Постанова Дніпровський апеляційний суд № 182/1277/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2326/26 Справа № 182/1277/24 Суддя у 1-й інстанції - Рунчева О. В. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2026 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Петешенкової М.Ю., Городничої В.С. при секретарі Пікос А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2025 року по справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А: У березні 2024 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі -АТ «Сенс Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 11 січня 2019 року між АТ «Альфа Банк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631090210. Загальними зборами АТ «Альфа-Банк» 12 серпня 2022 року затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором № 631090210 від 11 січня 2019 року станом 17 липня 2023 року утворилася заборгованість в загальній сумі 214492,30 грн, з яких: 193743,62 грн - заборгованість за тілом кредиту, 15868,30 грн заборгованість за процентамами за користування кредитом, 4880,38 грн - овердрафту (несанкціонованої заборгованості). Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2025 року у задоволенні позову АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про недоведеність позивачем в ході розгляду справи розміру заборгованості відповідача ОСОБА_1 перед банком. Не погодившись з ухваленим рішенням суду, АТ «Сенс Банк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, що свідчить про наявність підстав для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення, яким просить позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» про стягнення заборгованості задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував презумпція правомірності правочину. Відповідач, підписавши кредитний договір та ознайомившись і скріпивши своїм підписом паспорт споживчого кредиту, погодився з умовами договору, які на момент розгляду справи та ухвалення рішення не були визнані недійсними. Суд також самостійно здійснив перерахунок зарахування платежів, фактично змінивши черговість погашення вимог, встановлену статтею 534 ЦК України. За таких обставин, відхилення розрахунку заборгованості як первинного документу обліку, наданого позивачем, на користь власного розрахунку суду є порушенням принципів змагальності та диспозитивності. Крім того, відмовляючи у стягненні овердрафту, посилаючись на відсутність у справі підписаної угоди про овердрафт, суд не надав оцінки тому факту, що зазначена сума є фактично отриманими відповідачем коштами банку, які вона використала понад встановлений кредитний ліміт. Факт отримання та використання коштів підтверджується банківськими виписками, які долучені до матеріалів справи. Звільнення відповідача від обов`язку повернути фактично отримані кошти суперечить положенням статті 1212 ЦК України та призводить до безпідставного збагачення відповідача за рахунок банку. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Судом встановлено, що 29 травня 2023 року відповідач ОСОБА_1 звернулась до АТ «Альфа-Банк» з офертою на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії, в якій запропоновано наступні умови обслуговування кредитної картки: відкриття їй поточного рахунку з електронним платіжним засобом у гривні, просила випустити міжнародну платіжну картку строком на 3 роки з моменту випуску. Ліміт кредитної лінії у розмірі 200000,00 грн, процентної ставки 26%. В оферті визначені умови сплати платежів: обов`язковий мінімальний платіж у розмірі 5% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн. Так, між сторонами укладено кредитний договір від 29 травня 2023 року, відповідно до умов якого АТ «Альфа Банк» відкрило відповідачу поточний рахунок та надало кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Дана пропозиція АТ «Альфі-Банк» була акцептована. 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», затверджено статут АТ «Сенс Банк». Власним підписом відповідач підтвердила, що вона ознайомлена зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту; інформацією про умови кредитування та орієнтовну вартість кредиту, надану виходячи із обраних умов кредитування; а також, що вона отримала всі пояснення, необхідні для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема, шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати, в тому числі в разі невиконання зобов`язань за договором. При цьому як оферта на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631090210 від 11 січня 2019 року, так і акцепт цієї пропозиції, містять одинакові умови кредитування, у тому числі розмір кредиту 200000,00 грн, процентна ставка за користування кредитом фіксована - 26,00% річних , строк кредиту 3 роки. Факт надання кредитних коштів та користування відповідачем кредитними коштами підтверджується випискою по рахунку з кредитною карткою World Debit Mastercard за період з 11 січня 2019 року по 17 липня 2023 року, з якої вбачається, що відповідач розраховувалась даною платіжною карткою, знімала готівку та періодично погашала заборгованість за кредитним договором. Відтак позивачем умови кредитного договору з видачі відповідних сум кредиту були виконані в повному обсязі. У свою чергу, відповідач зобов`язання за договором належним чином не виконала, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість. Згідно з розрахунком позивача заборгованість відповідача становить 214492,30 грн, та складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 70415,30 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 15868,30 грн, овердрафт 4880,38 грн та 123328,32 грн - простроченого тіла кредиту. 25 січня 2024 року позивачем була направлена відповідачу досудова вимога щодо виконання договірних зобов`язань, яка залишилась без розгляду відповідачем. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). В силу частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. У відповідності до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги (частина 2 стаття 527 ЦК України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України). Позивач свої зобов`язання за договором виконав, надавши відповідачеві кредит, що підтверджується випискою по особовому рахунку. Відповідно до частин першої та другої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. У рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року №15-рп/2002 визначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. Позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, так і судової. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 22 липня 2020 року в справі №210/1504/13-ц, від 03 грудня 2020 року в справі №569/16767/16-ц, від 07 грудня 2022 року в справі №953/1904/20, від 22 лютого 2023 року у справі №159/36087/15-ц. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Таким чином, надана банком виписка за особовим рахунком позичальника, якій надано оцінку у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджує обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість за кредитом, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано наданим контррозрахунком відповідача. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 25 травня 2021 року року у справі №554/4300/16-ц. Крім того, згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості відповідач здійснювала часткове погашення кредитної заборгованості, тобто вчиняла дії, що свідчать про визнання ним умов укладеного договору та обов`язку зі сплати боргу. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі №415/160/17. Колегія суддів звертає увагу на те, що паспорт споживчого кредиту в розділах «3. Основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача» та «4. Інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача» містить інформацію щодо суми кредиту, строку договору і строку кредитування, а також розмір процентної ставки за користування кредитною лінією. Підписанням кредитного договору від 11 січня 2019 року та паспорту споживчого кредиту без будь-яких застережень відповідач підтвердила, що вона обізнана та погодилася з усіма умовами такого договору. Та обставина, що відповідач вносила плату відповідно до умов зазначеної вище угоди, вказує на вільне волевиявлення позичальника в момент укладення правочину, повну обізнаність та погодження з умовами кредитування. Так, підписавши кредитний договір та паспорт споживчого кредиту відповідач ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодилась на такі умови кредитного договору, взяла на себе відповідні зобов`язання. Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Отже, матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з умовами договору щодо реальної річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту, порядку повернення кредит, а також наявні відомості про згоду відповідачем з вказаними умовами договору. Відповідач, ознайомившись зі змістом кредитного договору, паспортом споживчого кредиту, мала реальну можливість відмовитися від укладення останнього та на момент його підписання щодо спірних умов договору не заявляла, у подальшому виконувала його умови та покладені на неї договірні зобов`язання, сплачуючи кредит, що свідчить про свідоме визнання ним умов договору. Розроблені банком умови договору приєднання повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що інша сторона договору лише приєднується до тих умов, з якими вона ознайомлена. Крім того, з виписки руху коштів за рахунком вбачається, що відповідач отримала та використовувала кредитні кошти, далі неодноразово порушувала умови договору, бо не сплачувала обов`язкові платежі у встановлені строки, що і стало підставою для звернення до суду та нарахування штрафних санкцій. Суд першої інстанції не відреагував на аргументи позивача стосовно достовірності та доказового значення кредитного договору та паспорту споживчого кредиту, та помилково вказав, що зазначені документальні докази не впливають на правові висновки у даній справі щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, за процентами за користування кредитом та овердрафтом, в розмірі наведеному в розрахунку відповідно до погоджених сторонами умов. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. З огляду на викладене, суд першої інстанції належним чином не дослідив надані позивачем докази видачі відповідачу кредиту, користування нею кредитними коштами, що доведено відповідними розрахунками, не врахував, що зазначені докази відповідачем не спростовано, незважаючи на надані суду останньою пояснення. Касаційний цивільний суд у складі Верховного суду у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23наголосив, що встановлення комісії за домовленістю сторін є законним і не порушує прав споживача. Колегія суддів також не погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність нарахування плати за овердрафт, виходячи з наступного. У відповідності до норми ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов. Підписавши анкету-заяву та ознайомившись із тарифами банку, позивач надала добровільну згоду на можливість використання коштів понад ліміт, а саме на овердрафт. За своєю правовою природою овердрафт є короткостроковим кредитом, який надається клієнту у разі перевищення суми операції над залишком коштів на рахунку. Оскільки відповідач фактично скористалася кредитними коштами понад встановлений ліміт, нарахування плати за таке користування є законним, що передбачено умовами банківського обслуговування, які позичальник не оскаржувала. Слід зауважити, що відповідач протягом тривалого часу визнавала ці нарахування, сплачуючи їх, тим самим вчиняючи конклюдентні дії. Викладене підтверджується висновками Верховного суду у справі № 591/7571/21, що овердрафт є різновидом кредитування. Підписавши анкету-заяву, позичальник акцептував умови банку, які передбачають плату за використання овердрафту, а тому ці платежі помилково розцінені судом першої інстанції як неправомірні. На думку колегії суддів, судом першої інстанції необґрунтовано зараховано суму комісії та овердрафту в рахунок погашення тіла кредиту та простроченого тіла кредиту, оскільки така дія суду суперечить положенням ст. 526 ЦК України щодо належного виконання зобов`язання та фактично змінює черговість погашення вимог, встановлену ст. 534 ЦК України. Колегія суддів вважає, що позивачем правомірно розподілено кошти згідно з черговістю, визначеною кредитним договором та нормою ст. 11 Закону «Про споживче кредитування», де комісії та відсотки є окремими видами платежів. Висновок суду першої інстанції про наявність переплати за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту відсотками є таким, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. Верховний Суд у постанові від 13 січня 2025 року у справі № 200/5647/18 підтвердив, що виписка по картковому рахунку є належним і достатнім доказом заборгованості, яка підтверджує обсяг заборгованості, включаючи тіло кредиту, відсотки та комісію. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши укладення між сторонами кредитного договору № 631090210 від 11 січня 2019 року та отримання за його умовами відповідачем кредитних коштів у сумі 200000,00 грн, беручи до уваги неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань з повернення кредитних коштів, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» за вказаним кредитним договором станом на 17 липня 2023 року заборгованості в загальній сумі 214492,30 грн, з яких 193743,62 грн - заборгованість за тілом кредиту, 15868,30 грн заборгованість за процентами за користування кредитом, 4880,38 грн овердрафту (несанкціонованої заборгованості)., станом на 11.09.2024 року, заборгованості за тілом кредиту в сумі 197433,64 грн та заборгованості по відсоткам у сумі 178691,62 грн, а всього 376125 (триста сімдесят шість тисяч сто двадцять п`ять) грн 26 коп. Беручи до уваги вищезазначені обставини та норми матеріального права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не виконав вимоги про законність та обґрунтованість рішення суду, висновки суду про відсутність правових підстав для задоволення позову та відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі зроблені з порушенням норм матеріального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості повністю. Згідно з п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Разом з тим відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову в повному обсязі. У відповідності до положень ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи результат розгляду апеляційної скарги та задоволення позову в повному обсязі, з відповідача на користь АТ «Сенс Банк» підлягають стягненню судові витрати у справі, що складаються зі сплаченого позивачем судового збору при поданні позовної заяви в сумі 3217,38 грн та судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3860,86 грн, а всього 7078,24 грн. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк»- задовольнити. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 631090210 в загальній сумі 214492,30 грн, з яких 193743,62 грн - заборгованість за тілом кредиту, 15868,30 грн - заборгованості по процентам за користування кредитом, 4880,38 грн овердрафту (несанкціонованої заборгованості). Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» судові витрати, що складаються з судового збору в сумі 7078,24 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 14 квітня 2026 року. Повний текст судового рішення складено 24 квітня 2026 року. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді М.Ю. Петешенкова В.С. Городнича