Постанова Вінницький апеляційний суд № 147/1105/20

Справа № 147/1105/20 Провадження № 22-ц/801/1682/2023 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Натальчук О. А. Доповідач:Міхасішин І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 серпня 2023 рокуСправа № 147/1105/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Ковальчука О.В., Стадника І.М. з участю секретаря судового засідання: Різник Д.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 147/1105/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Волошина Ігоря Андрійовича на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 13 червня 2023 року, ухвалене у складі судді Натальчук О. А. встановив: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, на підтвердження якого відповідач представив розписку. На підставі умов, визначених договором позики, ОСОБА_2 отримав, а ОСОБА_1 передав грошові кошти в розмірі 10900 доларів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ, станом на дату укладання договору позики складало 294000 грн. Відповідно до умов договору, відповідач зобов`язався повернути суму позики в розмірі 8500 доларів США, що в гривневому еквіваленті складало 238000 грн. двома платежами. Перший платіж в розмірі 4000 доларів США (112000 грн.) зобов`язався повернути до 24.11.2018, а другий платіж в розмірі 4500 доларів США (126000 грн.) до 15.12.2018. Зазначив, що на дату подання цієї позовної заяви відповідачем не було виконано зобов`язань, передбачених перед ОСОБА_1 , чим порушено умови договору позики. 17.09.2020 представником позивача, адвокатом Онисковець Ю.А., було відправлено відповідачеві досудову вимогу про повернення боргу на всі відомі адреси перебування ОСОБА_2 , яку було отримано останнім 24.09.2020, однак будь якої відповіді на вимогу останній не надав. Також, згідно договору позики, у випадку якщо ОСОБА_2 не поверне позику у визначені строки, він зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 1% від суми боргу за кожний день прострочення, яка згідно розрахунку позивача становить 51175,06 грн. Також зазначив, що відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦК України, позивач має право вимагати від боржника три відсотка річних за прострочене виконання грошового зобов`язання. Загальна суму 3% річних складає 12709,28 грн. Враховуючи вищевикладене, просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики (розпискою), пеню та 3% річних в загальному розмірі 301884,34 грн. Також просив стягнути сплачений судовий збір у розмірі 3019,00 грн. Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 13 червня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 2018 року у розмірі 238 000,00 (двісті тридцять вісім тисяч) гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % (три відсотки) річних у розмірі 12709,28 (дванадцять тисяч сімсот дев`ять) гривень 28 (двадцять вісім) копійок та пеню у розмірі 2388 (дві тисячі триста вісімдесят вісім) гривень 01 копійку. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2531 (дві тисячі п`ятсот тридцять одну) гривню 13 копійок. В задоволенні решти позову, відмовлено. В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Волошин Ігор Андрійович просить скасувати рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 13 червня 2023 року та ухвалите нове рішення, яким відмовити в позові ОСОБА_1 про стягнення заборгованості повністю. В апеляційній скарзі зазначила, що оскаржуване рішення суду прийнято із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Оскільки, висновок суду є невмотивований і помилковим, так як, висновком експерта не підтверджено в категоричній формі належність підпису ОСОБА_2 . Окрім того в обґрунтування свого рішення суд послався на покази свідка ОСОБА_3 , який повідомив, що був присутній при передачі коштів і складанні ОСОБА_2 розписки, однак до цих показів необхідно віднестись критично, оскільки останній є позивачем у справі за позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, де ОСОБА_1 заявлений свідком. Таким чином ОСОБА_1 та ОСОБА_3 штучно створюють докази один одному. Інші обставини, що мають істотне значення , позивачем не було надано. Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Волошин І.А. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав просив суд її задовольнити. Представник позивача адвокат Софина І.В. та позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечували щодо задоволення апеляційної скарги. Просили суд залишити рішення суду першої інстанції без змін. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги на рішення суду, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення за таких підстав. Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. По справі встановлено, що відповідно до копії розписки, оригінал якої було надано на дослідження судовому експерту, ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_1 суму в розмірі двісті дев`яносто чотири тисячі гривні (10900 доларів США). Зобов`язується віддати двісті тридцять вісім тисяч гривень (8500 доларів США). Частину суми, тобто 4000 доларів США - сто дванадцять тисяч гривень до 24.11.2018 до кінця робочого дня, тобто до 17.00 год. У разі неповернення суми, кожного дня пеня складає 1% від суми. 4500 доларів США - сто двадцять шість тисяч гривень зобов`язується повернути до 15.12.2018 У разі неповернення суми, кожного дня складає 1% від суми. Далі зазначено - «З моїх слів записано вірно». Підписи - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.12). Так, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Згідно з ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Як встановлено в судовому засіданні, відповідач ОСОБА_2 свої зобов`язання належним чином не виконав, а саме не повернув позику. Натомість, під час розгляду справи зазначав, що позов не визнає, оскільки будь-яких розписок не писав. Ухвалою суду від 23.05.2023 за клопотанням представника відповідача було призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання: Чи виконана боргова розписка, яка є предметом позову, від імені ОСОБА_2 , ОСОБА_2 чи іншою особою? Чи виконаний підпис в останній стрічці розписки, яка є предметом позову, під прізвищем ОСОБА_2 , ОСОБА_2 чи іншою особою? Чи виконано боргову розписку, яка є предметом позову, та експериментальні зразки навмисно зміненим почерком? Проведення експертизи доручено експертам Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз та попереджено останніх про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України. 20.12.2022 на адресу суду від експертної установи надійшов висновок експертів від 05.12.2022 №5220/5221/5222/22-21 за результатами проведення судової технічної та почеркознавчої експертизи у цивільній справі №147/1105/20 (т.2, а.с.198-204). Згідно вищезазначеного висновку від 05.12.2022, який було проведено експертами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 : 1.Підпис в останній стрічці розписки, яка є предметом позову, під прізвищем ОСОБА_2 , - виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів.

2. Встановити чи виконана боргова розписка, яка є предметом позову , від імені ОСОБА_2 , ОСОБА_2 чи іншою особою - не представилось можливим з причин, що викладені в п.3 почеркознавчого дослідження (у п.3 зазначено, що у зв`язку з недостатньою кількістю зразків почерку ОСОБА_2 експерт не зміг встановити походження розбіжностей по нахилу та окремих почеркових ознак).

3. Підпис в останній стрічці розписки, яка є предметом позову, під прізвищем ОСОБА_2 - ймовірно виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою. 4.Питання - Чи виконано боргову розписку, яка є предметом позову, та експериментальні зразки навмисно зміненим почерком? - експертом не вирішувалося, у зв`язку з тим, що питання стосовно виконавця даної боргової розписки не було вирішене. 07.02.2023 від представника позивача надійшло клопотання про виклик судового експерта та рецензія на висновок експертів №5220/5221/5222/22-21 від 05.12.2022. В судовому засіданні 03.05.2023 експерт ОСОБА_6 пояснила, що вона проводила експертизу та надала висновок. Зазначила, що після того, як надійшли на експертизу матеріали, вона заявила клопотання про надання вільних зразків почерку та підпису відповідача. Надати чіткі відповіді на поставлені судом питання не представляється можливим виключно з підстав недостатності довільних зразків підпису та почерку відповідача, тому поданий висновок вважає правильним. Щодо рецензії на її висновок зазначила, що остання проводилась неправомірно. Таким чином, встановлено, що судова почеркознавча експертиза не містить категоричного висновку про те, що розписка не була підписана ОСОБА_2 , а відповідно відсутні підстави вважати, що цим висновком спростовується укладення відповідачем вказаного договору (розписки). У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 у справі №674/461/16-ц зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами». Згідно ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Так оцінюючи наданий висновок експерта попри те, що не підтверджено в категоричній формі належність підпису ОСОБА_2 , однак і не спростовано факту підпису ОСОБА_2 даної розписки, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено своїх посилань на те, що даний договір він не укладав, справжність підпису ОСОБА_2 не спростовано. Окрім того, суд зазначає, що згідно ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. У даному випадку на необхідність надання довільних зразків підпису ОСОБА_2 був обізнаний, про це неодноразово наголошувалось судом у судових засіданнях та було безпосередньо зазначено у клопотанні експерта. Разом з тим, звернувшись до суду із клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи, відповідач не вчинив достатньо активних дій для забезпечення суду та відповідно експерта, достатньою кількістю зразків для проведення експертного дослідження. Щодо поданої представником позивача рецензії на вищевказаний висновок, суд зазначає, що відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 у справі №761/19866/14-ц: «рецензування не є процесуальною дією і складений за його результатами документ не має доказового значення», в зв`язку з чим суд вважає, що надана представником відповідача рецензія не спростовує необґрунтованість та повноту висновку судової експертизи. Варто зазначити, що наявність оригіналу боргової розписки у кредитора, тобто ОСОБА_1 , свідчить про те, що боргове зобов`язання перед ним не виконане. Дослідивши боргову розписку, оцінивши її зміст, установивши, що оригінал розписки знаходиться в позивача, доказів неправомірного володіння даною розпискою відповідач суду не надав й не спростував, що сума заборгованості є іншою, ніж зазначена у розписці, суд дійшов висновку, що між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики. Також судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 за адресами: АДРЕСА_1 (номер відправлення 0405200070470); АДРЕСА_2 (номер відправлення 0405200070461); АДРЕСА_3 (0405200043456), було направлено досудову вимогу про повернення боргу, сплату пені та 3% річних (т.1, а.с.13-19). Дану вимогу відповідач отримав 24.09.2020 р., що підтверджується роздруківкою відстеження поштового відправлення №0405200070461 (т.1, а.с.20). Ним не було оспорено дану вимогу та не обґрунтовано її неправомірність. Доказів повернення боргу відповідач ОСОБА_2 не надав, а отже боргове зобов`язання позивача перед відповідачем не виконане. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 08.06.2016 ухвалив постанову у справі №6-1103цс16, предметом якої був спір стягнення боргу за договорами позики і зробив правовий висновок про те, що відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Верховний суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 13.12.2017 ухвалив постанову у справі №6-996цс17, предметом якої був спір стягнення боргу за договорами позики і зробив правовий висновок про те, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Факт передачі коштів в даному конкретному випадку підтверджується розпискою (борговою розпискою), яку було написано восени 2018 року та показами свідка, який був допитаний судовому засіданні. Зокрема розписка містить суму отриманих коштів та дату їх повернення. Щодо дати укладення договору, то позивач зазначив, що передача коштів відбулась восени 2018 року, що і підтвердив свідок у судовому засіданні. Відсутність дати написання розписки не спростовує факт укладення договору позики та виникнення правовідносин між сторонами. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві. Матеріали справи не містять доказів щодо повернення грошових коштів позичальником позикодавцю особисто, або повернення даних коштів іншими особами. Відсутність доказів повернення коштів, свідчить, що ОСОБА_2 ні в строк передбачений договором, ні на час розгляду справи грошові кошти позивачу не повернув. Суд першої інстанції вірно звернув увагу на ту обставину, що ОСОБА_2 не скористався правом оспорити спірний договір позики на підставі статті 1051 ЦК України, до моменту звернення ОСОБА_1 з вимогами про стягнення заборгованості та не подав відповідний позов під час розгляду справи. Враховуючи, що кошти відповідачем у визначені розпискою строки не повернені, дана сума у розмірі 238000,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Згідно статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Крім того, у Постанові Верховного Суду України у справі № 6-2311цс16 від 22.03.2017 зроблений висновок про те, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році). У постанові № 127/15672/16-ц від 08 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі №918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. У позовній заяві представником позивача було здійснено розрахунок 3 % річних від суми 112000 грн. за період з 25.11.2018 по 15.09.2020 р., та розрахунок 3% річних від суми 126000 грн. за період з 15.12.2018 р. по 19.06.2020 р., який склав суму у розмірі 12709,28 грн. Апеляційний суд погоджується, що вище вказана сума розрахована згідно формули, з урахуванням вимог ст.625 ЦК України із зазначенням періоду розрахунку за певний період. Сума боргу - 12709,28 грн. (112000*3%*661:365=6078,31 грн., 126000*3%*641/365=6630,97). Щодо вимог позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідача пені, суд першої інстанції правильно констатував наступне. У відповідності до ч.1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою (пеня, штрафи), порукою, гарантією, заставою, тощо, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч.2 ст. 551 ЦПК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»). Відповідно до долученої до позовної заяви розписки, підписаної відповідачем ОСОБА_2 , (даний факт не спростовано) останній одержав в борг від ОСОБА_1 грошові кошти та зобов`язувався їх повернути у відповідні строки. Крім того, за розпискою ОСОБА_2 зобов`язався сплатити пеню у розмірі 1% від запозиченої суми. У позовній заяві представником позивача було здійснено розрахунок пені від суми 112000 грн. та від суми 126000 грн., однак із розрахунку облікової ставки НБУ. З даним розрахунком суд першої інстанції правильно не погодився, оскільки договором (розпискою) між сторонами чітко визначені умови, у зв`язку з невиконанням зобов`язання, тобто сплату пені у розмірі 1 %, а не відповідно до облікової ставки НБУ. Таким чином, суд в межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень, не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок, якщо не погодився з розрахунком, наданим позивачем (постанова КЦС ВС від 07.06.2023 №234/3840/15-ц (61-3014св22) З урахуванням викладеного, суд першої інстанції вірно розрахував пеню з використанням онлайн калькулятора на сайті https://ips.ligazakon.net/calculator/ff та з урахуванням п.1 ч.2 ст.258 ЦК України. З позовом ОСОБА_1 звернувся 08.10.2020, що підтверджується датою, зазначеною на поштовому конверті (т.1, а.с.29), а тому період за який необхідно обраховувати пеню становить з 08.10.2019 по 08.10.2020. Розрахунок здійснюється за формулою: Сума санкції = С x Z x Д : 365 : 100, де : С - сума заборгованості, Z - відсоток річних, зазначений в договорі. Таким чином загальний розмір пені, які необхідно стягнути з відповідача складає 2388,01 грн., а тому позов у цій частині підлягає до часткового задоволення. Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що боргова розписка, яка підписана восени 2018 року, підтверджує факт укладення договору позики, а відтак і отримання коштів ОСОБА_2 та виникнення у нього обов`язку в їх поверненні, який ним в свою чергу не виконано, тому з сукупності вказаних підстав, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_2 боргу за розпискою у сумі 238000 грн., 3% річних у розмірі 12709,28 грн. та пеню за неналежне виконання зобов`язання у розмірі 2388,01 грн. Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року). Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для позивача, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Апеляціний суд першої інстанції не бере до уваги доводи апеляційної скарги, що свідок ОСОБА_3 штучно створює докази, оскільки у судовому засіданні було допитано ОСОБА_3 в якості свідка. При цьому останнього попереджено про кримінальну відповідальність та приведено до присяги. В основу рішення суд не покладав покази даного свідка. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, постановив : Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Волошина Ігоря Андрійовича залишити без задоволення. Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 13 червня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: І.В. Міхасішин Судді: О.В. Ковальчук І.М. Стадник