Постанова 4804 № 933/288/20

Єдиний унікальний номер 933/288/20 Номер провадження 22-ц/804/1283/21 Головуючий в І інстанції Шинкаренко А.І. Єдиний унікальний номер 933/288/20 Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/804/1283/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 травня 2021 року Донецький апеляційний суд в складі: судді-доповідача Папоян В.В. суддів Агєєва О.В., Мальованого Ю.М., за участю секретаря Гладуха О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 15 лютого 2021 року цивільну справу №933/288/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики (головуючий у 1 інстанції суддя Шинкаренко А.І., повний текст рішення складено 23 лютого 2021 року), В С Т А Н О В И В : У квітні 2020 року ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 30 грудня 2016 року між ним та ОСОБА_1 у простій письмовій формі було укладено договір позики, за умовами якого він надав відповідачу у борг грошові кошти у сумі 5000 доларів США, що на дату укладання договору еквівалентно 135954,29 грн (за курсом НБУ 100 доларів США 2719,0858 грн). Пізніше, 09.09.2019 року, ОСОБА_1 раніше написану ним боргову розписку переписав, та гарантував повернути цю позику у строк до 15.10.2019 року. Але останній своє зобов`язання по поверненню суми боргу не виконав. У зв`язку з чим позивач просив стягнути з ОСОБА_1 7573,89 доларів США, що еквівалентно 213454,94 грн (за курсом НБУ на 30.03.2020 року 100 доларів США 2818,3 грн), з яких: 5000 доларів США сума позики; 2506,59 доларів США - проценти, відповідно до ст. 1048 ЦК України, 67,30 доларів США - проценти, відповідно до ст. 625 ЦК України. Витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача. Рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 15 лютого 2021 року позов ОСОБА_3 було задоволено частково. Стягнуто з відповідача на його користь суму боргу в розмірі 5000 доларів США та 3% річних за період прострочення сплати боргу за період з 16.10.2019 року по 27.03.2020 року у розмірі 67,30 доларів США. Не погодившись з зазначеним рішенням суду, відповідач, від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду в частині стягнення з нього на користь позивача боргу в розмірі 5000 доларів США та 3% річних за період прострочення сплати боргу у розмірі 67,30 доларів США скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені вимог. В обґрунтування доводів зазначає, що судом не в повному обсязі встановлені обставини, які мають значення по справі, а висновки суду не відповідають встановленим по справі обставинам. Позивачем не було доведено факту укладання сторонами саме договору позики. Відповідач не визнає факту отримання від позивача спірних коштів. Судом безпідставно прийнято до уваги надані відповідачем у якості доказів розписки, оскільки вони не доводять фактичного отримання коштів на умовах повернення. Надані розписки не містять інформації щодо надання коштів у борг та зобов`язання ОСОБА_1 повернути ці кошти, а також умов, на яких ці кошти надавалися, у тому числі щодо строку повернення, нарахування відсотків, тощо. Відповідач заперечує факт знайомства з позивачем у 2016 році. Розписка від 30.12.2016 року фактично надавалась ним ОСОБА_4 , який представився зятем ОСОБА_3 . Відповідач дійсно планував отримати від ОСОБА_5 за його пропозицією грошові кошти у розмірі 5000 доларів США, однак у вигляді матеріальної допомоги на безповоротній основі. Ані позивач, ані відповідач не мали на меті укладення договору позики. Розписка від 09.09.2019 року не містить інформацію про взяття відповідачем на себе зобов`язання повернути саме кошти, зазначені в розписці від 30.12.2016 року. Дана розписка не може змінювати умов неукладеного договору позики. Є необґрунтованим посилання суду на невжиття відповідачем заходів щодо оспорення спірного договору позики, оскільки вказаний договір є неукладеним в силу закону. Позивач надав відзив на апеляційну скаргу у якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача. В обґрунтування зазначив, що доводи відповідача не підтверджені належними доказами. Так, відповідач одночасно не визнає отримання грошових коштів від позивача та посилається на невстановлену особу, ОСОБА_5 , від якого він начебто отримував грошові кошти. Факт написання розписок відповідач не заперечує. Саме розписка і є підтвердженням укладання договору позики. Сторони у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Апеляційний суд про причини неявки у судове засідання 19 травня 2021 року останні не повідомили і відповідно до частини 3 ст. 131 ЦПК України вважається, що вони не з`явилися у судове засідання без поважних причин. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність позивача та відповідача, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалася, оскільки відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини. Відповідачем оскаржується судове рішення лише у частині задоволених позовних вимог, в іншій частині судове рішення сторонами не оскаржується. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610 ч.1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням законодавства є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із ст.. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що 30 грудня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, якій оформлено у письмовій формі у вигляді розписки, що містить особистий підпис відповідача. Відповідно до розписки ОСОБА_1 узяв у борг грошові кошти в сумі 5000 доларів США. 09.09.2019 року сторонами по справі було узгоджено строк повернення грошових коштів та відповідачем власноруч написана та підписана розписка, в якій він підтверджує, що розписка на суму 5000 доларів США знаходиться у ОСОБА_3 , кошти гарантує повернути до 15.10.2019 року. Факт особистого написання даних розписок не заперечується відповідачем по справі. На час розгляду справи відповідач свій обов`язок щодо повернення суми боргу перед позивачем не виконав. За таких обставин, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтованого виходив з того, що між сторонами виникли правовідносини пов`язані з договором позики за яким з боку відповідача має місце невиконання зобов`язання по поверненню боргу. Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги та погоджується з висновком суду, оскільки з матеріалів справи убачається, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини які виникли між сторонами та надав їм вірну правову оцінку. З матеріалів справи убачається, що між сторонами мають місце правовідносини, які виникли з договору позики та врегульовані положеннями параграфу першого глави 71 Цивільного Кодексу України. Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Частиною другою статті 1049 ЦК України визначено, що у разі, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Зі змісту укладеного між сторонами договору, оформленого у вигляді розписки від 30 грудня 2016 року убачається, що предметом позики є грошові кошти у сумі 5 000 доларів США. У зв`язку з чим у відповідача виникло зобов`язання по поверненню саме такої суму грошових коштів (суми позики). Зі змісту розписки від 09.09.2019 року убачається, що сторонами було узгоджено строк виконання боргового зобов`язання від 30 грудня 2016 року саме до 15.10.2019 року. Але на час розгляду справи у суді сума боргу не повернута, що сторонами не спростовується. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення суми боргу, оскільки наявність заборгованості відповідача підтверджена матеріалами справи, зокрема оригіналами розписок, які надані до суду позивачем. Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги, що надані розписки ні є належними доказами укладення договору, оскільки за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Даний висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) з аналогічних правовідносин, яка відповідно до ст. 263 ЦПК України повинна враховуватися судом при виборі і застосуванні норм права. На підтвердження вимог про стягнення неповернутої суми позики, як доказ цієї обставини, позивачем надано оригінал розписки про отримання спірної суми, яка написана особисто відповідачем по справі. Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Зазначений правовий висновок узгоджується з правовою позицією яка викладена у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2020 року по справі № 628/3909/15 (61-42915св18). Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами в належній формі укладено договори позики. Апеляційний суд погоджується з тим, що вчинена учасниками справи письмова форма договорів позики є доказом не лише факту укладення договорів, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Своїми підписами відповідач засвідчив, що його волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає його внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін. Апеляційний суд не приймає до уваги твердження відповідача стосовно того, що між сторонами існувала домовленість щодо надання грошових коштів на безповоротній основі, оскільки вини спростовуються розпискою від 09.09.2019 року, яка підписана відповідачем особисто та у якій останній зобов`язується повернути позивачеві суму у 5000 доларів США до 15 жовтня 2019 року. Зміст розписки від 09.09.2019 року спростовує доводи відповідача, що вона не пов`язана із зобов`язанням, яке виникло 30.12.2016 року. Так в розписці визначено, що відповідач зобов`язується повернути суму у 5000 доларів США за його розпискою яка знаходиться у ОСОБА_3 . При цьому жодною зі сторін не зазначено про наявність інших відносин, пов`язаних з укладенням договору позики, та інших розписок, ніж ті, що датовані 30.12.2016 року та 09.09.2019 року. Доводи відповідача, що у судових засіданнях 15.05.2020 року та 28.07.2020 року позивачем визнавалось, що грошові кошти були передані у вигляді матеріальної допомоги, спростовуються матеріалами справи. Згідно аудіозаписів судових засідань Савченко В.М. дійсно зазначив, що відповідач звернувся до нього, потребуючи матеріальної допомоги. Однак позивач стверджував, що вона надавалася на строковій та поворотній основі. Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги щодо неотримання відповідачем грошових коштів за вказаними угодами, оскільки загальними принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, а на відповідача - доведення обґрунтованості та підставності заперечень проти позову. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. (ст. 81 ЦПК) Відповідно до ст.. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме сторони, як особи, які на власний розсуд розпоряджаються своїми процесуальними правами щодо предмета спору, визначають докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Неподання стороною належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог/заперечень проти позову є підставою для вмотивованого висновку судів про недоведеність та необґрунтованість позиції сторони у справі, адже саме зазначені стороною обставини, а не висновки судів, у такому випадку ґрунтуються на припущеннях. Сторона має довести належними та допустимими доказами свою правову позицію у справі. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову, за загальним правилом, покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків. Аналогічний тягар доведення заперечень проти позову покладається на відповідача. Таким чином, обставиною, яка підлягає доказуванню у даній справі позивачем є факт передання позивачем відповідачу у борг грошової суми у розмірі 5 000 доларів США, та саме відповідачем факт виконання зобов`язання. Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Тобто поясненнями сторін, показаннями свідків, тощо не може доводитися факт виконання чи невиконання зобов`язання за наявності договору, підписаного сторонами. На підтвердження вимог про стягнення неповернутої суми позики, як доказ цієї обставини, позивачем надано оригінали розписок про отримання спірної суми, які написані особисто відповідачем по справі. Та відповідачем не надано належних доказів на спростування факту отримання коштів або їх повернення. Щодо звернення відповідача до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій позивача, то апеляційний суд зазначає, що сам факт такого звернення за відсутності відповідного судового рішення не може слугувати підтвердженням позиції відповідача. Зі змісту відповіді Олександрівського відділення поліції Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області № З-АЗ/303-2020 від 16.10.2020 року наданої на адвокатський запит убачається, що 17.09.2020 року на підставі ухвали Олександрівського районного суду Донецької області за зверненням відповідача до єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне правопорушення № 12020055590000034 за ст. 355 ч.1 КК України (примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов`язань з погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами). Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З розписки убачається, що відповідач зобов`язався повернути на борг до 15 жовтня 2019 року. Проте на час розгляду справи у суді сума боргу не повернута, що у судовому засіданні сторонами не спростовувалось. Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом. Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Статтею ст.625 ЦК України визначено відповідальність боржника за порушення грошового зобов`язання та зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. Наведений висновок відповідає правовим висновкам викладеним у постанові Великої Палати Верховного суду України від 16.01.2019 року № 14-465цс18. Укладеним між сторонами договором не визначено іншої відповідальності боржника, тому за наявності таких обставин, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення трьох відсотків річних від простроченої суми боргу відповідно до положень ст. 625 ЦК України. Наведений в судовому рішенні розрахунок відповідає обставинам справи та вимогам законодавства та не спростовується відповідачем. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесене з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Керуючись статтями 374, 375, 382-384 ЦПК України апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 15 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Судді: В.В. Папоян О.В. Агєєв Ю.М. Мальований Повний текст постанови складений 19 травня 2021 року. Суддя-доповідач В.В. Папоян