Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/21445/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 16 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/21445/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Суховарова А.В., Головко О.В., за участю секретаря судового засідання Личкатої Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року (суддя Ніколайчук С.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області, Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та скасування рішення,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, третя особа: Управління служби безпеки України, в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про відкликання дозволу на імміграцію в Україну 10.06.2025 №35; визнати протиправним та скасувати відкликання посвідки на постійне проживання на підставі рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про відкликання дозволу на імміграцію в Україну 10.06.2025 №35; визнати протиправним та скасувати подання Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 09.06.2025. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач особисто звернувся до ГУ ДМС у Дніпропетровській області з заявою про визнання біженцем, однак його звернення не було зареєстровано, а відмова була надана в усній формі. Позивач повторно (05.06.2025) відвідав відділ по роботі з біженцями з метою подати заяву про надання йому статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту, через обґрунтований страх повертатися в країну походження, проте усно йому відмовили у прийнятті його заяви, та більше, не прийняли її копію через відділ документообігу. Позивач наголошує, що він здійснив всі необхідні дії для розгляду його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 11.06.2026 позивачу вручено рішення про відкликання дозволу на еміграцію від 10.06.2026 про примусове повернення до країни походження. 11.06.2025 позивач з`явився у приміщенні ГУ ДМС в Дніпропетровській області для подачі заяви про надання статусу біженця його було заарештовано та складено щодо нього протокол про адміністративне затримання №МДН 000191 за ч. 2 статті 263 КУпАП на 72 години, починаючи з 14 години 25 хвилин, та доставлено в Державну установу «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України. Строк адміністративного арешту ОСОБА_1 сплив о 14:25 хвилин 14 червня 2025 року, однак станом на даний час його так і не було звільнено без рішення суду щодо його затримання та поміщення в ПТПІ, без жодних пояснень та з невідомих причин, що є грубим порушенням його прав і свобод. Позивач вважає оскаржуване рішення порушує його законні інтереси, є необґрунтованим, протиправним, та упередженим, а отже таким що підлягає скасуванню. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення адміністративного позову. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, для з`ясування обставин справи, представником скаржника було направлено адвокатські запити до Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області, Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України та до Дніпропетровської обласної прокуратури. Згідно відповіді Дніпропетровської обласної прокуратури від 02.07.2025, проведеним станом на 01.07.2025 моніторингом даних Єдиного реєстру досудових розслідувань (пошуком у звіті №003 «Генератор запитів») кримінальних правопорушень: за П.І.Б. потерпілого/заявника або інше джерело « ОСОБА_1 » - відомостей не знайдено; за П.І.Б. потерпілого « ОСОБА_1 » - відомостей не знайдено; за ключовим словом у фабулі « ОСОБА_1 » - відомостей не знайдено. Моніторингом даних Єдиного реєстру досудових розслідувань правопорушників (осіб, яким повідомлено про підозру) з П.І.Б. « ОСОБА_1 » не встановлено. Згідно відповіді Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області від 04.07.2025, слідчим відділом Управління досудове розслідування відносно громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не здійснюється. Відповіді на адвокатський запит від Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України у встановлений законом строк не надходило. В оскаржуваному рішенні, суд безкритично поставився до посилання Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області на «оперативну інформацію», яка без конкретних фактів, доказів або матеріалів перевірки не може вважатись належним і допустимим доказом. Такі дані мають лише попередній, орієнтовний характер і не можуть бути підставою для обмеження прав. Попри це, суд з невідомих причин поклав в основу обґрунтування свого рішення саме ці сумнівні твердження Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області, жодним чином не зваживши на відсутність релевантних доказів, цим порушивши принцип офіційного з`ясування обставин справи, що за загальним правилом, забезпечує об`єктивне та справедливе вирішення справи. Управлінням стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, тобто особою, яка створила подання від 09.06.2011, взагалі не було надано до суду відзиву на позовну заяву або пояснень. Вважає, що фактично, Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України не скористався своїм правом надати відзив на позовну заяву, тим самим визнавши позовну заяву. Відсутність відзиву може бути і має бути розцінена як визнання позову, особливо якщо у відповідача немає поважних причин для його ненадання. Разом з цим, поза увагою суду залишилось те, що ані в рішення про відкликання дозволу на імміграцію від 10.06.2025 №35, ані в Повідомленні від 09.06.2025 Управлінням стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України не зазначено фактичних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме скаржником конкретних протиправних дій на шкоду державній безпеці України, а саме рішення про відкликання дозволу на імміграцію від 10.06.2025 №35 та повідомлення не містять будь-яких переконливих доводів, які б давали підстави допускати або стверджувати, що скаржник прибув в Україну з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні. Наголошено, що дозвіл на імміграцію в Україну скаржник отримав у 2018 році, отже, до моменту скасування даного дозволу минуло понад 7 років, при цьому доказів вчинення протягом цього часу протиправних дій, які б завдали шкоду національній безпеці або громадському порядку в Україні, відповідачами не надано. Натомість, документи, що наявні в матеріалах справи підтверджують, що протягом тривалого проживання на території України скаржник жодного разу не притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності (До 09.11.2025, коли позивача було вперше притягнуто до адміністративної відповідальності, що оскаржується позивачем в судовому порядку). У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У відповіді на відзив відповідача, позивач заперечив проти його доводів. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Громадянин російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , копія паспортного документа іноземця (копія паспорта громадянина російської федерації) номер НОМЕР_1 виданого 22.03.2012, строком дії до 22.03.2022, орган видачі ФМС росії 43001, востаннє здійснив перетин державного кордону України у напрямку «в`їзд» 18.04.2021 через пункт пропуску «Гоптівка», та з того часу з території України не виїзджав. 03.08.2017 позивач звернувся до Соборного районного відділу у місті Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки він перебував у шлюбі з громадянкою України понад 2 роки дружина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Жовтневим РВДМУУМВС України в Дніпропетровській області 26.06.1995. Після проведення визначених імміграційним законодавством перевірок та відсутності підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну у відповідності до статті 10 Закону, 05.01.2018 громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Соборним районним відділом у місті Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області 05.01.2018 надано дозвіл на імміграцію в Україну 1212-72 № 1, дійсний до 05.01.2019. 26.01.2018 позивач звернувся до Соборного районного відділу у місті Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою для оформлення посвідки на постійне проживання на підставі дозволу на імміграцію в Україну від 05.01.2018. 01.02.2018 позивача документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 , виданою ГУ ДМС у Дніпропетровській області. Посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 01.02.2018, видана на ім`я ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), підлягає обміну у зв`язку з досягненням позивачем 45-річного віку, відповідно до вимог підпункту 5 пункту 7 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №

321. Позивач з питань обміну посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 01.02.2018, у зв`язку з досягненням ним 45-річного віку, у строки, визначені пунктом 18 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (зі змінами та доповненнями), не звертався. 09.06.2025 до ГУ ДМС у Дніпропетровській області надійшло подання від Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України за вх. № 8546/1/1201-25 про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до зазначеного подання згідно із Стратегії боротьби з організованою злочинністю, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2020 № 1126-р, в умовах складного безпекового середовища навколо України та криміногенної ситуації всередині держави організована злочинність становить пряму загрозу для національної безпеки. За оперативною інформацією встановлено, що ОСОБА_1 прибув в Україну з метою вчинення протиправної діяльності направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, шляхом підбурення до масових безпорядків, отримання та передачі інформації стосовно місць дислокації об`єктів критичної інфраструктури, військових та оборонних об`єктів, організації масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності та направлені на повалення державного ладу України. З метою попередження порушення іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства та дестабілізації криміногенної ситуації в Україні, за наявною інформацією встановлено, що громадянин рф ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , має намір прибути до центральних регіонів України для отримання інформації, з метою подальшого її передання особам, що мають зв`язок з представниками розвідувальних підрозділів РФ, відносно місць дислокації об`єктів критичної інфраструктури, військових та оборонних об`єктів. На думку відповідача, вказані дії можуть призвести до поліпшення координації ракетних обстрілів супротивником, що в свою чергу може призвести до пошкодження чи знищення об`єктів військової, оборонної чи критичної інфраструктури на території України. Також, за наявною оперативною інформацією відомо, що ОСОБА_1 веде скритний спосіб життя, а саме: систематично змінює адресу проживання та номер мобільного телефону. На даний час громадянин рф ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає на території України та документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 , виданої органом 1201. За наявною інформацією, останній має паспорт громадянина російської федерації № НОМЕР_1 , строк дії якого закінчився у 2022 році. Таким чином, інформація викладена у поданні Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України стала підставою для відкликання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 2, 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію». ГУ ДМС у Дніпропетровській області 10.06.2025 складено висновок про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину рф ОСОБА_1 та прийнято рішення № 35 від 10.06.2025 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» та відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_4 від 01.02.2018 на підставі пп.1 п. 64 Порядку №

321. Не погодившись з рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину рф ОСОБА_1 та прийнято рішення № 35 від 10.06.2025, відкликанням посвідки на постійне проживання на підставі рішення № 35 від 10.06.2025, поданням Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 09.06.2025, позивач звернувся до суду з цим позовом. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 1 статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Згідно із частиною 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України від 22.09.2011 №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI) визначено, що іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Приписами статті 3 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону № 2491-ІІІ іммігрувати в Україну на постійне проживання. За визначеннями частини 1 статті 1 Закону № 2491-ІІІ: - імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; - іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; - дозвіл на імміграцію - це рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію. Статтею 3 Закону № 2491-ІІІ визначено, що правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 12 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. Згідно до частини 2 статті 13 Закону № 2491-ІІІ особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Пунктом 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (далі Порядок №1983) передбачено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Згідно із пунктом 22 Порядку № 1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону № 2491-ІІІ, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону № 2491-ІІІ, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Положеннями пункту 23 Порядку № 1983 визначено, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Згідно із підпунктом 1 пункту 64, пунктом 65 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 (далі - Порядок №321) посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону № 2491-ІІІ. Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування. Пунктами 6, 9 частини першої статі 1 Закону України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 № 2469-VIII (далі - Закон № 2469-VIII) визначено, що: - загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України; - національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз. Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 2469-VIII державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій. Згідно із частиною другою статті 3 Закону № 2469-VIII основними принципами, що визначають порядок формування державної політики у сферах національної безпеки і оборони, є: 1) верховенство права, підзвітність, законність, прозорість та дотримання засад демократичного цивільного контролю за функціонуванням сектору безпеки і оборони та застосуванням сили; 2) дотримання норм міжнародного права, участь в інтересах України у міжнародних зусиллях з підтримання миру і безпеки, міждержавних системах та механізмах міжнародної колективної безпеки; 3) розвиток сектору безпеки і оборони як основного інструменту реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони. Фундаментальними національними інтересами України є: 1) державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України; 2) сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення; 3) інтеграція України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами (частина третя статті 3 Закону № 2469-VIII). Частиною 5 статті 3 Закону № 2469-VIII передбачено, що загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України. Спір у цій справі виник у зв`язку із прийнятим рішення № 35 від 10.06.2025 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» та відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_4 від 01.02.2018 на підставі пп.1 п. 64 Порядку №

321. Як установлено апеляційним судом, підставою для скасування громадянину рф ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну, відповідно п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», слугувала інформація, викладена у поданні Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України за вх. № 8546/1/1201-25. Згідно із змістом указаного подання за вх. № 8546/1/1201-25 про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначено, що згідно із Стратегії боротьби з організованою злочинністю, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2020 № 1126-р, в умовах складного безпекового середовища навколо України та криміногенної ситуації всередині держави організована злочинність становить пряму загрозу для національної безпеки. За оперативною інформацією встановлено, що ОСОБА_1 прибув в Україну з метою вчинення протиправної діяльності направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, шляхом підбурення до масових безпорядків, отримання та передачі інформації стосовно місць дислокації об`єктів критичної інфраструктури, військових та оборонних об`єктів, організації масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності та направлені на повалення державного ладу України. З метою попередження порушення іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства та дестабілізації криміногенної ситуації в Україні, за наявною інформацією встановлено, що громадянин рф ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , має намір прибути до центральних регіонів України для отримання інформації, з метою подальшого її передання особам, що мають зв`язок з представниками розвідувальних підрозділів РФ, відносно місць дислокації об`єктів критичної інфраструктури, військових та оборонних об`єктів. На думку відповідача, вказані дії можуть призвести до поліпшення координації ракетних обстрілів супротивником, що в свою чергу може призвести до пошкодження чи знищення об`єктів військової, оборонної чи критичної інфраструктури на території України. Також, за наявною оперативною інформацією відомо, що ОСОБА_1 веде скритний спосіб життя, а саме: систематично змінює адресу проживання та номер мобільного телефону. На даний час громадянин рф ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає на території України та документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 , виданої органом 1201. За наявною інформацією, останній має паспорт громадянина російської федерації № НОМЕР_1 , строк дії якого закінчився у 2022 році. Відтак, інформація викладена у поданні Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України стала підставою для відкликання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 2, 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію». Так, ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року зобов`язано Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України надати до Третього апеляційного адміністративного суду: документи, які стали підставою для Подання від 09.06.2025 для прийняття рішення про примусове видворення громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2026 року повторно зобов`язано Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України надати до Третього апеляційного адміністративного суду: документи, які стали підставою для Подання від 09.06.2025 для прийняття рішення про примусове видворення громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Водночас, Управлінням стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, на виконання вимог ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року та від 19 березня 2026 року відповідних документів до суду не надано та не повідомлено суд про причини не надання. Колегія суддів звертає увагу, що навіть віднесення окремих матеріалів до категорії таємних не звільняє суб`єкта владних повноважень від виконання визначеного ст.77 КАС України обов`язку доказування правомірності та законності своїх рішень і дій з урахуванням положень Закону України «Про державну таємницю» та застосуванням Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 №939. Слід зазначити, що у постанові від 13.02.2020 у справі № 823/1499/17, Верховний Суд вирішуючи спір у подібних правовідносинах про скасування особі дозволу на імміграцію, згідно із пунктом 2 частини першої статті 12 Закону № 2491-III дійшов висновку, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну є саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. При цьому, Верховний Суд зауважив, що зазначена норма не визначає такої умови для прийняття рішення про скасування відповідного дозволу, як вина іммігранта. Суд наголошує, що Законом №2491-ІІІ встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, наявність яких у даній справі відповідачем не доведена. Окрім того, суд звертає увагу на те, що у поданні Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України відсутня будь-яка інформація про те, що позивач перебуває в статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Тобто, з викладеного вище слідує, що працівники Департаменту в межах компетенції, визначеної Законом України «Про Національну поліцію» та в ході оперативної службової діяльності, мали змогу у повній мірі з`ясувати дійсні обставини, що мали місце та встановити наявність протиправних дій позивача, які становлять загрозу національній безпеці України та/або громадському порядку в Україні. Проте, посадовими особами Департаменту направлено відповідачу подання, в якому взагалі відсутні будь-які посилання на докази, як б свідчили про те, що в діях позивача наявні ознаки, які свідчать про наявність загрози національній безпеці України та/або громадському порядку в Україні, відповідно до ст.12 Закону України «Про імміграцію». У той же час, у постанові від 14.04.2020 у справі № 480/296/19 Верховний Суд наголошував, що подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС. Тож, обґрунтованість такого подання має перевірятися саме органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке у свою чергу повинно відповідати критеріям, наведеним у частині 2 статті 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд. Також, Верховний Суд зазначив, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині 2 статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень. Цей обов`язок, як зазначено судом касаційної інстанції, пов`язаний із завданнями адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Колегія суддів звертає увагу, що як у поданні Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 09.06.2025, так і в оскаржуваному рішенні Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про відкликання дозволу на імміграцію в Україну 10.06.2025 №35, не зазначено фактичних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем конкретних протиправних дій на шкоду державній безпеці України, громадському порядку в Україні. Як установлено матеріалами справи, громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до кримінальної відповідальності не притягувався та наразі не притягується, в розшуку не перебував та не перебуває, судимості не має. Наведені обставини свідчать про те, що позивач не був підозрюваним / обвинувачем у жодному кримінальному провадженні й не притягувався до адміністративної відповідальності за правопорушення, які посягають на громадський порядок чи шкоду державній безпеці України. Відтак, на час прийняття оскаржуваного рішення ГУ ДМС України у Дніпропетровській області не мало належних та допустимих доказів щодо протиправних дій на шкоду державній безпеці України, громадському порядку в Україні, зазначених у поданні Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 09.06.2025. Більше того, у ході розгляду справи відповідачем не надано доказів існування вироку суду, яким позивача засуджено за вчинення злочинів, чи постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, де були б встановлені обставини, що мали б для суду преюдиційне значення. Відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Отже, загальні підстави, умови, форми, основні ознаки правопорушення, що створюють їх склад, за що особу може бути притягнуто до одного з видів відповідальності та процедуру такого притягнення має визначати закон. Вина у вчиненні злочину або адміністративному правопорушенні встановлюється в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідно. Стаття 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 480/296/19. Також, Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16.04.2020 у справі № 495/5105/17, постанова від 13.03.2020 у справі № 805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Указаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні. У постанові від 30.07.2020 у справі № 824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що указані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень. Згідно із цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; обґрунтувати органом влади прийняття несприятливих актів; визначити порядок їх оскарження, відшкодувати заподіяну шкоду. У постанові від 02.12.2021 у справі № 120/1859/19-а Верховний Суд наголосив, що із змісту норми пункту 23 Порядку № 1983 не слідує, що особа запрошується для надання пояснень лише у разі необхідності з`ясування обставин, які мають значення для вирішення питання про скасування дозволу на імміграцію, а тому висновки суду про те, що відсутність запрошення позивача для надання пояснень щодо підстав скасування дозволу на імміграцію не є порушенням пункту 23 Порядку № 1983 є помилковими. У постанові від 10.06.2022 у справі № 640/13572/20 Верховний Суд зазначив, що особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, яке дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності. Тож не запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається питання скасування дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом. Отже, рішення ДМС як суб`єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині 2 статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб`єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами. Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права (не формально). Для цього законодавець у пункті 23 Порядку № 1983 передбачив, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Тобто, Порядок № 1983 передбачає своєрідний алгоритм дій органів ДМС задля прийняття обґрунтованого рішення. Колегія суддів погоджується з тим, що указана норма Порядку № 1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень. Утім, саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини, як-от наприклад: довготривале проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зв`язків, сім`ї, роботи, тобто встановлення особи іммігранта. Наведене дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді скасування дозволу на імміграцію. Більше того, дослідження такої інформації буде свідчити, що при прийнятті відповідного рішення орган ДМС діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано. У цьому контексті принагідно врахувати, що у постанові від 18.04.2018 у справі № 820/2262/17 Верховний Суд підкреслював, що право особи на безпосередню участь у проведенні процедури про скасування дозволу на імміграцію в Україну гарантовано національним законодавством України, а саме пунктом 23 Порядку № 1983. За висновком Верховного Суду у справі № 820/2262/17, особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності. Тож не запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається питання скасування дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом. Отже, орган ДМС при прийнятті рішення повинен виходити із конкретних обставин, ураховувати особу іммігранта, його спосіб життя та поведінку, а також оцінити чи є достатньою наявна у нього інформація для прийняття відповідного рішення з огляду на те, які наслідки воно матиме для іммігранта. Однак, як слідує з матеріалів справи, відповідач не використав надані йому повноваження з метою ухвалення рішення, яке б відповідало критеріям, наведеним у частині 2 статті 2 КАС України, оскільки не перевіри та не досліджував будь-які інші документи чи докази, окрім подання Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 09.06.2025. Натомість, орган міграційної служби обмежилися лише констатацією факту наявності цього подання, як достатньої підстави для прийняття спірного рішення. До того ж, не варто залишати поза увагою й те, що позивач одружений, а відтак, скасування йому дозволу на імміграцію в Україну становить аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції. У такому випадку орган міграційної служби мав оцінити, чи є у вимірі фактичних обставин скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну необхідним та пропорційним законній меті, або навпаки, є «невиправдано суворим». Водночас, у цій справі, відповідач обмежився лише загальним посиланням на подання Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 09.06.2025 та викладену в ньому інформацію, й фактів протиправної поведінки позивача не встановлював. Подібний підхід застосовано у постановах Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 480/296/19, від 04.09.2020 у справі № 120/1859/19-а, від 14.02.2024 у справі № 260/5694/22, від 17.04.2025 у справі №420/17661/23. Суд зазначає, що матеріали справи свідчать про те, що на час прийняття спірного рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україні та відповідної посвідки, контролюючий орган не мав належних та допустимих доказів наявності вини позивача у дій, які описані у поданні Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 09.06.2025, яке послугувало підставою для прийняття такого рішення. Враховуючи вищевказане, суд вважає, що контролюючий орган дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав до скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні. При цьому, Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року у справі №802/1439/17-а відзначив, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта, існування яких має підтверджуватися вироком суду, яким особу засуджено за вчинення злочинів, чи постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, де були б встановлені обставини, що мали б для суду преюдиційне значення. Крім того, матеріалами справи підтверджено, що рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 13.06.2025, залишеним без змін постановою Третього апеляійного адміністративного суду від 26.02.2026 у задоволенні позовної заяви Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі відділу № 6 у місті Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про затримання та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено. У вищезазначених рішеннях судами, зокрема встановлено: «матеріали справи містять копії документів, з яких випливає факт кримінального переслідування ОСОБА_1 на території рф, зокрема наявність обвинувального вироку Первомайського районного суду м. Кірова (РФ) за ст. 280.4 ч.2 п.в Кримінального кодексу РФ від 04.06.2025 у справі №1-115/2025 (публічні заклики до здійснення діяльності, спрямованої проти безпеки держави, здійснені із використанням засобів масової інформації, або електронних чи інформаційно-телекомунікаційних мереж, у тому числі мережі «Інтернет»). Також матеріали справи містять копії документів, які свідчать про активну проукраїнську позицію відповідача, його волонтерську діяльність та участь у благодійних та культурних заходах з метою збору відповідних коштів, копію посвідчення № 0669 представника преси та продюсера ТК «Russia»» на ім`я відповідача, терміном дії до 31.12.2017. У матеріалах справи наявна також копія листа підтримки від УВКБ ООН від 12.06.2025 вих. 548/2025, яким підтверджено, що ОСОБА_1 з 25.09.2024 зареєстрований в міжнародній процедурі, оскільки звернувся з проханням про допомогу в проходженні державної процедури про надання статусу біженця у відповідності до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового чи тимчасового захисту», в якому зазначено, що ця особа підпадає під захист Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців і повинен, зокрема, бути захищеним від примусового повернення до країни, де існуватиме загроза його життю і свободі.» Отже, вирішуючи питання щодо наявності підстав для примусового повернення позивача, застосуванню підлягають положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, стосовно того, що втручання у право на повагу до приватного і сімейного життя, може бути виправдано лише за умови, якщо таке втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Згідно з статтею 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань. За встановлених у справі обставин суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачі не надали суду належних доказів вчинення позивачем дій, які б свідчили про порушення міграційного законодавства України, суперечили інтересам забезпечення національної безпеки України, не доведено, що прийняті рішення є необхідними у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Відповідно до ст. 26 Конституції України суб`єкт владних повноважень під час виконання своїх функцій повинен дотримуватися конституційних гарантій прав іноземців. Отже, приймаючи рішення, відповідач мав дотримуватися справедливого балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. У постанові від 26 січня 2024 року у справі № 522/11225/22 Верховним Судом зазначено про необхідність врахування наслідків застосованого заходу до іноземця/особи без громадянства, його співмірності та пропорційності, врахування інтересів та прав особи, способу застосування уповноваженими органами заходу, виявлення волевиявлення та здійснення будь-яких дій з метою легалізації проживання на території України. Верховний Суд зауважив, що навіть в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються. Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення не містять оцінки співрозмірності балансу між приватним інтересом іноземця та публічним інтересом держави у контексті ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тобто під час прийняття рішень про відкликання дозволу на імміграцію в Україну та відкликання посвідки на постійне проживання відповідачем не враховано, що позивач тривалий час проживає на території України, має сталі сімейні відносини, здійснює волонтерську діяльність на території України, а прийняті відносно позивача постанови про притягнення останнього до адміністративної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 203 КУпАП не свідчать про вчинення позивачем дій, що становлять загрозу національній безпеці України, здоров`ю, правам і законним інтересам громадян України. Водночас, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування подання Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 09.06.2025, задоволенню не підлягають, адже відповідне подання є індивідуальним актом, який носить суто інформаційний характер, а тому сам по собі не створює для позивача ніяких прав та обов`язків та не має за собою негативних юридичних наслідків. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що внаслідок неповного з`ясування обставин та порушення норм матеріального права, суд першої інстанції при ухваленні судового рішення про відмову у задоволенні позову дійшов помилкових висновків, а отже апеляційна скарга позивача підлягає частоковму задоволенню, рішення суду скасуванню з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позову. Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області, Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та скасування рішення задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про відкликання дозволу на імміграцію в Україну 10.06.2025 №35. Визнати протиправним та скасувати відкликання посвідки на постійне проживання на підставі рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про відкликання дозволу на імміграцію в Україну 10.06.2025 №35. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 3028,00 грн. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя А.В. Суховаров суддя О.В. Головко