Постанова Дніпровський апеляційний суд № 214/2788/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1765/26 Справа № 214/2788/25 Суддя у 1-й інстанції - Зімін М. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2026 року м.Кривий Ріг Справа № 214/2788/25 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. сторони: позивач - Акціонерне товариство «Сенс-Банк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «Сенс-Банк» на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 26 вересня 2025 року, яке ухвалено суддею Зіміним М.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 26 вересня 2025 року, та на додаткове рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 15 жовтня 2025 року, яке ухвалено суддею Зіміним М.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 15 жовтня 2025 року, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2025 року Акціонерне товариство «Сенс-Банк» (надалі - АТ «Сенс-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 17 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «Альфа-Банк» з метою отримання банківських послуг та шляхом підписання акцепту пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 501340013 уклала договір споживчого кредиту за умовами якого визначено суму кредиту в розмірі 55000,00 грн, процентну ставку в розмірі 45,00 % річних, строку кредитування на 60 місяців. 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс-Банк». Запис про зміну найменування внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022. Позивач зазначає, що ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим загальна заборгованість становить 85 793,18 грн., з яких: за кредитом: 55 000,00 грн, по відсотках: 35 793,18 грн, яку позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7334,76 грн. Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 26 вересня 2025 року у задоволенні позовних вимог АТ «Сенс-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено. В апеляційній скарзі позивач АТ «Сенс-Банк»просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не дослідив доказів, які підтверджують неможливість використання банківського додатку сторонніми особами і не надав оцінки логічним супуречностям у поясненнях відповідачки. Зокрема, судом першої інстанції залишено поза увагою, що складність встановлених паролів, а саме «на телефоні стояв пароль - графічний ключ у вигляді букви «Z», а на мобільному додатку інтернетбанкінку - її ім`я англійською та її рік народження» виключає можливість їх випадкового введення, а отже, виконані операції могли бути здійснені лише самою відповідачкою або за її сприяння, що в наслідку призвело до неправильного встановлення фактичних обставин справи та ухвалення помилкового рішення. Договором про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «АльфаБанк» передбачено, що відповідачка повинна була негайно повідомити банк про ймовірну втрату мобільного телефону. Банк не несе відповідальності за наслідки несвоєчасного повідомлення користувачем Банку про втрату (крадіжку) ідентифікаційних даних та/або номеру мобільного телефону. До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. Саме відповідачка повинна нести відповідальність за здійснення всіх операцій, оскільки повідомлення до банку про втрату доступу до фінансового номеру та/або електронного платіжного засобу не надійшо вчасно, тобто негайно, як передбачено умовами Договору. Поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що відповідачка тільки 20.07.2021 (через 4 дні) звернулася з відповідною заявою до банку, і лише 21.07.2021 (через 5 днів) - до поліції і при цьому весь вказаний період не просила заблокувати доступи до карток, фінансового номеру телефону та акаунт. Таке зволікання суперечить умовам Договору щодо негайного повідомлення про втрату/несанкціонований доступ і, відповідно, покладає на клієнта ризик усіх операцій, здійснених до моменту блокування платіжного інструмента, що свідчить про вину відповідачки. Щодо додаткового рішення сдуу зазначає, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи наданої у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, критерію необхідності подання відповідних документів зі сторони Відповідача, значимості таких дій у справі, та витраченого часу представником у даній справі, розмір витрат на професійну правничу допомогу повинні б складати не більше 1 000,00 грн. Окрім того, зазначає, що у разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Амельчишин О.В., зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Також, просить суд стягнути на свою користь судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, у розмірі 6 000 грн. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 17.07.2021 за допомогою засобів електронного зв`язку до АТ «Альфа-Банк» надійшла оферта на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501340013 на суму 55 000 грн в якій заявником зазначена ОСОБА_1 з зазначеною адресою місця проживання останньої: АДРЕСА_1 . 17.07.2021 шляхом підписання акцепту пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501340013 АТ «Альфа-Банк» прийняв пропозицію, яка надійшла до банку засобами електронного зв`язку від імені ОСОБА_1 на укладення Угоди про надання споживчого кредиту №501340013 від 17.07.2021, із наступними основними умовами: тип кредиту -«Кредит готівкою»; сума кредиту - 55000.00 грн.; процентна ставка - 45.00 % річних, тип ставки - фіксована; строк кредиту - 60 місяців; дата повернення кредиту 19.07.2026 року; порядок повернення кредиту - графік платежів: до 19 числа кожного місяця з дати надання кредиту до повного погашення кредиту у розмірі мінімального щомісячного платежу 2,316.97грн.; для повернення заборгованості за Угодою визначено використовувати рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у Банку. Згідно вказаного акцепту Банк зобов`язувався направити цей акцепт на електронну адресу позичальника ІНФОРМАЦІЯ_1. У Додатку № 1 до угоди міститься графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг. В Паспорті споживчого кредиту, в розділі 3 вказані основні умови кредитування. Акцепт пропозиції та Паспорт споживчого кредиту підписано Позичальником аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора «8358» шляхом направлення 17.07.2021 року на номер НОМЕР_10, що підтверджується довідкою про ідентифікацією. Згідно меморіального ордеру №404729032 від 19.07.2021 року, виписок по рахункам № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 кредит в розмірі 55 000,00 грн наданий 19.07.2021. 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс-Банк». Запис про зміну найменування внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022. З наданого АТ «Сенс-Банк» розрахунку заборгованості за угодою №501340013 від 17.07.2021 року вбачається, що загальна заборгованість становить 85 793,18 грн, з яких: за кредитом: 55 000,00 грн, по відсотках: 35 793,18 грн. 20.07.2021 о 12:19 годин ОСОБА_1 звернулася до відділення «Криворізьке №1» АТ «Альфа Банк» у м. Кривий Ріг де повідомила працівникам банку про те, що в неї був викрадений м/телефон і що невідомі особи використали без її згоди всі грошові кошти та подала заяву про шахрайські дії та проведення відповідного банківського розслідування. Наведене підтверджується двома претензіями ОСОБА_1 , як держателя карти, від 20.07.2021 вх. №125264/20.07.2021 та вх. №125268/20.07.2021. Згідно виписок від 20.07.2021 про рух коштів на карткових банківських рахунках за період з 01 по 20.07.2021 року відомо, що: кредитні грошові кошти в сумі 27500 грн. з кредитного карткового рахунку були переказані на банківську картку АТ «Райффайзен Банк» № НОМЕР_3 ; онлайн кредити: на суму 55000 грн. в АТ «Альфа-Банк», та онлайн кредити від різних установ: 3100 грн., 3000 грн., 9400 грн., 1500 грн., 2000 грн., 2000 грн., 2000 грн., 4600 грн., 5400 грн., 10000 грн., 1560 грн., на загальну суму 98560 грн., які були перерахований на картку № НОМЕР_4 , а в подальшому переведені на банківську картку АТ «Райффайзен Банк» № НОМЕР_3 . Листами від 28.07.2021 №66142-23.1-б/б та № 65720-23.1 -б/б АТ «Альфа Банк» направив ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , листи-відповіді в яких повідомив, що не несе відповідальність за банківські операції щодо яких остання подала до банку претензію. 21.07.2021 року ОСОБА_1 звернулася до ВП №3 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області з заявою, про здійсненні шахрайських дій за її рахунками та викрадення її телефону, що підтверджується талоном-повідомленням єдиного обліку №17784. 05.08.2021 ОСОБА_1 в чергове подала заяву про злочин до ВП №3 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області. Її заява була зареєстрована до ЖЄО за №20248. 03.09.2021 ОСОБА_1 звернулася до керівника СВ КРУП ГУНП в Дніпропетровській області з письмовими заявами, в яких вона просила внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінальних правопорушень: за фактом викрадення 16.07.2021 належного їй мобільного телефону Редмі 9, ІМЕІ НОМЕР_6 , чорного кольору з сім-карткою № НОМЕР_7 та за фактом отримання в період часу з 19.00 годин 16.07.2021 року до 19.07.2021 року включно на її ім`я обманним шляхом грошового кредиту на суму 55000 грн. в АТ «Альфа-Банк», які були перераховані на картку № НОМЕР_4 , а в подальшому переведені на банківську картку АТ «Райффайзен Банк» № НОМЕР_3 . Ухвалою слідчого судді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 24.06.2025 зобов`язано службових осіб Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості, викладені у заявах ОСОБА_1 від 11.06.2025 про вчинення кримінальних правопорушень. З наданої відповіді ПрАТ «Київстар» від 04.08.2025 №23451/01 за даними інформаційних систем вказаного мобільного оператора 19.07.2021 року о 11 год. 50 хв. в дилерському магазині Компанії здійснено заміну SIM-карти (ІССІD НОМЕР_11) з номером телефону НОМЕР_8 на нову SIM-карту ( НОМЕР_9 ) з таким самим номером телефону. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ «Сенс-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №501340013від 17.07.2021, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необгрунтованості, оскільки, АТ «Сенс-Банк» не доведено, що відповідачка ОСОБА_1 , у період спірного списання грошових коштів, акцептувала укладення кредитного договору №501340013 від 17.07.2021 та ініціювала перекази кредитних коштів. Обставинами цієї справи є недоведеним, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з її карткового рахунку, оскільки переказ кредитних коштів, розміщених на картковому рахунку у відповідача було здійснено без використання платіжної карти, спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя; як тільки відповідачка дізналась про те, що внаслідок втрати нею мобільного телефону було здійснено несанкціоноване списання коштів з її рахунку, а також оформлення кредиту, вона невідкладно повідомила банк та звернулась до органів поліції. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (тут і далі в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу. Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі. Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором: повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу. Відповідно до пункту 11 Розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 705 від 05 листопада 2014 року, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності. Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року № 176/1445/22. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що: «відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов`язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції». Окрім того, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді. Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи. Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та від 11 березня 2015 року № 6-16цс15». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк». При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено, що «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, ПАТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1, як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 липня 2015 року та 30 липня 2015 року щодо перерахування з його карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 9 792,00 грн. Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не урахували порушення відповідачем Умов та правила надання банківських послуг, що призвело до несанкціонованого коштів з його карткового рахунку, оскільки він своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі №766/19614/18 (провадження № 1-19350св19) вказано, що «суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення. Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31 712 грн, яка виникла у зв`язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19). Колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год 32 хв по 04 год 14 хв 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_5 , у зв`язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню». Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, відповідачка ОСОБА_1 не акцептувала укладення кредитного договору №501340013 від 17.07.2021 та не ініціювала перекази кредитних коштів, та, оскільки не встановлено, що вона своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, повідомила правоохоронні органи про вчинений злочин, вона не несе відповідальності за такі платіжні операції. Колегія суддів звертає увагу, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. За відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Натомість, АТ «Сенс Банк» не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів ОСОБА_1 , не довів, що остання своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до її карткового рахунку чи надала інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Списання грошових коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 , як і акцептування кредитного договору №501340013,відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальності за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, ОСОБА_1 повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів. З огляду на наведене, судом першої інстанції, з дотриманням вимог ст. ст. 89, 263 ЦПК України, дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову. Крім того, керуючись нормами статей 133, 137 ЦПК України та враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, ціни позову, складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом, значимості таких дій у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про покладення на позивача АТ «Сенс-Банк» обов`язку з відшкодування відповідачці ОСОБА_1 судових витрат, понесених з надання професійної правничої допомоги, у розмірі 10 600,00 грн., у зв`язку з чим частково задовольнив заяву про ухвалення додаткового рішення. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Так, положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суду надано: договір про надання правової допомоги від 01.06.2025 року, укладеного між адвокатом Амельчишиним О.В. та ОСОБА_1 ; платіжну інструкцію від 17.08.2025, згідно якої ОСОБА_1 сплатила на користь адвоката Амельчишина О.В. грошові кошти у сумі 2000,00 грн., за надану правничу допомогу; платіжну інструкцію від 08.07.2025, згідно якої ОСОБА_1 сплатила на користь адвоката Амельчишина О.В. грошові кошти у сумі 2000,00 грн., за надану правничу допомогу; платіжну інструкцію від 04.04.2025, згідно якої ОСОБА_1 сплатила на користь адвоката Амельчишина О.В. грошові кошти у сумі 4600,00 грн., за надану правничу допомогу; платіжну інструкцію від 19.09.2025, згідно якої ОСОБА_1 сплатила на користь адвоката Амельчишина О.В. грошові кошти у сумі 2000,00 грн., за надану правничу допомогу. (а.с. 139-144). З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що витрати відповідачки на професійну правничу допомогу у повній мірі відповідають критеріям розумності, співмірності та справедливості, а тому колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про необґрунтованість висновку суду першої інстанціх в цій частині. Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду та додаткове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Згідно п. в ч. 1 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами у порядку, визначеному статтею 137 ЦПК України. Зокрема, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання професійної правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання професійної правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджуються здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робі, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання професійної правничої допомоги (п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 137 ЦПК України). На виконання Договору про надання правової допомоги від 01.06.2025 року, укладеного між адвокатом Амельчишиним О.В. та ОСОБА_1 , відповідачкою сплачено за надання професійної правничї допомоги у суді апеляційної інстанції 6 000 грн, що підтверджено платіжною інструкцією №1.420207975.1 від 27 листопада 2025 року. З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи в суді апеляційної інстанції, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 6 000,00 грн. та їх стягнення не суперечить принципу розподілу судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «Сенс-Банк» - залишити без задоволення. Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 26 вересня 2025 року та додаткове рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 15 жовтня 2025 року - залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс-Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000 (шість тисяч) гривень 00 (нуль) копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 02 лютого 2026 року. Головуючий: Судді: