Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/34816/25

Справа № 127/34816/25 Провадження № 22-ц/801/858/2026 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В. Доповідач:Войтко Ю. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2026 рокуСправа № 127/34816/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б., суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Антонюка В. В., в залі суду в місті Вінниця, у цивільній справі № 127/34816/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, що продовжує навчання, встановив: Короткий зміст вимог У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, що продовжує навчання, в якому просила стягнути з відповідача аліменти на її користь на утримання повнолітньої доньки, що продовжує навчання в розмірі 1/4 частки всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи стягнення з моменту подання позову до закінчення нею навчання. Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 09 вересня 2006 року, однак із лютого 2025 року фактично припинили спільне проживання. Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 30 липня 2025 року у справі № 288/858/25 шлюб між сторонами розірвано, при цьому позивачці змінено прізвище з « ОСОБА_3 » на дошлюбне « ОСОБА_4 ». Позивачка зазначає, що від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_5 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на момент звернення до суду є повнолітньою. З 01 вересня 2025 року вона навчається у Вінницькому торговельно-економічному університеті за спеціальністю «Міжнародні економічні відносини» на 1 курсі денної форми навчання (група МЕВ-11д) за кошти фізичної особи, здобуваючи освітній ступінь бакалавра. Строк навчання становить чотири роки з 01.09.2025 по 30.06.2029. Вартість навчання за один рік складає 32 000 грн, а загальна вартість освітньої послуги 128 000 грн. Вказує, що стипендію донька не отримує та, навчаючись на денній формі, не має реальної можливості самостійно забезпечувати себе, у зв`язку з чим після досягнення повноліття перебуває на утриманні позивачки. Відповідач добровільно матеріальної допомоги на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, не надає, хоча є працездатним та не позбавлений можливості її надавати. За таких обставин позивачка звернулась до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача аліменти на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2026 року з урахуванням ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2026 року про виправлення описки, яка є невід`ємною частиною цього судового рішення, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання повнолітньої доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка продовжує навчання, в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи стягнення з 04.11.2025, на період навчання у Вінницькому торговельно - економічному інституті Державного торговельно - економічного університету, але не більше ніж до 18.07.2030 - дня досягнення донькою 23-х річного віку. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 понесені нею витрати по сплаті правничої допомоги у розмірі 2000,00 грн Вирішено питання про судові витрати. Рішення суду мотивовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано. Так, сторони є батьками ОСОБА_5 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 та після досягнення повноліття продовжує навчання у Вінницькому торговельно-економічному інституті ДТЕУ за денною формою на платній основі, у зв`язку з чим потребує матеріальної допомоги. Доводи відповідача щодо надання ним матеріальної допомоги у розмірі 6000 грн щомісячно належними доказами не підтверджені, так само як і обставини перебування його батьків на утриманні. Натомість позивачка повторно одружилась, однак це не звільняє відповідача від обов`язку утримувати доньку. Відповідно до ст. 199 СК України та роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання, виникає за наявності сукупності умов, які у даній справі доведені: досягнення дитиною віку від 18 до 23 років, продовження навчання, потреба у матеріальній допомозі та можливість батька її надавати. З урахуванням вимог статей 182, 183, 200 СК України, принципів розумності та справедливості, а також інтересів дитини, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно на період навчання доньки, але не більше ніж до досягнення нею 23-річного віку. Крім того, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача стягнуто судовий збір, а також витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн, оскільки їх понесення підтверджено належними доказами, а клопотань про зменшення їх розміру не заявлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У лютому 2026 року відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення в частині визначення розміру аліментів, постановити нове, яким визначити розмір аліментів на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання в розмірі 1/8 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, до закінчення донькою навчання. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 26 лютого 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Войтко Ю. Б., судді: Стадник І. М., Міхасішин І. В. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано строк для подання відзиву на скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2025 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, не надав належної оцінки доводам відповідача щодо його матеріального та сімейного стану, зокрема про наявність на утриманні неповнолітнього сина, утримання батьків похилого віку, а також те, що сам скаржник є студентом денної форми навчання та навчається на платній основі. На думку апелянта, зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи, однак у мотивувальній частині рішення їм не надано належної правової оцінки. Скаржник вважає, що визначений судом розмір аліментів створює для нього надмірне фінансове навантаження та порушує баланс інтересів сторін. Крім того, зазначає, що суд не врахував факт надання ним матеріальної допомоги повнолітній доньці, що підтверджується платіжними документами, а також не встановив належним чином його реальну можливість сплачувати аліменти у розмірі 1/4 частини доходу. Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Чернілевська Р. В. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що доводи, на які посилається апелянт, є безпідставними, а оскаржуване рішення суду законним та обґрунтованим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом встановлено, що позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 30.07.2025 розірвано. Рішенням суду позивачу змінено прізвище з " ОСОБА_3 " на дошлюбне - " ОСОБА_4 ". Відповідно до свідоцтва про народження серії - НОМЕР_1 від 03.08.2007, батьками дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначено ОСОБА_2 і ОСОБА_7 . Відповідно до №852 ЕМЕВд від 15.08.2025 про навчання у закладі вищої освіти та про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівців у ВТЕІ ДТЕУ, та довідки з Вінницького торгівельно-економічного інституту від 02.10.2025 за № 480 вбачається, що з 01.09.2025 ОСОБА_5 , вступила на навчання до Вінницького торгівельно-економічного університету за спеціальністю "Міжнародні економічні відносини" та навчається за договором про надання платної освітньої послуги на факультеті економіки, менеджменту та права, є здобувачем освітнього ступеня "Бакалавр" 1 курс денної форми навчання, група МЕВ-11д, спеціальності С1 за кошти фізичної особи. Термін навчання становить чотири роки, з 01.09.2025 року по 30.06.2029 року, загальна вартість платної освітньої послуги за весь строк навчання становить 128 000,00 грн. Відповідно до платіжних інструкцій з АТ КБ "Приват банк" відповідачем перераховувались кошти на рахунок позивачки на дітей. Позиція суду апеляційної інстанції Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно положень частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Спір між сторонами виник з приводу стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, а відтак предметом судового розгляду є встановлення наявності передбачених законом умов для виникнення обов`язку батька щодо матеріального забезпечення повнолітньої дитини, яка після досягнення повноліття продовжує навчання та потребує матеріальної допомоги. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд зазначає, що право на звернення до суду за захистом права на належне матеріальне забезпечення є складовою гарантії доступу до правосуддя та ефективного механізму реалізації сімейних правовідносин, які виникають між батьками та дітьми. Відповідно до частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення, у межах своїх здібностей і фінансових можливостей, умов життя, необхідних для розвитку дитини. У системному зв`язку із наведеними положеннями міжнародного права положення сімейного законодавства України покладають на батьків обов`язок брати участь у матеріальному забезпеченні дітей, у тому числі після досягнення ними повноліття за наявності визначених законом обставин. Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх сина, дочки регулюються главою 16 СК України, яка зокрема передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 198, 199, 200, 201 СК України). Відповідно до статті 198 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку допомогу надавати. Разом із тим, спеціальне правове регулювання правовідносин щодо утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання, міститься у статті 199 Сімейного кодексу України. Частиною першою статті 199 Сімейного кодексу України передбачено, що якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той із батьків, з ким проживає повнолітня дитина, а також самі повнолітні дочка чи син, які продовжують навчання. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Виявлення бажання на отримання матеріальної допомоги у зв`язку з продовженням навчанням є правом повнолітньої дочки (сина) або одного з батьків, з якими вона (він) проживають, яке нерозривно пов`язано з обов`язковою умовою можливості відповідача надавати таку допомогу і така умова оцінюється судом у сукупності з іншими обставинами, що мають істотне значення для вирішення спору. Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину). З аналізу зазначених норм вбачається, що для виникнення обов`язку батьків утримувати повнолітню дитину, яка навчається, необхідна одночасна наявність сукупності юридичних фактів. Такі юридичні факти неодноразово були сформульовані у практиці Верховного Суду. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16 суд зазначив, що Сімейним Кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків, брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Також при визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. У постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20 (провадження № 61-17937св21) зроблено правовий висновок про те, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СУ України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199,200, 201 цього Кодексу). Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами. Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. При визначенні розміру аліментів суд враховує обставини, що мають істотне значення по справі: матеріальне становище повнолітнього сина, чи потребує він матеріальної допомоги, в також можливості батька надавати таку допомогу. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України). Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати. При цьому, подаючи до суду позовну заяву, особа має довести наявність вищевказаних фактів, які надають право стягувати аліменти на повнолітню дочку, сина, що продовжують навчання. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка посилалася на те, що донька після досягнення повноліття навчається за денною формою у закладі вищої освіти, не має власного доходу та потребує матеріальної допомоги, перебуваючи на її утриманні, тоді як відповідач добровільно такої допомоги не надає, хоча має можливість це робити. Матеріалами справи підтверджено, що повнолітня донька сторін навчається у закладі вищої освіти за денною формою навчання, перебуває на платній формі здобуття освіти, власного стабільного доходу не має, а тому об`єктивно потребує фінансової підтримки. Денна форма навчання істотно обмежує можливість повнолітньої особи здійснювати трудову діяльність та самостійно забезпечувати власні потреби. При цьому закон не ставить обов`язок батьків утримувати дитину у залежність від форми власності навчального закладу, рівня акредитації чи джерела фінансування навчання. Обов`язок виникає саме з факту продовження навчання та потреби у матеріальному забезпеченні. Згідно зі статтею 200 Сімейного кодексу України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів із урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. Статтею 182 Сімейного кодексу України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків; наявність майна та майнових прав; доведені витрати платника аліментів; інші істотні обставини. Як вбачається із матеріалів справи, суд першої інстанції, визначаючи розмір аліментів, врахував як матеріальне становище повнолітньої доньки, так і фінансові можливості відповідача. Апеляційний суд також звертає увагу, що принцип рівності прав та обов`язків батьків щодо дітей є однією з основних засад сімейного законодавства та передбачає однаковий обсяг відповідальності матері і батька за матеріальне забезпечення дитини незалежно від того, з ким вона проживає. Відповідно до статті 141 Сімейний кодекс України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, а розірвання шлюбу чи окреме проживання не звільняє жодного з них від виконання обов`язку щодо її утримання. Обов`язок батьків щодо матеріального забезпечення дітей має спільний характер і покладається на обох батьків пропорційно їхнім можливостям. Правова позиція щодо рівності участі батьків у матеріальному забезпеченні дітей неодноразово висловлювалася Верховним Судом. Так, у постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20 зазначено, що забезпечення потреб однієї дитини не може здійснюватися за рахунок істотного обмеження прав іншої дитини, а наявність кількох дітей не звільняє батьків від обов`язку належним чином утримувати кожну з них. Посилання відповідача на наявність на його утриманні неповнолітнього сина саме по собі не спростовує його обов`язку брати участь у матеріальному забезпеченні повнолітньої доньки, яка продовжує навчання. Наявність інших дітей є обставиною, яка враховується судом при визначенні розміру аліментів, однак не може бути підставою для фактичного ухилення від виконання обов`язку щодо утримання повнолітньої дитини. При цьому відповідачем не доведено, що його матеріальне становище є таким, яке об`єктивно унеможливлює надання допомоги доньці. Суд враховує, що повнолітня донька навчається за денною формою, не має самостійного доходу та потребує матеріальної підтримки, а тому обов`язок щодо її утримання покладається на обох батьків у рівній мірі. В свою чергу, суд першої інстанції взяв до уваги під час вирішення спору доводи відповідача щодо наявності у нього додаткового фінансового навантаження у зв`язку з необхідністю надання допомоги своїм батькам, однак дійшов правильного висновку про недоведеність таких обставин належними та допустимими доказами. Так, відповідач у ході розгляду справи посилався на те, що його батьки є особами похилого віку, перебувають на пенсійному забезпеченні, а батько, крім того, має ІІІ групу інвалідності по захворюванню, у зв`язку із чим потребує сторонньої матеріальної підтримки. Разом із тим, сам по собі факт досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності не є безумовною підставою для висновку про перебування особи на утриманні іншого члена сім`ї. Для підтвердження факту утримання необхідним є встановлення реального, систематичного та істотного характеру матеріальної допомоги, яка фактично надається відповідачем своїм батькам та становить основне або істотне джерело їх існування. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач здійснює постійне фінансове забезпечення своїх батьків, несе регулярні витрати на їх лікування, придбання медикаментів, оплату житлово-комунальних послуг, догляд чи інші необхідні витрати, пов`язані із їх утриманням. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України саме сторона, яка посилається на певні обставини як на підставу своїх заперечень, повинна довести їх існування. Оскільки відповідач зазначав про наявність у нього додаткового обов`язку щодо утримання батьків як про підставу для зменшення розміру аліментів або обмеження фінансової можливості їх сплачувати, саме на нього покладався процесуальний обов`язок доведення відповідних обставин. Проте належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували фактичне перебування батьків відповідача на його утриманні, суду подано не було. Сам факт отримання батьками пенсії та наявність у батька ІІІ групи інвалідності не свідчить автоматично про їх повну матеріальну залежність від відповідача. Апеляційний суд також бере до уваги, що законодавство України передбачає державне пенсійне забезпечення осіб пенсійного віку, а також соціальні гарантії для осіб з інвалідністю, що саме по собі не виключає можливість забезпечення ними власних базових потреб. При цьому відповідач не довів, що розмір пенсійного забезпечення його батьків є недостатнім для існування або що вони перебувають у стані повної матеріальної залежності від нього. Таким чином, посилання відповідача на необхідність утримання своїх батьків обґрунтовано було оцінено судом критично, оскільки зазначені доводи не підтверджені належними доказами та мають характер припущень. За відсутності доказів фактичного та систематичного утримання батьків, суд першої інстанції правомірно не визнав цю обставину такою, що істотно впливає на визначення розміру аліментних зобов`язань відповідача. Отже, доводи відповідача щодо наявності на його утриманні батьків не спростовують встановленого судом обов`язку брати участь у матеріальному забезпеченні повнолітньої доньки, яка продовжує навчання та потребує матеріальної допомоги. Крім того, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що надані відповідачем докази не підтверджують належним чином факт добровільного, систематичного та достатнього матеріального забезпечення повнолітньої доньки. Як убачається з матеріалів справи, відповідач на підтвердження своїх доводів посилався на окремі платіжні документи та перекази коштів на користь позивачки, однак зазначені докази не свідчать про існування постійної та стабільної участі у витратах на утримання дитини. Сам факт здійснення окремих платежів не може розцінюватися як належне виконання батьківського обов`язку щодо матеріального забезпечення повнолітньої доньки, яка продовжує навчання. Для підтвердження добровільного виконання обов`язку щодо утримання дитини необхідним є встановлення регулярності надання допомоги, її системного характеру, співмірності із потребами дитини та достатності для покриття витрат, пов`язаних із навчанням і повсякденним забезпеченням. Надані відповідачем платіжні документи не містять відомостей про чітку періодичність платежів, їх стабільність, а також не підтверджують, що такі кошти були спрямовані саме на постійне забезпечення повнолітньої доньки. Колегія суддів звертає увагу, що окремі перекази коштів не можуть бути прирівняні до належного виконання аліментного обов`язку, оскільки не гарантують дитині стабільного матеріального забезпечення та не створюють передбачуваного джерела фінансування її потреб. Суд також враховує, що повнолітня донька сторін навчається за денною формою, не має постійного доходу та перебуває у залежності від матеріальної підтримки батьків. У зв`язку із навчанням вона потребує регулярних витрат на оплату навчання, харчування, проживання, транспорт, навчальні матеріали та інші щоденні потреби. Саме тому законодавство передбачає можливість судового стягнення аліментів як способу забезпечення стабільного та гарантованого утримання. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач сам є студентом денної форми навчання, не можуть бути прийняті судом як достатня підстава для звільнення його від виконання батьківського обов`язку. Так, в матеріалах справи наявний договір про надання платної освітньої послуги та довідка відповідно до яких з 12.08.2024 відповідач навчається у Білоцерківському національному аграрному університеті за спеціальністю «Агрономія», є здобувачем освітнього ступеня «Бакалавр» 3 курсу денної форми навчання за кошти фізичної особи. Колегія суддів виходить із того, що реалізація особою власного права на освіту є її добровільним вибором та не може призводити до обмеження чи звуження прав дитини на належне матеріальне забезпечення. Навчання відповідача саме по собі не свідчить про відсутність у нього можливості виконувати обов`язок щодо утримання доньки. Суд звертає увагу, що закон не передбачає автоматичного звільнення від сплати аліментів у зв`язку із здобуттям освіти платником аліментів. Для звільнення від виконання такого обов`язку або зменшення його розміру сторона повинна довести існування виняткових обставин, які об`єктивно унеможливлюють надання матеріальної допомоги. Водночас матеріали справи не містять доказів того, що навчання відповідача призвело до повної відсутності доходу, втрати працездатності чи перебування у критичному матеріальному становищі. Відповідач є працездатною особою, а доказів, які б свідчили про неможливість поєднання навчання із отриманням доходу або відсутність будь-яких джерел існування, суду не подано. Колегія суддів також враховує, що обов`язок щодо утримання дитини має пріоритетний характер, оскільки спрямований на забезпечення належного рівня життя та реалізацію права дитини на розвиток і освіту. Батьківський обов`язок не може ставитися у залежність від особистих життєвих рішень платника аліментів, у тому числі щодо здобуття освіти чи зміни способу життя. Отже, сам факт навчання відповідача не є безумовною підставою для звільнення його від участі у матеріальному забезпеченні повнолітньої доньки, яка продовжує навчання та потребує підтримки. Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Саме на відповідача покладався обов`язок довести неможливість сплати аліментів. Однак належних доказів, які б свідчили про відсутність фінансової можливості брати участь в утриманні доньки, ним надано не було. Згідно з частинами першою третьою статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів. Жодні докази не мають наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також їх взаємозв`язок у сукупності. Колегія суддів встановила, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував усі істотні обставини справи. При вирішенні спору правильно визначено характер спірних правовідносин, застосовано норми матеріального права, що підлягають застосуванню, а також дотримано норм процесуального права. Таким чином, визначаючи розмір аліментів, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із принципу справедливого балансу між інтересами повнолітньої дитини та обов`язком відповідача щодо її утримання. Судом забезпечено дотримання принципу рівності участі обох батьків у матеріальному забезпеченні дитини. Враховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Приведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду та особистого тлумачення апелянтом норм закону. Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України від 18 липня 2006 року). Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Щодо стосується витрат на правничу допомогу понесених позивачем в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем заявлено клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 гривень. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Разом із тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Виходячи з положень статті 137 ЦПК України, принципів диспозитивності та змагальності процесу, при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд має надати оцінку виключно тим обставинам щодо яких інша сторона процесу має заперечення. Зазначене узгоджується з нормами процесуального права та практикою Великої Палати Верховного Суду, викладеною у додаткових постановах: від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19; від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, провадження № 12-94гс20; у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19. Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу. Згідно з статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). На виконання вказаних вимог закону представником позивача надано: Договір про надання правничої допомоги від 29.10.2025; Додаткову угоду №1 від 09.03.2026 до вказаного Договору, в якій сторони погодили за надання послуги з правової допомоги гонорар в розмірі 2000,00 грн; ордер від 04.11.2025 на представництво інтересів ОСОБА_1 адвокатом Чернілевською Р. В.; Акт виконаних робіт від 11.03.2026 відповідно до якого адвокатом здійснено підготовку та подання відзиву на апеляційну скаргу та квитанцію до прибуткового касового ордера від 05.03.2026 на суму 2000,00 грн З аналізу змісту укладеного договору та додатку до нього убачається, що сторони досягли згоди щодо розміру, порядку та умов оплати правничої допомоги, визначивши, що винагорода адвоката за надання правової допомоги у цій справі має фіксований характер та становить загалом 2 000,00 грн. Отже, зазначена сума є узгодженим сторонами гонораром адвоката за виконання ним робіт, пов`язаних із представництвом інтересів ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанцій. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19). Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено Вказаних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29.10.2020 в справі №686/5064/20 та від 04.06.2021 в справі №160/13273/19. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з принципу пропорційності та критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, погоджений сторонами у фіксованій сумі та документально підтверджений у загальному розмірі 2 000,00 грн, є обґрунтованим та не суперечить принципам розподілу судових витрат. Визначений розмір витрат на правничу допомогу є співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, тобто відповідає критеріям розумності та співмірності, передбаченим частиною четвертою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України. За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат та відсутні підстави для розподілу судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2026 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко Судді: І. В. Міхасішин І. М. Стадник