Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/24743/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2026 р. Справа № 520/24743/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Русанової В.Б. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2025, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 05.12.25 по справі № 520/24743/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 65 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не включення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану до складу місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2025 рік та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024-2025 рік. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати ОСОБА_1 компенсацію за невикористані ним дні щорічної основної відпуски за 2025 рік (у кількості 7 діб) та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024-2025 рік (у кількості 28 діб), з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для їх обчислення додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення. Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 по справі №520/24743/25 в частині відмови перерахунку грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток за 2022, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) у взаємозв`язку зі статтею 10-1 та частинами другою, чотирнадцятою статті 15 цього ж Закону, з огляду на що дійшов помилкового висновку про те, що додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, не повинна входити до складу місячного грошового забезпечення як обрахункової величини. Передбачена Постановою № 168 додаткова винагорода виплачувалася позивачу щомісячно, отже вона є періодичним щомісячним додатковим видом грошового забезпечення. Підстав вважати, що така винагорода є разовим додатковим видом грошового забезпечення немає, оскільки її виплата здійснюється щомісячно. Вказує, що постанова КМУ №168 не передбачає, що виплата такої винагороди є виключно фактичною умовою, її припинення не скасовує права військовослужбовця на її врахування при визначенні середнього грошового забезпечення, яке має розраховуватись з урахуванням усіх видів грошового забезпечення, передбачених законодавством. Також, така виплата була гарантованою державою та мала систематичний характер, а її припинення у певному періоді не є підставою для неврахування її при розрахунку компенсацій, особливо з огляду на обмеження, що діяли в умовах воєнного стану, і які не залежать від волі позивача. Крім того, відсутність фактичної виплати не нівелює право на врахування відповідного виду грошового забезпечення, якщо він прямо передбачений нормативно-правовим актом і був частиною системи грошового забезпечення особи. Навіть за наявності перерви у фактичній виплаті додаткової винагороди, вона повинна враховуватися як передбачений чинним законодавством елемент грошового забезпечення. Невиплата у певному періоді не позбавляє особу права на обчислення компенсаційних виплат з урахуванням цього виду доходу. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем також подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 по справі №520/24743/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану не входить до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби. За аналогією Верховний Суд в постанові від 26.02.2025 у справі №240/26420/23 дійшов висновку, що така винагорода не входить до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Відповідаючи на питання, що стосується умов обчислення розміру компенсації за всі невикористані військовослужбовцем дні щорічної основної відпустки, до Порядку №260 та викладено пункт 6 розділу XXXI в діючій редакції. Зазначено пункт 6 розділу XXXI Порядку №260 застереженням про те, що винагороди не враховуються до розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки. Разом з тим, посилається на порушення позивачем строку звернення до суду. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить суд апеляційної інстанції залишити без задоволення апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 . Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи ( в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у них доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ( у порядку письмового провадження). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.04.2025 №141 ОСОБА_1 виключена зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знята із всіх видів забезпечення. При звільненні ОСОБА_1 нараховано грошову компенсацію за: щорічну невикористану основну відпустку у розмірі 37 днів за 2022-2025 роки; щорічну невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 28 днів за 2024-2025 роки. Всього: 65 днів. Під час проходження служби ОСОБА_1 отримувала щомісячну додаткову грошову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану". Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач провів з позивачем розрахунки щодо виплати компенсація за дні невикористаних відпусток без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану". Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, позивач звернулась до суду з цим позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з підстав їх часткової обґрунтованості. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їхнього соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям і членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII). Відповідно до статтей 1, 2 Закону №2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Положеннями ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ визначено перелік складових грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. За правилами ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. За змістом ч. 1 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII). 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України затверджена постанова № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704), якою, окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років, також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Згідно з пунктом 3 Постанови № 704 виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи). На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, у пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Отже, за своєю правовою природою щомісячна додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.10.2025 у справі №240/904/24, від 27.11.2025 у справі № 240/34321/23, від 05.03.2026 у справі № 320/4611/23. Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України встановлений Порядком №

260. Відповідно до пункту 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 (в редакції, чинній до набрання законної сили наказом Міністерства оборони від 15.01.2025 № 23 «Про затвердження Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі - Наказ №23)), розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Натомість, з 25.02.2025 (дня набрання чинності Наказом № 23) пункт 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 викладено в такій редакції: "Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів". Отже, з 25.02.2025 змінилось правове регулювання щодо видів грошового забезпечення військовослужбовців, які враховуються при обчисленні розміру компенсації за всі невикористані дні відпусток, а саме з такого переліку виключено винагороди. Таким чином, з 25.02.2025 додаткова винагорода, установлена Постановою № 168, не підлягає врахуванню при обрахунку розміру компенсації за всі невикористані дні відпусток. З матеріалів справи встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією наказу №141 від 24.04.2025, що містяться в матеріалах справи. При звільненні позивачу відповідно до наказу № 141 встановлено виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік за 30 календарних діб; виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2025 рік за 7 календарних діб; виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2024-2025 рік за 28 календарних діб. При цьому, розмір грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток відповідач обчислив без урахування сум додаткової винагороди, установленої Постановою №

168. Вказані дії відповідача, колегія суддів вважає правомірним, оскільки позивача виключено зі списків складу частини та всіх видів забезпечення з 24.04.2025, тобто після внесених змін до пункту 6 розділу XXXI Порядку № 260 Наказом № 23 від 15.01.2025. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що в постанові від 31.01.2025 у справі № 460/2645/24 Верховний Суд вказав, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов. В постанові від 10.06.2026 по справі №240/33823/23 Верховний Суд дійшов висновку, що до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, включаються додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, проте додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, за своєю правовою природою має тимчасовий (непостійний) характер, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу участі військовослужбовцем у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників), а відтак, відсутні підстави для включення до складу грошового забезпечення позивача, з якого повинна бути обрахована одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, додаткової винагороди, яка нараховувалася та виплачувалася позивачу у спірний період, відповідно до Постанови №

168. Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, аналізуючи наведені норми права, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 зробив помилкові висновки, оскільки підстави для перерахунку і виплати грошової компенсації позивачу за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, відсутні, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям постанови, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Щодо посилання відповідача на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом своїх прав у цій справі, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Разом із тим, такі правовідносини регулюються ст. 233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст. 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013. Так, у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, вказав, що вказані поняття є рівнозначними. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Частиною 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Разом з тим, Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 зазначено, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Отже, з урахуванням зазначеної позиції Верховного Суду, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення із заявленими позовними вимогами, необхідно спершу визначити момент, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. З матеріалів справи вбачається, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.04.2025 №141 ОСОБА_1 виключена зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знята із всіх видів забезпечення. Відповідно до вказано наказу, при звільненні ОСОБА_1 нараховано грошову компенсацію за: щорічну невикористану основну відпустку у розмірі 37 днів за 2022-2025 роки; щорічну невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 28 днів за 2024-2025 роки. Всього: 65 днів. Однак, зазначений наказ не містить відомостей щодо нарахованих та виплачених позивачу сум грошової компенсації за щорічну невикористану основну відпустку та щорічну невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Разом з тим, судовим розглядом встановлено, що позивач через свого представника зверталась до відповідача з адвокатським запитом, в якому просила, зокрема, нажати інформацію чи було враховано додаткову грошову винагороду , отриману ОСОБА_1 , при обрахунку грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та надати довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 , з урахуванням відомостей про нарахування додаткової грошової винагороди. Військова частина НОМЕР_1 листом від 17.08.2025 №553/6066 надала відповідь на адвокатський запит позивача та надала довідки про розмір фактично виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення за період проходження служби. За загальним правилом отримання від суб`єкта владних повноважень відповіді за звернення не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав. Однак, враховуючи викладені вище обставини відсутності інформації щодо повідомлення позивача про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення, ненадання відповідачами відповідних доказів в обґрунтовування доводів апеляційних скарг стосовно дотримання строків звернення до суду, колегія суддів не знаходить підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків пропущення строків звернення до суду, встановлених ст. 233 КЗпП України. З позовною заявою ОСОБА_1 звернулась 16.09.2025, тобто в тримісячний строк з моменту, коли позивач набула достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким чином, колегія судів зазначає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з цим позовом. За приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи, що суд першої інстанції внаслідок невірного застосування норм матеріального права дійшов помилкового висновку про наявність підстав для частково задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 по справі № 520/24743/25 підлягає скасуванню з прийняттям постанови, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 по справі № 520/24743/25 - скасувати. Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді В.Б. Русанова Я.В. П`янова