Постанова 4824 № 757/31785/19-ц

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 757/31785/19-ц Номер провадження 22-ц/824/13038/2021 Головуючий у суді першої інстанції Т.Г. Ільєва Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач 24 листопада 2021 року місто Київ Номер справи 757/31785/19-ц Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І. секретар судового засідання: Сіра Ю.М. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подану представником Каракоцею Олександром Романовичем, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Ільєвої Т.Г., в приміщенні Печерського районного суду міста Києва, повне рішення складене 17.02.2021, в с т а н о в и в: У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживача фінансово-банківських послуг, та відшкодування шкоди/ збитків. Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 2014 року нею у відповідача було відкрито картковий рахунок для виплат № НОМЕР_1 , на який їй щомісячно надходить пенсія. Пізніше, 17.01.2017 відповідач відкрив позивачу універсальну картку/ рахунок у гривні - № НОМЕР_2 , а також банківську картку/ рахунок у доларах США за № НОМЕР_3 . ОСОБА_1 підписала у ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідну заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифами банку в межах договірних правовідносин, що виникли між сторонами. До зазначених вище банківських карт був закріплений номер позивача НОМЕР_4 . 18.01.2017 позивач розмістила на карту/ рахунок № НОМЕР_3 частину отриманих від продажу квартири грошових коштів у розмірі 27400 дол.США для зберігання. Через декілька днів, після внесення вказаних коштів на банківських рахунок, ОСОБА_1 виїхала за межі України на тимчасове проживання до Російської Федерації, а пізніше до Болгарії. За час перебування за кордоном позивач не користувалася своїм мобільним телефоном, він зберігався у неї в сейфі разом із банківськими картками, що були видані відповідачем, а сама позивач лише раз у місяць знімала пенсію з картки за № НОМЕР_1 . Вказувала, що в жовтні 2018 року за своїм місцем проживання у м.Москва при черговій спробі зняти з банківської картки пенсію виявила, що строк її дії закінчився, у зв`язку із чим 10.02.2019 вона приїхала до м.Києва для перевипуску у відділення відповідача такої картки. Прибувши до м.Києва позивач виявила, що її сім-картка за номером мобільного телефону, яка закріплена до банківських карток, не працює, внаслідок чого звернулася до відділення мобільного оператора з метою налагодження зв`язку та отримання нової сім-картки. Проте, у відділенні мобільного оператора позивачу було відмовлено у видачі нової сім-картки, оскільки вона вже була перевипущена, а хто та коли її отримав працівники такого відділення відмовились повідомляти. 11.02.2019 ОСОБА_1 у відділенні відповідача змінила свої дані щодо нового номеру телефону, отримала перевипущену банківську картку, на яку надходила пенсія, та замовила відповідну виписку по руху коштів на цій картці. Переглянувши отримані виписки, позивач виявила, що з банківської картки № НОМЕР_1 проводилися несанкціоновані нею операції «Списання експрес платежу по телефону 3700» у період 06.08.2018-31.08.2018, а саме: 1) списання грошових коштів 06.08.2018 - 158 грн, 28.08.2018 - 2008 грн, 29.08.2018 - 808 грн, 30.08.2018 - 25 208 грн, 31.08.2018 - 75008 грн; 2) переказ грошових коштів з картки у доларах США за № НОМЕР_3 на картку для пенсійних виплат № НОМЕР_1 в розмірі 84000 грн. Крім того, ознайомившись на сайті відповідача із виписками по всім своїм карткам, позивач виявила, що з картки № НОМЕР_3 , відкритої у доларах США, також зникли грошові кошти, а саме були проведені такі несанкціоновані списання у загальному розмірі 22516,68 дол.США шляхом «Списання експрес платежу по телефону 3700»: 30.08.2018 - 3015,28 дол.США, 03.09.2018 - 5000,28 дол.США, 04.09.2018 - 4500,28 дол.США, 05.09.2018 - 2800,28 дол.США, 06.09.2018 - 3200,28 дол.США, 07.09.2018 - 4000,28 дол.США. Інша картка позивача - універсальна за № НОМЕР_2 також була використана для несанкціонованих операцій, а саме на неї виводилась частина грошових коштів з інших її карток, а потім з неї списувались у період 03.09.2018-10.09.2018 шляхом «Списання експрес платежу по телефону 3700» та «Зарахування експрес-платежу по телефону 3700». Таким чином, в цілому, згідно банківських виписок протягом серпня-вересня 2018 року шляхом «Списання експрес платежу по телефону 3700» з карток позивача № НОМЕР_1 та № НОМЕР_3 протиправно і незаконно без згоди ОСОБА_1 викрадено 31190 грн та 22516,68 дол.США. Після виявлення таких несанкціонованих списань позивач 12.02.2019 відразу зателефонувала до відповідача і повідомила про здійснення платіжних операцій з її карток, які вона не виконувала. Надалі із служби безпеки відповідача позивача повідомили про те, що здійснення вищевказаних платежів відбулися з карток позивача як експрес платежі по телефону 3700 в серпні та вересні 2018 року начебто нею самою, оскільки зі слів співробітників відповідача, при кожній операції проводилась розширена верифікація/ перевірка клієнта і це підтверджують наявні аудіозаписи. Крім того, працівники відповідача спитали позивача, чи знає вона особу на ім`я ОСОБА_2 , на рахунок якого переводились її грошові кошти, на що позивач повідомила, що ніколи не чула про таку особа. В результаті чого працівники АТ КБ «ПриватБанк» повідомили її про те, що у виниклій ситуації мають місце ознаки шахрайства та порадили їй звернутися до правоохоронних органів. Позивач чітко дотримувалась положень Умов та Правил надання банківських послуг та заходів безпеки при використанні банківських продуктів в АТ КБ «ПриватБанк», нікому не передавала пін-коди від карток, постійний пароль, одноразовий пароль, контрольну інформацію, не передавала картку для здійснення операцій іншим особам, вживала всі необхідні заходи з метою запобігання, втрати, пошкодження та крадіжки банківських карток, а також ніколи не надавала відповідачу згоду на використання сервісу «Списання експрес-платежу по телефону 3700». У зв`язку із викладеним позивач вважала, що винним у втраті з її рахунків грошових коштів є саме відповідач, оскільки останній не виконав своїх зобов`язань перед нею, які виникли із виниклих між ними правовідносин, а саме не забезпечив збереження цих грошових коштів, розміщених у АТ КБ «ПриватБанк» на зберіганні. Відтак, з метою захисту свого порушеного права змушена була звернутись до суду із даним позовом, відповідно до вимог якого просила суд: - визнати дії та бездіяльність АТ КБ «ПриватБанк» такими, що порушили права споживача фінансово-банківських послуг ОСОБА_1 - користувача платіжної картки № НОМЕР_3 , відкритої у доларах США; - визнати дії та бездіяльність АТ КБ «ПриватБанк» такими, що порушили права споживача фінансово-банківських послуг ОСОБА_1 - користувача платіжної картки № НОМЕР_2 , відкритої у гривнях; - визнати дії та бездіяльність АТ КБ «ПриватБанк» такими, що порушили права споживача фінансово-банківських послуг ОСОБА_1 - користувача платіжної картки № НОМЕР_1 , відкритої у гривнях; - зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» протягом трьох банківських днів відшкодувати ОСОБА_1 шкоду/збитки, завдану внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань зі збереження коштів позивача у гривнях на загальну суму 31190 грн; - зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» протягом трьох банківських днів відшкодувати ОСОБА_1 шкоду/збитки, завдану внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань зі збереження коштів позивача у гривнях на загальну суму 22516,68 дол.США; - стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежних переказів, а саме з суми 31190 грн за кожен день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок; - стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежних переказів, а саме з суми 22516,68 дол.США за кожен день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок; - стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожен день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, з суми 31190 грн; - стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожен день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, з суми 22516,68 дол.США. В ході розгляду цієї справи у суді першої інстанції ОСОБА_1 03.02.2021 звернулася до Печерського районного суду міста Києва із уточненою позовною заявою, у відповідності до якої змінила виклад прохальної частини позовної заяви, а саме доповнила її вимогами за якими просила суд зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 суми в розмірі 31190 грн та 22516,68 дол.США. Крім того, позивач також змінила виклад позовних вимог, за якими просила стягнути з відповідача пеню, де остаточно просила суд: - стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь пеню/проценти в розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, зо кожен день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, з суми 31190 грн, що складає 29388,70 грн = 52,05+640,37+4078,46+8014,91+23812,91; - стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь пеню/проценти в розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, зо кожен день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, з суми 22516,68 дол.США, що складає 199357,07 грн = 26901,73+44342,41+39847,88+24755,02+28250,87+35259,16. В обґрунтування доводів поданої заяви про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на положення підпункту 32.3.2 пункту 32.1 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», а також на положення статті 1073 Цивільного кодексу України. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Дане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи не встановлено, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню її паролів, пін-кодів, номерів рахунків та номерів платіжних карт, що б надавало змогу ініціювати платіжні операції невідомою особою. При цьому, суд убачав незаконними шляхи списання з рахунків позивача грошових коштів шляхом використання такого сервісу відповідача, як «Списання експрес-платежу по телефону» стосовно електронних платіжних засобів (карток), оскільки він не входить до переліку передбачених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» шляхів ініціювання переказів коштів. Також суд першої інстанції прийняв надані позивачем розрахунки, оскільки вони були перевірені судом та у встановленому порядку не спростовані відповідачем. Не погодившись із рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» через свого представника Каракоцю О.Р. подало апеляційну скаргу, у якій посилалось на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просило скасувати рішення суду та ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування поданої скарги АТ КБ «ПриватБанк» вказувало на те, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до розгляду подану позивачем заяву про уточнення позовних вимог, оскільки положеннями чинного цивільного процесуального законодавства не передбачено права подання позивачем заяви про уточнення позовних вимог, а зі змісту уточненої позовної заяви ОСОБА_1 убачається, що остання фактично збільшила заявлені нею до відповідача позовні вимоги, оскільки заявила нові вимоги, які не заявлялись у позовній заяві. Крім того, таку заяву позивач подала з порушенням встановленого законом строку для подання заяви про збільшення позовних вимог. Також, у поданій апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що у прохальній частині уточненої позовної заяви у пунктах 4-7 дублюються позовні вимоги, згідно яких спершу позивач просить суд зобов`язати відповідача протягом трьох банківських днів відшкодувати їй шкоду/збитки на загальну суму 31190 грн та 22516,68 дол.США, а також просить зобов`язати останнього протягом трьох банківських днів повернути їй суми у цьому ж самому розмірі. Такі вимоги загалом не відповідали вимогам законодавства, оскільки їх задоволення судом призвело до подвійного стягнення з банка одних і тих самих сум. Задовольняючи позов у частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пені згідно з підпунктом 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» місцевий суд також безпідставно поклав в основу стягнутої пені проведені позивачем її розрахунки, виходячи з розміру облікової ставки НБУ. Заявник вказував, що суд першої інстанції повинен був взяти до уваги даний ними розрахунок такої пені, яка була обрахована згідно річної відсоткової ставки за короткостроковими кредитами, що встановлені у відповідача у розмірі 0,01% річних. Водночас, позивач протиправно обрахував пеню за період з 06.08.2018 по 17.02.2021 з порушенням встановленої статтею 258 Цивільного кодексу України спеціальної позовної давності. Крім того, вирішуючи по суті спір у цій справі, суд першої інстанції не надав належної оцінки поданим відповідачем аудіозаписам розмов позивача із банком щодо проведення спірних платежів, а також не врахував, що згідно Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» саме держатель несе відповідальність за операції, що здійснюються з картками, у тому числі наданими банком його довіреною особам. Не враховано, що відповідно до п.2.1.4.49.8 цих Умов та Правил виключно клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, включаючи операції, що супроводжуються правильним введенням нанесених на карті даних, до моменту звернення клієнта в банк та блокування карти і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки картки в стоп-лист платіжною системою. Банк не несе відповідальності за збереження коштів клієнта у разі розголошення останнім відомостей про логін та пароль. Відповідач в ході розгляду справи довів суду той факт, що при проведенні спірних платежів за телефоном 3700 було зазначено такі дані: повне ПІП позивача, останні чотири цифри її карток, дата і місце народження, вік станом на проведення платежу, місце реєстрації позивача, кодове слово, а саме дівоче прізвище матері. А тому, банком було проведено верифікацію клієнта в повному об`ємі та виходячи з аудіо фіксованих розмов позивач сама виявила свою волю на проведення спірних операцій. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача - Каракоця О.Р. підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд про її задоволення, посилаючись на обставини, що викладені у ній. Представник позивача - ОСОБА_3 проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив суд відмовити у її задоволенні, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2021 року залишити без змін, з огляду на заперечення, що були викладені у поданому відзиві на апеляційну скаргу. Положеннями частин першої та другої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У відповідності до частини другої та четвертої статті 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як визначено частинами першою, другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Так, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 з урахуванням поданої нею уточненою позовною заяву, суд першої інстанції виходив із того, що матеріалами справи не встановлено, що саме ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню її паролів, пін-кодів, номерів рахунків та номерів платіжних карт, що б надавало змогу ініціювати платіжні операції невідомою особою. Водночас, суд убачав незаконними шляхи списання з рахунків позивача грошових коштів шляхом використання такого сервісу відповідача, як «Списання експрес-платежу по телефону» стосовно електронних платіжних засобів (карток), оскільки він не входить до переліку передбачених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» шляхів ініціювання переказів коштів. У зв`язку із чим, суд вважав заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги, які були уточнені в ході розгляду справи, обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам закону. Водночас, суд у своєму рішенні вказав, що заперечуючи проти проведеного позивачем розрахунку пені згідно із п.п.32.3.2 ст.32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідач не спростував його у встановленому порядку. Переглянувши в апеляційному порядку рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2021 року, апеляційний суд вважає викладені заявником наведені вище підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, а саме щодо порушення судом першої інстанції порядку прийняття поданої ОСОБА_1 заяви про уточнення позовних вимог такими, що заслуговують на увагу суду, з огляду на таке. Звернувшись у червні 2019 року до суду із позовом до АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 порушила такі позовні вимоги: про визнання дії та бездіяльності відповідача такими, що порушили її права, як споживача фінансових-банківських послуг за банківськими картками № НОМЕР_3 , № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 (пункти 1-3 прохальної частини позовної заяви); про зобов`язання відповідача протягом трьох банківських днів відшкодувати ОСОБА_1 шкоду/збитки, завдану внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань зі збереження грошових коштів позивача на загальну суму 31190 грн та 22516,68 дол.США (пункти 4-5 прохальної частини); про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача пені в розмірі 0,1 відсотка суми неналежних переказів, а саме з суми 31190 грн та з суми 22516,68 дол.СШАза кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок (пункти 6-7 прохальної частини); а також про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача пені в розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника з суми 31190 грн та з суми 22516,68 дол.США (пункти 8-9 прохальної частини). Убачається, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 20 червня 2019 року було відкрито провадження у даній справі, вирішено питання щодо проведення розгляду справи у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання для її розгляду. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року закінчено підготовче провадження у цій справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні. Встановлено, що 03.02.2021 позивач звернулася до суду з уточненою позовною заявою у цій справі, згідно викладу прохальної частини якої остаточно просила суд: визнати дії та бездіяльності відповідача такими, що порушили її права, як споживача фінансових-банківських послуг за банківськими картками № НОМЕР_3 , № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 (пункти 1-3 прохальної частини уточненої позовної заяви); зобов`язати відповідача протягом трьох банківських днів відшкодувати їй шкоду/збитки, завдану внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань зі збереження грошових коштів позивача на загальну суму 31190 грн та 22516,68 дол.США (пункти 4-5 прохальної частини); зобов`язати відповідача повернути позивачу суму в розмірі 31190 грн та 22516,68 дол.США (пункти 6-7 прохальної частини); стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача пеню/ проценти в розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожен день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, з суми 31190 грн, що складає 29388,70 грн = 52,05 + 640,37 + 4078,46 + 8014,91 + 21812,91, а також з суми 22516,68 дол.США, що складає 199357,07 грн = 26901,73 + 44342,41 + 39847,88 + 24755,02 + 28250,87 + 35259,16 (пункти 8-9 прохальної частини уточненої позовної заяви). 09.02.2021 на адресу місцевого суду надійшов відзив відповідача на уточнену позовну заяву ОСОБА_1 , де останній, зокрема, посилався на необхідність залишення цієї заяви без розгляду, оскільки діючим Цивільним процесуальним кодексом України не передбачено такого документу як уточнена позовна заява, а передбачено лише право позивача на подання до суду заяви про збільшення або зменшення позовних вимог. Зі змісту проколу судового засідання від 17.02.2021 убачається, що судом першої інстанції не постановлювалась відповідна ухвала за наслідками вирішення питання про прийняття до розгляду такої уточненої позовної заяви ОСОБА_1 . Натомість згідно змісту оскаржуваного судового рішення, суд фактично прийняв вказану заяву ОСОБА_1 та розглянув справу з урахуванням поданої нею уточненої позовної заяви. Так, відповідно до вимог частин першої та третьої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Підпунктами 1,2 частини другої статті 49 ЦПК України передбачено, що окрім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), а також вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною третьою статті 49 ЦПК України передбачено, що позивач до закінчення підготовчого засідання має право змінити предмет або підстави позов шляхом подання письмової заяви. При цьому варто зауважити, що Цивільним процесуальним кодексом України не передбачено право позивача на подання до суду уточненої позовної заяви. Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 09 липня 2020 року по справі №922/404/19 під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Крім того, зауважив, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви. Отже, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 175 ЦПК України, ціну позову вказує позивач. У разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов`язано з пред`явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві. Якщо такі додаткові позовні вимоги зв`язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами (наприклад, коли позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу), то їх може бути пред`явлено з дотриманням, зокрема, приписів пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі (частина третя статті 49 ЦПК України). Предметом позову є матеріально-правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Як вже зазначалося вище, у червні 2019 року позивач звернулася до суду із позовною заявою із такими матеріально-правовими вимогами як визнання дій та бездіяльності відповідача такими, що порушили її права, як споживача фінансових-банківських послуг за банківськими картками № НОМЕР_3 , № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 ; зобов`язання відповідача протягом трьох банківських днів відшкодувати їй шкоду/збитки, завдану внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань зі збереження грошових коштів; стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача пені в розмірі 0,1 відсотка суми неналежних переказів, а саме з суми 31190 грн та з суми 22516,68 дол.США за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок; а також щодо стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача пені в розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника з суми 31190 грн та з суми 22516,68 дол.США. Саме за вказаними вимогами судом першої інстанції було відкрито провадження у цій справі. У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненою позовною згідно прохальної частини якої фактично заявила вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожен день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, доповнила позов новою матеріально-правовою вимогою щодо зобов`язання відповідача повернути їй суми в розмірі 31190 грн та 22516,68 дол.США, а також виключила позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на її користь пені в розмірі 0,1 відсотка суми неналежних переказів, а саме з суми 31190 грн та з суми 22516,68 дол.США за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок. Таким чином, з аналізу поданої ОСОБА_1 уточненої позовної заяви у співвідношенні до первинно поданої позовної заяви убачається, що остання пред`явила до відповідача нову позовну вимогу про зобов`язання його повернути їй суми несанкціоновано списаних з її карткових рахунків грошових сум в розмірі 31190 грн та 22516,68 дол.США. Подання позивачем до суду такої заяви відбулося з порушенням встановленого частиною третьою статтею 49 ЦПК України строку, а саме після закінчення підготовчого провадження у справі, оскільки таке було закінчене згідно ухвали суду першої інстанції ще 19 лютого 2020 року. При цьому, під час з`ясування у суді апеляційної інстанції характеру заявлених позивачем в уточненій позовній заяві позовних вимог, представник позивача зазначив суду, що у прохальній частині уточненої позовної заяви, окрім інших позовних вимог, містяться вимоги позивача про відшкодування ОСОБА_1 збитків, завданих внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань зі збереження грошових коштів позивача у розмірі 31190 грн та 22516.68 дол.США, а також окремі вимоги про зобов`язання відповідача повернути списані з її рахунків грошові кошти у розмірі 31190 грн та 22516.68 дол.США. Зі змісту первинно поданої до суду позовної заяви убачається, що пред`являючи до відповідача позовні вимоги про зобов`язання відповідача відшкодувати їй завдані збитки, позивач посилалася на положення статті 22 Цивільного кодексу України, а також на завдані їй збитки, яких вона зазнала внаслідок позбавлення відповідачем всіх її фінансових накопичень і призначеної державою пенсії. Позовних вимог щодо зобов`язання відповідача зарахувати відповідні суми на рахунки позивача, які були безпідставно списані, первинно подана до суду позовна заява не містила. Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2020 року по справі №911/2139/19 зазначає, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 листопада 2021 року по справі №405/3360/17 також зазначав, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого позову (ще одного позову), чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстави позову. За приписами чинного цивільного процесуального кодексу збільшення розміру позовних вимог не може бути пов`язано з пред`явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві. Виходячи зі змісту позовної заяви та заяви позивача про уточнення позовних вимог, суд апеляційної інстанції уважає, що у такій заяві про уточнення позовних вимог фактично йдеться про нову вимогу, оскільки позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути (зарахувати) їй суми в розмірі 31190 грн та 22516,68 дол.США, що були безпідставно списані, у первинно поданій позовній заяві останньою заявлено не було. Крім того, не можна уважати такими позовними вимогами щодо зобов`язання відповідача повернути (зарахувати) списані з рахунків позивача грошові кошти заявлені у пунктах 4-5 прохальної частини позовної заяви матеріально-правові вимоги щодо зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» відшкодувати позивачу шкоду/збитки, завдану внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань зі збереження грошових коштів, оскільки такі вимоги є різними за своєю правовою природою. Конструкція статті 1073 ЦК України чітко розмежовує правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта та встановлює такі види відновлення порушеного права клієнта як зарахування відповідної суму на рахунок клієнта або належного отримувача (1), сплати процентів (2) та відшкодувати завданих збитків (3). Убачається, що звернувшись у червні 2019 року до суду із позовом у цій справі, позивач звернулася до відповідача саме з вимогами про зобов`язання останнього відшкодувати їй збитків, яких вона зазнала внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань зі збереження її грошових коштів. Обґрунтовуючи такі вимоги, позивач посилалася на положення статті 22 ЦК України, а їх обґрунтованість підлягала окремому доведенню в загальному порядку. Отже, у даному випадку вимога про зобов`язання відповідача повернути (зарахувати) списані з рахунків позивача грошових коштів, повинна була бути заявлена шляхом подання іншого позову, а не у формі подання заяви про уточнення позовних вимог. Проте на вказане суд першої інстанції уваги не звернув та допустив порушення норм процесуального права. Як визначено статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права приймати до свого розгляду заяви, що подані учасниками справи з порушенням встановлених законом строків та порядку їх подачі, а також приймати до свого розгляду заяви, право на подачу яких не передбачено цивільним процесуальним законодавством. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що у поданій ОСОБА_1 уточненій позовній заяві нею фактично було збільшено позовні вимоги про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» пені/ процентів в розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожен день починаючи від дня переказу і до дня повернення суми переказу на рахунок платника, з суми 31190 грн, що складає 29388,70 грн, а також з суми 22516,68 дол.США, що складає 199357,07 грн. Убачається, що нарахування такої неустойки здійснений позивачем у уточненій позовній заяві за період з дня спірних списань її грошових коштів та по 17.02.2021, тобто до дня ухвалення оскаржуваного рішення у справі. Проте, таких вимог у первинно поданій позовній заяві позивачем викладено не було. Як було встановлено апеляційним судом, уточнену позовну заяву, у якій ОСОБА_1 фактично збільшила позовні вимоги (у частині збільшення періоду нарахування та відповідно визначення розміру сум пені), відмовилась від частини позовних вимог (про стягнення пені в розмірі 0,1 відсотка суми належних переказів), пред`явила нові позовні вимоги (у частині зобов`язання відповідача повернути суми безпідставно списаних грошових коштів), та подала до суду таку заяву після закінчення підготовчого провадження під час розгляду справи по суті. Відповідно до положень статті 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. За правилами статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Як було зазначено раніше, згідно пункту 2 частини другої та частини третьої статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог, змінити предмет або підстави позову до закінчення підготовчого засідання. Отже, з урахуванням вищевикладеного та враховуючи ту обставину, що позивач подала уточнену позовну заяву, де фактично збільшила частину заявлених позовних вимог, заявила нові вимоги, чим змінила предмет позову з пропуском установленого законом строку для подання до суду заяви про збільшення позовних вимог, зміну предмета позову, а також подала на розгляд суду процесуальну заяву прийняття та розгляд якої не передбачений діючим процесуальним законом, уточнена позовна заява ОСОБА_1 повинна була бути залишена судом без розгляду. Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції допустив порушення вищевказаних норм процесуального закону, взявши до уваги уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 , оскільки цивільно-процесуальним законодавством не передбачено як подання уточненої позовної вимоги, де зокрема заявляються нові позовні вимоги, так і прийняття судом до розгляду заяви про збільшення позовних вимог, поданої з пропуском встановленого строку, а отже суд першої інстанції не мав права приймати до розгляду таку заяву позивача, що фактично призвело до неправильного вирішення спору. Тобто, встановивши за наслідками апеляційного розгляду ту обставину, що місцевий суд не мав права приймати до розгляду та відповідно розглядати указану вище уточнену позовну заяву позивача, оскаржуване у справі рішення суду не може вважатися законним та обґрунтованим, оскільки воно ухвалене з порушенням норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права слугує підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. У зв`язку із викладеним знайшли своє обґрунтування доводи апеляційної скарги у частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які апеляційний суд убачає ґрунтовною підставою для скасування оскаржуваного рішення з ухваленням у справі нового судового рішення, яким зокрема залишає подану ОСОБА_1 уточнену позовну заяву без розгляду з наведених вище підстав. Ухвалюючи нове судове рішення, колегія суддів виходить з таких підстав. Так, звертаючись до суду із позовом у цій справі, позивач посилалась на ті обставини, що з 2014 року вона відкрила у відповідача картковий рахунок для виплат № НОМЕР_1 , на який їй щомісячно надходила пенсія. Пізніше, 17.01.2017 вона відкрила у позивача універсальну картку/ рахунок у гривні - № НОМЕР_2 , а також банківську картку/ рахунок у доларах США за № НОМЕР_3 . Вказувала, що вона підписала у ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідну заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифами банку в межах договірних правовідносин, що виникли між сторонами. До зазначених вище банківських карт, які вона отримала у позивача, був закріплений номер її мобільного телефону - НОМЕР_4 . Убачається, що дані обставини визнаються сторонами та не оспорюються відповідачем, а окрім того, підтверджуються наданими суду копіями банківських карток, а також сім-картою мобільного оператора (а.с.28, 29, т.1). Згідно наданої суду копії заяви на переказ готівки від 18.01.2017, а також випискою з карткового рахунку у АТ КБ «ПриватБанк» позивач 18.01.2017 розмістила на карту/ рахунок № НОМЕР_3 грошові кошти у розмірі 27400 дол.США (а.с.20-21, т.1). Як вказувала позивач у своїй позовній заяві, через декілька днів після внесення вказаних коштів на банківських рахунок, вона виїхала за межі України на тимчасове проживання до Російської Федерації, а пізніше до Болгарії. За час перебування за кордоном вона не користувалася своїм мобільним телефоном, він зберігався у сейфі разом із банківськими картками, що були видані відповідачем, а лише раз у місяць знімала пенсію з картки за № НОМЕР_1 . На підтвердження факту перебування за кордоном позивач надала суду копію довідки від 14.11.2019, виданої сектором «Міграція» при ОД МВС Варна, про те, що вона має статус тривалого перебування в Республіці Болгарія у статусі іноземця з 29.06.2017, при чому має дозвіл на перебування строком до 26.06.2020, зареєстрована в Республіці Болгарія за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, ОСОБА_1 протягом 2018 року перетинала державний кордон Республіки Болгарія наступним чином: в`їзд 17.06.2018, виїзд 30.06.2018, в`їзд 09.07.2018 та виїзд 12.10.2018 (а.с.66, т.1). Також, на підтвердження факту перетинання кордону позивач надала суду копію свого закордонного паспорта, маршрутних квитанцій та електронного квитка (а.с.67-68, 71, 72 т.1). Зі змісту поданої до суду позовної заяви убачається, що позивач вказувала суду, що в жовтні 2018 року за своїм місцем проживання у м.Москва при черговій спробі зняти з банківської картки пенсію виявила, що строк її дії закінчився, у зв`язку із чим 10.02.2019 приїхала до м.Києва для перевипуску у відділенні відповідача такої картки. Прибувши до м.Києва позивач виявила, що її сім-картка з номером мобільного телефону, який закріплений до банківських карток, не працює, внаслідок чого звернулася до відділення мобільного оператора з метою налагодження зв`язку та отримання нової сім-картки. Проте, у відділенні мобільного оператора позивачу було відмовлено у видачі нової сім-картки, оскільки вона вже була перевипущена, а хто та коли її отримав працівники такого відділення відмовились повідомляти. 11.02.2019 у відділенні відповідача вона змінила свої дані щодо нового номеру телефону, отримала перевипущену банківську картку, на яку надходила пенсія, та замовила відповідну виписку по руху коштів на цій картці. Крім того, пізніше ОСОБА_1 зайшла на офіційний сайт відповідача Приват24 за адресою www.privat24.ua та замовила через інтернет-банкінг виписки по своїм карткам, зокрема № НОМЕР_3 . Вивчивши отримані виписки, позивач виявила, що з її банківської картки для пенсійних виплат № НОМЕР_1 проводилися несанкціоновані нею операції «Списання експрес платежу по телефону 3700» у період 06.08.2018-31.08.2018, а саме: 1) списання грошових коштів 06.08.2018 - 158 грн, 28.08.2018 - 2008 грн, 29.08.2018 - 808 грн, 30.08.2018 - 25 208 грн, 31.08.2018 - 75008 грн; 2) переказ грошових коштів з картки у доларах США за № НОМЕР_3 на картку для пенсійних виплат № НОМЕР_1 в розмірі 84000 грн. Таким чином, позивач виявила, що з її банківської картки для пенсійних виплат № НОМЕР_1 шляхом «Списання експрес-платежу по телефону 3700» за період 06.08.2018-31.08.2018 було зроблено несанкціоновані операції на суму 115190 грн. Зі змісту отриманої виписки по цій картці позивач виявила, що з неї у вказаний період вивелись раніше розміщені грошові кошти на загальну суму 31190 грн. Вказувала, що такі операції вона не здійснювала, а останній раз грошові кошти загалом знімала 31.03.2018. З отриманої виписки по банківській карті № НОМЕР_3 , відкритої у доларах США, позивач виявила, що з неї також зникли розміщені на ній грошові кошти, а саме вони були переведені шляхом несанкціонованих списань шляхом «Списання експрес платежу по телефону 3700» в період 30.08.2018-07.09.2018, а саме: 30.08.2018 списано 3015,28 дол.США, 03.09.2018 - 5000,28 дол.США, 04.09.2018 - 4500,28 дол.США, 05.09.2018 - 2800,28 дол.США, 06.09.2018 - 3200,28 дол.США, а 07.09.2018 - 4000,28 дол.США. Всього у вказаний період з цієї банківської картки позивача списані грошові кошти на загальну суму 22516,68 дол.США. Крім того, у позовній заяві позивач зазначила, що третя її банківська картка, що була відкрита у АТ КБ «ПриватБанк», а саме картка універсальна № НОМЕР_2 також використовувалася для несанкціонованих операцій. Частина грошових коштів позивача виводилась на цю картку, а потім з неї списувались кошти шляхом «Списання експрес-платежу по телефону 3700» та «Зарахування експрес-платежу по телефону 3700». Так, з наданих суду виписок з банківських карток позивача убачається, що з картки/рахунку позивача за № НОМЕР_5 відбулись вищевказані списання грошових коштів «Списання експрес-платежу по телефону 3700» на загальну суму 22516,68 дол.США (а.с.20, т.1). Банківською випискою по картці/рахунку позивача за № НОМЕР_6 також підтверджені вище вказані операції «Списання експрес-платежу по телефону 3700», які відбулись 06.08.2018 у розмірі 158 грн, 28.08.2018 - 2008 грн, 29.08.2018 - 12808 грн, 30.08.2018 - 25208 грн та 31.08.2018 у розмірі 75008 грн (а.с.17-18, т.1). На банківській картці/ рахунку позивача № НОМЕР_2 , відкритого в АТ КБ «ПриватБанк», у період з 03.09.2018 по 10.09.2018 здійснювались наступні транзакції «Зарахування експрес-платежу за телефоном 3700» та «Списання експрес-платежу за телефоном 3700»: 03.09.2018 зараховано 140000 грн та списано 75008 грн, 04.09.2018 зараховано 126450 грн та списано 75808 грн, 10.09.2018 списано 115008 грн (а.с.19, т.1). Як вказувала позивач у своїй позовній заяві з картки № НОМЕР_3 несанкціоновано списані грошові кошти були перераховані на її картки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , які згодом були списані на невідому їй особу. Відповідно до наданих копій дублікатів квитанцій у період з 05.09.2018 по 10.09.2018 перераховані з рахунків позивача грошові кошти перераховані на особу з ім`ям « ОСОБА_2 » (а.с.13-16, т.1). Таким чином, вищевказаними банківськими виписками підтверджується, що у період серпня-вересня 2018 року шляхом «Списання експрес платежу по телефону 3700» з карток позивача № НОМЕР_1 та № НОМЕР_3 були списані грошові кошти у загальному розмірі 31190 грн та 22516,68 дол.США. Після виявлення таких несанкціонованих списань позивач 12.02.2019 відразу зателефонувала до відповідача і повідомила про здійснення платіжних операцій з її карток, які вона не виконувала. З матеріалів справи убачається, що даний факт також жодним із сторін не заперечується. Відповідно до наданої суду копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.02.2019 Дніпровським УП ГУ НП України у місті Києві до Реєстру внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за заявою ОСОБА_1 про те, що 11.02.2019 невстановлена особа шахрайськими діями заволоділа її грошовими коштами у розмірі приблизно 700000 грн, чим завдала потерпілій ОСОБА_1 шкоду в особливо великих розмірах (а.с.12, т.1). Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18. Вирішуючи спір, суду при виборі і застосуванні норми права необхідно врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з частинами першою-третьою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунку), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Положенням частини першої статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку. Відповідно до положень статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком із рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів із його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статей 32.1, 32.7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов`язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. Банк платника не має права на списання з рахунка платника коштів за розрахунковим документом після отримання документа на його відкликання. Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону України Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними. Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України №223 від 30 квітня 2010 року, банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Відповідно до пунктів 7, 8, 9 вказаного Положення емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний, зокрема негайно зупинити здійснення операцій із використанням цього електронного платіжного засобу, негайно відновити залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Таким чином, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН -коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Ураховуючи відсутність обставин, які безспірно доводять, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню пін-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання дій та бездіяльності АТ КБ «ПриватБанк» такими, що порушили права споживача фінансово-банківських послуг ОСОБА_1 , як користувача платіжних карток № НОМЕР_3 , № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 , так як останній несанкціоновано списав з цих рахунків позивача грошові кошти та відповідно не забезпечив їх збереженість. Водночас, апеляційний суд зауважує на тому, що згідно положень статті 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», визначено вичерпний перелік способів ініціювання переказів коштів в державі. Такі ініціювання переказу проводяться шляхом: 1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; 2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі; 3) подання ініціатором до відповідної установи - учасника платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; 4) використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі; 5) подання обтяжувачем чи отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; 6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання; 7) внесення готівкових коштів для подальшого переказу за допомогою платіжних пристроїв. У свою чергу п.п. 25.2. статті 25 вказаного Закону регулює ініціювання переказу за допомогою електронних платіжних засобів (карток) і має оформлюватися відповідними документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, що визначаються правилами платіжних систем. Отже, використання сервісу «Списання експрес-платежу по телефону» стосовно електронних платіжних засобів (карток), не входить до переліку передбачених законом шляхів ініціювання переказу коштів, і є неправомірним. Крім того, посилання відповідача на Умови та правила надання банківських послуг як на правомірність списання коштів з рахунку позивача, а також покладення відповідальності за несанкціоновані списання виключно на клієнта банку, є помилковими, оскільки в матеріали справи не надані відповідачем такі Умови та правила надання банківських послуг, які б містили підпис позивача, а тому відсутні підстави вважати, що саме ці Умови та Правила розуміла остання та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до них (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17). Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що з урахуванням тієї обставини, що уточнена позовна заява ОСОБА_1 у частині заявлених вимог про зобов`язання відповідача повернути позивачу списані з її рахунків грошові кошти в сумі 31190 грн та 22516,68 дол.США, яка була подана з порушенням встановленого процесуальним законом порядку пред`явлення до суду позовних вимог залишається судом без розгляду, а таких позовних вимог первино подана до суду позовна заява не містить. Тому, апеляційний суд, ухвалюючи у справі нове судове рішення, виходить саме з тих позовних вимог, які були заявлені ОСОБА_1 у позовній заяві. При цьому, позивач не позбавлена можливості у встановленому законом порядку звернутися до суду із позовними вимогами про зобов`язання відповідача повернути безпідставно списані з її рахунків вищевказані грошові кошти. Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» протягом трьох банківських днів відшкодувати їй шкоду/збитки, завдану внаслідок неналежного виконання ним зобов`язань зі збереження коштів позивача на загальну суму 31190 грн та 22516,68 дол.США, то колегія суддів звертає увагу на таке. Зі змісту позовної заяви убачається, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вказаними позовними вимогами, обґрунтовувала їх тим, що в результаті неналежного виконання відповідачем свого обов`язку по збереженню розміщених на банківських рахунків позивача грошових коштів їй було завдано серйозних матеріальних збитків через позбавлення всіх її фінансових накопичень і призначеної пенсії. При цьому, позивач у своєму позові як на підставу для відшкодування завданих їй збитків посилалась на положення статті 22 та 1073 ЦК України. Так, відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Вирішуючи спір у частині позовних вимог ОСОБА_1 , про зобов`язання відповідача відшкодувати їй завдані збитки, та встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення таких вимог, оскільки позивач не надала достовірних доказів на підтвердження того, що внаслідок протиправної поведінки та бездіяльності відповідача їй завдано збитків на заявлену суму. Отже необхідність та реальність збитків у заявленій сумі позивачем не підтверджено. У зв`язку із чим, суд першої інстанції у своєму рішенні дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову у цій частині вимог. Крім того, вказані позовні вимоги суд не може ототожнювати із позовними вимогами про зобов`язання банку зарахувати відповідну суму безпідставно списаних ним з рахунків клієнта грошових коштів, що передбачено статтею 1073 ЦК України, оскільки вони за своєю правовою природою є різними, а як було встановлено апеляційним судом із наданих представником позивача пояснень вищевказані вимоги ОСОБА_1 розцінені саме як завдані їй збитки. Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 0,1 відсотка суми неналежних переказів, а також пені в розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожен день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказів на рахунок платника, що повинні бути обраховані виходячи із сум в розмірі 31190 грн та 22516,68 дол.США, апеляційний суд дійшов таких висновків. Так, частиною третьою статті 1092 ЦК України, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, передбачалося, що якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону. Згідно з підпунктом 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором. Відповідно до вимог пункту 39.1 статті 39 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» суб`єкти переказу зобов`язані виконувати встановлені законодавством України та правилами платіжних систем вимоги щодо захисту інформації, яка обробляється за допомогою цих платіжних систем. Згідно пункту 39.4 статті 39 вказаного Закону працівники суб`єктів переказу повинні виконувати вимоги щодо захисту інформації при здійсненні переказів, зберігати банківську таємницю та підтримувати конфіденційність інформації, що використовується в системі захисту цієї інформації. Працівники суб`єктів переказу несуть відповідальність за неналежне використання та зберігання засобів захисту інформації, що використовуються при здійсненні переказів, відповідно до закону. Таким чином, оскільки за наслідками судового розгляду було встановлено, що відповідач не забезпечив дотримання вимог законодавства та не виконав зобов`язань перед позивачем, як володільцем банківських рахунків щодо захисту інформації при здійсненні переказів, то суд убачає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, передбаченої абзацом другим п.п.32.3.2 п.32.1 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні». Визначаючи період та розміри нарахування такої пені, апеляційний суд виходить із наступного. Так, у позовній заяві позивач просила суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах за кожен день, починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника з суми 31190 грн та з суми 22516,68 дол.США. Отже, з урахуванням тієї обставини, що подана ОСОБА_1 уточнена позовна заява, у якій зокрема містилися заявлені з порушенням встановленого законом строку збільшені позовні вимоги, залишається без розгляду, пеня, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, повинна бути окремо обрахована за період з дня кожного несанкціонованого списання грошових коштів з рахунків позивача та по день звернення останньої до суду із позовом, а саме по 19.06.2019. Що стосується розміру нарахування такої пені згідно п.п.32.3.2 п.32.1 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», то суд апеляційної інстанції виходить із того, що в ході розгляду даної як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій АТ КБ «ПриватБанк» не надало суду належних доказів, які б підтверджували розмір відсоткової ставки, що встановлюється цим банком по короткостроковим кредитам. Заявлений банком в апеляційній скарзі розмір таких відсотків у розмірі 0,01% річних не підтверджений жодними доказами, зокрема тарифами банку. За правилами частини першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Тому, за відсутності наданих суду належних доказів, зокрема зі сторони відповідача, про дійсний розмір відсоткової ставки, який встановлений АТ КБ «ПриватБанк» по короткострокових кредитах, розрахунок пені, яку позивач має право одержати за невиконання банком вимог статті 1073 ЦК України та статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», повинен бути здійснений у розмірі облікової ставки Національного банку України. Облікова ставка у період з 06.08.2018 по 19.06.2019 була встановлена Національним банком України в наступному розмірі: з 13 липня 2018 року в розмірі 17,5%, з 07.09.2018 по 25.04.2019 у розмірі 18,0%, з 26.04.209 по 18.07.2019 у розмірі 17,5%. Таким чином розрахунок пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з 06.08.2018 по 19.06.2019 у зв`язку із несанкціонованим списанням без законних підстав коштів з рахунку/ карки позивача № НОМЕР_1 , здійснюється за формулою - сума боргу х ставка пені / 100% / 365 днів х кількість днів прострочення, та є таким: - за списання 06.08.2018 коштів у розмірі 158 грн пеня складає 24,59 грн (2,42 грн + 18 грн + 4,17 грн); - за списання 28.08.2018 коштів у розмірі 2008 грн пеня складає 291,33 грн (9,63 грн + 228,75 грн + 52,95 грн); - за списання 29.08.2018 коштів у розмірі 12808 грн пеня складає 1852,07 грн (55,27 грн + 1459,06 грн + 337,75 грн); - за списання 30.08.2018 коштів у розмірі 25208 грн пеня складає 3633,06 грн (96,69 грн + 2871,64 грн + 664,73 грн); - за списання 06.09.2018 коштів у розмірі 75008 грн пеня складає 10774,44 грн (251,74 грн + 8544,75 грн + 1977,95 грн). Отже, загальний розмір пені, нарахований згідно пунктом 32.3.2 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», який підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 за несанкціоноване списання грошових коштів з рахунку/ карки позивача № НОМЕР_1 складає 16575,49 грн. Що стосується пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з 30.08.2018 по 19.06.2019 у зв`язку із несанкціонованим списанням без законних підстав коштів з рахунку/ карки позивача № НОМЕР_3 , то апеляційний суд наголошує на тому, що її розмір також необхідно здійснювати за вищенаведеною формулою. Але, при цьому, суму боргового зобов`язання потрібно обраховувати відповідно до розміру списаних грошових коштів у еквіваленті до національної валюти, встановленої Національним банком України станом на день здійснення кожного такого списання, оскільки встановлення розміру пені з розрахунку облікової ставки НБУ можливе лише щодо грошової одиниці України - гривні. Діючим законодавством Національному Банку України не надано повноважень на встановлення облікової ставки для іноземної валюти. Таким чином, розрахунок пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з 30.08.2018 по 19.06.2019 у зв`язку із несанкціонованим списанням без законних підстав коштів із вказаного рахунку/ карки позивача є таким: - за списання 30.08.2018 коштів у розмірі 3015,28 дол.США, що було еквівалентно 84778,90 грн, пеня складає 12218,61 грн (325,18 грн + 9657,83 грн + 2235,61 грн); - за списання 03.09.2018 коштів у розмірі 5000,28 дол.США, що було еквівалентно 141238,49 грн пеня складає 20084,89 грн (270,87 грн + 16089,58 грн + 3724,44 грн); - за списання 04.09.2018 коштів у розмірі 4500,28 дол.США, що було еквівалентно 127710,29 грн пеня складає 18099,87 грн (183,69 грн + 14548,48 грн + 3367,70 грн); - за списання 05.09.2018 коштів у розмірі 2800,28 дол.США, що було еквівалентно 79788,36 грн пеня складає 11269,83 грн (76,51 грн + 9089,32 грн + 2104,01 грн); - за списання 06.09.2018 коштів у розмірі 3200,28 дол.США, що було еквівалентно 90924,92 грн пеня складає 12799,24 грн (43,59 грн + 10357,97 грн + 2397,68 грн); - за списання 07.09.2018 коштів у розмірі 4000,28 дол.США, що було еквівалентно 112906,43 грн пеня складає 15839,38 грн (12862,05 грн + 2977,33 грн); Загальний розмір пені, нарахований згідно пунктом 32.3.2 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», який підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 за несанкціоноване списання грошових коштів з рахунку/ карки позивача № НОМЕР_3 складає 90311,82 грн. При цьому, колегія суддів відхиляє подані відповідачем в ході розгляду справи розрахунки такої пені, оскільки вони проведені останнім без належного обґрунтування розміру відповідної процентної ставки, встановленої за короткостроковими кредитами в АТ КБ «ПриватБанк». Наданий у суді першої інстанції такий розрахунок загалом був здійснений відповідачем, виходячи із заявленої банком відсоткової ставки встановленої по депозитам «до запитання», що в свою чергу не відповідає підпункту 32.3.2. пункту 32.3 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні». Крім того, апеляційний суд також уважає необґрунтованими доводами апеляційної скарги щодо нарахування позивачем пені понад встановлені статтею 258 ЦК України спеціальні строки для звернення до суду із вимогами про стягнення неустойки (пені), оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» пені пред`явлені до суду в межах річного строку з дня списання з її рахунків/ картки спірних грошових коштів. Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь пені в розмірі 0,1 відсотка суми неналежних переказів, а саме з суми у розмірі 31190 грн та з суми 22516,68 дол.США, то такі вимоги позивача не підлягають задоволенню з огляду на наступне. У своїй позовні заяві позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги у цій частині, посилалась на положення пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», як на правову підставу для нарахування такої пені. Так, пунктом 37.2 статті 37 вищевказаного Закону передбачено, що на час встановлення ініціатора та правомірності переказу, але не більше ніж впродовж дев`яноста календарних днів, емітент має право не повертати на рахунок неналежного платника суму попередньо списаного неналежного переказу. У разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними. Однак, вказані положення не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у справі, оскільки вказана норма покладає на емітента обов`язок сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми здійсненого неналежного переказу, в той час коли до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення пункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні». При цьому колегія суддів зауважує на тому, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника невигідних правових наслідків, передбачених законом, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України, пеня є окремим видом цивільно-правової відповідальності, а тому одночасне її застосування у різних видах за одне й те саме порушення свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. У зв`язку із викладеним позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача пені в розмірі 0,1 відсотка суми неналежних переказів, а саме з суми 31190 грн та 225156,68 США, нарахованої на підставі п.37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» не підлягають задоволенню судом. Будь-яких інших доводів, які б могли вплинути на суть ухваленого у справі судового рішення, апеляційна скарга не містить. Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України). Враховуючи той факт, що за наслідками апеляційного розгляду знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які виразилися у безпідставному прийнятті до розгляду місцевим судом уточненої позовної заяви та ухвалення за наслідками її вирішення оскаржуваного рішення, в результаті чого судом до свого розгляду фактично прийнято нові позовні вимоги, які не були заявлені у позовній заяві, апеляційний суд на підставі частини першої статті 376 ЦПК України скасовує рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2021 року та ухвалює у справі нове судове рішення про часткове задоволення позову, з огляду на викладені вище висновки апеляційного суду щодо предмету спору у цій справі. При цьому, скасовуючи за наслідками апеляційного розгляду вказане судове рішення, апеляційний суд також виходив із того, що під час ухвалення цього рішення судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Беручи до уваги те, що позивач в силу вимог Закону України «Про захист прав споживачів» звільнена від сплати судового збору, а судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду скасовується рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про часткове задоволення позову, то в порядку нового розподілу судових витрат з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1068,87 грн пропорційно до задоволених позовних вимог ОСОБА_1 . Крім того, витрати заявника на подання апеляційної скарги у розмірі 12804,19 грн на підставі частини 6 статті 141 ЦПК України компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст.367, 368, 369, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подану представником Каракоцею Олександром Романовичем, задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2021 року скасувати. Уточнену позовну заяву ОСОБА_1 про захист прав споживача фінансово-банківських послуг, та відшкодування шкоди/збитків від 02.02.2021 залишити без розгляду. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про захист прав споживача фінансово-банківських послуг та відшкодування шкоди задовольнити частково. Визнати дії та бездіяльність Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» код за ЄДРПОУ 14360570, такими, що порушили права споживача фінансово-банківських послуг ОСОБА_1 - користувача платіжної картки № НОМЕР_3 , відкритої у доларах США. Визнати дії та бездіяльність Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» код за ЄДРПОУ 14360570, такими, що порушили права споживача фінансово-банківських послуг ОСОБА_1 - користувача платіжної картки № НОМЕР_2 , відкритої у гривнях. Визнати дії та бездіяльність Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» код за ЄДРПОУ 14360570, такими, що порушили права споживача фінансово-банківських послуг ОСОБА_1 - користувача платіжної картки № НОМЕР_1 , відкритої у гривнях. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження: м.Київ, вул.Грушевського, 1-Д) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_7 , останнє місце проживання/реєстрації в Україні: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ) пеню в розмірі 16575,49 грн. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження: м.Київ, вул.Грушевського, 1-Д) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_7 , останнє місце проживання/реєстрації в Україні: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ) пеню в розмірі 90311,82 грн. В задоволенні інших вимог позову відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження: м.Київ, вул.Грушевського, 1-Д) на користь держави 1068,87 грн. Компенсувати Акціонерному товариству Комерційний Банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження: м.Київ, вул.Грушевського, 1-Д) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 12804,19 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 06.12.2021. Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус О.І. Шкоріна