Постанова Київський апеляційний суд № 759/8219/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 759/8219/19 Головуючий у першій інстанції - П`ятничук І.В. Номер провадження № 22-ц/824/6210/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Владімірової О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа: Орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способів спілкування з дитиною та відшкодування моральної шкоди, - ВСТАНОВИВ: У травні 2019 року позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до суду із вказаним позовом та просили суд зобов`язати ОСОБА_5 не чинити перешкоди позивачам у спілкуванні з малолітнім ОСОБА_6 , та визначити спосіб участі, шляхом встановлення перебування дитини з батьком, бабусею та дідусем щонеділі з 18:00 год. п`ятниці до 20:00 год. неділі за місцем проживання батька, без присутності матері, окрім перших п`яти побачень, які повинні відбуватись в присутності матері, у святкові дні, у тому числі і на дні народження дитини, щорічно мати побачення без присутності матері протягом чотирьох годин. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судові витрати з оплати судового збору. Свої вимоги позивачі мотивують тим, що 11 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 будо зареєстровано шлюб, від якого у сторін народився син ОСОБА_7 . Позивач ОСОБА_2 вказував, що 04 жовтня 2018 року шлюб між ним та ОСОБА_5 було розірвано та 31 жовтня 2018 року Святошинським районним судом м. Києва з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дитини та дружини. Як вказують позивачі, одразу після народження дитини відповідачка почала чинити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перешкоди у спілкуванні з онуком, відповідачка не надавала можливості їм спілкуватись з дитиною. В подальшому вказані перешкоди ОСОБА_5 почала чинити і батьку дитини - позивачу ОСОБА_2 , тому він вимушений був звернутись до служби в справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, розпорядженням якої було визначено способи участі батька в вихованні та спілкуванні з дитиною, однак і вказане розпорядження відповідач виконувати не бажає, між сторонами виникають постійні непорозуміння щодо участі позивача у вихованні сина, відповідачем постійно створюються штучні перешкоди, які позбавляють позивачів можливості приймати належним чином участь у спілкуванні та вихованні дитини. Також позивач ОСОБА_2 зазначав, що мирним шляхом врегулювати спір не вбачалось можливим, всі спроби позивачів призводили до конфліктів, оскільки відповідач перешкоджає позивачу бачитись з їх спільною дитиною, в зв`язку з чим позивачі були вимушені звернутись до суду за захистом своїх прав з даним позовом. Окрім того, вказуючи на те, що протиправними діями відповідача позивачу ОСОБА_2 завдана і моральна шкода, позивач просив вказану шкоду стягнути на його користь в розмірі 30 000,00 грн. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 15 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено частково. Встановлено порядок участі батька ОСОБА_2 , та діда ОСОБА_3 і баби ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_6 за наступним графіком: 1) Перші 10 ( десять) зустрічей батька, баби та діда з дитиною провести за присутності матері кожної першої та третьої суботи місяця з 10 год.00 хв. до 14 год. 00 хв. 2) Наступні 5 ( п`ять) зустрічей батька, баби та діда з дитиною провести за присутності матері кожної першої та третьої суботи місяця з 10 год.00 хв. до 20 год. 00 хв. 3) В подальшому визначити наступний графік зустрічей батька, баби та діда з дитиною (без присутності матері, але за попереднім погодженням з матір`ю та з урахуванням стану здоров`я дитини): - кожної першої та третьої суботи місця з 10 год. 00 хв. ранку до 18 год. 00 хв. неділі. Після досягнення дитиною шкільного віку: - щорічно по сім днів поспіль в період шкільних зимових канікул (без присутності матері, але за попереднім погодженням з матір`ю та з урахуванням стану здоров`я дитини); - щорічно 14 днів поспіль в період шкільних літніх канікул (без присутності матері, але за попереднім погодженням з матір`ю та з урахуванням стану здоров`я дитини). В задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що не відповідає завданню цивільного судочинства. Апелянт вказує, що єдиною підставою для задоволення вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні онука є вчинення апелянтом перешкод у такому спілкуванні, вихованні, проте матеріали справи не містять доказів таких перешкод, однак апелянт зазначає, що ніколи не чинила перешкод, навпаки, в судовому засіданні ОСОБА_3 підтвердив, що ніколи не дзвонив відповідачу з приводу побачень з онуком, ніколи не приїзжав до них, оскільки у нього не виходило. В тому ж засіданні ОСОБА_4 також підтвердила, що особисто ніколи не дзвонила відповідачу з приводу зустрічей з онуком, не попереджала про намір приїхати. Апелянт зазначає, що судом при винесенні оскаржуваного рішення та затвердження графіку спілкування ОСОБА_8 з позивачами не було врахованого його вік, психологічний стан, обставини, що передували зверненню батька ОСОБА_2 до суду, його ставлення до матері та дитини. Також, апелянт наголошує, що єдиною підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 є встановлення факту чинення нею перешкод у спілкуванні з дитиною, який має бути підтверджений належними та допустимими доказами, однак доказів створення перешкод у спілкуванні батька та сина матеріали справи не містять, а сама апелянт вказує, що ніколи не чинила перешкод, навпаки, намагалась організувати їх з найбільшим врахуванням стану здоров`я та інтересів ОСОБА_8 . ОСОБА_5 вказує, що висновком психологічного обстеження ОСОБА_8 від 30 жовтня 2019 року підтверджується, що дитина проживає з матір`ю та бабусею, звикла до них та оточуючого середовища, побачення з батьком, іншими особами у незнайомих місцях, поза звичної обстановки, ночівля у незнайомих місцях, порушує його режим, відриває від нормального, звичайного середовища дитини й на думку апелянта, побачення з ночівлею у незнайомому місці без її присутності безумовно стануть причиною створення стресової ситуації для дитини, що негативно вплине на його психологічний стан, проте вказаний вище висновок був повністю проігнорований судом при ухваленні рішення. ОСОБА_5 зазначає, що розповсюдження відповідачами негативної інформації щодо неї та стосовно наявності діагнозу шизофренії, її перебування на обліку у медичних закладах, свідчить про зневажливе, негативне ставлення до неї, як до матері малолітнього ОСОБА_9 , й було спростовано апелянтом належними доказами, однак всупереч вказаному, судом не враховано такі обставини та апелянт вважає, що зазначене свідчить про існування ймовірності налаштування відповідачами дитини проти його матері. Апелянт повідомляє, що після ухвалення оскаржуваного рішення виявились обставини, що є суттєвими та підтверджують думку апелянта щодо недоцільності організації зустрічей дитини з батьком, бабою та дідом з ночівлею в незнайомих місцях без присутності матері. ОСОБА_5 вказує, що під час проходження медичного огляду для влаштування в дошкільний навчальний заклад у малолітнього ОСОБА_8 було виявлено ознаки аутичного спектру, у зв`язку із чим доктором психологічних наук Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих ім.. І. Зюзана НАПН України ОСОБА_10 було надано висновок за результатами психологічного консультування від 19 лютого 2020 року з рекомендаціями перебування дитини до 5 (п`яти) років у звичному для нього середовищі під наглядом матері та бабусі, до яких дитина має емоційну прив'язливість з метою підтримки стабільного психічного стану. Апелянт вказує, що надати такі відомості до суду першої інстанції було неможливо, оскільки було отримано лише у лютому 2020 року. Враховуючи наведене в апеляційній скарзі, ОСОБА_5 просила скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 січня 2020 року в частині часткового задоволення вимог позивачів та встановлення зазначеного порядку участі батька, діда та баби у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_6 за вказаним графіком та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково, встановивши наступний порядок участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітнім ОСОБА_6 : - перша та третя субота кожного місяця з 10:00 год. по 14:00 год. в присутності матері ОСОБА_5 до досягнення ОСОБА_6 п`ятирічного віку; - друга та четверта неділя кожного місяця з 10:00 год. по 14:00 год. в присутності матері ОСОБА_5 до досягнення ОСОБА_6 п`ятирічного віку; Проводити зустрічі за попереднім погодженням з матір`ю дитини та з урахуванням стану здоров`я малолітнього ОСОБА_9 . Після досягнення ОСОБА_6 п`ятирічного віку спілкування уточнюється з урахуванням медичних рекомендацій, стану здоров`я дитини, відвідування дитиною дошкільного та шкільного навчального закладу, розвиваючих гуртків та секцій. На адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника позивачів адвоката Філоненко Я.В. в якому вказує, що позивачі не згодні з апеляційною скаргою, вважають її надуманою, необґрунтованою, а судом першої інстанції було досліджено всі матеріали справи, надані докази та винесено законне, обґрунтоване рішення, без порушення матеріальних та процесуальних норм права, тому просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення Святошинського районного суду м. Києва без змін. У відзиві представник позивачів вказує на наявність перешкод у спілкуванні позивачів з малолітнім ОСОБА_6 , що підтверджується листом служби у справах дітей та сім`ї №40-853 від 09 квітня 2019 року, рапортами працівників поліії, листами служби у справах дітей, зверненнями батька ОСОБА_2 до поліції та служби у справах дітей, тощо. Позивачі вказують, що дитині потрібне спілкування не тільки з матір`ю та бабусею, а й з іншою частиною родини - з татом та його батьками,а задля адаптації дитини судом було надано перші 15 (п`ятнадцять) зустрічей в присутності матері, зі збільшенням часу спілкування. Підкреслюють, що батько дитини ОСОБА_2 бажає брати участь у житті та розвитку сина. Позивач ОСОБА_2 вважає, що особисті образи відповідачки щодо нього мотивують її вчиняти перешкоди у спілкуванні батька з сином з власних міркувань. Не погоджуються позивачі також із міркуваннями відповідачки стосовно ймовірності налаштування дитини проти матері, що може зашкодити її авторитету в очах малолітнього ОСОБА_9 , оскільки таке твердження є надуманим, не підтвердженим та не повинно братись до уваги сама ймовірність порушення такого права в майбутньому. Зазначається, що графік судом був обраний максимально зручний та підходящий для сторін та такий, що відповідає інтересам дитини та не порушує права відповідачки, оскільки зазначається фраза «за домовленістю з матір`ю». Хибним також вважають і посилання апелянта на неповноту дослідження матеріалів справи та не вивчення обставин справи через описку і зазначення в одному абзаці «доньки», замість «сина», оскільки вважають це технічною помилкою, вказують на подальше вірне зазначення статі, віку та імені дитини. Критично відносяться позивачі й до висновку доктора психологічних наук Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих ім.. І. Зюзана НАПН України ОСОБА_10 від 19 лютого 2020 року, оскільки з нього не вбачається наявність певного діагнозу у малолітнього ОСОБА_9 . Вказаний висновок складено не медичним працівником, без підтвердження рівня його освіти певними дипломами та є таким, що викликає сумнів у неупередженості та об`єктивності його автора, позивачі просять суд не брати такий висновок до уваги при винесенні рішення. При апеляційному розгляді представник апелянта ОСОБА_1 , адвокат Стрілець О.А. підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просила її задовольнити. Позивачі у справі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та їх представник ОСОБА_11 заперечили щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просили залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду без змін. Вважають що судом повно враховано обставини справи, надані сторонами доказами в тому числі і стан здоров`я дитини, та ухвалено рішення з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального законодавства. Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації просила провести розгляд у їх відсутність. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачів, та їх представника, пояснення представника відповідачки у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, суд першої інстанції при розгляді вказаної справи, встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_2 , його батьками зазначено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ( а.с. 11). Відповідно до свідоцтва про зміну прізвища, імені, по батькові 16 січня 2002 року ОСОБА_12 змінив прізвище на ОСОБА_13 ( а.с. 11 зворот). 11 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_14 будо зареєстровано шлюб, ( а.с. 12 зворот). Від вказаного шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_7 ( а.с. 12). В подальшому, 31 жовтня 2018 року Святошинським районним судом м.Києва з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дитини та дружини. ( а.с. 13) Відповідно до рішення Святошинського районного суду м.Києва від 04 жовтня 2018 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_14 розірвано (а.с. 14). Відповідно до розпорядження Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації № 777 від 27 грудня 2018 року, було визначено порядок участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_15 - 1 та 3 суботи кожного місяця з 10 год.00 хв до 13 год. 00 хв. у присутності матері громадянки ОСОБА_14 , 2 та 4 неділі кожного місяця з 10 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв. у присутності матері громадянки ОСОБА_14 ( а.с.18). Згідно із актами складеними ОСОБА_2 в присутності свідків у дні, визначені в розпорядженні, відповідачка двері квартири не відчинила, дитину для зустрічей з батьком не надала ( а.с. 18 зворот, 19). Згідно акту обстеження умов проживання від 07.11.2018 року в квартирі АДРЕСА_1 за місцем проживання батька створені всі належні умови для перебування дитини ( а.с. 21-22). Згідно наданої суду характеристики на ОСОБА_2 ТОВ «Сторінки України» від 12 жовтня 2018 року та 01липня 2019 року за час роботи у ТОВ останній характеризується позитивно ( а.с. 23). Як вбачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 та відповідно до договору оренди 01 січня 2018 року орендована ОСОБА_2 ( а.с. 24-28). Відповідно до довідки Національної поліції України від 07 травня 2019 року 02 лютого 2019 року, 10 березня 2019 року, 20 квітня 2019 року мали місце виклики від ОСОБА_2 щодо того, що колишня дружина не надає йому можливості бачитись з дитиною ( а.с. 57). Відповідно до свідоцтва про зміну прізвища від 19 січня 2019 року, ОСОБА_14 змінила прізвище на « ОСОБА_16 » ( а.с. 75). Відповідно до висновку Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації № 107-40/7610 від 27 вересня 2019 року, орган опіки та піклування вважає за доцільне встановити графік зустрічей батька ОСОБА_2 з сином ОСОБА_15 наступним чином: перших п`ять четвергів місяця з 18 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. в присутності матері, а в подальшому 1 та 3 суботи кожного місяця з 10 год.00 хв до 13 год. 00 хв. без присутності матері, 2 та 4 неділі кожного місяця з 10 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв. без присутності матері ( а.с. 100-101). Згідно характеристики ЖБК «Обчислювач 8» від 28.10.2019 року №185 ОСОБА_1 характеризується виключно позитивно ( а.с. 121). Також судом враховано, що вирішити спір щодо участі позивачів у вихованні та спілкуванні із сином/внуком шляхом укладення мирової угоди сторони не змогли. Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що позивачі виявляли та виявляють і на даний час бажання спілкуватись та зустрічатись з дитиною, приймати участь не тільки в її утриманні, а й у вихованні, що, враховуючи заперечення відповідача, без рішення суду змоги зробити не мають. Встановлюючи графік участі позивачів у спілкуванні та вихованні дитини, суд виходив із того, що сторони протягом тривалого часу не змогли домовитись про порядок участі у вихованні та спілкуванні з дитиною її батька та баби і діда. Спілкування позивачів з дитиною не буде перешкоджати нормальному її розвитку, у зв`язку з чим, суд приходить до переконання, що спілкування позивачів із дитиною буде сприяти повноцінному вихованню дитини, її розвитку, задоволенню життєво-важливих потреб, зростанню під опікою і відповідальністю обох батьків, що забезпечить її виховання в атмосфері моральної та матеріальної забезпеченості. Участь батька у вихованні дитини, регулярне спілкування між ними не лише забезпечить виконання батьківських прав позивача, а насамперед, буде повністю відповідати інтересам дитини. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про задоволення позову відповідає з огляду на наступне. Так, частиною першою статті 15 ЦК України та частиною першою статті 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Частиною першою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно статті 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування. Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Згідно із статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Статтею 157 СК України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. Слід зазначити, що законодавством передбачено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Таким чином, розірвання шлюбу між сторонами на правильність висновків апеляційного суду не впливає. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 753/15487/18 від 28 січня 2019 року у справі № 619/3051/17 від 23 червня 2020 року у справі № 754/9026/16-ц. У частині першій статті 257 СК України встановлено, що баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Тлумачення частини другої та третьої статті 257 СК України свідчить, що законодавець визначив механізм здійснення права баби та діда, прабаби, прадіда на виховання внуків і правнуків, який проявляється в: (а) покладенні обов`язку на батьків чи інших осіб, з якими проживає дитина не перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків; (б) закріпленні права баби діда, прабаби, прадіда у разі наявності перешкод у вихованні та спілкуванні із внуками, правнуками на звернення до суду з позовом про їх усунення. Відповідно до статті 263 СК України спори щодо участі баби, діда, прабаби, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу. Тлумачення статті 159 СК України свідчить, що позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права. Відповідно до частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі особи у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. З матеріалів справи вбачається, що позивачі у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з приводу їх участі у вихованні та спілкуванні із онуком ОСОБА_15 зверталися до служби у справах дітей Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, що підтверджує їх доводи про чинення відповідачкою перешкод у спілкуванні позивачів із ОСОБА_15 (а.с. 20) Встановивши наявність перешкод у вільному спілкуванні ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та внука ОСОБА_15 через чинення відповідачкою перешкод у цьому, врахувавши інтереси дитини, вік дитини, наявність інших родичів по лінії матері (баби та прабаби), діда по лінії батька, суд обґрунтовано задовольнили позов та визначив порядок участі баби та діда у спілкуванні та у вихованні онука. При вирішенні спору щодо участі баби та діда у спілкуванні та вихованні дитини, суд першої інстанції обґрунтовано врахував інтереси малолітньої дитини, ставлення позивачів до онука, та те, що позивачі мають бажання спілкуватися із онуком, а також те, що відповідачка не сприяє такому спілкуванню . Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволенні позову та визначив періодичність, порядок та тривалість такої участі та спілкування з врахуванням віку дитини за участю її матері - відповідачки у справі ОСОБА_1 . Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір врахував доводи позивачів та заперечення відповідачки та прийшов до обґрунтованого висновку, що усунення перешкод у спілкування позивачів та визначення регламенту зустрічі з неповнолітнім ОСОБА_15 не суперечить інтересам дитини, виходячи з його віку, фізичного та морального розвитку. Крім того, апелянт зазначає, що вказане рішення та графік спілкування позивачів встановлений без повного з`ясування стану здоров`я малолітнього ОСОБА_9 . Так, зокрема згідно до консультативного висновку ДУ «Інституту педіатрії, акушерства і гінекології ім. академіка О.М.Лук`янової НАМН України» , який не міг бути поданий, оскільки виданий лише 13 лютого 2020 року, у дитини виявлені ознаки розладів аутичного спектру. У зв`язку з цим рекомендовано перебування хлопчика до 5 років у звичному для нього середовищі під наглядом матері та бабусі до яких він має емоційну прив`язливість. Однак, колегія суддів не може врахувати вказаний доказ як підставу для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки даний доказ до суду першої інстанції не подавався та не був предметом розгляду. Крім того вказаний висновок не спростовує висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, та не може бути підставою для позбавлення прав позивача, визначених ст. 153,157,159, 257,263 СК України. Колегія суддів вважає, що права позивачів ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , які закріплені у ст. 257, 259 СК України, не можуть бути обмеженні чи залежними від вирішенням спору між батьками дитини, оскільки вони є пов`язаними між собою. Інші доводи апеляційної скарги також не приймаються до уваги, оскільки вони також спростовуються матеріалами справи, а письмові докази, що надані до апеляційної скарги отриманні апелянтом уже після ухвалення вказаного судового рішення та не могли бути враховані судом першої інстанції при вирішенні спору та не спростовують висновків суду першої інстанції по суті спору між сторонами . Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення рішення суду, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують та задоволенню не підлягають, підстав для ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає. Апеляційний суд, розглянувши справу прийшов до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін. Керуючись ст. 150-153, 257, 263 СК України, ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України,апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови виготовлено 21 серпня 2020 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв