Постанова 4856 № 120/2764/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/2764/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Наталія Володимирівна Суддя-доповідач - Моніч Б.С. 30 квітня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Моніча Б.С. суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниця про визнання протиправним та скасування наказу зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (відповідач 1), Квартирно-експлуатаційний відділ міста Вінниця (відповідач 2) про визнання протиправним та скасування наказу в частині звільнення з займаної посади і зарахування у розпорядження Командувача Сил Логістики Збройних Сил України, поновлення на посаді та зобов`язання нарахувати та виплатити відповідне грошове забезпечення. Позовні вимоги мотивовані протиправністю наказу Командувача Сил логістики Збройних Сил України №55 від 01.03.2024 в частині звільнення з посади начальника КЕВ м. Вінниця Одеського КЕВ Сил логістики Збройних Сил України і зарахування у розпорядження Командувача Сил логістики Збройних Сил України з 20.02.2024. ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ Відповідно до наказу Командувача Сил Логістики Збройних Сил України від 02.06.2023 року № 112 полковника ОСОБА_2 начальника відділу забезпечення технічними засобами та майном управління забезпечення технічними засобами та майном Центрального управління речового забезпечення Тилу Командування призначено начальником Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця. 20.02.2024 року ОСОБА_2 в рамках розслідування кримінального провадження №4202302240000128 від 17.08.2023 року затримано в порядку ст. 208 КПК України та повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 22.02.2024 року у справі № 127/5911/24 відносно ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів, з 20.02.2024 по 19.04.2024 року включно. 23.02.2024 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області у справі №127/5912/24 позивача відсторонено від посади начальника КЕВ м. Вінниця до 20.04.2024 року. В подальшому строк відсторонення від посади ОСОБА_2 неодноразово продовжувався (ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 18.04.2024 року у справі № 127/12890/24, ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 16.05.2024 року у справі № 127/16530/24). 01.03.2024 року наказом Командувача Сил логістики Збройних Сил України (по особовому складу) № 55, відповідно до підпункту 13 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України полковника ОСОБА_2 , начальника квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниця Одеського квартирно-експлуатаційного управління Сил Логістики Збройних Сил України, звільнено з займаної посади і зараховано у розпорядження командувача Сил логістики Збройних Сил України з 20.02.2024. Підстава: ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 22.02.2024 року. 12.03.2024 року змінено запобіжний захід у вигляді тримання позивача під вартою на заставу. У зв`язку із внесенням застави позивача звільнено з Державної установи "Вінницької установи виконання №1". Вважаючи наказ Командувача Сил логістики Збройних Сил України №55 від 01.03.2024 в частині звільнення з посади начальника КЕВ м. Вінниця Одеського КЕВ Сил логістики Збройних Сил України і зарахування у розпорядження Командувача Сил логістики Збройних Сил України з 20.02.2024 протиправним та таким що підлягає скасуванню, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що, окільки тримання під вартою об`єктивно унеможливлювало перебування полковника ОСОБА_2 на робочому місці та виконання ним функцій начальника КЕВ м. Вінниця, звільнення його з посади та зарахування у розпорядження було легітимним способом забезпечення безперервності державного управління у військовій сфері та стабільного функціонування підрозділу. V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що до позивача було застосовано такий захід забезпечення кримінального провадження, як відсторонення від посади з 23.02.2024 року до 16.07.2024 року, а також в період з 20.02.2024 по 12.03.2024 до останнього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який 12.03.2024 замінено на альтернативний запобіжний захід - заставу. Таким чином, в період з 20.02.2024 по 12.03.2024 позивач не міг продовжувати проходити військову службу, виконуючи обов`язки військової служби в межах, визначених командиром військової частини, у зв`язку з перебуванням його під вартою. Однак, починаючи з 13.03.2024 (день заміни запобіжного заходу із взяття під варту на заставу) позивач мав можливість продовжувати проходження військової служби, виконуючи обов`язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої він перебував до 16.07.2024 року, а далі він повинен був виконувати службові обов`язки начальника КЕВ м. Вінниці, однак відповідач не допустив до виконання цих обов`язків та оскаржуваний наказ не скасував. Отже, після заміни запобіжного заходу у вигляді взяття під варту на заставу, яка в силу положень статті 176 Кримінального процесуального кодексу України від 13.04.2012 №4651-VI є більш м`яким запобіжним заходом, мав продовжувати проходження військової служби в межах, визначених командиром (начальником) військової частини до 16.07.2024 року, однак відповідачем самостійно оскаржуваний наказ від 01.03.2024 року №55 скасований не був та такий наказ суперечить вимогам нормативно - правових актів, оскільки у зв`язку із обранням запобіжного заходу, відсторонення від посади, позивач повинен був бути тимчасово переведений у розпорядження Командувача Сил логістики ЗС України, а не звільнений з посади начальника КЕВ м. Вінниці. Відповідачі подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких вказали на правильність висновків суду першої інстанції та просили відмовити в її задоволенні. VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. Згідно вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, на час виникнення спірних правовідносин) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. У статті 3 Закону № 2232-XII визначено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України Про оборону України, інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з ч. 3, 4 ст. 2 Закону № 2232-XII громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 року Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України (зі змінами, далі - Статут внутрішньої служби) визначає загальні права тa обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля І і ІІ рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Нормами статей 11 та 59 Статуту внутрішньої служби встановлені загальні обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України та загальні обов`язки командирів (начальників). Відповідно до статті 16 названого Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008.), яким визначено порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Приписи пункту 122 вказаного Положення визначають порядок усунення військовослужбовців від виконання службових обов`язків, відсторонення від виконання службових повноважень або відсторонення від посади. Відповідно до абзацу 1, 2, 3, 4, 5 пункту 122 Положення № 1153/2008. усунення військовослужбовців від виконання службових обов`язків здійснюється відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Військовослужбовець, стосовно якого складено протокол про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, може бути відсторонений від виконання службових повноважень за рішенням командира до закінчення розгляду справи судом чи вирішення питання подальшого проходження військової служби. Відсторонення військовослужбовців від посади як захід забезпечення кримінального провадження здійснюється відповідно до Кримінального процесуального кодексу України на строк не більше двох місяців. Строк відсторонення від посади може бути продовжено відповідно до вимог статті 158 Кримінального процесуального кодексу України. Військовослужбовці, відсторонені від посад, зараховуються у розпорядження відповідної посадової особи з дня, що настає за днем відсторонення, та продовжують проходити військову службу, виконуючи обов`язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають (якщо до них не застосовано запобіжних заходів кримінального провадження у виді домашнього арешту або тримання під вартою). Військовослужбовці, усунені або відсторонені від виконання службових обов`язків, продовжують проходити військову службу, виконуючи обов`язки військової служби в межах, визначених командиром військової частини, якщо до них не застосовано запобіжних заходів або покарань, визначених у підпунктах 12-1, 13 пункту 116 цього Положення. Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №

170. Згідно абзацу першого пункту 4.32 розділу IV Інструкції № 170, в редакції зі змінами внесеними згідно з Наказом Міністерства оборони № 502 від 25.09.2019 року, військовослужбовці, усунуті від виконання службових обов`язків, відсторонені від виконання службових повноважень або відсторонені від посади, якщо до них не застосовано запобіжних заходів кримінального провадження у вигляді домашнього арешту або тримання під вартою, продовжують проходити військову службу згідно з пунктом 122 Положення, виконуючи обов`язки військової служби в межах, визначених командиром (начальником) військової частини. Виконання обов`язків військової служби такими військовослужбовцями здійснюється за місцем проходження служби або у разі відсутності обмеження свободи пересування військовослужбовця - в іншому місці, визначеному посадовою особою, у чиєму підпорядкуванні вони перебувають. Отже, що чинне законодавство дозволяє відсторонити військовослужбовця від військової служби, при цьому такі військовослужбовці зараховуються у розпорядження відповідної посадової особи з дня, що настає за днем відсторонення та продовжують проходити військову службу, виконуючи обов`язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають. За приписами статті 131 КПК України з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи забезпечення кримінального провадження, зокрема, у формі відсторонення від посади. Статтею 154 КПК України визначено, що відсторонення від посади може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину. Відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження на строк не більше двох місяців. Строк відсторонення від посади може бути продовжено відповідно до вимог статті 158 цього Кодексу. Отже, згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України відсторонення військовослужбовців від посад, як захід забезпечення кримінального провадження, на підставі отриманого рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження здійснюється наказом командира військової частини або найближчого прямого начальника на строк не більше двох місяців. За клопотанням прокурора ухвалою слідчого судді чи суду строк відсторонення військовослужбовця від посади може бути продовжений. Відсторонення від посади може бути скасовано ухвалою слідчого судді чи суду за клопотанням прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого. Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 22.02.2024 у справі №127/5911/24 відносно позивача застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, який обчислювався з моменту затримання - з 20.02.2024 по 19.04.2024 включно. Крім того, у межах зазначеного кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 23.02.2024 у справі №127/5912/24 позивача відсторонено від посади начальника КЕВ м. Вінниця строком до 20.04.2024. Надалі строк відсторонення від посади неодноразово продовжувався відповідними ухвалами суду - до 20.05.2024 та до 16.07.2024. Також встановлено, що наказом Командувача Сил логістики Збройних Сил України від 01.03.2024 №55, виданим на підставі підпункту 13 пункту 116 Положення №1153/2008, позивача звільнено із займаної посади начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця та зараховано у розпорядження командувача з 20.02.2024. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що правовою підставою для прийняття вказаного наказу було застосування до позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що прямо передбачено підпунктом 13 пункту 116 Положення №1153/2008. Згідно з наведеною нормою, зарахування військовослужбовців у розпорядження відповідних посадових осіб допускається, зокрема, у разі застосування до них запобіжних заходів кримінального провадження у виді тримання під вартою - до моменту скасування чи зміни такого запобіжного заходу. Оцінюючи правомірність оскаржуваного наказу, колегія суддів виходить із того, що на момент його видання (01.03.2024) відповідна ухвала слідчого судді була чинною, обов`язковою до виконання та підтверджувала юридичний факт застосування до позивача запобіжного заходу, пов`язаного з обмеженням його свободи. За таких обставин, отримавши інформацію про взяття підлеглого військовослужбовця під варту, Командувач Сил логістики Збройних Сил України діяв у межах наданих повноважень та відповідно до вимог підпункту 13 пункту 116 Положення №1153/2008, який пов`язує факт застосування такого запобіжного заходу з необхідністю зарахування військовослужбовця у розпорядження. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що тримання під вартою об`єктивно унеможливлювало виконання позивачем обов`язків за займаною посадою, а тому прийняте кадрове рішення було спрямоване на забезпечення належного функціонування відповідного підрозділу та не суперечить вимогам законодавства. При цьому зарахування у розпорядження за своєю правовою природою не є припиненням військової служби чи видом дисциплінарного стягнення, а має тимчасовий організаційно-кадровий характер. Доводи апелянта про те, що після зміни запобіжного заходу на заставу він підлягав поновленню у виконанні обов`язків військової служби, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції. Так, відповідно до пункту 117 Положення №1153/2008, загальний двомісячний строк перебування військовослужбовця у розпорядженні не застосовується, зокрема, у випадках, передбачених підпунктами 12-16 пункту 116 цього Положення, до яких належить і підстава, застосована у даному випадку. Оскільки позивача зараховано у розпорядження саме на підставі підпункту 13 пункту 116 Положення №1153/2008, обов`язок його призначення на іншу посаду у двомісячний строк у відповідача відсутній. Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність посилань позивача на необхідність проведення перед виданням наказу відповідних кадрових процедур (бесід, оцінювання, атестації тощо), оскільки такі процедури застосовуються у випадках звільнення з військової служби, тоді як у спірному випадку мало місце лише звільнення з посади та зарахування у розпорядження у зв`язку з настанням визначених законом обставин. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржуваний наказ виданий на підставі закону, у межах повноважень та за наявності належних фактичних підстав, а тому підстав для його скасування не вбачається. Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для їх задоволення, з огляду на таке. Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до положень пункту 122 Положення №1153/2008 грошове забезпечення військовослужбовців, які усунуті від виконання службових обов`язків або відсторонені від посади, здійснюється в порядку, визначеному Міністром оборони України. Поновлення у правах усунутих від виконання службових обов`язків відбувається відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Військовослужбовці, відсторонені від виконання службових повноважень, у разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, у зв`язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення поновлюються у виконанні службових повноважень, їм відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до Закону України «Про запобігання корупції». Скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення із закриттям провадження тягне за собою повернення військовослужбовцю стягнених грошових сум, а також скасування інших обмежень, пов`язаних із цією постановою. Військовослужбовці, які були відсторонені від посади, поновлюються на попередній або на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді в разі скасування відповідної ухвали слідчого судді під час досудового розслідування або суду під час судового провадження, винесення судом виправдувального вироку, відмови у порушенні кримінальної справи за відсутності події злочину, відсутності в діянні складу злочину, за недоведеності їх участі у вчиненні злочину, закриття кримінальної справи або в разі закінчення двомісячного строку відсторонення від посади, якщо строк відсторонення від посади не було продовжено в порядку, визначеному статтею 158 Кримінального процесуального кодексу України. Грошове забезпечення, яке втратили відсторонені від посади військовослужбовці внаслідок незаконних дій, відшкодовується їм у порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначені Порядком №260. Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку №260 до щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є, зокрема, накази про призначення на посаду, зарахування до списків особового складу, зарахування в розпорядження, а також інші кадрові накази. За приписами пункту 8 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу відповідного командира. Пунктом 15 розділу І Порядку №260 визначено випадки, коли грошове забезпечення не виплачується, зокрема за час тримання військовослужбовців під вартою. Відносини щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, до яких застосовано запобіжні заходи, врегульовані розділом XXIX Порядку №260. Згідно з абзацом першим пункту 3 розділу XXIX цього Порядку виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, щодо яких застосовано запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою, призупиняється з дня взяття під варту до дня повернення до виконання службових обов`язків за посадою. Пунктом 6 розділу XXIX Порядку №260 передбачено, що зазначений порядок застосовується також до військовослужбовців, зарахованих у розпорядження відповідно до підпункту 13 пункту 116 Положення №1153/2008. Як правильно встановлено судом першої інстанції, до позивача ухвалою слідчого судді від 22.02.2024 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, що є самостійною правовою підставою для призупинення виплати грошового забезпечення. Отже, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для призупинення виплати позивачу грошового забезпечення відповідає вимогам наведених норм права. Разом з тим, колегія суддів погоджується і з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для поновлення виплати грошового забезпечення після зміни запобіжного заходу. Так, відповідно до пункту 1 розділу XXVIII Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовцям, зарахованим у розпорядження, виплачується у розмірі, який вони отримували за займаними посадами, але не більше ніж два місяці, за винятком випадків, передбачених, зокрема, підпунктом 13 пункту 116 Положення №1153/2008. Оскільки позивач був зарахований у розпорядження саме на підставі підпункту 13 пункту 116 Положення №1153/2008, на нього не поширюється загальний порядок виплати грошового забезпечення, передбачений для інших категорій військовослужбовців. Крім того, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, поновлення виплати грошового забезпечення пов`язується законодавством не лише з припиненням дії запобіжного заходу, а й з фактичним поверненням військовослужбовця до виконання службових обов`язків та виданням відповідного наказу командира. Матеріали справи не містять доказів того, що після зміни запобіжного заходу позивач належним чином прибув до місця служби, подав рапорт та ініціював процедуру поновлення виплат, а також відсутні накази командира щодо поновлення виплати йому грошового забезпечення. За таких обставин, доводи апелянта про безпідставність невиплати грошового забезпечення не знайшли свого підтвердження, а висновки суду першої інстанції в цій частині є правильними та обґрунтованими. Отже, підстав для задоволення позовних вимог у частині нарахування та виплати грошового забезпечення колегія суддів не вбачає. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. VII. ВИСНОВКИ СУДУ З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено. Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Моніч Б.С. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.