Постанова 4856 № 240/16767/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/16767/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк М.Ф. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 06 квітня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Ватаманюка Р.В. , за участю: секретаря судового засідання: Аніщенко А.О., позивача: ОСОБА_1 , представника відповідача: Садовської-Мариніної В.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 позов задоволено: - визнано протиправними дії Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) щодо не врахування сум отриманої ОСОБА_1 за попередні два місяці винагороди державного виконавця при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплаті йому ( ОСОБА_1 ) матеріальної допомоги за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки; - зобов`язано Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) врахувати суми отриманої ОСОБА_1 за попередні два місяці винагороди державного виконавця при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплати йому ( ОСОБА_1 ) матеріальної допомоги за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки; - визнано протиправними дії Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) щодо не врахування сум отриманої ОСОБА_1 винагороди державного виконавця при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та оплаті йому ( ОСОБА_1 ) щорічних оплачуваних відпусток за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки; - зобов`язано Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) врахувати суми отриманої ОСОБА_1 винагороди державного виконавця при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та оплаті йому ( ОСОБА_1 ) щорічних оплачуваних відпусток за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки; - визнано протиправними дії Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) щодо не врахування сум отриманої ОСОБА_1 винагороди державного виконавця при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплаті йому ( ОСОБА_1 ) грошової компенсації за невикористані 10 днів щорічної відпустки, виплаченої в листопаді 2019 року, та грошової компенсації за невикористані 172 дні щорічних відпусток за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки; - зобов`язано Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) врахувати суми отриманих ОСОБА_1 винагороди державного виконавця при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплаті йому ( ОСОБА_1 ) грошової компенсації за невикористані 10 днів щорічної відпустки, виплаченої в листопаді 2019 року, та грошової компенсації за невикористані 172 дні щорічних відпусток за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, та здійснити відповідний перерахунок та їх виплату. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт послався на те, що змінами, які було внесено до Порядку №100, підтверджено та закріплено норму якою конкретно визначено, що винагорода державного службовця при обчисленні середнього заробітку не враховується. Винагорода позивача належить до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, яка має одноразовий характер, а тому не відноситься до переліку виплат, які включаються до розрахунку середньої заробітної плати. Також апелянт зазначає, що позивач звернувся за захистом своїх прав до суду 28.09.2020, тобто з пропуском процесуального строку звернення до суду. Представник відповідача в судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі та просила її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати. Позивач, в свою чергу, заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, з 15.02.2016 позивач працював на посаді начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області. Відповідно до наказу відповідача від 24.12.2019 був звільнений із займаної посади. На думку позивача, відповідач при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплати матеріальної допомоги і щорічної основної оплачуваної відпустки за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки та грошової компенсації за не використані 172 дні щорічної відпустки при звільненні безпідставно не враховував суми отриманої ним як державним виконавцем винагороди за попередні два місяці. Така винагорода, на думку позивача, є складовою його заробітної плати, яка прямо передбачена законодавством, а тому підлягала врахуванню для нарахування та виплати вказаних виплат, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку щодо обгрунтованості позовних вимог, оскільки відповідач протиправно при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування спірних виплат (матеріальної допомоги, щорічної основної оплачуваної відпустки та грошової компенсації за не використані 172 дні щорічної відпустки при звільненні) не враховував розміри винагороди позивача, виплаченої як працівнику органів державної виконавчої служби, за відповідні періоди. Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року N 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (надалі - Закон N 1403-VIII) заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби, до якої на час спірних відносин відносився позивач, складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком з наступних підстав. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами. Вимогами статті 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати максимальним розміром не обмежується. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Аналогічні положення містяться у ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (далі - Закон №108/95). Положеннями ст. 2 Закону №108/95 передбачено, додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998 №202/98-ВР (далі - Закон №202/98, чинного на час виникнення спірних правовідносин) заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби, зазначеного у частині першій статті 6 цього Закону, складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, а також інших надбавок згідно із законодавством. За забезпечення реального, своєчасного і законного виконання виконавчого документа державні виконавці одержують винагороду в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Відповідно до п. 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Державної казначейської служби України від 13.01.2004 №5, до фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцiненi в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплатi, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Відповідно до розділу 2 даної інструкції фонд оплати праці складається з фонду основної заробітної плати, 2.2. фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Порядок обчислення середньої заробітної плати врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100). Положеннями розділу III Порядку N 100 передбачені виплати, які підлягають і не підлягають врахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу. Перелік виплат, які не підлягають врахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування спірних виплат, є вичерпним. Такий перелік на час спірних відносин не включав винагороду державного виконавця як таку, які не підлягають врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування спірних виплат. При цьому п.п. б п. 4 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої зарплати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, тощо). Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2015 №126 затверджено Порядок виплати та розміри винагород державному виконавцю (далі - Порядок №126). Відповідно до п. 2 Порядку, державний виконавець, який забезпечив фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа майнового характеру, одержує винагороду в розмірі 5 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є фізична особа - в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є юридична особа - в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Пунктом 5 Порядку №126 встановлено, що у заяві про виплату винагороди державний виконавець визначає розрахунок розміру належної до виплати винагороди. Згідно з п. 14 цього Порядку погоджена керівником структурного підрозділу відповідного Головного територіального управління юстиції Мін`юсту в Автономній Республіці Крим, в області, мм. Києві та Севастополі, що забезпечує здійснення повноважень у сфері організації примусового виконання рішень, або керівником Департаменту державної виконавчої служби Мін`юсту в установленому порядку заява про виплату винагороди державному виконавцю не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після погодження надсилається (подається) відповідному Головному територіальному управлінню юстиції Мін`юсту в Автономній Республіці Крим, в області, мм. Києві та Севастополі (уповноваженому структурному підрозділу Мін`юсту) та є підставою для видачі протягом п`яти робочих днів з дня отримання погодженої заяви відповідного наказу із зазначенням у ньому розміру винагороди. Відповідно до п. 16 Порядку №126 державний виконавець одержує винагороду одночасно з виплатою заробітної плати. Пунктом 17 Порядку №126 передбачено, що державному виконавцю, який звільняється із займаної посади раніше дня, установленого для виплати заробітної плати, належна сума винагороди виплачується під час звільнення. Згідно Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 №333, винагорода державного виконавця включена до коду економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2.1.1.1 «Заробітна плата». З аналізу вищенаведених норм випливає, що винагорода державного виконавця є частиною його оплати праці. Введення інституту винагороди державного виконавця мало на меті стимулювання своєчасного виконання рішень судів та інших компетентних органів, що сприяє підвищенню авторитету правосуддя, дотриманню принципу законності як складової верховенства права. Право на винагороду у державного виконавця виникає у зв`язку з повним фактичним виконанням виконавчого документу, стягненням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій Таким чином, винагорода державному виконавцю відноситься до виплат, що належать до фонду оплати праці, вказана виплата не включена до переліку виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, наведеному у п. 4 Порядку №100. Суд зауважує, що винагорода державному виконавцю за своєю суттю охоплюється поняттям «додаткова заробітна плата» та входить до структури заробітної плати, оскільки ця стимулююча виплата виплачується за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов`язків під час проведення виконавчих дій. Враховуючи те, що вказана виплата може виплачуватись неодноразово в залежності від якості та результативності праці державного виконавця, продуктивності його роботи, вона не може вважатись одноразовою грошовою виплатою, а тому має бути врахована під час обчислення середньої заробітної плати. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 по справі №814/564/16. Суд не приймає до уваги посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1213, оскільки вона не була чинною на час виникнення спірних правовідносин. В розумінні вимог ч.4 ст.3 КАС України вказана постанова КМ України не має зворотної сили, а тому не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Відповідно до статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року N 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (надалі - Закон N 1403-VIII) заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби, до якої на час спірних відносин відносився Позивач, складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством. Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 р. № 643). Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що до заробітної плати позивача як працівника органу державної виконавчої служби протягом всього спірного періоду (2016, 2017, 2018 та 2019 роки) включається винагорода, передбачена ст.13 Закону N 1403-VIII. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач не довів суду, правомірність своїх дій щодо не врахування винагороди державного виконавця при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування спірних виплат (матеріальної допомоги, щорічної основної оплачуваної відпустки та грошової компенсації за не використані 172 дні щорічної відпустки при звільненні) за спірний період, тому позовні вимоги є обґрунтованими, а позов підлягає задоволенню. Доводи відповідача про звернення позивача за захистом своїх право до суду з пропуском процесуального строку звернення, колегія суддів відхиляє, оскільки судом встановлено, що винагорода державного службовця є частиною його оплати праці та враховується при обчисленні середньої заробітної плати працівника у всіх випадках її збереження відповідно до положень Порядку №100, тому в даній справі підлягають застосуванню норми ч.2 ст.233 КЗпП України, згідно якої, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. При цьому, інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Також, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 07 квітня 2021 року. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Ватаманюк Р.В.