Постанова 4807 № 334/1480/25

Дата документу 08.04.2026 Справа № 334/1480/25 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 334/1480/25 Пр. № 22-ц/807/323/26Головуючий у 1-й інстанції: Гнатюк О.М. Суддя-доповідач: Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Онищенка Е.А., Трофимової Д.А. за участі секретаря Пантюх Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ВСТАНОВИВ: У лютому 2025 року позивач звернувся з вищезазначеним позовом до Ленінського районного суду м. Запоріжжя (а.с.1-6), в якому просив: - усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження своїм майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 із зазначеної квартири без надання іншого житлового приміщення, - стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір та судові витрати на професійну правничу допомогу у повному обсязі. В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . Вказане підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів № 8404068 від 06.04.2010 р. та витягом про державну реєстрацію прав № 27529895 від 05.10.2010 р. Право власності у позивача на вказану квартиру виникло на підставі договору купівлі-продажу № 1093 від 06.04.2010 р. 05.02.2022 року відповідачка (позивачка у справі № 334/3711/22) звернулась до Ленінського районного суду міста Запоріжжя з позовом до позивача (відповідач у справі № 334/3711/22) про визнання права користування житлом. Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 16.09.2024 року у справі № 334/3711/22 встановлено такі преюдиційні факти, дійсність та істинність яких вже було встановлено у вказаному рішенні, що виключає необхідність їх повторного з`ясування. Свої вимоги мотивувала тим, що 08 грудня 2012 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 (батьком позивача). Її чоловік - ОСОБА_4 з 19.04.2011 року фактично проживав та був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 . Після реєстрації шлюбу вони стали проживати у цій квартирі разом. Власником квартири АДРЕСА_1 є позивач - син чоловіка відповідачки від першого шлюбу - ОСОБА_1 і, відповідно, її чоловік вселявся в житло як член сім`ї власника. 12.07.20 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. У спірній квартирі відповідачка разом з чоловіком прожили більше 9 років. Відповідачка є власницею 1/3 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , і на її частку припадає 9 кв. м цієї квартири, в одній кімнаті мешкають її донька, зять, онук, а у другій кімнаті мешкає інша сім`я і тому, відповідачка вважала, що місця для її проживання там немає. Померлий чоловік відповідачки, будучи батьком позивача - ОСОБА_1 , був би членом сім`ї власника квартири в тому випадку, якщо б він проживав у спірній квартирі разом з цим власником. Проте, оскільки власник квартири - ОСОБА_1 у зазначеній квартирі разом з сім`єю ОСОБА_4 не проживав, суд вважав, що ОСОБА_4 не є членом сім`ї власника квартири в розумінні ч. 1 ст. 156 ЖК України. Відповідачка, яка є мачухою власника квартири - позивача, у вказаній квартирі разом з власником також не проживала і не вела спільного господарства, а тому також до членів сім`ї власника не відноситься. Позивач не давав своєї згоди на реєстрацію відповідачки у спірній квартирі, з чого можна зробити однозначний висновок, що при вселенні відповідачки в спірну квартиру між нею та власником квартири було обумовлено, що самостійного права користування спірною квартирою вона не набуває. За таких обставин підстави для визнання за відповідачкою права на користування жилим приміщенням та для реєстрації відповідачки у спірній квартирі без згоди власника відсутні. Крім того, відповідачка є власницею 1/3 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою №03-248/22 від 15 серпня 2022 року, виданою ОСББ «Зірка Запоріжжя». Вказане встановлено рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 16.09.2024 року у справі № 334/3711/22. Ленінським районним судом міста Запоріжжя своїм рішенням від 16.09.2024 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 - було відмовлено. Проте, відповідачка, не звертаючи уваги на рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 16.09.2024 року у справі № 334/3711/22, станом на дату подачі цієї позовної заяви і досі без законних на те підстав проживає за адресою АДРЕСА_4 . Окрім того, між позивачем та відповідачкою відсутні укладені договір оренди житлового приміщення, договір про встановлення сервітуту на користування житлом для проживання, а також рішення суду, яке б встановлювало порядок користування нерухомим майном. Позивачем було вжито заходи досудового врегулювання спору, а саме 13.02.2025 року на адресу місця проживання відповідачки було направлено попередження про виселення за вих. № 10/02 від 10.02.2025 р., відповідно до умов якого, позивач просив до 17.02.2025 року добровільно (разом із належними відповідачці речами) звільнити житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 та передати комплекти ключів від квартири йому, тобто власнику квартири. Також позивач попередив відповідачку, що у випадку незадоволення вимог, її буде виселено в судовому порядку. Враховуючи викладене, відповідачка своїм діями перешкоджає користуванню та розпорядженню власником спірного нерухомого майна, саме тому, позивач вважає за необхідне звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. В автоматизованому порядку для розгляду даної справи визначено суддю першої інстанції Гнатюка О.М. (а.с.23). Ухвалою суду першої інстанції від 27 лютого 2025 року (а.с.27) провадження у цій справі відкрито в порядку загального позовного провадження. 25 квітня 2025 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменування місцевих загальних судів" № 4273-IX, за змістом якого: - внесено до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» такі зміни: «1. Пункт 3-1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено підпунктом 3 такого змісту: «3) змінити найменування місцевих загальних судів, перелік яких визначається додатком до цього Закону. Зміна найменування місцевого загального суду не призведе до його реорганізації чи ліквідації або утворення нового суду»; Доповнено додатком такого змісту: «Додаток до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ Перелік місцевих загальних судів, що перейменовуються Змінити найменування таких місцевих загальних судів… 7) у Запорізькій області: Куйбишевський районний суд Запорізької області на Кам`янський районний суд Запорізької області; Жовтневий районний суд Запорізької області на Олександрівський районний суд м. Запоріжжя; Ленінський районний суд м. Запоріжжя на Дніпровський районний суд м. Запоріжжя; Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя на Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя…». Державна реєстрація змін до відомостей про місцеві загальні суди, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, які випливають із цього Закону, здійснена 30 квітня 2025 року (ст. 82 ч. 3 ЦПК України). Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2025 року (а.с.67-69) у задоволенні позову позивача у цій справі відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 в особі представника Тивоненка Д.Р. у своїй апеляційній скарзі (а.с.73-81) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача повністю, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу, що були нею понесені у судах першої та апеляційної інстанцій, надати адвокату Тивоненку Д.Р. можливість участі у всіх судових засіданнях з розгляду скарги в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (п. 4 апеляційної скарги а.с. 81). В автоматизованому порядку 20.11.2025 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Онищенка Е.А. та Трофимову Д.А. (а.с.87). Ухвалою апеляційного суду від 21.11.2025 року (а.с.88) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 25.11.2025 року (а.с.91). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 26.11.2025 року (а.с.92), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (а.с.93), з урахуванням відповідного навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, та відповідного штату суддів Запорізького апеляційного суду (10) взагалі, а також відпустки судді-доповідача у період з 16.02.2026 року по 02.03.2026 року включно (довідка а.с.121). Сторона відповідача подала апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (а.с.104-109). Ухвалою апеляційного суду (а.с.93) розгляд цієї справи призначено в режимі відеоконференції в порядку задоволення клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Тивоненка Д.Р. (а.с. 81). Апеляційним судом в порядку ст. ст. 12 ч. 5 ЦПК України (з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги сторони позивача), ст. 81 ч. 7 ЦПК України (суд не може збирати докази, що стосуються спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів) перевірено наявність у відповідача ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) іншого житла за адресою: АДРЕСА_5 (відповідь з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 2573519 від 07.04.2026 року наявність останнього підтверджено - а.с. 122-123). У дане судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи, у тому числі додатково через своїх представників, що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України (а.с. 102-103), сторони: позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 не з`явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали. За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом за відсутності сторін, які не з`явились, за присутності представників останніх адвокатів: - Тивоненка Д.Р. в режимі відеоконференції (позивача ОСОБА_1 а.с. 82, 84) та ОСОБА_5 (відповідача ОСОБА_3 - а.с.124) в залі суду. В силу вимог ст. 36 ч. 4 ЦПК України … рішення …судді в інших справах …не може бути підставою для відводу. Самовідводи у цій справі відсутні, відводів не заявлено. Заслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 в особі представника Тивоненка Д.Р. у цій справі підлягає задоволенню з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення і ухвалити …нове рішення. В силу вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення …та ухвалення нового рішення …є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно із ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі, керувався ст.ст. 12, 81, 141, 223, 259, 263, 264, 265, 268, 280-284, 289 ЦПК України та виходив із такого. Позивач є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру правочинів № 8404068 від 06.04.2010 р. та Витягом про державну реєстрацію прав № 27529895 від 05.10.2010 р. Право власності у позивача на вказану квартиру виникло на підставі договору купівлі-продажу № 1093 від 06.04.2010 р. Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 16.09.2024 року у справі № 334/3711/22 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання права користування житлом квартирою АДРЕСА_6 . Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно зі статтею 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду(частини перша, друга цієї статті). Відповідно до частини першої статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Право користування чужим майном врегульовано статтями 401-406 ЦК України. У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Частина перша статті 402 ЦК України визначає, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо). У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Так, сервітут припиняється, зокрема, у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом. Виходячи з порівняльного аналізу статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України, положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника житлового приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік. Водночас під час розгляду справи по суті суд першої інстанції звернув увагу на баланс інтересів сторін спору. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування. Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)). Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Суд першої інстанції зазначав,що у справі, яка переглядається, спір виник між ОСОБА_1 та дружиною покійного батька ОСОБА_4 ОСОБА_3 , яка користується спірною квартирою та проживає у ній. Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачка проживає у квартирі з 2012 року і була вселена у квартиру як дружина батька позивача. Позивач просив усунути перешкоди у користуванні спірною квартирою шляхом виселення з неї відповідачки, посилаючись на те, що відповідачка не є членом її сім`ї та чинить йому перешкоди у користуванні своєю власністю. Суд першої інстанції вважав, що позивачем не доведено обставин порушення прав ,як власника житлового приміщення, створення перешкод відповідачкою в користуванні ним, наявності підстав, які в розумінні ст.116 ЖК України визначають можливість виселення відповідачки, зокрема позивачем не надано до суду доказів: систематичного порушення відповідачкою правил співжиття, що робить неможливим для позивача проживання у спірній квартирі; доказів застосування до позивача заходів запобігання і громадського впливу, які виявилися безрезультатними. Також у ході розгляду справи судом не встановлено, що відповідачка систематично руйнує чи псує жиле приміщення, або використовує його не за призначенням. Враховуючи тривалість проживання відповідачки у спірному житлі, перевіривши доводи позивача про позбавлення права користування житловим приміщенням відповідачки на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, та належним чином дослідивши, чи відповідає припинення права користування відповідачкою спірним житлом необхідності захисту права власника, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову позивача до відповідача у цій справі. Проте із таким висновком суду першої інстанції у цій справі повністю погодитись не можна з таких підстав. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі не відповідає. Суд першої помилково у цій справі виходив із балансу інтересів сторін спору: одноособового власника з 06.04.2010 року (витяги - копії а.с. 12-12 зворот) вищезазначеної спірної квартири АДРЕСА_1 позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 (мачуха позивача - ст. 82 ч. 1 ЦПК України) користувача цієї квартири, як члена сім`ї ОСОБА_4 (батька позивача), на період шлюбу останніх з 08.12.20212 року (реєстрація шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 рішення суду, ст. 82 ч. 4 ЦПК України, копія а.с.14) по 12.07.2022 року (смерть батька позивача рішення суду, ст. 82 ч. 5 ЦПК України, копія а.с. 14). Оскільки, ОСОБА_3 ніколи не була і не є членом сім`ї саме власника цієї спірної квартири ОСОБА_1 , а лише членом сім`ї батька останнього ОСОБА_4 , так як позивач (власник квартири) ОСОБА_1 не проживав у спірній квартирі (ст. ст. 64, 150, 156 ЖК України). Цей факт вже у тому числі було встановлено раніше в іншій справі ЄУН 334/3711/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права користування житлом у вигляді вищезазначеної квартири, в якій рішенням ОСОБА_7 (нова назва Дніпровського) районного суду м. Запоріжжя від 16.09.2024 року (суддя Добрєв М.В. - копія а.с. 13-14), останній було відмовлено, яке набрало законної сили 18.12.2024 року (оскільки було залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 18.12.2024 року, яка є чинною (обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню - ст. 82 ч. 1 ЦПК України, ст. 82 ч. 4 ЦПК України обставини, встановлені рішенням у…цивільній …справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини). Належні, допустимі докази протилежного у цій справі відсутні та стороною відповідача ОСОБА_3 апеляційному суду не надані. Хоча, апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги сторони позивача. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тривалість проживання відповідача ОСОБА_3 у вищезазначеній спірній квартирі не свідчить про наявність законних підстав для користування останньою саме після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіка ОСОБА_4 . Право відповідача ОСОБА_3 на користування цією квартирою є похідним від права користування цією квартирою її чоловіка ОСОБА_4 (батька позивача), яке припинилось смертю останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відповідно, й припинилось також похідне право користування на цю квартиру відповідача ОСОБА_3 , як члена сім`ї останнього у цій квартирі. Однак, ОСОБА_3 у добровільному порядку звільнити вищезазначену спірну квартиру (виселитись з неї) на вимогу позивача власника квартири ОСОБА_1 (попередження про виселення від 10.02.2025 року копія а.с. 8) відмовляється, чим чинить останньому перешкоди у користуванні та розпорядженні останньою на його власний розсуд. Тому, позивач ОСОБА_1 обґрунтовано станом на дату подачі вищезазначеного позову до суду у лютому 2025 року та ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції 07 листопада 2025 року при вищевикладених встановлених апеляційним судом фактичних обставинах цієї справи, з посиланням саме лише на ст. ст. 317,319, 383 (Власник … квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб…), 391 ЦК України (Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном), ст. ст. 405-406 ЦК України, ст. ст. 64, 150, 156 ЖК України, просив усунути йому перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 із зазначеної квартири без надання іншого житлового приміщення. Оскільки, в силу вимог ст. ст. 405 - 406 ЦК України, ст. ст. 64, 156 ЖК України ОСОБА_3 (мачуха позивача) не могла набути і не набула права користування вищезазначеною спірною квартирою НАРІВНІ саме з ВЛАСНИКОМ останньої позивачем ОСОБА_1 , так як вона не була саме ЧЛЕНОМ сім`ї ВЛАСНИКА цієї квартири та не проживала з ним разом у цій квартирі. Суд першої інстанції у цій справі в обґрунтування відмови в позову позивача у тому числі безпідставно посилався на відсутність підстав для виселення відповідача із вищезазначеної квартири позивача, передбачених: - ст. 109 ЖК України («Виселення з жилих приміщень»: Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132- 2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті); - та 116 ЖК України («Виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення»: Якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов`язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення), якою позивач у цій справі свій вищезазначений позов взагалі не обґрунтовував (зміст позову позивача а.с. 1-6), тобто суд першої інстанції у тому числі фактично у цій частині вийшов за межі позовних вимог позивача,що суперечить вимогам ст. 264 ч. 2 ЦПК України (При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог). Однак, станом на дату ухвалення цієї постанови апеляційним судом 08 квітня 2026 року вже визнано таким, що втратив чинність: Житловий кодекс України, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи, в силу Прикінцевих та Перехідних положень ЗУ № 4751-IX від 13.01.2026 року «Про основні засади житлової політики», який набрав чинності з 15.02.2026 року, тобто з дня, наступного за днем його опублікування (ст. 82 ч. 3 ЦПК України), крім підпунктів 2 і 4 пункту 2 цього розділу, які набирають чинності через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та, відповідно, втратили чинність у тому числі ст. ст. 64, 109, 150, 156, 116 ЖК України, на які посилався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні про відмову позивачу в задоволенні позову в його обґрунтування у цій справі. Разом із цим, хоча в силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист ОСОБА_1 здійснює у цій справі на свій розсуд. Проте, здійснюючи правосуддя, суд захищає права…фізичних осіб… у спосіб, визначений законом… (ст. 5 ч. 1 ЦПК України). В силу вимог ст. 13 ч. 1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи… В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 367 ч. 6 ЦПК України). При цьому, в силу вимог ст. 3 ч. 3 ЦПК України апеляційний суд має здійснювати апеляційне провадження (переглядати цю справу в апеляційному порядку та ухвалювати нове судове рішення за результатами скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції) відповідно до законів, чинних на час… вирішення справи. Апеляційним судом також встановлено, що; - чинними на час здійснення апеляційного провадження у цій справі залишаються норми ЦК України, та зокрема: ст. ст. 383, 391, на які у тому числі посилався позивач ОСОБА_1 у своєму позові у цій справі в якості правових підстав для своїх позовних вимог про усунення перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 із зазначеної квартири без надання іншого житлового приміщення; - ці вимоги позивача є обґрунтованими при вищезазначених встановлених апеляційним судом обставинах цієї справи належними, допустимими доказами, та підлягають задоволенню апеляційним судом; - оскільки цим судовим рішенням захищаються права позивача ОСОБА_1 та не порушуються права відповідача ОСОБА_3 , яка у тому числі має інше житло за адресою: АДРЕСА_5 обставини, які визнаються учасниками цієї справи, не підлягають доказуванню - ст. 82 ч. 1 ЦПК України, але що було лише додатково перевірено та підтверджено в апеляційному суді в порядку ст. ст. 12 ч. 5, 81 ч. 7 ЦПК України відповідь з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно №25735119 від 07.04.2026 року - а.с. 120-123); - належні, допустимі докази протилежного у цій справі відсутні та стороною відповідача апеляційному суду не надані. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги сторони позивача ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам щодо його законності і обґрунтованості. За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 слід задовольнити, заочне рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2025 року у цій справі слід скасувати, ухвалити у цій справі нове судове рішення у вигляді постанови, яким позов позивача задовольнити; усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження своїм майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 із зазначеної квартири без надання іншого житлового приміщення. Крім того, в силу вимог ст. ст. 133, 137, 141 ч. ч. 1,13 ЦПК України в разі задоволення апеляційної скарги та позову позивача у цій справі при вищевикладених обставинах: -відповідач ОСОБА_3 не має права на компенсацію за рахунок позивача ОСОБА_1 будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій; -з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути понесені останнім документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанції, у вигляді: = судового збору у розмірі 2422,40 грн. (розрахунок:судовий збір за позов позивача у суді першої інстанції 968,96 грн. (а.с. 20) + судовий збір за апеляційну скаргу 1453,44 грн. (а,с.85); = витрат на професійну правничу допомогу у зменшеному загальному розмірі 8000,00 грн. (розрахунок: 5000,00 грн. + 3000,00 грн.), а саме: ?у суді першої інстанції у зменшеному розмірі 5000,00 грн. (договір про надання професійної правничої допомоги між позивачем та АДВОКАТСЬКИМ БЮРО «ДАНИЛА ТИВОНЕНКА «ПРІОРИТЕТ» № 07/02 від 07.02.2025 року копія а.с. 17зворот -18, ордер адвоката Тивоненка Д.Р. в інтересах позивача на суд першої інстанції копія а.с. 17; свідоцтво про права на заняття адвокатською діяльністю Тивоненка Д.Р. - копія а.с. 16 зворот; підписаний сторонами без зауважень акт № 1 від 21.02.2025 року до вищезазначеного договору сторін на загальну суму наданих послуг у суді першої інстанції - 12000,00 грн.; судові витрати на професійну правничу допомогу у всіх судових інстанціях по цій справі на загальну суму 30000,00 грн. (підписаний сторонами без зауважень перелік та вартість послуг за договором а.с. 19), які складаються з консультації, вивчення та аналізу законодавства і судової практики - 3 години - 1000,00 грн., складання позовної заяви - 6 годин 7000,00 грн., складання попередження про виселення - 2 години 1000,00 грн.; представництво інтересів клієнта у суді в 1 судовому засіданні незалежності від тривалості засідання та його виду 3000,00 грн.; перегляд справи у суді апеляційної інстанції від 8000,00 грн.; перегляд справи у Верховному суді від 10000,00 грн.); ?у суді апеляційної інстанції у зменшеному розмірі 3000,00 грн. (свідоцтво адвоката копія а.с. 82; підписаний без зауважень сторонами акт надання послуг № 2 від 19.01.2025 року копія а.с. 83), які складаються з складання апеляційної скарги - 6 годин 7000,00 грн.; підготовка та подача апеляційної скарги через «Електронний суд» - 1 година -1000,00 грн.; представництво інтересів клієнта в суді в 1 судовому засіданні 2000,00 грн., а разом в апеляційному суду на загальну суму 10000,00 гр., ордер адвоката Тивоненка Д.Р. в інтересах позивача в суді апеляційної інстанції а.с. 84). ЦПК України не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката, а також не встановлено форму такого документу. Адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (довідку тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. Тому, надані стороною позивача у цій справі судам першої та апеляційної інстанцій вищезазначені документи на підтвердження у тому числі понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, зокрема вищезазначені акти, підписані без зауважень позивачем та адвокатським бюро, є належними письмовими доказами понесення останніх позивачем у цій справі, що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.04.2020 року у справі №727/4597/19, який є обов`язковим для врахування загальними судами в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 12-13, 81-82, 89, 367-368, 372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити. Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2025 року у цій справі скасувати. Ухвалити у цій справі нове судове рішення у вигляді постанови. Позов позивача задовольнити. Усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) права користування та розпорядження своїм майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) із зазначеної квартири без надання іншого житлового приміщення, Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати, пов`язані зі розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанції, у вигляді судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова апеляційним судом складена 27.04.2026 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Онищенко Е.А. Трофимова Д.А.