Постанова Дніпровський апеляційний суд № 211/4157/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4642/26 Справа № 211/4157/25 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2026 року м.Кривий Ріг Справа № 211/4157/25 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К. сторони: позивачка - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 23 січня 2026 року, яке ухвалено суддею Чайкіним І.Б.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення складено 23 січня 2026року, - В С Т А Н О В И В : У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (надалі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») про захист прав споживачів. Позовна заява мотивована тим, що 17 лютого 2025 року, в період часу з 01:19 по 01:22 годин, невстановленою особою, трьома транзакціями здійснено крадіжку грошових коштів з банківської карти, що відкрита в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № НОМЕР_1 (поточний рахунок № НОМЕР_2 ), в подальшому було перевипущено під № НОМЕР_3 , яким користується позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі договору SAMDNWFC00003881827 від 15.04.2014. Через несанкціонований доступ до рахунку позивачки, були списані грошові кошти 17.02.2025 (о 01:19 год.) - 28 900,00 грн. (комісія 867,00 грн.), 17.02.2025 (о 01:20 год.) - 28 850,00 грн. (комісія 865,00 грн.), 17.02.2025 (о 01:22 год) - 4 950,00 грн. (комісія 148,50 грн.) Загальна сума списання становить 64 581,00 грн. Кошти з банківської карти АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № НОМЕР_4 (поточний рахунок № НОМЕР_2 ), що були через несанкціонований доступ до рахунку позивача списані - кредитний ліміт встановлений банком. 17 лютого 2025 року позивачка звернулася із заявою про вчинення дій, що містять ознаки злочину до Відділення поліції №1 Криворізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровської області. 17.02.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч.4 ст. 190 КК України, номер кримінального провадження 12025041720000220. К Крім того, 25.02.2025 року позивачка звернулася до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з заявою про факт несанкціонованого списаних грошових коштів з карткового рахунку, в якому, просила: повернути грошові кошти на загальну суму 64 581,00 грн. несанкціоновано знятті коштів з карткового рахунку № НОМЕР_1 , що відкритий на її ім`я, провести розслідування. Відповідачем надано відповідь через застосунок «Приват24», відповідно до якої відповідальність за зазначені дії покладено на позивачку та намагання Банку максимально ефективно співпрацювати з правоохоронними органами для сприяння щонайскорішому розгляду даної справи. 21 березня 2025 року позивачка повторно звернулась до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з заявою з зазначенням відсутності будь-яких дій з її боку щодо підтвердження переказу грошових коштів 17 лютого 2025 року на загальну суму 64 581,00 грн. та необхідності проведення відповідної перевірки. Згідно відповіді відповідача відповідальність за переказ коштів покладено на позивачку. У повернені коштів відмовлено. Просить врахувати, що 29.11.2024 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АРКС», страховим агентом якого виступає АТ КБ «Приватбанк» і позивачкою ОСОБА_1 укладено поліс № KZDDSKM-24AT0WN, відповідно до якого об`єктом страхування є можливі збитки чи витрати Страхувальника, пов`язані з ризиками здійснення операцій з використанням платіжних карток та/ або банківських рахунків Страхувальника. На підставі вказаного страхового полісу, 21.02.2025 позивачці було страховиком ПАТ «Страхова компанія «АРКС» перераховано страхову виплату у розмірі 10 000,00 грн., що є підтвердженням факту наявності страхового випадку «Телефонне шахрайство». Акцентувала увагу суду на тому, що позивачка не вчиняла розрядження щодо списання/перерахунку коштів, та не вчиняла будь-які інші дії, що могли б призвести до списання грошових коштів з її рахунків. Посилаючись на викладене, просила суд: зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", (юридична адреса: м. Київ, вул.Грушевського, буд 1Д, ЄДРПОУ 14360570) відновити залишок на картковому рахунку АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_1 (поточний рахунок № НОМЕР_2 ), в подальшому перевипущений під № НОМЕР_3 , відкритого на ім`я ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ), до стану у якому він перебував перед виконанням несанкціонованих операцій від 17 лютого 2025 року; списати нараховані у зв`язку з отриманням кредиту по картковому рахунку АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_1 (поточний рахунок № НОМЕР_2 ), в подальшому перевипущений під № НОМЕР_3 , відкритого на ім`я ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) відсотки, пеню, штрафні санкції, суми комісії; стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", (юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, буд 1Д, ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 10 000,00 гривень; стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", (юридична адреса: м. Київ, вул.Грушевського, буд 1Д, ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 гривень. Рішенням Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 23 січня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов`язано АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відновити залишок на картковому рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № НОМЕР_1 (поточний рахунок № НОМЕР_2 ), в подальшому перевипущений під № НОМЕР_3 , відкритого на ім`я ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ), до стану у якому він перебував перед виконанням несанкціонованих операцій від 17 лютого 2025 року. Списати нараховані у зв`язку з несанкціонованими операціями від 17 лютого 2025 року по картковому рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № НОМЕР_1 (поточний рахунок № НОМЕР_2 ), в подальшому перевипущений під № НОМЕР_3 , відкритого на ім`я ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) відсотки, пеню, штрафні санкції, суми комісії. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 гривень. Стягнуто з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь держави судовий збір у розмірі 1211, 20 гривень. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано, що оспорювані транзакції були здійснені із правильним введенням паролів, а тому банк не несе відповідальності за такі транзакції. Враховуючи, що дії позивачки призвели до передачі інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції третім особам, то позовні вимоги є безпідставними. Ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність за фінансові операції, що передували повідомленню до банку несе користувач. Під час розгляду справи стороною позивачки не надано, а судом не здобуто жодних доказів того, що спірні списання коштів з картки відбулися поза волевиявленням позивачки та що такі банківські операції на той момент не відповідали її внутрішній волі. Так, під час перевірки встановлено, що клієнт ОСОБА_1 самостійно, з власної волі, перейшла по гіперсилці на фішинговий сайт, де було затребувано проведення верифікації, а потім клієнта для підтвердження було перенаправлено в свій акаунт П24, де під час авторизації вона внесла власну персональну інформацію, зокрема фінансовий номер телефону НОМЕР_6 , пароль доступу у Приват24, а також підтвердила вхід в свій акаунт 24, введенням смс-пароля. Тобто, вже на цій стадії, повідомила стороннім особам інформацію за допомогою якої вони змогли зайти в Приват24 ОСОБА_1 , де їм стала доступна інформація по карткам клієнта, що дало можливість зловмисникам можливість налаштувати подальші входи в її Приват24 за біометричними даними, а також, надалі, володіючи інформацією по рахункам клієнта, провести видаткові операції по переводу коштів з її кредитної картки на картку іншого клієнта Приватбанку. Також, суду першої інстанції надавався звукозапис розмови ОСОБА_1 з оператором АТ КБ «ПРИВАТБАНК», в якому починаючи з 3 хв. 20 сек. звукозапису ОСОБА_1 повідомляє, що вона через "Facebook" перейшла на посилання на нібито Приват24 для авторизації та підписання петиції, після чого відбулися спірні транзакції. Відповідач вважає, що в даному випадку списання коштів з рахунку позивачки відбувалось, у зв`язку із халатною поведінкою ОСОБА_1 щодо розповсюдження персональної інформації, яка призначалась тільки для неї. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копію відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Щербачов А.П., зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Щербачова А.П., який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що 17 лютого 2025 року в період часу з 01:19 по 01:22 годин невстановленою особою, трьома транзакціями здійснено крадіжку грошових коштів з банківської карти, що відкрита в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № НОМЕР_1 (поточний рахунок № НОМЕР_2 ), в подальшому було перевипущено під № НОМЕР_3 , яким користується позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі договору SAMDNWFC00003881827 від 15.04.2014 року (а.с. 13). Через несанкціонований доступ до рахунку позивачки були списані грошові кошти 17.02.2025р. (о 01:19 год.) - 28 900,00 грн (комісія 867,00 грн.), 17.02.2025р. (о 01:20 год.) - 28 850,00 грн (комісія 865,00 грн.), 17.02.2025 р. (о 01:22 год) - 4 950,00 грн (комісія 148,50 грн) Загальна сума списання становить 64 581,00 грн, що підтверджено платіжними інструкціями (а.с.14-16) 17 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про вчинення дій, що містять ознаки злочину до Відділення поліції №1 Криворізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровської області. 17.02.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч.4 ст. 190 КК України, номер кримінального провадження 12025041720000220 (а.с.17). ОСОБА_1 25.02.2025 року звернулася до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з заявою про факт несанкціонованого списаних грошових коштів з карткового рахунку, в якому, просила: повернути грошові кошти на загальну суму 64 581,00 грн. несанкціоновано знятті коштів з карткового рахунку № НОМЕР_1 , що відкритий на її ім`я, провести розслідування (а.с. 17). Через застосунок «Приват24» ОСОБА_1 отримала відповідь, відповідно до якої відповідальність за зазначені дії покладено на позивача та намагання Банку максимально ефективно співпрацювати з правоохоронними органами для сприяння щонайскорішому розгляду даної справи (а.с.19-20). 21 березня 2025 року ОСОБА_1 повторно звернулась до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з заявою з зазначенням відсутності будь-яких дій з її боку щодо підтвердження переказу грошових коштів 17 лютого 2025 року на загальну суму 64 581,00 грн. та необхідності проведення відповідної перевірки (а.с. 21). На вказану заяву отримала відповідь, що клієнт банку несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, включаючи операції, що супроводжуються правильним введенням нанесених на платіжній картці даних, до моменту звернення клієнта в банк та блокування платіжної картки і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією до моменту постановки платіжної картки в стоп - лист платіжною системою. (а.с.22 -23). У додаткових поясненнях банк посилався на те, що Банком була проведено службову перевірку. Було встановлено, що списання коштів відбулися у зв`язку із компрометацію входу під акаунтом Приват24 клієнта ОСОБА_1 та подальше списання коштів, сталися з вини самого клієнта. Клієнт самостійно з власної волі перейшов по гіперсилці на фішинговий сайт, де було затребувано проведення верифікації, а потім клієнта для підтвердження було перенаправлено в свой аккаунт П24. Згідно положенням в банку відбувається електронний документообіг через систему "ПриватДок", у зв`язку з чим, оригінал висновку служби безпеки банку знаходиться в даній програмі, а суду надається витяг з даного висновку: " … До Управління безпеки по Південно-Східному макрорегіону ГО АТ "Приватбанк» надійшло на розгляд звернення від клієнта ОСОБА_1 . У своєму зверненні (вх. реф. документа № 250228PBNKI000000022290) клієнт банку ОСОБА_1 (іпн НОМЕР_5 , мешкає АДРЕСА_1 ) просить провести перевірку по факту проведення 17.02.2025 року спірних операцій, з боку невідомої особи, в результаті яких, з її кредитної картки НОМЕР_7 було списано кошти на загальну суму 62 700 грн. Згідно із отриманих даних з ПК банку «Opereta» та подальшого звернення клієнта в банк 17.02.2025 року на лінію клієнтської підтримки (ID817534536, ID817540041 , ID817575713 , ID817779816 ), була отримана інформація про те, що клієнту ОСОБА_1 пізно вночі, 17.02.2025 року, на фінансовий номер телефону надійшла інформація про списання коштів з її кредитної картки. Про вказану подія вона повідомила на лінію клієнтської підтримки 3700. Також, зі слів ОСОБА_1 стало відомо, що напередодні події, що сталася, вона у соціальній мережі "Facebook" пізно ввечері підписувала петиції про нагородження воїнів ЗСУ, коли переходила за посиланням, які надійшли їй у "Facebook", які робить дуже часто. При цьому, для підтвердження верифікації особи, її було перенаправлено в акаунт П24, де вона вводила логін та пароль входу до свого акаунту. Таким чином, під час перевірки встановлено, що компрометація входу під акаунтом Приват24 клієнта ОСОБА_1 та подальше списання коштів, сталися з вини самого клієнта. Клієнт самостійно з власної волі перейшов по гіперсилці на фішинговий сайт, де було затребувано проведення верифікації, а потім клієнта для підтвердження було перенаправлено в свой акаунт П24, де під час авторизації вона внесла власну персональну інформацію, зокрема фінансовий номер телефону НОМЕР_6 , пароль доступу у Приват24, а також підтвердила вхід в свій акаунт 24, введенням смс-пароля. Тобто, вже на цій стадії, повідомила стороннім особам інформацію за допомогою якої вони змогли зайти в Приват24 ОСОБА_1 де їм стала доступна інформація по карткам клієнта, що дало можливість зловмисникам можливість налаштувати подальші входи в її П24 за біометричними даними, а також, надалі, володіючи інформацією по рахункам клієнта, провести видаткові операції по переводу коштів з її кредитної картки на картку іншого клієнта Приватбанку (а.с. 99-101). Судом досліджено аудіозапис розмови між оператором та позивачкою від 17 лютого 2025 року. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не було розголошено третім особам персональні дані для входу до системи «Приват24», як то номер Картки, строк дії та CVC або CVV-2, які могли бути використані третіми особами без вчинення ними шахрайських дій, у зв`язку з чим дії АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо списання коштів є неправомірними, а порушене право ОСОБА_1 підлягає поновленню, шляхом зобов`язання банку відновити залишок кредитних коштів на особистому картковому рахунку до стану, у якому він перебував перед виконанням несанкціонованих операцій, а також списання нарахованих у зв`язку з несанкціонованими операціями відсотків, пені, штрафних санкцій та суми комісії. Посилання відповідача на розмову з оператором, в якій ОСОБА_1 підтвердила, що підписувала петиції з авторизацією (як і робила багато разів раніше) носить характер припущень. Результати службової перевірки надані суду у формі витягу та не надають інформації, з якого пристрою та яким чином було проведено ініціювання операцій саме під час списання кредитних коштів. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (тут і далі в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу. Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі. Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором: повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу. Відповідно до пункту 11 Розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 705 від 05 листопада 2014 року, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності. Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року № 176/1445/22. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що: «відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов`язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції». Окрім того, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді. Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи. Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та від 11 березня 2015 року № 6-16цс15». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк». При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено, що «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, ПАТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1, як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 липня 2015 року та 30 липня 2015 року щодо перерахування з його карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 9 792,00 грн. Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не урахували порушення відповідачем Умов та правила надання банківських послуг, що призвело до несанкціонованого коштів з його карткового рахунку, оскільки він своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі №766/19614/18 (провадження № 1-19350св19) вказано, що «суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення. Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31 712 грн, яка виникла у зв`язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у зокрема постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19). Колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год 32 хв по 04 год 14 хв 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_5 , у зв`язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню». Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, позивачка ОСОБА_1 особисто не використовувала 17 лютого 2025 року електронний платіжний засіб - картку № НОМЕР_1 , та, оскільки не встановлено, що вона своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, повідомила правоохоронні органи про вчинений злочин, вона не несе відповідальності за такі платіжні операції. Колегія суддів звертає увагу, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. За відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Натомість, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів ОСОБА_1 , не довів, що остання як володілець та користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до її карткового рахунку чи надала інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції, що ОСОБА_1 , як користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Списання грошових коштів з карткових рахунків поивачки відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальності за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, ОСОБА_1 повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів. Посилання відповідача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на ту обставину, що напередодні події, що сталася, позивачка ОСОБА_1 , у соціальній мережі "Facebook" пізно ввечері підписувала петиції про нагородження воїнів ЗСУ, коли переходила за посиланням, які надійшли їй у "Facebook", які робить дуже часто, і для підтвердження верифікації особи, її було перенаправлено в акаунт П24, де вона вводила логін та пароль входу до свого акаунту, суд першої інстанції вірно оцінив критично, оскільки належних та допустимих дкоазів того, що саме внаслідок даної операції було списано кошти із рахунку позивачки суду надано не було, а тому такі висновки службового розслідування відповідача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по своїй суті є припущеннями, тоді як рішення суду не може грунтуватись на припущеннях. З огляду на наведене судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, й доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують. Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції. Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - залишити без задоволення. Рішення Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 23 січня 2026 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 28 квітня 2026 року. Головуючий: Судді: