Постанова 4824 № 362/3429/26

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 362/3429/26 Головуючий у суді першої інстанції - Марчук О.Л. Номер провадження № 22-ц/824/12473/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Марченко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2026 року, постановлену під головуванням судді Марчука О.Л., у місті Васильків, у справі за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову,- ВСТАНОВИВ: У квітні 2026 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та стягнення компенсації, у якій просив суд: визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 988518932107; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вищевказаної квартири; стягнути з ОСОБА_1 на його користь судові витрати. 23 квітня 2026 року представником позивача - ОСОБА_4 подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, у якій вона просила суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на належну відповідачці спірну квартиру. Заяву обґрунтовано тим, що на думку представника позивача невжиття таких заходів забезпечення позову зробить неможливим виконання рішення суду. Вищевказана квартира зареєстрована за ОСОБА_1 . Вважає, що отримавши рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 березня 2026 року, яким шлюб між сторонами розірвано, остання може вчинити дії щодо відчуження квартири АДРЕСА_2 оскільки в даному випадку погодження із іншим із подружжям на відчуження майна не буде потрібно. Крім того, з інтернет-ресурсу, а саме сайту OLX вбачається, що вищевказана квартира виставлена на продаж. На підставі викладеного сторона позивача вважає, що існують підстави для застосування заходів забезпечення позову у даній справі. Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2026 року заяву представника позивача - ОСОБА_4 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 . Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою заяву представника позивача - ОСОБА_4 про забезпечення позову залишити без задоволення. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в позовній заяві про поділ майна, ОСОБА_3 просить суд визнати на ним та ОСОБА_1 право приватної власності на частки спірної квартири за кожним. Питання про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсації вартості частини спірної квартири в позовній заяві не ставиться, а отже відсутня імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. Крім того, ОСОБА_3 не звертався до ОСОБА_1 з пропозицією щодо поділу спірної квартири в досудовому порядку та ним не надано доказів тієї обставини, що ОСОБА_1 має намір здійснити відчуження даної квартири. Також, накладення арешту на частку квартиру, що належить ОСОБА_1 в спільному сумісному майні подружжя порушить її законні права та жодним чином не забезпечить ефективного захисту порушених прав ОСОБА_3 . Виходячи з вище викладеного, ОСОБА_1 не може вчинити недобросовісні дії щодо спірної квартири, а отже застосований судом спосіб забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірну квартиру є неспівмірний із заявленими позивачем вимогами. Однак, судом першої інстанції зазначені вище обставини не з`ясовані, висновки суду не відповідають обставинам справи, а отже ухвала суду підлягає скасуванню. 22 червня 2026 року від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надійшов відзив, відповідно до якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі вказує, що доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваної ухвали. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, відповідач не зазначає, які саме обставини судом встановлено неповно чи неправильно. При цьому сторона відповідача сама визнає, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя та не може бути відчужена без згоди позивача. Отже, накладення арешту не позбавляє її права володіння та користування квартирою, а лише тимчасово обмежує право розпорядження нею до вирішення спору по суті. Посилання на відсутність ризику невиконання рішення є безпідставними, оскільки відповідач не визнає позовних вимог, а квартира є безпосереднім предметом спору. Крім того, твердження про відсутність доказів наміру відчужити квартиру спростовується долученим до заяви про забезпечення позову оголошенням про її продаж. Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування ухвали суду першої інстанції. 09 червня 2026 року та 14 липня 2026 року на адресу апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшли заяви, відповідно до яких остання просить здійснювати розгляд даної апеляційної скарги без участі ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 . При апеляційному розгляді справи представник позивача у справі ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , яка була присутня в судовому засіданні в режимі відеоконференції, заперечила щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просила залишити її без задоволення, оскільки доводи, на які посилається апелянт не спростовують висновків, викладених у оскаржуваній ухвалі суду. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу зазначив, що із доданого до заяви витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 лютого 2026 року, вбачається, за відповідачкою на праві приватної власності зареєстрована квартира АДРЕСА_4 . Оскільки, до суду подано позов із вимогами до відповідачки про поділ майна подружжя, суд приходить до висновку, що відповідачка має реальну можливість розпорядитись належним їй нерухомим майном, у тому числі відчужити, з метою уникнення негативних наслідків для неї у разі задоволення позовних вимог. Отже, враховуючи зміст і суть позовних вимог та ціну позову, суд першої інстанції вважав, що накладення арешту на належну відповідачці вказану квартиру буде достатнім для забезпечення позову та цілком співмірним із заявленими позивачем вимогами. Одночасно, враховуючи застосований судом спосіб забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно відповідачки, районний суд прийшов до висновку, що ним буде цілком і в повній мірі досягнуто мети такого забезпечення. Таким чином, суд першої інстанції виснував, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне нерухоме майно, як того просить позивач, може утруднити чи зробити неможливим ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції про задоволення заяви представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відповідає, з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 150 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може забезпечуватися накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України). Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» № 9 від 22 лютого 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. З матеріалів справи вбачається, що згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер інформаційної довідки: 463858666 від 11 лютого 2026 року, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_4 (а.с. 20). Підставою для реєстрації вказаної квартири зазначено договір-купівлі продажу, який укладено та посвідчено 07 травня 2025 року, тобто в період перебування сторін у вказаній справі у зареєстрованому шлюбі (а.с. 8). У квітні 2026 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та стягнення компенсації, у якій просив суд: визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 988518932107; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вищевказаної квартири; Стягнути з ОСОБА_1 на його користь судові витрати. За змістом позовних вимог вбачається, що ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про визнання за ним права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 988518932107 та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину вищевказаної квартири. Таким чином, позивач звернувся до суду з позовними вимогами майнового характеру й предметом позову у даній справі є квартира АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 988518932107. На підставі викладеного, враховуючи зміст позовних вимог, предмет спору та ціну позову, колегія суддів вважає, що захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами та відповідає вимогам ст. 150 ЦПК України. Разом з тим, підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. Забезпечення позову у даній справі є пропорційним та відповідає меті застосування заходів забезпечення, свідчить про дотримання справедливого балансу інтересів сторін спору. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Європейський суд з прав людини у рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_1 , оскільки спірне майно фактично перебуває у володінні та користуванні останньої, а обмежується лише можливість розпоряджатися таким майном до моменту ухвалення рішення в даній справі по суті спору. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення поданої заяви про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 988518932107. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2026 року, залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 16 липня 2026 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді : Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв