Постанова 4824 № 753/17895/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Унікальний номер справи № 753/17895/24 Головуючий у суді першої інстанції - Якусик О.В. Апеляційне провадження № 22-ц/824/3819/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Нежура В.А., судді Верланов С.М., Невідома Т.О., секретар Цуран С.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Геря Олегом Юрійовичем на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У вересні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за розпискою в розмірі 90 000 тисяч доларів США, що еквівалентно 3 691 512,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачкою та відповідачем було укладено договір позики від 23 вересня 2019 року, відповідно до якого ОСОБА_2 позичила ОСОБА_1 кошти в розмірі 90 000 тисяч доларів США, які відповідач зобов`язався повернути щомісяця починаючи з 05 листопада 2019 року по 5000 тисяч доларів США. Позивачка вказувала, що після настання строку повернення боргів, відповідач кошти не повернув, у зв`язку з чим вона змушена звернутися до суду з відповідним позовом. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 23 вересня 2019 року у розмірі 90 000 доларів США, що еквівалентно 3 691 512 гривень, судовий збір у сумі 15 140 гривень. Не погоджуючись із таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідач послідовно зазначав, що договір і розписка були підписані під примусом, у присутності сторонніх осіб, які представлялися працівниками спецслужб. На підтвердження даного факту до суду було надано витяг з ЄРДР № 12025100100001126 від 26.03.2025 за ознаками ч. 2 ст. 190 КК України. Оскільки кримінальне розслідування стосується тих самих обставин, що є предметом спору, суд мав обов`язок зупинити розгляд справи до завершення досудового розслідування. Вказує, що суд першої інстанції помилково застосував ст. 1049 ЦК України без урахування ст. 230-231 ЦК України, які передбачають недійсність правочину, вчиненого під впливом обману або насильства. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки адвокат Пушкарський С.С. проти задоволення апеляційної скарги заперечив. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. У судовому засіданні в апеляційному суді взяв участь представник відповідача адвокат Геря О.Ю., який підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її з викладених підстав. Представник позивачки адвокат Пушкарський С.С. у судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Встановлено, що 23 вересня 2019 року ОСОБА_1 склав розписку, за змістом якої 20 січня 2018 року він взяв у борг у ОСОБА_2 90 000доларів США та зобов`язався кожного місяця до п`ятого числа повертати мінімум 5000 доларів США, починаючи з п`ятого листопада 2019 року, а також зазначив, що розписку ним написано у здоровому глузді та при ясній пам`яті без тиску на нього. 24 вересня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до п. 1 якого позикодавець передав позичальнику, а позичальник отримав від позикодавця грошові кошти в сумі 2 198 700 грн, що за курсом НБУ долара до гривні на день укладення цього договору складає 90 000,00 доларів США та позичальник зобов`язується повернути позику в вищезазначеній сумі позикодавцю, в строк та на умовах передбачених цим договором. Сторони домовились, що сума повернення грошових коштів може бути перерахована згідно курсу долара до гривні, який буде діяти на день повернення позики. Пунктом 1.1. договору визначено, порядок повернення грошових коштів, що буде підтверджуватися нотаріально посвідченою заявою або власноручно написаною розпискою позикодавцем. Цим пунктом сторони погодили, що кожного місяця починаючи з 05 листопада 2019 року та до 05 квітня 2021 року, позичальник буде сплачувати позикодавцю суму у гривнях, що в еквіваленті становить 5000 доларів США за курсом НБУ на дату погашення. Договір позики посвідчений приватним нотаріусам Київського міського нотаріального округу Єдігаровим Е.М. та зареєстрований в реєстрі за № 5349 №5350. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка вказувала, що заборгованість за цією розпискою відповідач у передбачений договором строк не повернув. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зауважував, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Згідно з ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з статтями 1046, 1049 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, або позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості у строк та в порядку, що встановлені договором. Статтею 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. У поданому до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву відповідач посилався на те, що сума, зазначена у розписці та договорі ним фактично отримана не була, а сам договір позики було підписано під примусом. Аналогічними доводами обґрунтована апеляційна скарга. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України). Як визначено статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Всупереч наведеним вимогам процесуального закону, відповідач належними та допустимими доказами не довів обставини, на які він посилався у підтвердження своїх заперечень проти позову, зокрема, укладення договору та написання розписки проти власної волі чи під примусом. Сам по собі факт звернення ОСОБА_3 до правоохоронних органів щодо вчинення протиправних дій з боку позивачки, на що посилається відповідач, не свідчить про порушення прав ОСОБА_3 при укладенні спірного договору позики. Натомість, факт отримання грошових коштів відповідачем підтверджується борговим документом - розпискою від 23 вересня 2019 року, копія якої міститься в матеріалах справи, а оригінал досліджувався в судовому засіданні судом першої інстанції. Факт того, що вказана розписка виконана ним особисто відповідач не заперечував. У розписці про отримання коштів від позивача у борг відповідач зазначив, що тиску на нього не вчиняли. Клопотань про виклик і допит свідків, які б могли спростувати вказані обставини відповідач не заявляв. Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 473/995/18, від 14 липня 2021 року у справі № 266/7291/18-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 211/2672/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16-ц. Водночас відповідно до частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. З наведеного випливає, що якщо договір позики укладений в письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики. Договір позики відповідач не оспорював, не просив визнати його недійсним чи удаваним правочином, у зв`язку з чим твердження ОСОБА_1 про неотримання грошових коштів за договором позики суд першої інстанції обґрунтовано вважав недоведеними. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі №463/9914/20. Оцінюючи доводи відповідача, суд також врахував і положення статей 598, 599 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Частиною другою статті стаття 604 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). У випадках, передбачених законом або договором, новація може здійснюватися щодо декількох первісних зобов`язань. Суд встановив, що відповідач належним чином не виконав зобов`язання за розпискою та за договором позики, а саме - станом на день звернення позивача до суду заборгованість не повернута. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Отже, зважаючи на те, що відповідач свої зобов`язання у встановлений сторонами строк не виконав, суму боргу не повернув, доказів на спростування доводів позовних вимог не надав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог позивачки та, відповідно, задоволення позову у повному обсязі. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що наданий відповідачем витяг з ЄРДР № 12025100100001126 від 26.03.2025 за ознаками ч. 2 ст. 190 КК України доводить факт написання розписки під примусом, оскільки зі змісту вказаного витягу вбачається лише факт звернення ОСОБА_3 до поліції із відповідною заявою. Жодної інформації, що становить предмет доказування у даній справі, зазначений витяг не містить. При цьому, як видно зі змісту самої заяви ОСОБА_3 (а.с. 49), він звернувся до правоохоронних органів після отримання позовної зави від ОСОБА_2 . Безпідставним є також твердження апелянта про те, суд був зобов`язаний зупинити розгляд справи до завершення досудового розслідування, оскільки такий обов`язок суду чинним цивільним процесуальним законодавством не передбачений. Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції помилково застосував ст. 1049 ЦК України без урахування ст. 230-231 ЦК України, які передбачають недійсність правочину, вчиненого під впливом обману або насильства, також відхиляються колегією суддів, оскільки, як вже було зазначено вище, із наданих суду доказів факт застосування обману або насильства щодо відповідача під час укладення договору позики встановлено не було. Отже, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до його незгоди з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Геря Олегом Юрійовичем залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст складено 21 квітня 2026 року. Суддя-доповідач В.А. Нежура Судді С.М. Верланов Т.О. Невідома