Постанова 4818 № 642/202/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 642/202/25 Номер провадження 22-ц/818/1747/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 квітня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Шевченко В.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на ухвалу Холодногірського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2025 року в складі судді Пашнєва В.Г. за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі № 642/202/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», ОСОБА_3 , про витребування майна, В С Т А Н О В И В: У січні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», ОСОБА_3 , про витребування майна. Позовна заява мотивована тим, що 18 жовтня 2006 року між нею та ПАТ «УкрСиббанк» укладений кредитний договір, у забезпечення виконання зобов`язання за яким того ж дня укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . У подальшому 12 грудня 2011 року право вимоги за вказаним договором відступлено ТОВ «Кей-Колект». 27 серпня 2015 року приватним нотаріусом КМНО Цукуровою С.С. було зроблено запис про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ТОВ «Кей-Колект». 18 жовтня 2016 року ТОВ «Кей-Колект» продало спірну квартиру ОСОБА_1 . У 2017 році позивачка звернулась до суду з позовом у справі № 642/2455/17 про скасування записів про реєстрацію права власності та визнання недійсним договору, який постановою Харківського апеляційного суду від 14 січня 2021 року, залишеною у відповідній частині без змін постановою Верховного Суду від 13 липня 2022 року, задоволено частково, а саме визнано протиправною та скасовано державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кей-Колект» від 27 серпня 2015 року. У частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 18 жовтня 2016 року з ОСОБА_1 та скасування реєстрації права власності за відповідачкою Верховним Судом відмовлено та роз`яснено їй, що належним способом захисту її прав є вимога про витребування майна. У зв`язку з чим просила витребувати на її користь з володіння ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . У листопаді 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Дугарь К.М., подала заяву про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 . Заява мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду про витребування майна, яким не мало права розпоряджатись ТОВ «Кей-Колект». Вказала, що у процесі розгляду справи № 642/2455/17 з боку ОСОБА_1 вже були здійснені незаконні дії з квартирою, а саме 24 грудня 2019 року на підставі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2019 року, яке не набрало законної сили, державний реєстратор припинив обтяження в реєстрі дію арешту, накладеного судом, та 27 грудня 2019 року здійснив поділ спірної квартири на дві, власницею яких є ОСОБА_1 . З приводу вказаних дій вона звернулась зі скаргою до Міністерства юстиції, яку 18 грудня 2020 року задоволено та скасовано прийняті державним реєстратором рішення, а також проведено нову реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_1 . Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2025 року заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено, вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 . Ухвала суду мотивована тим, що з урахуванням наявності між сторонами спору про витребування квартири застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно спроможне забезпечити ефективний захист прав позивачки, є співмірним з предметом позову та відповідає меті його застосування. На вказану ухвалу суду через систему «Електронний суд» 04 грудня 2025 року ТОВ «Кей-Колект» та 06 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Субочев С.Ю. до суду апеляційної інстанції подали апеляційні скарги, в яких просили ухвалу суду скасувати та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, вирішити питання щодо судових витрат. В апеляційній скарзі ТОВ «Кей-Колект» вказало, що в оскаржуваній ухвалі і в заяві про забезпечення позову відсутні обґрунтування та підстави для вжиття заходів забезпечення позову. У матеріалах справи відсутні докази в обґрунтування доцільності вжиття заходів забезпечення позову, позивачкою тільки висловлене припущення про подальшу неможливість виконання рішення суду. Накладення арешту на квартиру не є співмірним заходом із заявленими позовними вимогами. Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що у заяві про забезпечення позову позивачка посилалась на ще не досліджені судом обставини щодо нібито незаконності набуття нею права власності на спірну квартиру. Позивачка не надала жодного доказу на підтвердження того, що вона знала чи повинна була знати, що здобуває річ (квартиру) в особи, яка не мала права на її відчуження, тобто підтвердження її недобросовісної поведінки на момент вчинення правочину. Вона законно володіє та користується спірною квартирою з 2016 року і нею не вживались будь-які дії із приховання цього майна чи його перереєстрації, що могли б перешкодити виконанню відповідного судового рішення у випадку задоволення позову. Позивачка посилалась на її нібито незаконні дії щодо поділу квартири, однак це не відповідає дійсності, оскільки предметом дослідження Міністерства юстиції України були виключно дії та рішення державного реєстратора у 2019 році. Жодних протиправних дій з її боку не було встановлено. Накладення арешту на майно не може бути співмірним заходом забезпечення позову за заявленими позовними вимогами та порушить права відповідачки та третьої особи ОСОБА_3 як співвласника на праві спільної сумісної власності майна, набутого у зареєстрованому шлюбі. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Позивачка не надала жодних належних доказів, які б вказували, що відповідачкою вчиняються дії, спрямованні на ухилення від виконання можливого рішення суду. Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 23 квітня 2026 року надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: ОСОБА_2 отримано 16 січня 2026 року (а.с. 98, т. 1); ОСОБА_1 та її представник адвокат Субочев С.Ю., ТОВ «Кей-Колект» та його представник ОСОБА_4 отримали в електронних кабінетах 23 грудня 2025 року (а.с. 83-86). ОСОБА_3 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 9697, т. 1), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 87, т. 1). Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі №910/12404/21. Пунктом 1 частини 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову, однак їх одночасне застосування не відповідає вимогам закону. Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року в справі № 317/2155/21 (провадження № 61-15398св21). Судом встановлено та підтверджується матеріалами оскарження ухвали, що ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ТОВ «Кей-Колект», ОСОБА_3 , про витребування майна. В обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_2 посилалася на те, що існує спір щодо витребування квартири, яка належала їй, а в подальшому на підставі процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку та договору купівлі-продажу набута ОСОБА_1 . Вказала, що реєстрацію права власності за іпотекодержателем ТОВ «Кей-Колект» на спірну квартиру визнано незаконною у справі №642/2455/17 та роз`яснено їй належний спосіб захисту, з яким вона і звернулась у даній справі. Зазначила, що відповідачка вже вчиняла дії, спрямовані на поділ спірної квартири на два окремих об`єкти, з приводу чого вона вимушена була звертатися зі скаргою до Міністерства юстиції України. Перевіривши доводи позивачки, установивши, що між сторонами дійсно існує спір щодо витребування квартири, власницею якого є відповідачка ОСОБА_1 , врахувавши, що відсутність обтяження цього нерухомого майна може вплинути на виконання рішення суду, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру. Метою забезпечення позову у даному разі є вжиття судом заходів щодо охорони інтересів позивачки від можливих недобросовісних дій відповідачки щодо відчуження спірного майна, щоб забезпечити реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на її користь. Невжиття заходів забезпечення позову може призвести до відчуження майна на користь інших осіб, що, у свою чергу, призведе до затягування розгляду справи та обмеження прав позивачки на ефективний судовий захист. За обставинами цієї справи вказаний захід забезпечення позову, що спрямований на збереження існуючого становища у спірних правовідносинах до завершення розгляду справи, є співмірним із заявленими позовними вимогами. Вжиття заходів забезпечення позову з метою недопущення перереєстрації прав на це майно та його відчуження жодним чином не створює перешкоди та обмеження можливостей відповідачки як власниці майна користуватися цим майном і не призведе до невідворотних наслідків. Доводи ОСОБА_1 щодо її добросовісності як набувача квартири висновків суду щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову не спростовують і стосуються вирішення справи по суті спору. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій у разі задоволення позову може бути ускладнено чи стане неможливим виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Посилання ОСОБА_1 та ТОВ «Кей-Колект» на те, що доводи заяви про забезпечення позову ґрунтуються на припущеннях, та позивачка не надала жодних належних доказів, які б вказували, що відповідачкою вчиняються дії, спрямовані на ухилення від виконання можливого рішення суду, колегія суддів відхиляє, оскільки можливість відповідачки в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у її власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у cправі № 905/448/22. Відповідачка не спростувала факт існування вірогідності того, що вона може вільно та на власний розсуд здійснювати правомочності володіння та розпоряджання квартирою, що може призвести до безконтрольного збільшення кола осіб, які можуть претендувати на спірне майно, що не лише ускладнить, але й зробить неможливим виконання рішення суду у цій справі. Доказів порушення прав третьої особи ОСОБА_3 як співвласника спірної квартири, набутої у зареєстрованому шлюбі, суду не надано, ухвалу суду він не оскаржував. При цьому, обмеження права розпорядження майном не є позбавленням права власності. До того ж, слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Можливість вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту чи заборони відчуження на об`єкт нерухомого майна, зокрема, у справах про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) узгоджується з усталеною практикою розгляду Верховним Судом подібних справ (постанови від 31 березня 2021 року у справі № 161/13664/20 (провадження № 61-1680св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 175/1480/21 (провадження № 61-15020св21), від 12 січня 2022 року у справі № 568/525/21 (провадження № 61-14463св21), від 27 серпня 2025 року у справі № 761/2686/22 (провадження № 61-1684св23)). Крім того, у разі, якщо потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпаде або зміняться обставини, що зумовили його застосування, сторони у справі не позбавлені права звернутись до суду з вимогами про скасування заходів забезпечення позову відповідно до статті 158 ЦПК України. Також статтею 159 ЦПК України передбачено право на звернення з позовом про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, постановленою на підставі норм процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для її скасування відсутні. Оскільки у задоволенні апеляційних скарг відмовлено, та наразі розглядається лише процесуальне питання щодо забезпечення позову, а не справа по суті спору, підстав для розподілу судових витрат у суду апеляційної інстанції немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» залишити без задоволення. Ухвалу Холодногірського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 27 квітня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.Ю. Тичкова В.Б. Яцина