Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/10901/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3966/26 Справа № 212/10901/25 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2026 року м. Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М., суддів - Зубакової В.П., Остапенко В.О. секретар судового засідання Лідовська А.А. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача адвоката Козіної Наталії Володимирівни на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 23 грудня 2025 року, яке ухвалено суддею Чайкіним І.Б. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 23 грудня 2025 року, - В С Т А Н О В И В У вересні 2025 року ОСОБА_1 через представника звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Позовні вимоги мотивовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 липня 2023 року. У період перебування у шлюбі сторонами було придбано та зареєстровано за відповідачем на підставі договору купівлі продажу: автомобіль марки АУДІ, модель А4, 2012 р.в. Так як відповідач не погоджується на добровільний поділ та вирішення питання у позасудовому порядку, вважаємо за доцільне визнати у порядку поділу спільного майна подружжя за відповідачем право власності на автомобіль марки AUDI F4, 2012 р.в., та стягнути з нього грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля в сумі 217 150 грн. 00 коп. на користь позивача. Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 23 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Корчевський Олександр Іванович, до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки AUDI, модель А4, 2012 р.в., об`єм двигуна - 1984 см. куб., потужність двигуна - 155кВт., державний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , дата набуття у власність 19.03.2025 р. на підставі договору купівлі-продажу укладеного в ТСЦ № 4841. Визнано у порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки AUDI, модель А4, 2012 р.в., об`єм двигуна - 1984 см. куб., потужність двигуна-155кВт., державний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , дата набуття у власність 19.03.2025 р. на підставі договору купівлі-продажу укладеного в ТСЦ № 4841. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля в сумі 217 150 грн. 00 коп. Заходи забезпечення позову у виді арешту на транспортний засіб із забороною відчуження та розпорядження (без обмеження права користування) на 1/2 транспортного засобу марки AUDI, модель А4, 2012 року випуску, об`єм двигуна 1984 см. Куб., потужність двигуна 155 кВ., державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN: НОМЕР_2 , зареєстрований в Єдиному реєстрі транспортних засобів на ім`я ОСОБА_2 , продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили або можуть бути скасовано за вмотивованим клопотанням учасника справи. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 777,10 гривень. В апеляційній скарзі представник відповідача адвокат Козіна Н.В. просила вищезазначене рішення скасувати через порушення норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що спірний автомобіль придбано не за рахунок спільних коштів подружжя підчас шлюбу, а кошти з одноразової грошової допомоги наданої відповідачу як військовослужбовцю, що є його особистою власністю. У відзиві представник позивачки адвокат Корчевський О.І. вважає рішення суду законним і обґрунтованим, а доводи скарги безпідставними. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача адврката Корчевського О.І., який заперечував проти задоовлення апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає залишенню без задоволення виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що сторони уклали шлюб 25.07.2023 року. Шлюб зареєстровано Миколаївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) про що зроблено відповідний актовий запис №250, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с. 9). У період перебування у шлюбі сторонами було придбано та зареєстровано за Відповідачем на підставі договору купівлі продажу автомобіль марки АІГОІ, модель А4, 2012 р.в., об`єм двигуна - 1984 см. куб., потужність двигуна-155кВт., державний номер НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , дата набуття у власність 19.03.2025 р. на підставі договору купівлі-продажу укладеного в ТСЦ №4841, що підтверджується листом Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ МВС) від 28.08.2025 р. № 31/30/15/1037-аз/08-20251060-2025 (а.с. 14-17). Одноразову допомогу було отримано ОСОБА_2 04.03.2025 року, що підтверджується Випискою з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 01.10.2025 року №JQA50BFRA9QPVFKA. За вказані грошові кошти було придбано 19.03.2025 року спірний автомобіль (а.с. 62,65). Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд виходив з того? що спірний автомобіль був придбаний сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а отже відповідно до ст. 60 СК України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, незалежно від того, на чиє ім`я його зареєстровано. При цьому суд відхилив заперечення відповідача, що автомобіль придбано за його особисті кошти, які він отримав як одноразову грошову допомогу, яка за своєю суттю є страховою виплатою, а відтак, є особистою приватною власністю і не може бути об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Суд першої інстанції виходив з того, що одноразова грошова допомога - це гарантована державою виплата у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (частина перша статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"). Суд застосував правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2018 року в справі № 14-351цс18, що одноразова грошова допомога, виплата якої передбачена статтею 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відноситься до соціальних виплат. Тому суд виснував, що грошова допомога отримана відповідачем під час перебування сторін у шлюбі, тому відповідно до вказаних вище норм матеріального права ці кошти є спільним сумісним майном подружжя. Колегія суддів вважає, що суд вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст. 89 ЦПК України, вірно визначив спірні правовідносини та застосував норми права ,внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Згідно зі ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч.2 ст. 364 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України). Також, варто вказати, що згідно статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (перше речення абзацу 2 частини 1 статті 71 Кодексу). Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку. Згідно ч.4ст.71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. На вимогу ч.5ст.71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Приписами частин 1 та 2 ст. 372 ЦК України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Кожен з подружжя має право на поділ майна, яке є об`єктом спільної власності, шляхом виділення його в натурі в особисте майно та припинення спільної власності взагалі. Відповідно ст. 71 СК України у випадку неподільності об`єкту спільного майна, він присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Тобто, при наявності такої кількості об`єктів спільного неподільного майна, суд повинен справедливо присудити частину об`єктів майна одному з подружжя, частину - іншому і, таким чином, припинити як спільну власність, так і сам спір, як існуючий, так і такий що ймовірно виникне у майбутньому між подружжям. У постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 369/7613/17, від 09 червня 2021 року в справі № 523/15462/16-ц, від 14 квітня 2021 року в справі № 127/7830/17 наголошується: «... вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя у цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності». Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11). Зі змісту п. п. 23,24постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Відповідно до п.30 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не дослідив належним чином всі обставини справи, зокрема, ту, що відповідач придбав спірний автомобіль за особисті кошти, є безпідставними, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, пояснень відповідача і не спростовувалось позивачем, автомобіль придбано після отримання відповідачем ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги як військовослужбовцю. Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що одноразова грошова допомога у разі інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті. Оскільки спірна грошова допомога отримана відповідачем під час перебування сторін у шлюбі, тому відповідно до вказаних вище норм матеріального права ці кошти є спільним сумісним майном подружжя та підлягають поділу між (постанова Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 725/6543/18 (провадження № 61-15071св19). Відтак, з урахуванням положень ст. 60 СК України, зазначений транспортний засіб є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя незалежно від того, на чиє ім`я він був зареєстрований. Суд першої інстанції вірно встановив , що ОСОБА_2 не надано належних і допустимих доказів, які б спростовували презумпцію спільності майна або підтверджували набуття автомобіля виключно за його особисті кошти, у зв`язку з чим підстав для визнання його особистою приватною власністю не встановлено. При цьому суд детально проаналізував усі подані сторонами докази в їх сукупності, надав оцінку доводам і запереченням кожної зі сторін що знайшло своє відображення у мотивувальній частині рішення. Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Частинами 2, 3 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі. У постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18). За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 645/5557/16-ц). Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Згідно ч.ч.2.3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Нові докази приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках за умови доведення неможливості їх подання раніше, що відповідачкою не обґрунтовано. З урахуванням принципу змагальності та диспозитивності цивільного процесу, а також правових висновків Верховного Суду та практики Європейського суду з прав людини (зокрема у справах «Надточий проти України» та «Серявін та інші проти України»), саме сторони несуть тягар доказування та мають забезпечити подання належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позицій. У даній справі суд першої інстанції, діючи в межах наданих повноважень, дослідив усі подані сторонами докази та обґрунтовано виходив із наявної у матеріалах справи доказової бази, оскільки доведенню підлягають ті обставини, щодо яких у сторін виникає спір, проте відповідач не довів факту придбання спірного автомобіля виключно за особисті кошти. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає вірно встановленим судом обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін. ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Козіної Наталії Володимирівни залишити без задоволення. Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 23 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 29.04.2026 року. Головуючий Судді