Постанова 4856 № 120/1955/26

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/1955/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова Інна Анатоліївна Суддя-доповідач - Савицька Н.В. 31 березня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Савицької Н.В. суддів: Драчук Т. О. Томчука А.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач 16.02.2026 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 , його структурним підрозділам, посадовим/службовим особам, а також іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки вчиняти дії пов`язані із призовом позивача на військову службу під час мобілізації та із прийняттям наказу про призов позивача на військову службу під час мобілізації. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.02.2026 відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову. Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказану ухвалу та постановити рішення про забезпечення позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Судом першої інстанції встановлено, що позивач навчається у Вищому навчальному закладі Коледж туризму, (м.Благоєвград, Болгарія) на дуальній формі вищої освіти, де здобуває освітньо-кваліфікаційний ступінь бакалавр, однак в наданні відстрочки від призову йому відмовлено. Позивачу було направлено повістки про необхідність з`явитися 14.06.2025, 03.09.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач із зазначеними діями відповідача не погоджується, вважає їх протиправними, а тому звернувся до суду з вказаним позовом. Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що саме суб`єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існування передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Такий висновок узгоджується із нормою частини 1 статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за наступними доводами. Частинами першою, другою статті 150 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Відповідно до частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Тобто, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, як поданого позову так і майбутнього його подання, та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Вказаний правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 березня 2020 року у справі № 1740/2484/18, яка відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню у цій справі. Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи наявна хоча б одна з названих обставин, і перевірити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, необхідно також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки. Разом з тим, Закон України Про військовий обов`язок і військову службу від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII) регулює правові відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Частиною другою статті 17 Закону України Про оборону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII встановлено, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно з законом. Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. З 24 лютого 2022 року відповідно до вимог Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12 травня 2015 року № 389-VIII в Україні введено режим воєнного стану, який триває і дотепер. Таким чином, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в умовах особливого періоду свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, як і дії територіальних центрів комплектування щодо реалізації завдань мобілізації, врегульовано чинним законодавством України. Необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач обґрунтовує тим, що його призов на військову службу може унеможливити виконання рішення суду у разі його прийняття на користь позивача, оскільки він набуде статусу військовослужбовця, що виключає можливість надання відстрочки. Однак, колегія суддів зауважує, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити ознаки протиправності дій відповідача, зокрема щодо законності відмови у наданні відстрочки, оскільки це стосується предмета адміністративного позову. Встановлення таких обставин можливе лише під час розгляду справи по суті, що виключає можливість їх попередньої правової оцінки в межах вирішення питання про забезпечення позову. Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення цієї справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення. Тому, сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи не вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи бездіяльність є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку. Що ж до наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (бездіяльності) та порушення таким рішенням (бездіяльністю) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі №640/16242/19 вказано, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Таким чином, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття таких заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності спірного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, адже, як вже наголошувалося, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті. Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи від 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами. І якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Крім того, у постанові від 17.04.2025 у справі № 340/5170/24 вирішуючи питання щодо забезпечення позову у подібних правовідносинах Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Апеляційним судом встановлено, що у заяві про забезпечення позову позивач просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 , його структурним підрозділам, посадовим/службовим особам, а також іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки вчиняти дії, пов`язані із призовом позивача на військову службу під час мобілізації та із прийняттям наказу про призов позивача на військову службу під час мобілізації. Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач зазначив, що має право на відстрочку, однак йому відмовлено. При цьому, на думку позивача, він може бути призваний на військову службу під час мобілізації. Згідно матеріалів справи, позивачу було направлено повістки про необхідність з`явитися з метою уточнення даних 14.06.2025, 03.09.2025, тоді як із заявою про забезпечення він звернувся 16.02.2026, тобто після спливу зазначених дат. В апеляційній скарзі апелянт, як на підставу для задоволення заяви про забезпечення позову, зокрема, посилається на те, що ним було отримано повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 07.03.2026 на 10:00 для уточнення даних, після подання як позовної заяви, так і після подання заяви про забезпечення позову у справі №120/1955/26. Зазначає, що таким чином, він фактично був позбавлений можливості подати такий доказ на етапі розгляду заяви про забезпечення позову в суді першої інстанції. Колегія суддів зауважує, що відповідно до частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Предметом оскарження у цій справі є протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 та Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у прийнятті рішення, оформленого протоколом № 11/2в від 02.02.2026, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, у зв`язку із відсутністю довідки з Єдиної державної електронної бази з питань освіти. При цьому у заяві про забезпечення позову йдеться про необхідність вжиття такого заходу забезпечення позову, як заборона ІНФОРМАЦІЯ_1 , його структурним підрозділам, посадовим/службовим особам, а також іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки вчиняти дії, пов`язані з призовом ОСОБА_1 на військову службу та із прийняттям наказу про призов на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням в даній адміністративній справі. Враховуючи, що повістки, отримані позивачем, сформовані органами ТЦК з метою уточнення даних, тому посилання позивача щодо існування ризиків його призову на військову службу під час мобілізації є безпідставними. Із наведеного слідує, що згадуваний вище захід забезпечення позову, на вжитті якого наполягає позивач, є неспівмірними із заявленими у цій справі позовними вимогами. Отже, судом не встановлено достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може спричинити незворотні зміни у правовому становищі позивача, а ймовірність існування ризику, у зв`язку з яким і мали б, на його думку, вживатися заходи забезпечення позову, не підтверджується належними й допустимими доказами. Водночас доводи заявника не можуть вважатися достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки такі передбачають можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Апеляційний суд наголошує, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, як поданого позову так і майбутнього його подання, та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Відтак, колегія суддів вважає, що позивач в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на даному етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що оскаржувані рішення дії чи бездіяльність відповідача є очевидно протиправними поза обґрунтованим сумнівом. Верховний Суд у постанові від 03 травня 2023 року у справі № 640/15534/22 наголосив, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом саме під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності рішень та дій відповідача, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті. Суд апеляційної інстанції не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що на час подання та розгляду заяви про забезпечення позову не підтверджено існування обставин, які б безумовно вказували на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Савицька Н.В. Судді Драчук Т. О. Томчук А.В.