Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/22781/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22781/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бужак Н.П. Суддів: Беспалова О.О., Файдюка В.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Міністерства юстиції України та ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року, суддя Грень Н.М., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, в якому просивь: - визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, яка проявилась у відмові проведення перерахунку та виплаті середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 07.04.2015 по 18.11.2020; - зобов`язати Міністерство юстиції України провести перерахунок середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 07.04.2015 по 18.11.2020 з урахуванням норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати та повести виплату». У зв`язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду м. Києва, справу було передано на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду. Відповідно до ухвали судді Львівського кружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 розгляд справи здійснено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, яка проявилась у відмові проведення перерахунку та виплаті середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 07.04.2015 по 18.11.2020. Зобов`язано Міністерство юстиції України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 середню заробітну плату з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 07.04.2015 по 18.11.2020. В решті позову відмовлено. Не погодившись з рішенням Львівського окружного адміністративного суду, в Міністерство юстиції України звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. ОСОБА_1 також не погодився з рішенням Львівського окружного адміністративного суду та звернувся з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення яким задовольнити вимоги щодо зобов`язання провести перерахунок та виплату середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 07.04.2015 по 18.11.2020 з урахуванням Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для виходу із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи та доводи сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Міністерства юстиції України не підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з 07.04.2015 по 18.11.2020. 03.03.2021 позивач звернувся до Міністерства юстиції України із заявою, у якій просив здійснити перерахунок його середньої заробітної плати з урахуванням винагороди за весь час роботи у відділі. Листом від 09.04.2021 Міністерство юстиції України повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для здійснення перерахунку середньої заробітної плати з урахуванням винагороди, оскільки остання є одноразовою виплатою, яка здійснюється один раз по кожному конкретному виконавчому документу окремо, а з 09.12.2020 винагорода державного виконавця не враховується при обчислення середньої заробітної плати. Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли у справі, колегія суддів зазначає наступне. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, визначені в Законі України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон України № 1403-VIII). Відповідно до статті 1 Закону України № 1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України № 1403-VIII державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Частиною 1 статті 8 Закону України № 1403-VIII передбачено, що державні виконавці, керівники та спеціалісти органів державної виконавчої служби є державними службовцями. Аналогічна норма також і у Законі України від 24.03.1998 № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», який був чинним до 05.10.2016. Порядок обчислення середньої заробітної плати врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100). Пунктом 1 Порядку №100 передбачено, що вказаний Порядок застосовується у випадках: а) надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки; б) надання працівникам творчої відпустки; в) виконання працівниками державних і громадських обов`язків у робочий час; г) переведення працівників на іншу легшу нижчеоплачувану роботу за станом здоров`я; д) переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, на іншу легшу роботу; е) надання жінкам додаткових перерв для годування дитини; є) виплати вихідної допомоги; ж) службових відряджень; з) вимушеного прогулу; и) направлення працівників на обстеження до медичних закладів; і) звільнення працівників-донорів від роботи; ї) залучення працівників до виконання військових обов`язків; й) тимчасового переведення працівника у разі виробничої потреби на іншу нижчеоплачувану роботу; к) підпункт "к" пункту 1 виключено; л) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Згідно із пунктом 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Одноразова винагорода за підсумками роботи за рік і за вислугу років включається до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду 1/12 винагороди, нарахованої в поточному році за попередній календарний рік. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Водночас, пунктом 4 Порядку №100 регламентовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Працівникам, які були звільнені в запас з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та повторно призвані для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, обчислення середньої заробітної плати проводиться з урахуванням норм цього Порядку. У разі коли розрахована в установленому порядку середня заробітна плата є нижчою від середньої заробітної плати, яка зберігалась за працівником протягом періоду попередньої військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, для розрахунку компенсації застосовується середня заробітна плата, яка зберігалась за працівником протягом періоду попередньої військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період. Аналіз вказаного дає суду підстави дійти до висновку, що перелік виплат, які не підлягають врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для обчислення середньої заробітної плати, визначений пунктом 4 Порядку №100 та є вичерпним. Тобто, перелік виплат, які не підлягають врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування відповідних виплат, на час спірних відносин не включав винагороду державного виконавця як таку, яка не підлягають врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування спірних виплат. При цьому підпункт «б» пункту 4 Порядку №100 встановлює, що при обчисленні середньої зарплати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, тощо). Нормами статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати максимальним розміром не обмежується. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Аналогічні положення містяться у статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР. Положеннями статті 2 Закону №108/95 передбачено, що додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Відповідно до пункту 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державної казначейської служби України від 13.01.2004 №5, до фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцiненi в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплатi, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Відповідно до розділу 2 даної інструкції фонд оплати праці складається з фонду основної заробітної плати, 2.2. фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Частиною 2 статті 50 Закону № 889-VIII заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення). У редакції Закону № 889-VIII до 19.09.2019 стаття 50 встановлювала, що заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 4) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; 5) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; 6) премії (у разі встановлення). Стаття 17 Закону України від 24.03.1998 №202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», який був чинним до 05.10.2016, визначала, що заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби, зазначеного у частині першій статті 6 цього Закону, складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, а також інших надбавок згідно із законодавством. За забезпечення реального, своєчасного і законного виконання виконавчого документа державні виконавці одержують винагороду в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Згідно з частинами 1 та 2 статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», якими врегульовано питання оплати праці працівників органів державної виконавчої служби, заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством. Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2015 №126 затверджено Порядок виплати та розміри винагород державному виконавцю (далі - Порядок №126). Разом з цим, відповідно до статей 13 та 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова від 08.09.2016 №643, якою затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок №643). Згідно із пунктом 2 Постанови від 08.09.2016 №643 визнано такими, що втратили чинність, зокрема Постанову Кабінету Міністрів України від 11 березня 2015 р. № 126 "Про затвердження Порядку виплати та розмірів винагород державному виконавцю" (Офіційний вісник України, 2015 р., № 24, ст. 672); Відповідно до пункту 1 Порядку №643 цей Порядок і розміри визначають механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця. Пунктом 2 Порядку №643 визначено, що у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру, стягнення заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, за виконавчим документом про стягнення аліментів державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", виплачується винагорода у такому розмірі: - 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ; - 0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець (крім випадків, передбачених абзацами сьомим - одинадцятим цього пункту). Згідно з пунктом 3 Порядку №643 державному виконавцю, на виконанні у якого перебував виконавчий документ немайнового характеру та який забезпечив його фактичне виконання в повному обсязі, виплачується винагорода в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, якщо боржником за виконавчим документом є фізична особа, та двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, якщо боржником за виконавчим документом є юридична особа. Державні виконавці, зазначені у пункті 2 цього Порядку, мають право на винагороду за умови дотримання критеріїв виплати винагороди, встановлених Мін`юстом (далі - критерії виплати винагороди) (пункт 5 Порядку №643). При цьому пунктами 17 та 18 Порядку № 643 передбачено, що винагорода виплачується одночасно з виплатою заробітної плати. Виплата винагороди здійснюється в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду державного бюджету на підставі кошторисів та планів асигнувань спеціального фонду на відповідний рік. Згідно Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 №333, винагорода державного виконавця включена до коду економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2.1.1.1 «Заробітна плата». З аналізу вищезазначених норм законодавства слідує, що винагорода державного виконавця є частиною його оплати праці. Введення інституту винагороди державного виконавця мало на меті стимулювання своєчасного виконання рішень судів та інших компетентних органів, що сприяє підвищенню авторитету правосуддя, дотриманню принципу законності як складової верховенства права. Право на винагороду у державного виконавця виникає у зв`язку з повним фактичним виконанням виконавчого документу, стягненням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій. Таким чином, винагорода державного виконавця відноситься до виплат, що належать до фонду оплати праці, вказана виплата не включена до переліку виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, наведеному у пункті 4 Порядку №100. Отже, винагорода державного виконавця за своєю суттю охоплюється поняттям «додаткова заробітна плата» та входить до структури заробітної плати, оскільки ця стимулююча виплата виплачується за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов`язків під час проведення виконавчих дій. Таким чином, оскільки вказана виплата може виплачуватись неодноразово в залежності від якості та результативності праці державного виконавця, продуктивності його роботи, вона не може вважатись одноразовою грошовою виплатою, а отже має бути врахована під час обчислення середньої заробітної плати. Аналогічна правова позиці була викладена Верховним Судом у подібних правовідносинах у постанові від 09.09.2020 у справі №814/564/16. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першоі інстанції щодо безпідставності доводів Міністерства юстиції України, що винагорода державного виконавця не є складовою заробітної плати, а визначена законодавством як заохочення для державного виконавця, за умови забезпечення ним реального, своєчасного і законного виконання виконавчого документа та не включається до розрахунку середньої заробітної плати. Тому, колегія суддів вважає, що позивач має право на перерахунок та виплату середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 07.04.2015 по 18.11.2020. Разом із тим, апеляційна скарга ОСОБА_1 містить доводи щодо незгоди позивача з рішеннями суду в частині відмови у задоволенні вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати середнього заробітку, з урахуванням винагороди державного виконавця, за період з 07 квітня 2015 року по 18 листопада 2020 року Отже, спірним є питання права позивача на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати середнього заробітку, з урахуванням винагороди державного виконавця, за період з 07 квітня 2015 року по 18 листопада 2020 року. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що дохід (у даному випадку середній заробіток, з урахуванням винагороди державного виконавця, за період з 07 квітня 2015 року по 18 листопада 2020 року) не нарахований та не виплачений, а тому право на компенсацію, яка нараховується у день виплати такого доходу, позивач не набув. Так, питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ. Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону № 2050-III). Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформулював Верховний Суд України у постановах від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11, від 11 липня 2017 року у справі № 2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20. Отже, право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Відтак, оскільки під час розгляду справи встановлено, що Міністерство юстиції порушило строки виплати позивачу середнього заробітку з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 07.04.2015 року по 18.11.2020 року, то одночасно з виплатою суми середнього заробітку у відповідача наявний обов`язок щодо виплати позивачу суми компенсації втрати частини доходів. Беручи до уваги сформовану судову практику Верховного Суду в аспекті права особи на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 має право на таку компенсацію у зв`язку з порушенням строків виплати середнього заробітку з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 07.04.2015 року по 18.11.2020 року за весь час невиплати. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого середнього заробітку за весь час затримки виплати - з 07.04.2015 року по день фактичної виплати. Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у подібних правовідносинах у постанові від 29 травня 2025 у справі №640/12053/21. Відповідно до ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи вчинені (прийняті) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За змістом ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині постанови про зобов`язання Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого середнього заробітку за весь час затримки виплати - з 07.04.2015 року по день фактичної виплати. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права, що стало підставою для неправильного вирішення справи, тому рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудн 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про зобов`язання Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого середнього заробітку за весь час затримки виплати - з 07.04.2015 року по день фактичної виплати. В решті рішення суду слід залишити без змін. Щодо стягнення судового збору, то колегія суддів зазначає, що відсутні підстави для його стягнення, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року в частині, якою було відмовлено у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині постанову наступного змісту. Зобов`язати Міністерство юстиції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого середнього заробітку за весь час затримки виплати - з 07.04.2015 року по день фактичної виплати. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Беспалов О.О. Файдюк В.В.