Постанова 4824 № 756/3142/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження 22-ц/824/10052/2021 Справа № 756/3142/19 П О С Т А Н О В А Іменем України 10 листопада 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Мороз Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва в складі судді Шевчука А.В. ухвалене в м. Київ 26 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні та встановлення часу для спілкування з онуком, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : В березні 2019 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні та встановлення часу для спілкування з онуком, просили зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спілкуванні з онуком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 час спілкування зі своїм малолітнім онуком ОСОБА_4 наступним чином: перший та третій тиждень місяця з п`ятниці 17:30 до неділі 19:00; щовівторка та щосереди з моменту закінчення навчального процесу в школі до 20:00; один місяць влітку та половина зимових канікул щороку до досягнення ОСОБА_4 повноліття. Позов мотивували тим, що є дідом і бабою неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Їх син ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_1 перебували в шлюбі з 11 грудня 2009 року по 01 квітня 2013 року, на той час вони проживали у м. Керч Автономної Республіки Крим. Після розірвання шлюбу відносини між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 погіршились, як і їх особисті відносини з відповідачем, оскільки остання почала перешкоджати їм як діду та бабі спілкуватися з онуком, в зв`язку з чим ОСОБА_2 був змушений звернутися до Керченського міського суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. Рішенням Керченського міського суду від 25 березня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені, проте рішенням апеляційного суду від 30 квітня 2013 року рішення було скасовано і ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивоване тим, що ОСОБА_2 нібито порушив процедуру звернення до суду з відповідним позовом, не отримавши висновок служби у справах дітей про встановлення порядку спілкування з онуком. 16 вересня 2013 року рішенням Керченської міської ради було визначено йому та ОСОБА_3 час для побачень з дитиною, але в зв`язку з тим, що відповідач та ОСОБА_4 переїхали до м. Києва, дане рішення не виконувалось. Пізніше вони також переїхали у м. Київ, де придбали житло поряд з квартирою, в якій мешкає їх онук. Їх син ОСОБА_5 повністю виконує свої батьківські обов`язки по утриманню дитини, вчасно сплачує аліменти, вони як дід та баба по мірі своїх можливостей також надають матеріальну допомогу. В той же час відповідач для отримання більших сум грошей в якості аліментів постійно шантажує їх дитиною, вказує на те, що якщо їй не будуть сплачені певні гроші або не будуть придбані певні речі, дитину вони не побачать; забороняла їм приходити на святкові дні у дитячому садку, не дозволяла спілкуватися з дитиною в будь-який спосіб, навіть телефоном. Влітку відповідач відправляє дитину до своєї матері і забороняє останній казати їм про те, що онук знаходиться у неї, у м. Києві вони фактично проживають в одному дворі і не можуть ані бачитися, ані спілкуватися з онуком. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 березня 2021 року позов задоволено частково, зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спілкуванні з онуком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначено порядок участі діда ОСОБА_2 та баби ОСОБА_3 у вихованні та спілкуванні з онуком ОСОБА_4 , дотримуючись режиму навчання, харчування, розвитку та відпочинку дитини в наступному порядку: до досягнення дитиною одинадцятирічного віку: у присутності матері дитини протягом трьох годин у першу, третю суботу місяця за попередньою домовленістю ОСОБА_2 або ОСОБА_3 з ОСОБА_1 про час і місце зустрічі; після досягнення дитиною одинадцятирічного віку: у першу, третю суботу місяця протягом семи годин з 11:00 до 18:00 за попередньою домовленістю ОСОБА_2 або ОСОБА_3 з ОСОБА_1 про місце і час зустрічі без участі матері дитини, повертаючи дитину до місця проживання з матір?ю; надати можливість ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протягом одного тижня підряд під час літніх канікул та одного тижня підряд під час зимових канікул, за попередньою домовленістю з матір`ю дитини ОСОБА_1 , проводити відпочинок з онуком без участі матері дитини; у разі відміни зустрічі у першу або третю суботу місяця з ініціативи матері дитини із збереженням права ОСОБА_2 або ОСОБА_3 на таку зустріч з онуком ОСОБА_4 із дотриманням визначеного порядку в наступну суботу після зустрічі, що не відбулася. Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 березня 2021 року, обов`язково провести опитування дитини з метою подальшого врахування її думки, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що судом першої інстанції за основу рішення взято явно неправомірне рішення Керченської міської ради № 462 від 16 вересня 2013 року, при цьому суд не взяв до уваги заперечення відповідача, не дослідив всі обставини справи, які мають істотне значення при вирішенні спірних питань, що вказує на однобокість та неповноту судового розгляду та явне порушення принципу змагальності сторін. Вважала, що судом першої інстанції однобічно було розтлумачено рішення Апеляційного суду Республіки Крим від 30 квітня 2013 року; суд першої інстанції навмисно перекрутив висновки апеляційного суду від 30 квітня 2013 року виключно на користь позивачів, хоча фактичні обставини, встановлені в цьому рішенні апеляційного суду, були зовсім іншими. Крім того, в письмовому поясненні від 28 грудня 2020 року відповідач вказувала та детально обґрунтовувала суду першої інстанції, що практично всі докази, надані позивачами, неможливо сприймати як достовірні, допустимі та належні. Зокрема, підроблене рішення Керченської міської ради № 462 від 16 вересня 2013 року не відповідає правилам складання, визначеним у Національному стандарті України, Державній уніфікованій системі документації, уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації, у вигляді - Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003, викладене російською мовою, а також начебто видане органом місцевого самоврядування поза межами його компетенції, тобто явно не за місцем проживання дитини. Звертала увагу на протиріччя у позові, зокрема, що твердження про надання позивачами грошей, купівлю ними речей та подарунків суперечить іншому твердженню, що відповідач створювала перешкоди для спілкування з онуком, і наведене доводить лише те, що відповідач надавала можливість для спілкування, але тільки під контролем матері, що явно не задовольняло позивачів. Заперечувала проти доведеності позивачами обставин перешкоджання нею в спілкуванні з дитиною, аналізуючи надані до позові скріншоти переписки в месенджері за 2018 рік, а також зазначала щодо пропуску ними строку позовної давності, враховуючи, що позивачі стверджують про порушення їх прав щонайменше з дати прийняття рішення Керченської міської ради № 462 від 16 вересня 2013 року . Вказувала, що з доказів, наявних в матеріалах справи, вбачається, що позивачі сприймали графік зустрічей, встановлений розпорядженням Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 08 листопада 2013 року № 566, як відповідний правовий факт, отже і доводити факти порушень з її боку начебто перешкоджання у зустрічах з онуком позивачі повинні були виключно саме порушенням відповідачем графіку цих зустрічей, передбаченому в цьому розпорядженні, а саме кожної першої та третьої суботи з 10:00 до 13:00 та кожної першої та третьої неділі з 15:00 до 18:00 в її присутності, чого ними зроблено не було. Вважала, що судом першої інстанції порушено принцип змагальності сторін, ігноруючи надані нею висновки експертів з підтвердженими повноваженнями, інформація щодо чого є відкритою і загальнодоступною. Вказувала, що наявні в матеріалах справи відповіді Служби у справах дітей Оболонської районної державної адміністрації та висновок органів внутрішніх справ від 21 жовтня 2013 року навпаки доводять факт відсутності будь-яких порушень з її сторони щодо перешкоджання в спілкуванні з онуком позивачів. Вказувала, що суд першої інстанції в рішенні посилався та врахував тільки два основні докази, надані позивачами, а саме рішення Керченської міської ради № 462 від 16 вересня 2013 року та висновок Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 19 вересня 2019 року, отже суд допустив явну неповноту та необ`єктивність судового розгляду, порушивши право відповідача на справедливий суд. Посилалася на те, що висновок Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 19 вересня 2019 року був отриманий судом 07 жовтня 2019 року, тобто з явним порушенням строків, вказаних в ухвалі суду, і в матеріалах справи немає жодного клопотання третьої особи в порядку ч. 4 ст. 83 ЦПК України щодо обґрунтування неможливості подання висновку у вказаний строк з причин, що не залежали від неї, а також в матеріалах справи немає доказів направлення копії цього висновку сторонам, суд не приймав жодного рішення щодо відхилення або прийняття письмових доказів, що вказує на непропорційність та порушення принципів змагальності судового процесу. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 83 ЦПК України третя особа повинна подати суду докази разом з поданням відзиву, тобто у строк до 26 червня 2019 року, тому вказаний висновок Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 19 вересня 2019 року не повинен був прийматись судом до розгляду взагалі, однак у рішенні взяв висновок до уваги, порушивши як ст. 263 - 264 ЦПК України, так і ст. 92 Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд». Вказувала, що висновок Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 19 вересня 2019 року суперечить листу служби у справах дітей від 14 грудня 2016 року, в якому Службою у справах дітей визнавались принципи застосування аналогії права та закону щодо застосування графіку зустрічей позивачів з онуком на підстав графіку, встановленого розпорядженням Оболонської районної державної адміністрації від 08 листопада 2013 року, і що з цього висновку вбачається відверта прихильність не до інтересів дитини, а виключно до інтересів діда та баби, зокрема, у висновку відсутні посилання на надані матір`ю психологічно-медичні показники і не відображено думки дитини з цього питання. У висновку Служба у справах дітей неправомірно наділяє позивачів правом, значно більшим по обсягу, ніж біологічного батька дитини, щодо побачень з дитиною, та й ще без конкретного визначення місця знаходження дитини. Наголошувала, що відповідно до ст. 158, 159 СК України право безпосереднього звернення до органу опіки та піклування передбачено тільки для батьків, але не для діда та баби, для яких встановлення часу для участі у вихованні онуків можливо тільки за рішенням суду. Вказувала на факти відвертого ігнорування рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосія від 30 квітня 2013 року та реальних психолого-медичних висновків від психологів, які прямо вказують на існуючі загрози для психічного здоров`я дитини з боку діда та баби. Зазначала, що в матеріалах справи відсутні докази щодо стану здоров`я позивачів, який би дозволяв їм дійсно піклуватись дитиною без участі матері, оскільки, як їй відомо, у них є відповідні медичні проблеми зі здоров`ям. Зазначала, що суд першої інстанції відверто порушив принцип обов`язковості врахування думки дитини, яка досягла 10 років. Спростовувала висновки суду щодо її повторної неявки в судові засідання як зловживання процесуальними правами. Зазначала, що оскільки вимушена матеріально утримувати дитину, єдиними днями, коли вона може повноцінно присвятити себе спілкуванню з сином, є вихідні дні, при цьому її право як матері на спілкування з сином в силу ст. 151 ЦПК України є переважним над відповідним правом діда та баби, але суд першої інстанції цього не врахував. Наголошувала, що при вирішенні питання стосовно спілкування дитини з бабою та дідом вона покладається виключно на думку дитини, і якщо дитина висловлює небажання спілкуватися, вона відкрито про це повідомляє, що не може свідчити про створення відповідачем перешкод у спілкуванні з дитиною, і що реалізація права діда та баби на особисте спілкування з онуком першочергово повинно реалізовуватися з урахуванням думки та бажання дитини відносно такого спілкування. Вказувала, що маючи підстави вважати, що батько дитини ОСОБА_5 може викрасти дитину від позивачів, які є його батьками, та вивезти її до окупованого Криму, просила суд зупинити провадження в справі до вирішення питання про визначення місця проживання дитини, однак суд відмовив їй у цьому. Зазначала, що судом першої інстанції залишено її заяву про відвід головуючого без розгляду та продовжено розгляд справи, однак така позиція суду прямо суперечить існуючій практиці ЄСПЛ та прямо порушує її право на справедливий суд. Вказувала на необхідність визнання відводу судді обґрунтованим з подальшим скасуванням судового рішення на підставі п. 2 ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Від позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_7 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивачі просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилались на те, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у мотивувальній частині рішення. Вказували, що спір між сторонами щодо участі та порядку спілкування позивачів з онуком існує тривалий час, що спростовує доводи позивача, що вона не чинить перешкод у спілкуванні, право позивачів підлягає захисту. Спір вирішений судом у повній відповідності та із застосуванням ст. 8 Конвенції, ст. 19, 159, 257, 263 СК України. Вирішення судом спору без виклику дитини до суду відповідає інтересам дитини та не вплинуло на законність судового рішення. Наводили власні спростування щодо доводів апеляційної скарги. Відповідачем ОСОБА_1 направлено відповідь на відзив на апеляційну скаргу. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає. Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є дідом та бабою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю якого є відповідач ОСОБА_1 (а. с. 10 - 11 т. 1). Рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 01 квітня 2013 року розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , зареєстрований 11 грудня 2009 року, стягнуто з ОСОБА_5 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 04 березня 2013 року і до повноліття дитини (а. с. 12 - 13 т. 1). Рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 25 березня 2013 року в справі № 107/380/13-ц задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , усунуто перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з малолітнім онуком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановивши час спілкування позивача з малолітнім онуком щовівторка та щоп`ятниці з 09:00 до 20:00 в присутності матері ОСОБА_1 (а. с. 42 т. 1). На а. с. 14 - 15 т. 1 наявна копія рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія від 30 квітня 2013 року, яким скасовано рішення Керченського міського суду АРК від 25 березня 2013 року та ухвалено по справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у вихованні дитини, встановлення часу спілкування з онуком ОСОБА_4 відмовлено. На а. с. 22 т. 1 знаходиться копія рішення виконавчого комітету Керченської міської ради Автономної Республіки Крим від 16 вересня 2013 року № 462, яким визначено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 час для участі у вихованні малолітнього онука, ОСОБА_4 щотижня в суботу з 09:00 до 18:00 без присутності матері. На а. с. 17 т. 1 наявна копія висновку Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві від 21 жовтня 2013 року за заявою ОСОБА_2 про створення перешкод ОСОБА_1 у побаченнях з онуком ОСОБА_4 ; в ході перевірки відібрано пояснення у ОСОБА_1 , яка пояснила, що не зобов`язана надавати свого сина для побачень з дідом з огляду на рішення апеляційного суду, яким відмовлено у встановленні годин спілкування з дитиною. На а. с. 18, 23 т. 1 наявні копії листів Служби у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 23 листопада 2015 року та від 20 квітня 2017 року на ім`я ОСОБА_2 на його заяву щодо усунення перешкод у спілкуванні з онуком; рекомендовано звернутись з відповідним позовом до суду. На а. с. 19 т. 1 наявна копія листа Служби у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 20 серпня 2015 року № 1374 на ім`я ОСОБА_2 на його заяву щодо усунення перешкод у спілкуванні з онуком; у поясненнях, наданих матір`ю дитини ОСОБА_1 , остання повідомила, що протягом останнього місяця перебувала з дитиною на відпочинку у м. Одеса, тому спілкування було неможливим. На а. с. 20 т. 1 наявна довідка центру розвитку дитини «Sprout» від 25 жовтня 2016 року, згідно якої ОСОБА_4 відвідує дитячий центр з вересня 2015 року по теперішній час; 20 вересня 2016 року в приміщенні центру відбувалось святкування дня народження дитини ОСОБА_4 , на якому була присутня мати дитини, через деякий час до дитячого центру підійшли дід і баба ОСОБА_4 з метою привітати онука та передати йому торт; персоналом центру було помічено виникнення суперечки між матір`ю дитини та вказаними особами з приводу небажаної присутності останніх на святкуванні дня народження дитини; в результаті суперечки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не увійшли в дитячий центр для святкування та не змогли передати торт особисто дитині. На а. с. 21 т. 1 наявна копія довідки центру розвитку дитини «Sprout» від 10 квітня 2017 року, згідно якої ОСОБА_5 було оплачено харчування та уроки з хореографії ОСОБА_4 за період з 01 вересня 2016 року по 30 червня 2017 року. На а. с. 24 - 25 т. 1 знаходяться копії звернень, адресованих ОСОБА_1 , від 05 жовтня 2016 року та 29 серпня 2016 року, в якому ОСОБА_2 просив ввімкнути скайп-зв`язок для його спілкування з онуком в електронному режимі. На а. с. 26 - 28 т. 1 наявні скріншоти листування сторін у месенджері Вайбер за 2018 рік. На а. с. 79 т. 1 знаходиться копія акту обстеження житлово-побутових умов проживання сім`ї, складеного службою у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської райдержадміністрації 28 жовтня 2019 року, згідно якого обстежено місце проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 , встановлено, що для перебування дитини є належні умови, відведено окрему кімнату, є місце для сну та відпочинку, створені умови для фізичного та розумового розвитку дитини. На а. с. 53 - 55 т. 1 знаходиться висновок Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 09 вересня 2019 року № 104-8421, який надійшов до суду 08 жовтня 2019 року, яким встановлено, що рішенням Керченської міської ради виконавчого комітету від 16 вересня 2013 року № 462 встановлено час ОСОБА_2 , ОСОБА_3 для участі у вихованні онука щосуботи з 09:00 до 18:00 без присутності матері дитини; батькові дитини ОСОБА_5 розпорядженням Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 08 листопада 2013 року № 566 визначено способи участі у вихованні малолітнього сина ОСОБА_4 шляхом спілкування з ним кожної першої та третьої суботи з 10:00 до 13:00 та кожної першої та третьої неділі з 15:00 до 18:00 в присутності матері; даним висновком рекомендовано визначити способи участі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вихованні онука ОСОБА_4 шляхом спілкування з ним у такому порядку: перший і третій тиждень щомісяця з 13:00 суботи до 15:00 неділі; щовівторка з 15:00 до 19:00; один місяць влітку та половина зимових канікул щороку; бабі, діду та матері дитини під час зустрічей уникати конфліктів. На а. с. 107 т. 1 знаходиться копія інформаційної довідки за результатами роботи психолога з малолітнім ОСОБА_4 , складена 02 листопада 2020 року Оболонським районним в м. Києві центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, згідно якого рекомендовано враховувати бажання та думку дитини, уникати маніпулятивні методи та негативний вплив в спілкуванні з дитиною, не створювати конфліктну ситуацію на очах дитини. На а. с. 108 - 112 т. 1 знаходиться копія висновку експерта № 3-12/11 за результатами проведення додаткового психологічного дослідження матеріалів, складеного 12 листопада 2020 року Українським центром судових експертиз, згідно якого описані в наданих матеріалах особливості поведінки діда та баби по батьківській лінії щодо родичів по материнській лінії, їх ставлення до матері дитини негативно впливають на емоційний стан ОСОБА_4 після спілкування наодинці, викликають у хлопчика почуття дискомфорту, погіршують його відчуття сімейного благополуччя, у подальшому можуть руйнувати мікросоціальні стосунки всередині власної родини; у зв`язку з вищезазначеним психологами рекомендовано враховувати бажання та думку дитини, не створювати конфліктні ситуації на очах дитини. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції по суті позовних вимог в сукупності з доводами апеляційної скарги і відзиву на неї, апеляційний суд виходить із наступного. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно із частинами восьмою, дев`ятою та десятою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 308/9575/18 (провадження № 61-5102св20) вказано, що системний аналіз норм Сімейного Кодексу України дає підстави вважати, що баба має право на особисте спілкування з дитиною, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати їй спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Отже, при розгляді позовних вимог про визначення порядку спілкування баби з внуком обов`язковими є наявність письмового висновку органів опіки та піклування та його участь у судовому засіданні. Одним із найважливіших прав дитини є право на сімейне виховання. Право дитини на сімейне виховання включає також право на спілкування з іншими членами сім`ї: дідом, бабою, братами, сестрами, іншими родичами. Баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні (частина перша статті 257 СК України). Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення (частина друга статті 257 СК України). Тлумачення статті 257 СК України свідчить, що законодавець визначив механізм здійснення права баби та діда, прабаби, прадіда на виховання внуків і правнуків, який проявляється в: (а) покладенні обов`язку на батьків чи інших осіб, з якими проживає дитина не перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків; (б) закріпленні права баби діда, прабаби, прадіда у разі наявності перешкод у вихованні та спілкуванні із внуками, правнуками на звернення до суду з позовом про їх усунення. Спори щодо участі баби, діда, прабаби, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу (стаття 263 СК України). Суд визначає способи участі особи у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування (частина друга статті 159 СК України). Тлумачення статті 159 СК України свідчить, що позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18). Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 909/105/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 922/1163/18. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач обмежила спілкування свого сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його дідом ОСОБА_2 та бабою ОСОБА_3 , і такі дії відповідача перешкоджають позивачам брати участь у вихованні онука, відтак суд вважав за необхідне усунути позивачам перешкоди у спілкуванні з онуком і, керуючись висновком про визначення способів участі баби і діда у вихованні малолітнього ОСОБА_4 , складеного органом опіки Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації 19 вересня 2019 року, визначив порядок участі позивачів у вихованні та спілкуванні з онуком у вигляді двох графіків побачень: до досягнення дитиною 11-річного віку, а також після досягнення нею 11-річного віку. Апеляційний суд не може погодитись із такими висновками, оскільки вони зроблені за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, здійснені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи із наступного. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України). Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч. 4 ст. 265 ЦПК України в мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Всупереч наведених вимог закону, судом першої інстанції не зазначено, на підставі яких доказів ним встановлено факт обмеження спілкування і таким чином створення відповідачем ОСОБА_1 перешкод позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спілкуванні з онуком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Перевіряючи відповідність наданих позивачами до позову доказів на предмет їх належності, достовірності, допустимості і достатності і оцінку цих доказів судом першої інстанції, апеляційний суд враховує наступне. Так, виключно припущеннями є висновки суду першої інстанції щодо встановлення відповідачем з власної ініціативи умов майнового характеру діду й бабі для можливості побачень з онуком, з огляду на те, що наявна в матеріалах справи роздруківка спілкування позивачів з відповідачем у соціальних месенджерах не підтверджує доводів позивачів щодо обмеження спілкування з дитиною шляхом встановлення умов щодо придбання речей та збільшення суми аліментів, оскільки не містить прямої заборони спілкування (а. с. 26 - 28 т. 1). Не можуть вважатися самі по собі доказами створення перешкод у спілкуванні з дитиною копії листів ОСОБА_2 на ім?я ОСОБА_1 від 05 жовтня 2016 року та 29 серпня 2016 року про надання дозволу на побачень з онуком, оскільки до листів не надано доказів їх відправлення, отримання відповідачем і її відмови у задоволенні заявленого в листах прохання (а. с. 24 - 25 т. 1). Апеляційний суд враховує, що в матеріалах справи відсутні докази будь-яких звернень позивачів до ОСОБА_1 з приводу усунення перешкод у спілкуванні з дитиною в подальшому після 2016 року і до ухвалення рішення в даній справі. Не є таким доказом копія листа служби у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 20 квітня 2017 року на ім?я ОСОБА_2 (а. с. 23 том 1) у відповідь на його заяву щодо усунення перешкод у спілкуванні з онуком, оскільки в даному листі не вбачається, що службою у справах дітей встановлювалися будь-які обставини чинення перешкод у спілкуванні з онуком, а лише надано рекомендацію звернення з відповідним позовом до суду в разі наявності таких перешкод. Крім того, на а. с. 18, 19 т. 1 знаходяться копії листів служби у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 23 листопада 2015 року та від 20 серпня 2015 року, які є відповідями на звернення ОСОБА_2 і з яких вбачається, що ОСОБА_1 не забороняє, а навпаки дозволяє заявнику спілкуватися з дитиною, в тому числі шляхом відвідування в дитячому садочку і на вихідних. Наявна на а. с. 21 т. 1 копія довідки центру розвитку дитини «Sprout» від 10 квітня 2017 року, надана ОСОБА_5 про оплату харчування і уроків ОСОБА_4 , не є належним доказом щодо обставин, на які посилалися позивачі, оскільки як не підтверджує, так і не спростовує ці обставини. Не є доказом чинення перешкод ОСОБА_1 перешкод ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спілкуванні з дитиною довідка центру розвитку дитини «Sprout» від 25 жовтня 2017 року про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в приміщенні центру розвитку дитини відбувалося святкування дня народження дитини ОСОБА_4 , під час якого персоналом дитячого центру було помічено суперечку між матір`ю дитини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в результаті якої останні не увійшли в дитячий центр для святкування та не змогли передати торт особисто дитині (а. с. 20 т. 1). Із даної довідки не можна дійти беззаперечного висновку, на підставі чого вона складена, якими конкретно працівниками центру розвитку дитини «Sprout» було помічено суперечку, хто з них встановлював особи учасників ймовірного конфлікту. Крім того, самі по собі обставини можливого недопущення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на святкування дня народження ОСОБА_4 в центрі розвитку дитини, а не в домашніх умовах, що передбачає певну програму святкування і обмежене коло учасників, не є доказом створення перешкод позивачем у спілкуванні з дитиною в цілому. Суперечливими є висновки суду першої інстанції щодо ігнорування відповідачем рішення Керченської міської ради від 16 вересня 2013 року про надання часу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для участі у вихованні онука (а. с. 22 т. 1), з огляду на інші встановлені судом обставини, а саме що зазначене рішення не виконувалось в зв`язку з переїздом відповідача з дитиною до м. Київ. Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати. Таким чином, визначення порядку спілкування з дитиною рішенням органу опіки та піклування не зобов`язує батька (матір), з яким проживає дитина, проживати в певному місці на період дії такого рішення, і зміна місця проживання не може вважатися ухиленням від виконання рішення про визначення порядку спілкування з дитиною або створенням перешкод у цьому. З огляду на вищевикладене, не є доказом чинення перешкод позивачам у спілкуванні з дитиною з боку ОСОБА_1 лист служби у справах дітей Керченської міської ради від 21 липня 2013 року про те, що розгляд заяви ОСОБА_2 про визначення часу для участі у вихованні малолітнього онука не є можливим у зв`язку з виїздом ОСОБА_1 зі своїм малолітнім сином на проживання до м. Київ (а. с. 16 т. 1). Крім того, апеляційний суд враховує, що на а. с. 14 - 15 т. 1 наявна копія рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія від 30 квітня 2013 року, яким скасовано рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 25 березня 2013 року і ухвалено нове рішення по справі № 22-ц/191/652/13, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у вихованні дитини, встановлення часу спілкування з внуком ОСОБА_4 - відмовлено з тих підстав, що ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом передчасно. Не може вважатися беззаперечним доказом чинення відповідачем перешкод позивачам у спілкуванні з дитиною копія висновку Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 21 жовтня 2013 року за результатами перевірки ОСОБА_2 , згідно якого встановлено, що ОСОБА_1 пояснила, що не зобов`язана давати свого сина для побачення з ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що згідно рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у задоволенні відповідного позову йому було відмовлено (а. с. 17 т. 1), з огляду на тривалість часу, що минув після зазначених подій. Апеляційний суд враховує, що актуальних доказів звернення до органів внутрішніх справ, органів опіки з питань усунення перешкод у спілкуванні з дитиною станом на час подання позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не надано. Відповідно до ст. 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікована Постановою Верховної Ради № 789-XII від 27 лютого 1991 року, у статті 12 визначає, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Разом із тим, всупереч вимог ст. 171 СК України і Конвенції про права дитини, судом першої інстанції не було заслухано думки неповнолітнього ОСОБА_4 при вирішенні спору щодо його виховання. Відтак, не ґрунтуються на вищенаведених вимогах закону доводи відзиву на апеляційну скаргу про правильність вирішення судом спору без виклику до суду дитини для з`ясування його думки щодо його зустрічей з позивачами. Задовольняючи клопотання ОСОБА_1 , апеляційним судом було заслухано думку неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який в судовому засіданні 15 вересня 2021 року повідомив, що востаннє бачив діда на свій день народження в 2020 році, дід подарував йому дарунок і він його прийняв; спілкуватися з дідом і бабою не бажає через їх негативне відношення до матері і вітчима, яке вони при ньому висловлювали; повідомив, що дід і баба мають змогу спілкуватися з ним в телефонному режимі, дід надсилає йому «стікери», однак він на власний розсуд не відповідає. Згадав випадок, що у віці трьох або чотирьох років дід і баба забрали його без дозволу баби з боку матері, коли він гуляв з нею в парку у м. Керч. Також повідомив, що не заперечує проти спілкування з дідом і бабою, однак лише в присутності матері і без ночівлі у них. Також апеляційним судом враховуються висновки № 1-18/11 психологічного дослідження від 18 листопада 2019 року, з яких вбачається, що описані в наданих матеріалах особливості поведінки дідуся та бабусі по батьківській лінії щодо родичів по материнській лінії, їх ставлення до матері дитини негативно впливають на емоційний стан ОСОБА_4 , після спілкування наодинці викликають у хлопчика почуття дискомфорту, погіршують його відчуття сімейного благополуччя, в подальшому можуть руйнувати мікросоціальні стосунки всередині власної родини, впливаючи дисгармонійно на загальний психологічний розвиток дитини (а. с. 114 - 119 т. 2). У статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У пункті 100 рішення Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13) та у пункті 76 рішення Європейського суду з прав людини від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383) зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поширюються, у тому числі, і на відносини між бабою, дідом та онуками, якщо між ними існують достатньо тісні зв`язки (рішення ЄСПЛ у справі «Kruskic v. Croatia» від 25 листопада 2014 року, §108). ЄСПЛ зазначає, що держава повинна за загальним правилом забезпечити збереження сімейного зв`язку там, де він існує. Відносини між бабою, дідом і онуками за своїм характером відрізняються від відносин між батьками і дітьми і, зокрема вимагають меншого ступеня захисту. Право на повагу до сімейного життя баби, діда у відносинах з їхніми онуками передбачає, у першу чергу, право підтримувати звичайні стосунки з онуками, навіть якщо такий контакт зазвичай відбувається за згодою особи, яка має батьківську відповідальність» (рішення ЄСПЛ у справі «Bogonosovy v. Russia» від 05 березня 2019 року, § 82). Із доказів, наявних в матеріалах справи, яким було вище надано оцінку апеляційним судом, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність передумов вважати, що відповідач чинить позивачам будь-які перешкоди у спілкуванні з їх онуком, і що відсутність об`єктивної можливості спілкування позивачів з онуком не пов`язана виключно з позицією ОСОБА_1 як матері щодо участі відповідачів у вихованні її сина. Натомість, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають можливість періодично зустрічатися з неповнолітнім онуком ОСОБА_4 як особисто, так спілкуватися з ним дистанційно, підтримуючи родинний зв`язок в телефонному режимі, засобами соціальних мереж та в месенджерах, хоча і не в постійному чітко визначеному графіку побачень, але у час та спосіб, який найбільш відповідає режиму дня дитини, її бажанню спілкуватися з дідом і бабою і є зручним для ОСОБА_1 , з якою дитина проживає. Апеляційний суд враховує, що такі відносини між бабою, дідом і онуком за своїм характером відповідають правовим висновкам ЄСПЛ у справі «Bogonosovy v. Russia» від 05 березня 2019 року, §

82. Відтак, безпідставними є доводи відзиву на апеляційну скаргу про доведеність заявлених позивачами вимог та необхідність безумовного захисту прав позивачів. Виходячи із наведеного, із наданих сторонами доказів апеляційним судом не встановлено порушення прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на спілкування з дитиною, а отже воно не підлягає захисту, відтак позов є необґрунтованим і задоволенню не підлягав, відтак був частково задоволений судом першої інстанції безпідставно. ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо вирішення судом першої інстанції відводу, апеляційний суд враховує наступне. Так, із матеріалів справи вбачається, що в судовому засіданні 05 лютого 2021 року відповідачем ОСОБА_1 подано заяву про відвід головуючому судді Шевчуку А.В., при цьому в заяві відповідачем наведено виняткові винятки для заявлення відводу після закінчення строку, передбаченого ч. 3 ст. 39 ЦПК України (а. с. 130 - 145 т. 1). Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 05 лютого 2021 року в складі головуючого судді Шевчука А.В. заяву відповідача залишено без розгляду, виходячи з того, що заява не містить дійсних підстав для відводу та підтвердження виняткових випадків для можливості її розгляду після спливу встановлених законом строків для заявлення відводу (а. с. 201 - 202 т. 1). Відповідно до ст. 40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу. Відповідно до ч. 5 ст. 39 ЦПК України суд, який розглядає справу, залишає таку заяву без розгляду, якщо відвід заявляється повторно з підстав, розглянутих раніше. Разом із тим, заява про відвід подана ОСОБА_1 вперше, а отже суд першої інстанції мав діяти відповідно до вимог ст. 40 ЦПК України, однак безпідставно цього не зробив. Таким чином, судом першої інстанції була розглянута та вирішена заява відповідача про відвід, але з порушенням норм процесуального права, зокрема ст. 40 ЦПК України. З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про відмову в позові. Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує з відповідачів із кожного на користь позивача понесені нею судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 1152,60 грн. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 березня 2021 року скасувати та прийняти нову постанову. Відмовити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в позові до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім?ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні та встановлення часу для спілкування з онуком. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) з кожного на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати в розмірі 1152,60 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 12 листопада 2021 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.