Постанова Дніпровський апеляційний суд № 217/97/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1421/26 Справа № 217/97/24 Суддя у 1-й інстанції - Недобитюк Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Халаджи О. В. суддів: Агєєва О.В., Гапонова А.В., секретар Кругман А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 11 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції про визнання права власності на спадкове нерухоме майно (суддя першої інстанції Недобитюк Н.В., повний текст рішення складено 11 вересня 2025 року), В С Т А Н О В И В: У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом ОСОБА_4 , третя особа Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції про визнання права власності на спадкове нерухоме майно, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на 1/3 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 59,3 кв.м., житлову площу 41,4 кв.м., складається з трьох кімнат площами 10,2 кв.м., 17 кв.м. та 14,2 кв.м., кухні, площею 5,6 кв.м., ванної кімнати, площею 2,1 кв.м., туалету, площею 1 кв.м. Квартира обладнана балконом, площею 0,7кв.м. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 11 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Із вказаним рішенням суду не погодилась позивачка, та через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного дослідження обставин справи. Скарга мотивована тим, що за життя ОСОБА_5 визначив спадкоємця належного йому майна заповітом. Вказує, що враховуючи вимоги чинного законодавства, у визначений законом строк, а саме 23 вересня 2002 року ОСОБА_1 прийняла спадщину, відкривши спадкову справу у Авдіївській державній нотаріальній конторі. У зв`язку з активним веденням бойових дій та відсутністю доступу до вже заведеної спадкової справи, що перешкоджає отримання Позивачем свідоцтва про право на спадщину через дію непереборної сили, існують підстави щодо відновлення порушених прав позивача у судовому порядку. ОСОБА_6 просив рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 11 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким у позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 , у судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги. Інші учасники справи про розгляд справи були повідомлені належним чином. У судове засідання не з`явились. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , видане 29.04.2004 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Авдіївського міського управління юстиції Донецької області, про що зроблено відповідний актовий запис №

276. Копія свідоцтва про смерть знаходиться у матеріалах справи. Відповідно до змісту заповіту серії АВ №073262, що складений 21.09.2000 та посвідчений державним нотаріусом Авдіївської державної нотаріальної контори Лук`янець Л.В., ОСОБА_5 заповів ОСОБА_1 усе своє майно, в тому числі належну йому частку квартири АДРЕСА_2 . Окрім позивачки спадкоємицею є ОСОБА_3 . Як зазначає представник позивача, у встановлений законом строк позивач звернулася до державного нотаріуса Лук`янець Л.В. Авдіївської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. На підставі її заяви було відкрито спадкову справу № 2318914 про що свідчить витяг зі спадкового реєстру. Згідно Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22 грудня 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами) у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22 грудня 2022 року «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» (в редакції від 27 листопада 2023 року) Авдіївська міська територіальна громада віднесена до переліку територій активних бойових дій, починаючи з 24 лютого 2022 року до сьогодні. З даних Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Авдіївська державна нотаріальна контора припинила свою діяльність. У зв`язку з активними бойовими діями позивачка переїхала до м. Луцьк. 27 вересня 2023 року позивачка звернулася до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області Мудрик О.Є. з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом. На усне звернення позивачка отримала відповідь № 239 від 27 вересня 2023 року з відмовою у видачі їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Причиною відмови були дані, занесені до Спадкового реєстру Авдіївською державною нотаріальною конторою. Відтак, свідоцтво про право на спадщину приватний Луцького міського нотаріального округу Волинської області Мудрик О.Є. не має права видати. У матеріалах справи наявні наступні документи: -копія свідоцтва про смерть ОСОБА_5 , копія свідоцтва про право власності на житло від 20.07.2000; -копія технічного паспорту на квартиру; -копія заповіту від 21.09.2000; -копія запиту з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; -копія витягу зі спадкового реєстру № 74026703. -копія відповіді приватного нотаріуса Мудрик О.Є. щодо отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом №239 від 27.09.2023; -копія заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01.02.2024 року; -копія фіскального чеку рекомендованого листа № 4302527188459; -витяг з трекінгу «Укрпошти»; -копія відповіді Луцької районної державної нотаріальної контори волинської області; -копія листа східного міжрегіонального управління міністерства юстиції №62770/56806-1-23/15.1 від 15.12.2023; -копія звіту про оцінку майна №6109 від 09.10.2023 року; -копія довідки ВПО ОСОБА_1 від 08.04.2022 №764-5000826926; -копія картки платника податків ОСОБА_1 ; -копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії і-аг № НОМЕР_2 . -копія паспорта громадянина україни ОСОБА_1 серії вв № НОМЕР_3 виданий авдіївським мвумвс україни у донецькій області 08.12.1997; -копія відповіді на адвокатський запит від 16.12.2024 року №193/01-16. Оригінали зазначених документів позивач, її представник на огляд суду не надавали. Заяви, клопотання про витребування будь-яких інших документів позивач, її представник не подавали. Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не проявляла особистої зацікавленості у розгляді справи (з матеріалами справи не знайомилися, заяви, клопотання не подавала, оригінали доказів на огляд суду не надала, не виявила бажання надати свідчення у судовому засідання). При цьому, суд звертає увагу, що саме позивач має бути зацікавлена у розгляді справи, як особа, яка ініціювала судову процедуру. Апеляційний суд не погоджується з вказаним висновком місцевого суду. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Згідно частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Частиною першою статті 383 ЦК України визначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Відповідно до ст. 391 ЦК України - Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Відповідно до положень ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України). Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти, заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України). Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. У розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. До статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним. Як вбачається з положень статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципам міжнародного права. Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло. Відповідно до частини 3статті 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Згідно вимог ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно ст. ст. 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України). Згідно з ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). На підставі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частинами 2 та 3 статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (у редакції станом на час розгляду справи), м. Вугледар, Волноваського району Донецької області, віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України. Пунктами 2, 4 статті 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України. За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії: видають свідоцтва про право на спадщину. Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" визначено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Підпунктом 15 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» заборонено вчинення нотаріальних дій нотаріусами, посадовими особами органів місцевого самоврядування, робоче місце (контора) яких розташовано в межах тимчасово окупованих Російською Федерацією територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, для яких не визначена дата завершення тимчасової окупації. Підпунктом 2.8 пункту 2 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусам України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, у разі припинення, зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, тимчасового блокування або анулювання доступу нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкова справа може бути передана до іншого(ї) приватного нотаріуса (державної нотаріальної контори) в межах одного нотаріального округу після закінчення встановленого законодавством строку для прийняття спадщини. Підпунктом 2.11. пункту 2 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусам України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, передбачено, що якщо спадщина відкрилася на окремих територіях України, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, територіях, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях, щодо яких не визначено дату завершення бойових дій або тимчасової окупації, дату відновлення здійснення своїх повноважень органами державної влади у повному обсязі (далі - окремі території України), та щодо якої спадкова справа була зареєстрована у Спадковому реєстрі, але неможливо продовжити провадження внаслідок її знищення або відсутності доступу до місця її зберігання у зв`язку з тимчасовою окупацією чи веденням активних бойових дій, будь-який (будь-яка) приватний нотаріус (державна нотаріальна контора), до якого (якої) звернувся спадкоємець, другий з подружжя (колишній з подружжя), продовжує провадження такої спадкової справи на підставі відповідної заяви спадкоємця, другого з подружжя (колишнього з подружжя). При прийнятті заяви нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність зареєстрованої спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси, серед іншого, видають свідоцтва про право на спадщину. Тобто оформлення спадкових прав шляхом видачі свідоцтва про право на спадщину, зокрема на нерухоме майно, здійснюють нотаріуси або орган чи службова особа, уповноважена вчиняти нотаріальні дії. Суди ж розглядають спори з приводу захисту спадкових прав у разі їх порушення, оспорення чи/та невизнання (частина перша статті 4 ЦПК України) або в разі оскарження особою відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії (статті 49, 50 Закону України «Про нотаріат»). Отже, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за захистом своїх спадкових прав за правилами позовного провадження. Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 16 січня2019 року у справі № 2-390/2006 (провадження № 61-5088св18) та від 26 серпня 2020 року у справі № 636/4329/16 (провадження № 61-22570св18). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відповідно до приписів ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Статтею 78 ЦПК України визначено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Як було встановлено судом, що 01 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом до Луцької районної державної нотаріальної контори Волинської області Згідно даних, що містяться у Трекінгу Укрпошти, Луцька районна державна нотаріальна контора Волинської області отримала лист із заявою 02 лютого 2024 року . 13 лютого 2024 року Адвокатом Інною Нечипорук, що діяла в інтересах ОСОБА_1 , було направлено адвокатський запит на електронну адресу Луцької районної державної нотаріальної контори Волинської області з метою отримання інформації (відповіді) щодо розгляду Заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01.02.2024. 29 лютого 2024 року Адвокат Нечипорук Інна Сергіївна отримала відповідь на адвокатський запит №193/01-16 від 16.02.2024. Згідно змісту відповіді, Луцька районна державна нотаріальна контора не може надати відповідь на звернення адвоката відповідно до ст. 8 ЗУ «Про нотаріат». Також, у відповіді, державний нотаріус повідомляє про спадкову справу ОСОБА_7 , яка не має відношення до запиту адвоката. Також з матеріалів справи вбачається, що із повторною заявою особисто ОСОБА_1 , не зверталась, дії нотаріуса не оскаржувала. Крім того, слід зазначити, що у зв`язку із змінами, внесеними Наказом Міністерства юстиції №4055/5 від 14.02.2025 року у підпункт 2.11. пункту 2 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусам України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, відповідачка не позбавлена права звернутись до будь-якого нотаріуса із заявою про продовження нотаріусом спадкової справи та видачі відповідного свідоцтва на спадкове майна, однак з аналізу наявних в матеріалах справи доказів не вбачається, що відповідачка у позасудовий порядок намагалась отримати свідоцтва на спадщину, тобто звернення до суду є передчасним, а тому місцевий суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, проте помилився з підставами такої відмови. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 11 вересня 2025 року підлягає зміні, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Керуючись статтями, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 11 вересня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повний текст судового рішення складено 22 квітня 2026 року. Головуючий-суддя О. В. Халаджи