Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/16310/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 29 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/16310/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Білак С.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 в адміністративній справі №160/16310/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій позивач просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 77 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 в адміністративній справі №160/16310/25 в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами наявними в матеріалах справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 11.06.2015 року. Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) №226 мтд від 08.11.2024 року ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. 22.01.2025 року Військова частина на адвокатський запит представника позивача листом повідомила, що після звільнення з військової частини НОМЕР_1 та з військової служби в запас сержанту ОСОБА_1 згідно наказу командира військової частини 16 листопада 2024 було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки у сумі 32 408,25 грн за 35 календарних днів та грошову компенсацію за відпустку як учаснику бойових дій за 2022 - 2024 роки у сумі 38 889,90 грн за 42 календарні дні. Грошова компенсація за всі не використані дні щорічної та додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення (27 778,50 грн) та визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів та множиться на кількість днів не використаної відпустки. Додаткова грошова винагорода не входить в складову нарахування компенсації за не використані дні відпустки. Відповідно до витягу з відомостей нарахування основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з 27.02.2022 року по 13.08.2024 року позивачу нараховувалася та виплачувалася додаткова винагорода, передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», зокрема за серпень 2024 року 13 548,39 грн., за вересень 2024 року 967,74 грн. Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не включення до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, позивач звернувся з даним позовом до суду. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII). Статтею 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно із частиною 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ). Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. За змістом абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічної основної та додаткової відпусток. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами) та з метою визначення порядку й умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 200 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам (далі - Інструкція № 200). Інструкція № 200 визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України (далі військовослужбовці), які обіймають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з`єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров`я та установах Національної гвардії України (далі військові частини). Інструкцію розроблено, зокрема, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Згідно з пунктом 2 Розділу І Інструкції № 200, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. До складу грошового забезпечення військовослужбовців (крім курсантів вищих військових навчальних закладів із числа осіб, які не перебували на військовій службі перед зарахуванням на навчання) входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з п. 10 Розділу XXXI Інструкції № 200, грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому, одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів. Спірним у цій справі є питання, чи входить додаткова винагорода, визначена Постановою №168 до грошового забезпечення, з якого розраховується компенсація за невикористані дні відпусток. Суд враховує, що вирішуючи питання того, чи є додаткова винагорода, встановлена Постановою № 168, винагородою, яка має постійний характер, Верховний Суд зазначав, що пункт 1 Постанови № 168 чітко і однозначно передбачає, що: - додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою поліцейського, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; - розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання поліцейським участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; - визначається наказами командирів (начальників). Отже, за відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється. Таким чином, за своєю правовою природою, додаткова винагорода, установлена пунктом 1 Постанови № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.01.2025 у справі №200/1564/24, від 27.03.2025 у справі №240/2921/23. Застосовуючи коментовану правову позицію суд зазначає, що правовідносини у справах №200/1564/24, №240/2921/23 та у справі що розглядається є відмінними, втім указаний підхід підлягає врахуванню для з`ясування правової природи додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 Постанови №168. Однак, суд вказує, що згідно з п.п. 5 та 10 Розділу XXXI Інструкції № 200, грошова компенсація за всі невикористані дні відпусток проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. Грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів. Тобто, вказані п. 5 та 10 Розділу XXXI Інструкції № 200 не містить жодних застережень щодо заборони урахування одноразових додаткових видів грошового забезпечення до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється виплата грошової компенсації за невикористані відпустки, проте вказують що такі одноразові додаткові види грошового забезпечення для їх врахування мають бути нараховані у місячному грошовому забезпеченні на день звільнення з військової служби. Суд також враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 23.09.2024 у справі № 240/32125/23, де суд касаційної інстанції зазначив, що підпункт 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої компенсації. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2024 у справі № 240/23909/23. Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, що позивач був переведений з Військової частини НОМЕР_3 до Військової частини НОМЕР_1 та перебував на службі у відповідача у період з 14.08.2024 року. Відповідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) №226 мтд від 08.11.2024 року сержанта ОСОБА_1 , з 08 листопада 2024 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Разом з тим, відповідно витягу з відомостей нарахування основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з 27.02.2022 року по 13.08.2024 року позивачу нараховувалася та виплачувалася додаткова винагорода, передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», зокрема за серпень 2024 року 13 548,39 грн., за вересень 2024 року 967,74 грн. Відповідно довідки про доходи №18 від 21.01.2025 року Військової частини НОМЕР_1 за період з 14.08.2024 року по 08.11.2024 року позивач не отримував додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем правомірно при розрахунку компенсації за всі невикористані ним дні відпустки не враховано до складу грошового забезпечення додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», яку перед звільненням, 08.11.2024 року, позивач не отримував, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, позивачем не зазначено. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 в адміністративній справі №160/16310/25, - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 в адміністративній справі №160/16310/25, - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом. Головуючий - суддя С.В. Чабаненко суддя С.В. Сафронова суддя С.В. Білак