Постанова Вінницький апеляційний суд № 152/37/25

Справа № 152/37/25 Провадження № 22-ц/801/886/2025 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Войнаровський І. В. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2025 рокуСправа № 152/37/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Берегового О. Ю. (суддя-доповідач), суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Івасика Олександра Валерійовича на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 19 лютого 2025 року, ухвалене місцевим судом під головуванням судді Войнаровського І.В., дата складення повного тексту рішення невідомо, встановив: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування. В січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. Позовні вимоги мотивовані тим, що 28 липня 2015 року рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області між батьками позивачки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 шлюб було розірвано. Відповідно до рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 19 липня 2018 року стягуються аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на утримання дітей: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше п`ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до повноліття дітей. З 18 листопада 2024 року по набуттю позивачкою повноліття її батько ОСОБА_2 , припинив сплачувати аліменти на її утримання. Станом на теперішній час позивачка є студенткою 2 курсу 3 семестру денної форми навчання (бюджетна форма) спеціальності «Медицина» Медичного Одеського національного медичного університету ІV рівня акредитації. Початок навчання з 1 вересня 2023 року (наказ про зарахування №379-о від 10.08.2023 року). Передбачуваний термін закінчення 30 червня 2029 року. На сьогодні позивачку матеріально повністю забезпечує її мати, ОСОБА_3 , яка надає грошові кошти на її потреби та витрати, оскільки вона навчається на денній формі навчання, відтак не має змоги працювати для забезпечення своїх потреб. Мати позивачки не в змозі забезпечити її утримання в повному обсязі, оскільки вона має ще одну доньку та має особисті потреби (комунальні послуги; харчування; сезонний одяг тощо). Поряд з цим позивачці відомо, що відповідач працює головним агроном (технологом) в ТОВ «ЮНАЙТЕД СЕЛЛЕРЗ» та являється директором, засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «АГРО МРІЯ», а тому має постійних дохід, однак добровільно не надає будь-якої матеріальної допомоги, необхідної для навчання позивачки, не зважаючи на те, що згідно з законодавством зобов`язаний це робити. Викладені обставини стали підставою для звернення позивачки до суду із вказаним позовом, в якому вона просила стягувати з ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_1 у розмірі 1/3 усіх видів його доходу, щомісячно, починаючи з дня подання позову та до закінчення навчання (до 30 червня 2029 року) чи до досягнення двадцятитрьохрічного віку відповідно до того, яка з цих обставин настане першою. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 19 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання задоволено повністю. Вирішено стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_1 у розмірі 1/3 (однієї третьої) усіх видів його доходу, щомісячно, починаючи з 07 січня 2025 року та до закінчення навчання, тобто до 30 червня 2029 року чи до досягнення двадцятитрьохрічного віку відповідно до того, яка з цих обставин настане першою. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання. Обґрунтовуючи мотиви прийнятого рішення місцевий суд врахував обставини, визначені ст. 182, 200 СК України. Доводи апеляційної скарги. Частково не погоджуючись з таким рішенням суду представник ОСОБА_2 адвокат Івасик О.В. подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просив оскаржуване рішення змінити в частині розміру стягуваних аліментів з ОСОБА_2 на користь повнолітньої доньки ОСОБА_1 , яка продовжує навчання, з 1/3 усіх видів його доходу на 1/6 усіх видів його доходу, починаючи з 07 січня 2025 року та до досягнення ОСОБА_1 23-х років, за умови, що вона буде продовжувати навчання. Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку заявника суд першої інстанції помилково вказав на те, що відповідач ухиляється від надання добровільної матеріальної допомоги, оскільки він систематично перераховує на утримання доньки грошові кошти, що підтверджується доданими скріншотами переписки з додатку Viber. Поряд з цим вважає, що суд не звернув увагу на те, що позивач навчається на бюджетній формі з отриманням стипендії. Крім того зауважує, що позивачем не надано будь яких доказів її зайнятості увесь робочий день в навчальному закладі, що виключало б можливість працювати у вільні від навчання години. Також покликається на те, що судом при ухваленні оскаржуваного рішення не взято до уваги його матеріальний стан, а саме утримання матері, дітей, зокрема, від попереднього та нового шлюбу, а також витрати на щоденні потреби, комунальні послуги, одяг, лікування тощо. З поміж вказаного покликається на те, що судом також не враховано його стан здоров`я. 14 квітня 2025 року від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Федоренко П.П. надійшов відзив на апеляційну скаргу разом з клопотанням про продовження строків на його подання, у зв`язку із неотриманням апеляційної скарги. Вирішуючи вказане клопотання суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Частиною 1 статті 360 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Частиною 2 вищевказаної статті визначено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Поновлення процесуального строку це відновлення з причин, які суд визнав поважними, втраченого зв`язку з пропуском установленого законом строку, права на вчинення процесуальної дії. Тоді як продовження строку являє собою надання нового строку на вчинення тієї процесуального дії, яка не була з поважних причин вчинена у вже встановлений строк. У тому випадку, коли процесуальна дія не вчинена у межах строку, встановленого законом, суд поновлює його, якщо строк пропущено з причин, визнаних судом поважними. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження у вказаній справі з наданням сторонам строку на подання відзиву на апеляційну скаргу до 24 березня 2025 року. Вказана ухвала та примірник апеляційної скарги був надісланий на адресу позивача 13 березня 2025 року, проте лист із вказаним вкладенням повернувся на адресу суду 24 березня 2025 року не врученим, згідно довідки про причини повернення Ф20: «за закінченням терміну зберігання». Натомість 09 квітня 2025 року від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Федоренко П.П. надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та вже 14 квітня 2025 року надіслано вищезазначений відзив. Таким чином, з огляду на вказані обставини колегія суддів констатує, що сторона позивача, з урахуванням не отримання відповідної ухвали суду про відкриття провадження та примірника апеляційної скарги, зокрема, до закінчення встановленого судом строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, а саме 24 березня 2025 року була позбавлена можливості подати відповідну заяву про продовження процесуального строку встановленого судом до закінчення цього строку. Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що сторона позивача добросовісно користуючись своїми правами вжила необхідних заходів для ознайомлення з матеріалами справи одразу після отримання інформації про їх наявність, що підтверджується поданням відповідного клопотання 09 квітня 2025 року та направленням відзиву вже 14 квітня 2025 року, тобто без надмірного зволікання. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, принцип рівності сторін - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. (п. 33 Рішення у справі «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27.10.1993 (Заява №14448/88) та п. 38 Рішення у справі «Ankerl v. Switzerland» від 23.10.1996 (Заява №17748/91). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (п. 33 Рішення ЄСПЛ по справі «Dulaurans c. France» (Заява №34553/97). Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2024 року у справі № 640/15353/22 вказав, що при застосуванні процесуальних норм потрібно уникати надмірного формалізму. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд, який визначений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії"). З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку про поважність причин пропуску строку на подання відзиву на апеляційну скаргу та необхідність продовження такого, з одночасним прийняттям відзиву до матеріалів справи для дослідження заперечень викладених у ньому. В поданому відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 адвокат Федоренко П.П. заперечила аргументи відповідача викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог. Поряд з цим зазначає, що стипендія це постійна чи тимчасова грошова виплата, що надається учням і студентам середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, а також аспірантам та докторантам, за умови успішного навчання. Відповідно до рейтингу досягнень студентів спеціальності «Медицина» медичного факультету вбачається, що надалі позивач не отримає стипендію, оскільки не набрано відповідного балу. Поряд з цим вказує, що законодавець не пов`язує такі фактори, як графік навчання та наявність/відсутність стипендії з необхідністю матеріального утримання дітей, що продовжують навчання їх батьками. Водночас звертає увагу на те, що позивач несе значні витрати, зокрема, оскільки навчальний заклад знаходиться у місті Одеса, позивач змушена орендувати житло, оренда якого вартує 5000 гривень щомісячно, що підтверджується копією договору оренди № від 14 вересня 2024 року та актом прийому-передачі до Договору оренди №1, а також щоденний проїзд до навчального закладу від місця проживання та на вихідні дні проїзд до дому - в місто Шаргород, витрати на придбання канцелярії, одягу, засобів гігієни, спецодягу, оскільки медичний навчальний заклад передбачає медичну форму, їжу, побутові речі та ліки. Заперечує також доводи в частині наявності інших утриманців, зокрема, дітей від попереднього та нового шлюбу, оскільки не є приводом для не виконання батьківських обов`язків відносно інших дітей. Поряд з цим вважає недоведеним покликання в апеляційній скарзі на утримання його матері. Вважає, що відповідач не надав доказів щодо не можливості сплачувати аліменти у запитуваному розмірі, а саме 1/3 частині від доходу. Позиція суду апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Пунктом 3 ч. 1 ст. 176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців. Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду першої інстанції не відповідає таким вимогам. Апеляційним судом встановлено, що відповідно до копії рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 28 липня 2015 року у справі №152/1040/15-ц, розірвано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований Відділом РАЦС Шаргородського РУЮ Вінницької області 06 листопада 2005 року, актовий запис № 79 (а.с.11). Згідно з копією свідоцтва про народження, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 . Батьком записаний ОСОБА_2 , а матір`ю ОСОБА_3 (а.с.12). Відповідно до копії рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 19 липня 2018 року у справі №152/814/18, змінено спосіб стягнення аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительки АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на утримання дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 липня 2015 року, визначивши їх у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше п`ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до повноліття дітей (а.с.13-14). Згідно з копією довідки №24.00216 від 17 грудня 2024 року, ОСОБА_1 є студенткою 2 курсу 3 семестру денної форми навчання (бюджетна основа) спеціальності «Медицина» Медичний Одеського національного медичного університету IV рівня акредитації. Початок навчання «01» вересня 2023 року (наказ про зарахування №379-о від 10 серпня 2023 року). Передбачуваний термін закінчення ОНМедУ «30» червня 2029 року (а.с.15). Відповідно до копії довідки №479 від 31 грудня 2024 року, ОСОБА_1 не зареєстрована, як безробітна в Шаргородському управлінні Жмеринської філії Вінницького обласного центру зайнятості (а.с.16). Згідно з копією довідки №1412/0221-11 від 31 грудня 2024 року, виданої ПФУ з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, індивідуальні відомості про позивачку відсутні (а.с.17). Відповідач ОСОБА_2 є директором, засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «АГРО МРІЯ.» код ЄДРПОУ 45614229, що підтверджується витягом з сайту опендабот (а.с.18-19). Відповідно до копії свідоцтва шлюб, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 11 жовтня 2019 року зареєстрували шлюб у Вінницькому міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис №2783 (а.с.36). Від даного шлюбу мають малолітню дитину, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.37). Відповідно до копії розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, відповідача не має заборгованості зі сплати аліментів (а.с.45). Згідно з копіями виписок із медичних карт амбулаторного (стаціонарного) хворого, відповідач перебував на лікуванні у медичних закладах (а.с.46-53). Відповідно до копії переліку студентів, позивачка не включена до рейтингу внаслідок несвоєчасного виконання навчального плану (а.с.67 на звороті). 14 вересня 2024 року ФОП ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , ОСОБА_1 уклали договір оренди №1, з орендною платою у розмірі 5000 грн на місяць та здійснюють розрахунки за цим договором (а.с.68-74). Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до положень ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Статтею 199 Сімейного кодексу України (далі СК України) передбачено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Згідно із ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину до досягнення нею повноліття (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка передбачає, зокрема обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами. Як роз`яснено в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 N 3 обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу . Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 225/1447/16-ц та від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16-ц. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. Сімейний кодекс України виходить із принципів рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину чи доньці, які продовжують навчання, зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх син (дочка). Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Разом з тим, судом при визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу та проживання за місцем його знаходження. Аналогічна правова позиція висвітлена в Постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 761/10510/17. Відтак з системного аналізу вказаних норм слідує, що під час розгляду справ за позовом про стягнення аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання, підлягають доказуванню та встановленню обставини, зокрема, потреба повнолітньої дитини в матеріальній допомозі у зв`язку з продовженням навчання та наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Разом з тим, доведення тієї обставини, що отримувач аліментів потребує грошового утримання покладається саме на позивача. Тому звертаючись до суду з позовною заявою про стягнення аліментів на період навчання, необхідно надати всі наявні докази, що підтверджують необхідність отримання такого утримання, наприклад: довідка про вартість навчання, в разі якщо дитина навчається на контрактній формі навчання, докази, що підтверджують вартість проживання в гуртожитку чи договір оренди іншого житла, виписка з банківського рахунку дитини, чи будь-які інші докази на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у нього потреби в матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо). Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання. Розмір стягуваних аліментів повинен служити задоволенню актуальних життєвих потреб, відповідати життєвому стандарту в місці проживання, а не призводити до збагачення та бути джерелом інших нецільових витрат. Як безумовно убачається із матеріалів справи позивачка донька відповідача у справі досягнула повноліття, є меншою 23 років, продовжує навчання на денній формі навчання, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вона потребує матеріальної допомоги. У свою чергу відповідач є здоровим, працездатним, працевлаштованим та може надавати таку допомогу в певній мірі, а тому убачаються підстави для стягнення з відповідача аліментів на утримання повнолітньої доньки на час її навчання, але не більше як до досягнення 23 років. Доведеним також є те, що позивачка несе відповідні витрати на оренду квартири в розмірі 5000,00 грн., що доведено укладеним договором оренди, натомість про понесення витрат, пов`язаних з навчанням (вартість підручників, проїзду до навчального закладу, тощо), будь-яких доказів позивачем надано не було. Поряд з цим, при визначенні розміру аліментів, суд першої інстанції належним чином не врахував наявність на утриманні ОСОБА_2 двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (від попереднього шлюбу), що підтверджується відповідним рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 19 липня 2018 року у справі №152/814/18 про стягнення аліментів, та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (від нового шлюбу), що підтверджується свідоцтвом про народження. Таким чином, визначаючи розмір аліментів, враховуючи взаємний обов`язок батьків по утриманню дитини, а також те, що відповідач має на утриманні двох дітей, зважаючи на реальні і розумні потреби в матеріальному утриманні повнолітньої дитини, витрати пов`язані з навчанням та обставини, що встановленні судом та мають значення в їх сукупності, апеляційний суд вважає справедливим змінити розмір стягуваних аліментів, зменшивши їх до 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно. При визначені розміру аліментів апеляційний суд взяв до уваги правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 24 грудня 2014 року в справі №6-186цс14, та врахував всі обставини, визначені ст. 182 СК України, та певну можливість утримання дітей матір`ю, як-то визначено ст.200 СК України. При цьому, суд звертає увагу, що позивачем не надано суду жодного доказу в обґрунтування розміру аліментів, про стягнення якого заявлено позов та можливості їх сплати у визначеному нею розмірі відповідачем. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції, на підставі ст. 376 ЦПК України, підлягає зміні в частині визначення розміру аліментів, шляхом їх зменшення до 1/6 частки від заробітку (доходу) відповідача, яка відповідатиме засадам розумності, виваженості та справедливості, з огляду на обставини вказаної справи. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Івасика Олександра Валерійовича задовольнити. Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 19 лютого 2025 року змінити, зменшивши розмір стягуваних з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на її утримання, яка продовжує навчання з 1/3 частини до 1/6 усіх видів його доходу (заробітку) відповідача щомісячно, починаючи з 07 січня 2025 року і до закінчення навчання, тобто до 30 червня 2029 року чи до досягнення двадцятитрьохрічного віку відповідно до того, яка з цих обставин настане першою. В інший частині рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий О. Ю. Береговий Судді: О.С. Панасюк Т. М. Шемета