстанції Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2026 року вказану справу передано до розгляду у складі колегії суддів: суддя-доповідач ОСОБА_8 , судді: Матківська М. В., Міхасішин І. В. Ухвалою апеляційного суду від 18 березня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 09 лютого 2026 року, апеляційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків. Ухвалою апеляційного суду від 27 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у цій справі, визначено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою апеляційного суду від 09 квітня 2026 року справу призначено до розгляду 28 квітня 2026 року о 11:40 год з повідомленням учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційну скаргу мотивовано тим, що у даному випадку позивачі, звертаючись до суду першої інстанції, в порушення норм статті 159 СК України та висновків судової практики фактично застосували спосіб захисту, який законом не передбачений, а саме зобов`язання не чинити перешкод у спілкуванні з онуками шляхом надання дозволу позивачам забирати онука до себе додому за місцем свого проживання з 15.00 год п`ятниці до 18.00 год неділі кожен 1-й та 3-й тиждень кожного місяця. Тобто, позивачі всупереч вимогам ст. 159 СК України, поєднали два різних способи захисту, які мають різну правову природу, в одну позовну вимогу. На переконання сторони відповідача, такий спосіб захисту - надання дозволу забирати онука до себе також є неправильним. У разі виникнення спору між сторонами суд вирішує питання не про «надання дозволу» на спілкування, а, зокрема, про визначення способів участі у вихованні і спілкуванні з дитиною. Зважаючи на все вищевикладене, на переконання апелянта, стороною позивача при зверненні до суду першої інстанції було застосовано неналежні способи захисту, тобто такі, що не відповідають нормам матеріального права. Тому вважає, що обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові, при цьому посилається на постанову Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 211/5952/21. Висновок суду про те, що позивачі активно і стабільно проявляють бажання щодо спілкування із онуками, апелянт вважає таким, що суперечить дійсним обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам. Зокрема вказує, що позивачі зацікавленні у спілкуванні лише зі старшим онуком, з молодшим сином відповідача в них немає стійкого емоційного зв`язку, він ніколи не залишався з ними, жодного разу не ночував у їхньому житлі. Більш того «активно і стабільно» проявляти бажання спілкуватись з онуками позивачі чомусь розпочали лише в червні 2025 року, а саме 05.06.2025, тобто за декілька днів після конфлікту між сторонами, який мав місце біля належного позивачам будинку, де проживала відповідач з дітьми та виявленням нею зникнення належних їй прикрас та грошових коштів і безпосередньо перед зверненням позивачів спочатку до Служби у справах дітей Мурованокуриловецької селищної ради із заявою про визначення порядку участі баби та діда у вихованні онуків та подальшим зверненням до суду із позовом. Так, перша заява позивачів до Служби у справах дітей датована 05.06.2025, тоді як позовна заява подана до суду 11.07.2025, тобто трохи більше ніж за місяць після першого звернення до Служби. При цьому зауважує, що жодних звернень чи заяв щодо порушення їх прав на участь у вихованні неповнолітніх онуків з боку відповідача до червня 2025 позивачі не подавали, про вчинені їм перешкоди у спілкуванні з дітьми не стверджували. З наявних у справі довідки та характеристики з навчального закладу, де навчається старший син відповідача, а також з дошкільного навчального закладу, вихованцем якого є її молодший син, вбачається, що освітнім процесом щодо обох дітей опікується лише мама, вчиняє всі залежні від неї дії, виконує рекомендації педагогів, при цьому жоден з позивачів у вихованні дітей участі не приймає, навчальні заклади онуків вони не відвідують, успіхами чи потребами не цікавляться. Щодо твердження суду першої інстанції про те, що опитаний у судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_9 висловив бажання спілкуватись із дідом та бабою, зазначає, що ОСОБА_10 є підлітком, якого відповідач виховує сама, він позбавлений любові та підтримки батька, не має батька як опори, не знає авторитету батька-чоловіка і регулярно піддається агресивному впливу з боку позивачів з метою формування у дитини образу «поганої» матері і «хороших» діда і баби. Під час опитування у судовому засіданні ОСОБА_10 прямо говорив, що баба і дід сказали, що припинять спілкування, якщо він не буде казати суду прийнятну для них інформацію щодо їх стосунків. Крім того, в матеріалах справи наявні відео та аудіозаписи на яких ОСОБА_10 фактично повторює слова позивачів та негативно характеризує власну матір, однак згодом спростовує власні ж слова, посилаючись на те, що баба і дід попросили його обмовити матір, зокрема говорити, що вона не дбає про нього і його брата, вживає алкоголь, залишає їх без нагляду, тощо. Все вищевказане очевидно свідчить про перебування ОСОБА_10 під впливом позивачів, у зв`язку із чим суд першої інстанції мав би критично оцінювати його слова. Присутня під час опитування дитини психолог зазначила, що під час опитування дитини, на її думку, дитина говорила правду. Тиску на дитину не було. Більш того, самі сторони були відсутні під час опитування дитини. Присутніми були лише представники сторін, представник органу опіки та шкільний психолог. Щодо висновку суду про те, що у матеріалах справи відсутні докази того, що спілкування позивачів з онуками морально травмує дітей, негативно відображається на їх психологічному та фізичному стані здоров`я, пригнічує та викликає прояви депресивного стану, то на переконання апелянта він також не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки позивачі регулярно вчиняють відносно її дітей дії, які спрямовані на підрив в очах дітей її авторитету як матері, зокрема шляхом регулярних безпідставних звернень до правоохоронних органів та інших органів державної влади стосовно того, що відповідач нібито веде розгульний спосіб життя, вживає алкоголь, залишає дітей без нагляду, тощо, що однозначно має негативний вплив на процес емоційного розвитку дитячої психіки. Звертає увагу суду апеляційної інстанції на неналежність такого доказу як висновок Служби у справах дітей Мурованокуриловецької селищної ради, оскільки такий висновок до суду надано з використанням документів, які були зібрані в ході розгляду скарги ОСОБА_2 та в часі створені раніше, ніж судом відкрито провадження у справі. Також вважає, що заслуговує на увагу зміст «Психологічного дослідження ОСОБА_11 »: в житті дитини присутні суперечливі переконання, що конфліктують або інтереси, які важко узгоджуються, що призводять до неможливості здійснити вибір або до прагнення зберегти і те і те. Така ситуація може провокувати істерики або поведінкові зриви. Дмитро має високий рівень самоконтролю та обережність у справах. Хлопчик шукає впевненості в різноманітних контактах, може розпорошуватись (розсіюється, стає неуважним). На переконання відповідача, таке психологічне дослідження не проаналізовано судом, висновки з приводу думки спеціаліста у рішенні не наведені. Щодо встановленого порядку участі позивачів у спілкуванні з онуками відповідач також категорично заперечує, оскільки встановлений судом порядок фактично позбавив відповідача, як матір, у спілкуванні зокрема зі старшим сином у вихідні і святкові дні та у дні народження дитини. Вважає, що задоволення вказаних позовних вимог призведе до порушення інтересів дитини, принципу рівності прав батьків щодо дітей. Доводи осіб, які подали відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , діючи через свого представника адвоката Зубаня О. О., просять залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зокрема вказали, апеляційна скарга не містить жодної конкретики, зазначено лише, що судом першої інстанції при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, а які саме норми порушено в цій скарзі не зазначено. Зауважують, що у випадку відмови в задоволенні позову і не встановленні жодного порядку участі у вихованні онуків буде порушено принцип правової визначеності. Більше того, відмова в задоволенні позову суперечитиме принципам судочинства добросовісності та справедливості, та не відповідатиме інтересам неповнолітніх дітей, які не матимуть змоги спілкуватися з бабою та дідом. При цьому відповідач в своїй скарзі посилається на те, що нібито позивачі розпочали судовий процес з метою приниження відповідачки. З такими твердженнями вони не погоджуються, оскільки їхня єдина мета це мати можливість бачитися з онуками і брати участь у їх вихованні. Тим більше онуки, особливо ОСОБА_10 , дуже тягнуться до діда з бабою, оскільки відчувають тепло та любов зі сторони діда та баби. Також зазначають, що цілеспрямовано авторитет матері ніхто не підриває. Більше того, онуку ОСОБА_10 вже 12 років, в нього вже сформований характер і він вже все розуміє і добре все бачить і робить відповідні висновки, тому, підрив авторитету матері це виключно наслідок її ж дій, які діти бачать і розуміють. А той факт, що нібито саме після спілкування з позивачами син ОСОБА_10 проявляє до матері зневагу це неправда, оскільки він виховувався з дідом з бабою, і вони завжди вчили онуків жити по честі та совісті і завжди вчили поважати старших. Щодо з`ясування думки дитини ОСОБА_10 , то на переконання позивачів, відповідач перед судовим засіданням, в якому мали з`ясовувати думку дитини, два дні взагалі не випускала його на вулицю і у школу, щоб залякати дитину та змусити говорити в суді те, що їй потрібно. Тому вважають, що в суді першої інстанції син ОСОБА_10 давав пояснення під тиском матері, оскільки був заляканий її погрозами. До того ж суд може це навіть встановити, порівнявши як дитина розмовляє в засіданні, і як вона розмовляє на звукозаписах та відеозаписах, долучених позивачами до справи. Враховуючи вищенаведене, позивачі просять суд апеляційної інстанції заслухати думку дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без присутності матері, але в присутності дитячого психолога, тому до відзиву на апеляційну скаргу додають відповідне клопотання. Позивачі повністю згідні з рішенням суду першої інстанції, та вважають, що суд дійшов правильного висновку щодо наявності у позивачів перешкод у спілкуванні з онуками, та щодо наявності підстав для встановлення порядку участі у вихованні онуків. Отже вважають, що рішення суду першої інстанції сприяє поновленню прав онуків, оскільки матір не має особливого бажання займатися їх навчанням та вихованням, а дід з бабою мають і бажання і можливість. Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу. Позиція учасників справи у судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Чернілевська Р. В. підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити з підстав, наведених у ній. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх представник адвокат Зубань О. О. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. При цьому клопотання про з`ясування думки дитини ОСОБА_6 не підтримали, просили залишити його без розгляду. ОСОБА_4 та представник Служби у справах дітей Мурованокуриловецької селищної ради в судове засідання не з`явилися, про день та час судового розгляду повідомлені належним чином, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом У справі встановлено, що син позивачів - ОСОБА_4 - перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_1 , який на теперішній час розірвано (т.1 а.с.23-24). У період шлюбу у подружжя народилися двоє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 21.11.2013 та серії НОМЕР_2 від 15.12.2020. ОСОБА_6 є учнем 7-А класу та навчається за інклюзивною формою освіти (т. 1 а.с.71). ОСОБА_7 з 2023 року відвідує Мурованокуриловецький заклад дошкільної освіти № 2 «Сонечко» (т.1 зворот а.с.71). Фактичним вихованням та щоденним доглядом за дітьми займається мати, оскільки батько дітей тривалий час перебуває за межами України. Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є бабусею та дідусем малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . 02 червня 2025 року між позивачами та відповідачем виникла конфліктна ситуація, яка суттєво вплинула на подальшу участь позивачів у спілкуванні з онуками. 24 червня 2025 року комісією з питань захисту прав дитини позивачам було рекомендовано звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні малолітніх онуків, які, на їх переконання, чинить мати дітей ОСОБА_1 . Позиція суду апеляційної інстанції Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла до таких висновків. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання в порядку встановленому ЦПК України. Частиною першою статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Положеннями частини першої статті 4, статей 12, 13 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів і на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України. Положеннями статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, зокрема таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. У частинах першій, другій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Згідно з частинами восьмою, дев`ятою та десятою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист. Положеннями статті 257 СК України визначено, що баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки та інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення. Відповідно до статті 263 СК України спір щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу. За правилами частини другої статті 159 СК України, суд визначає способи участі у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особистої прихильності дитини, її віку, стану здоров`я та інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Одним із найважливіших прав дитини є право на сімейне виховання. Право дитини на сімейне виховання включає також право на спілкування з іншими членами сім`ї: дідом, бабою, братами, сестрами, іншими родичами. Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права. У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78). Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини. У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди. Положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поширюються, у тому числі, і на відносини між бабою, дідом та онуками, якщо між ними існують достатньо тісні зв`язки (рішення ЄСПЛ у справі «Kruskic v. Croatia» від 25 листопада 2014 року, §108). ЄСПЛ зазначає, що держава повинна, за загальним правилом, забезпечити збереження сімейного зв`язку там, де він існує. Відносини між бабою, дідом і онуками за своїм характером відрізняються від відносин між батьками і дітьми і, зокрема вимагають меншого ступеня захисту. Право на повагу до сімейного життя баби, діда у відносинах з їхніми онуками передбачає, у першу чергу, право підтримувати звичайні стосунки з онуками, навіть якщо такий контакт зазвичай відбувається за згодою особи, яка має батьківську відповідальність» (рішення ЄСПЛ у справі «Bogonosovy v. Russia» від 05 березня 2019 року, § 82). Подібні правові висновки щодо врахування найкращих інтересів дитини висловлені у рішенні ЄСПЛ від 23 липня 2019 року у справі «Швець проти України» (заява № 22208/17), а також у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 638/12278/15, провадження № 61-14491сво20. Апеляційний суд наголошує, що дитина є найбільш вразливою стороною у будь-яких сімейних конфліктах, оскільки на її долю припадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не лише спірні питання між батьками та іншими особами, а фактично визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини. Суд першої інстанції, з висновком якого погоджується апеляційний суд, взявши до уваги встановлені судом обставини справи про те, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють позивачів можливості спілкуватися з онуками, тобто між сторонами існує спір з цього приводу, врахувавши право та бажання позивачів спілкуватися з малолітніми дітьми, допитавши свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги позивачів як баби та діда, які мають законне право на спілкування із своїми внуками та на участь у їх вихованні, підлягають частковому задоволенню. При встановленні фактичних обставин цієї справи місцевим судом в порядку статті 171 СК України був опитаний малолітній ОСОБА_6 , який пояснив, що проживає з братом, матір`ю та її співмешканцем, до цього спілкувався з бабою та дідом дуже часто, проживав разом з ними у одному будинку. Пояснив, що бажає спілкуватись та зустрічатись із бабусею та дідусем. При оцінці пояснень дитини, судом першої інстанції враховано вікові психологічні особливості дитини та здатність до критичної оцінки подій, його залежність як від матері так і від бабусі з дідусем, оскільки як встановлено із оглянутих судом відеозаписів ОСОБА_10 відповідає на питання, які уже наводять його на відповідь, однак із цього спілкування видно, що йому приємне та бажане перебування у бабусі та дідуся. Апеляційний суд погоджується з висновками суду про те, що спілкування позивачів із онуками буде сприяти їх повноцінному вихованню, розвитку, задоволенню життєво-важливих потреб, зростанню під опікою і відповідальністю як батьків, так і дідуся і бабусі, забезпечить їх виховання в атмосфері моральної та матеріальної забезпеченості. У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 654/2895/19 (провадження № 61-7838св21) вказано, що «при розгляді позовних вимог про визначення способу участі бабусі у вихованні онука обов`язковим є наявність письмового висновку органу опіки та піклування, який підлягає врахуванню судом під час ухвалення судового рішення, крім випадків, якщо такий висновок є недостатньо обґрунтованим або суперечить інтересам дитини». Суд першої інстанції встановив, що на виконання вимог частини п`ятої статті 19 СК України Служба у справах дітей Мурованокуриловецької селищної ради надала письмовий висновок про визначення способу участі діда і баби у вихованні та спілкуванні з малолітніми онуками від 01 серпня 2025 року № 01-17/222 (т. 1 а.с.50-51). З досліджених судом доказів, не встановлено виключних обставин, які б свідчили про те, що позивачі не повинні спілкуватись зі своїми онуками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а так само, не встановлено, що таке спілкування зашкодить інтересам дітей. Не свідчить про такі обставини і висновок Служби у справах дітей Мурованокуриловецької селищної ради. Водночас судом першої інстанції взято до уваги, що відповідно до положень сімейного законодавства саме батьки мають першочергове право та обов`язок щодо виховання і розвитку своїх дітей. Зазначене означає, що при здійсненні права на спілкування з дитиною баба, дід та інші родичі повинні враховувати позицію батьків та не перешкоджати реалізації ними своїх батьківських прав і обов`язків. Спілкування з родичами має здійснюватися з урахуванням найкращих інтересів дитини та не суперечити обраному батьками напряму виховання. Проте, для забезпечення балансу інтересів сторін у цій справі місцевий суд керувався положеннями статті 257 СК України, згідно з якою баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. При цьому відповідач не надала доказів, що спілкування позивачів з онуками морально травмує дітей, негативно відображається на їх психологічному та фізичному стані здоров`я, пригнічує та викликає прояви депресивного стану. Оцінюючи висновок Служби у справах дітей Мурованокуриловецької селищної ради від 01 серпня 2025 року щодо способу і порядку участі бабусі і дідуся у вихованні та спілкуванні зі своїми онуками, місцевий суд частково його врахував при ухваленні цього рішення, оскільки він не повністю відповідає встановленим судом обставинам справи. Так, у цьому висновку не враховано, що молодший онук ОСОБА_21 , ніколи не залишався із дідусем і бабусею, про що зазначила в судовому засіданні сама відповідачка та підтвердили свідки. Судом також встановлено, що позивачі активно і стабільно проявляють бажання щодо спілкування із онуками. За таких обставин суд дійшов правильного висновку про необхідність усунути перешкоди у спілкуванні та вихованні онуків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , зобов`язавши матір дітей ОСОБА_1 не чинити перешкод позивачам у спілкуванні та встановивши для них порядок участі у вихованні малолітніх дітей. Поряд з цим, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що порядок зустрічі позивачів з онуками, які вони просять встановити у заявленому позові суперечить інтересам дітей та їх щоденному режиму життя. Так, з наданих в судовому засіданні пояснень, встановлено, що молодший син відповідача - ОСОБА_7 , на даний час не має з бабою та дідом стійкого психоемоційного зв`язку, ніколи не залишався у них без матері, а тому, у такому випадку, встановлення довірливих стосунків з ним має бути поступовим та на початкових етапах проводитись в присутності близької людини матері. Тому місцевим судом взято до уваги, що за згодою матері та за бажанням дитини таке спілкування можливе в громадських місцях та розважальних центрах. Основне, щоб місце, час такого спілкування було погоджено з матір`ю, яка несе основну відповідальність за безпеку життя своєї дитини. При визначенні способу участі баби та діда у вихованні онуків з метою забезпечення психоемоційного стану дітей, відповідно до вимог і норм СК України, судом першої інстанції враховано вік дітей, стан їх здоров`я, щотижневий розпорядок дня, індивідуальні потреби дітей, їх особисту прихильність, а також законодавчо закріпленні права батьків та інших родичів брати участь у вихованні дитини. Оскільки відносини між сторонами емоційно напружені, а тому суд правильно виходив з того, що особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дітей, через що має бути визначений спосіб участі позивачів у вихованні онуків, що не суперечить їх інтересам та з урахуванням їх бажання. У своїй апеляційній скарзі апелянт стверджує, що позивачами обрано неправильний спосіб захисту та суд вийшов за межі заявлених позовних вимог. Колегія суддів не погоджується з такими доводами, оскільки позивачами спосіб захисту обрано правильно, оскільки остаточний порядок участі у вихованні дітей встановлює виключно суд, і це не є виходом за межі позовних вимог. У статті 159 Сімейного кодексу України зазначено, що суд визначає способи участі одного (залежно від того, скільки звернулося до суду родичів) з дідів, бабів, інших родичів на спілкування і виховання дитини. Варіанти можуть бути різні: періодичне чи систематичне побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця їх проживання, черговість між бабою, дідом, прабабою, прадідом, братами, сестрами, мачухою, вітчимом на спілкування з дитиною у присутності кого, якщо це необхідно в інтересах дитини. Тобто, саме суду надано можливість конкретизувати в рішенні який саме спосіб участі у вихованні онуків суд вважає як такий, що відповідає інтересам дитини. В той час як в апеляційній скарзі апелянт взагалі заперечує щодо будь-якого способу участі позивачів у вихованні дітей, та просить рішення скасувати повністю. Такі доводи не можуть бути підставою для відмови суду у захисті й реалізації прав, передбачених частиною другою статті 159, частиною першою статті 263 СК України - визначенні способів участі баби і діда у вихованні дитини, місця і часу їх спілкування. Відмова у позові за наведених відповідачем мотивів могла б призвести до порушення гарантій, передбачених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 742/1716/23 (провадження № 61-17035сво23). Аргументи відповідача щодо можливого негативного впливу позивачів на ставлення дітей до матері не знайшли належного підтвердження у матеріалах справи та не можуть вважатися достатньою підставою для відмови у визначенні порядку участі позивачів у спілкуванні та вихованні онуків. Доводи апелянта про те, що встановлений судом графік не враховує інтереси дітей, відхиляються колегією суддів, оскільки встановлений судом графік побачень з дітьми стосується осіб, споріднених за лінією батька дитини, між якими відсутні неприязні стосунки та конфліктні ситуації, тобто діти будуть знаходитись у спокійному та стійкому середовищі, що відповідає їх інтересам. Слід зазначити, що визначений судом порядок спілкування баби та діда з дитиною ОСОБА_22 враховує побажання дитини та час її зайнятості у навчальному процесі. Посилання сторони відповідача на неврахування судом першої інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду, зазначених у апеляційній скарзі, відхиляються колегією суддів, оскільки судове рішення у справі, яка переглядається, з урахуванням встановлених судом фактичних обставин, не суперечать висновкам, на які посилається апелянт у апеляційній скарзі. Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що апелянт не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. Апеляційний суд звертає увагу на сталу практику Верховного Суду, що в такій категорії справ, незалежно від вирішення спору, сторони не позбавлені в майбутньому права на зміну встановленого судом способу участі у вихованні дітей із врахуванням змін поведінки позивачів, відповідних вікових змін дітей, їх розвитку та потреб, що буде відповідати, насамперед, засадам якнайкращого забезпечення інтересів дітей (див. постанову від 29 травня 2024 року в справі № 354/608/15). Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи викладене, суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідає нормам матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів дійшла до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у цій справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. За таких обставин колегія суддів, відповідно до положень статті 375 ЦПК України, вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, понесені судові витрати зі сплати судового збору у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції необхідно залишити за відповідачем. Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 09 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 30 квітня 2026 року. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: М. В. Матківська І. В. Міхасішин