Постанова 4824 № 755/7988/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/10698/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 жовтня 2020року місто Київ справа № 755/7988/20 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючогосуддіБорисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Невідомої Т.О. за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року в частині вжиття заходів забезпечення позову, постановлену під головуванням судді Чех Н.А., у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс», ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих Олександр Олександрович про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення про реєстрацію права власності та витребування майна,- В С Т А Н О В И В: У червні 2020 року позивач звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до відповідачів, в якому просила: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 14 лютого 2020 року між ТОВ «Мегаінвест Сервіс» та ОСОБА_1 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 51152935 від 14 лютого 2020 року 19:04:39 приватного нотаріуса КМНО Золотих О.О. про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ; витребувати від ОСОБА_1 на її користь квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Одночасно із позовною заявою позивачем до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій остання просила вжити заходи забезпечення позову шляхом: накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ОСОБА_1 , шляхом внесення до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомостей про заборону її відчуження, а також вчинення щодо неї будь-яких реєстраційних дій; заборони ОСОБА_1 вчиняти дії щодо володіння, користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 , в тому числі знімати з реєстрації мешканців такої квартири, вселяти інших осіб, укладати договори щодо оренди, найму, піднайму, безоплатного користування та щодо надання/припинення комунальних послуг. Обгрунтовуючи вказану заяву позивач посилалась на те, що вона не згодна з реєстрацією права власності на спірну квартиру за відповідачем ОСОБА_1 . Вказувала, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову та існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення у справі. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 . Заборонено ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії, пов`язані із володінням, користуванням та розпорядженням квартирою АДРЕСА_1 до набранням рішенням законної сили. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції в частині вжиття заходів забезпечення позову представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати в частині вжиття заходів забезпечення позову та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що судом першої інстанції не наведено жодного посилання на докази, які б підтверджували те, що спірна квартира може бути відчужена відповідачем ОСОБА_1 . Вказував, що не зрозуміло з яких підстав суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заборона відповідачу ОСОБА_1 до розгляду справи по суті, володіти, користуватися та розпоряджатися квартирою №78 , є належним заходом забезпечення позову. Вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції порушує основний принцип власності, закріплений у ст.41 Конституції України. Посилався на те, що в оскаржуваній ухвалі відсутня мотивувальна частина, у зв`язку з чим не відомо на підставі яких доказів, мотивів суд дійшов висновків про необхідність забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру №78 та заборону апелянту володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном. Вказував, що оскаржувана ухвала обґрунтовується та була постановлена судом першої інстанції лише на домислах та припущеннях заявника щодо обставин, що несуть загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення, що є грубим порушенням норм ЦПК України та усталеної судової практики. Зазначав, що підставою для забезпечення позову відповідно до ухвали від 12 червня 2020 року є лише незгода заявника з тим, що кредитором було звернуто стягнення на предмет іпотеки. Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшло. В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити. Позивач та представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Відповідач ТОВ «Мегаінвест Сервіс» та третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих О.О. у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 та забороною ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії, пов`язані із володінням, користуванням та розпорядженням квартирою АДРЕСА_1 до набранням рішенням законної сили, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для вжиття такого забезпечення позову. Колегія суддів не погоджується в повній мірі зтаким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. У частині 1 ст.150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Ключовим завданням при вирішенні необхідності забезпечення позовних вимог є забезпечення в подальшому виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності доводів заявника щодо забезпечення позову; збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимогти, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення в разі невжиття таких заходів. Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Згідно з п.п.1, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду з даним позовом просила: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 14 лютого 2020 року між ТОВ «Мегаінвест Сервіс» та ОСОБА_1 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 51152935 від 14 лютого 2020 року 19:04:39 приватного нотаріуса КМНО Золотих О.О. про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ; витребувати від ОСОБА_1 на її користь квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 обґрунтовувала свої вимоги тим, що спірна квартира на час укладення іпотечного договору від 16 квітня 2013 року належала їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 16 квітня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соломоновою В.В. за реєстровим №253, зареєстрованим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Вказувала, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення приватного нотаріусаКиївського міського нотаріального округу Золотих О.О., (підстава для державної реєстрації права власності - договір купівлі-продажу, серія та номер: 11, виданий 14 лютого 2020 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих О.О.). З огляду на те, що між сторонами виник спір щодо незаконного вибуття з власності ОСОБА_3 спірного майна - квартири АДРЕСА_1 та позивачем одночасно заявлено вимогу і майнового характеру - про витребування від ОСОБА_1 на її користь зазначеної вище квартири, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказане майно. На час розгляду справи існує достатньо обґрунтоване припущення, що ОСОБА_1 , як новий власник спірного майна, може розпорядитися ним, зокрема відчужити його іншим особам до вирішення справи по суті, що у подальшому може утруднити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду. При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Матеріали справи підтверджують існування спору, а наданий позивачем документ - інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна свідчить про зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру, а відтак і існування у останньої, як в одноособового власника, можливості вільно, на власний розсуд розпорядитись вищевказаним майном. Накладення арешту на нерухоме майно є співмірним із заявленими позовними вимогами. Обраний позивачем вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача ОСОБА_1 , оскільки арештоване майно фактично зберігається у володінні та у користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитисяним. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 та у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №643/15394/19. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру є законним та обґрунтованим. Разом з тим, забезпечуючи позов шляхом заборони ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії, пов`язані із володінням, користуванням та розпорядженням квартирою АДРЕСА_1 до набранням рішенням законної сили суд першої інстанції не звернув увагу на те, що накладення арешту на спірну квартиру передбачає також і заборону вчиняти будь-які дії щодо розпорядження/відчуження вказаного нерухомого майна. При цьому, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що згідно з ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, в тому числі правом володінням та користуванням належним майном. Судовий захист повинен бути ефективним, що вимагає ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Колегія суддів приходить до висновку, що відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову в частині заборони ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії, пов`язані із володінням, користуванням та розпорядженням квартирою АДРЕСА_1 до набранням рішенням законної сили. А відтак, ухвала суду першої інстанції в частині вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії, пов`язані із володінням, користуванням та розпорядженням квартирою АДРЕСА_1 до набранням рішенням законної сили підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нової про відмову у задоволенні вказаних вимог заяви. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не достатньо мотивував ухвалу не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення в частині задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не наведено жодного посилання на докази, які б підтверджували те, що спірна квартира може бути відчужена відповідачем ОСОБА_1 колегія суддів відхиляє, оскільки вони спростовуються обставинами справи, з яких вбачається, що між сторонами існує спір щодо нерухомого майна. Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 9901/241/19, не заслуговують на увагу, оскільки вказаною постановою Верховного Суду переглядалося рішення Вищої ради правосуддя від 28 лютого 2019 року № 628/0/15-19 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 06 грудня 2018 року № 3732/1дп/15-18 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Голосіївського районного суду міста Києва, встановлені у вказаній справі обставини не є подібними до обставин, встановлених судом в цій справі, а тому викладені в ній висновки не підлягають беззастережному застосуванню у данійсправі. З урахуванням вищевикладеного, ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року в частині заборони ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії, пов`язані із володінням, користуванням та розпорядженням квартирою АДРЕСА_1 до набранням рішенням законної сили підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нової відповідно до положень п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України. Ухвалу суду першої інстанції в частині вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру залишити без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року в частині задоволення заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії, пов`язані із володінням, користуванням та розпорядженням квартирою АДРЕСА_1 , до набрання рішенням законної сили скасувати та постановити в цій частині нову наступного змісту. У задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 вчиняти дії щодо володіння, користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 , в тому числі знімати з реєстрації мешканців такої квартири, вселяти інших осіб, укладати договори щодо оренди, найму, піднайму, безоплатного користування та щодо надання/припинення комунальних послуг відмовити. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року в частині вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 28 жовтня ­­2020 року. Головуючий: Судді: