Постанова 4818 № 638/8950/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 638/8950/25 Головуючий суддя І інстанції Невеніцин Є. В. Провадження № 22-ц/818/878/26 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: інших видів кредиту П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2026 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Яцини В.Б. суддів колегії: Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 25 серпня 2025 року у справі № 638/8950/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В : У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №6129023 від 03.03.2024 у розмірі 14220 грн, а також судового збору у розмірі 2422,40 грн. Позовна заява мотивована тим, що 03.03.2024 між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір №6129023, згідно з умовами якого відповідач отримав 4000 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом, інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Як зазначено у позові, ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконало у повному обсязі, надавши відповідачеві кредит на потрібну йому суму. Відповідач зі свого боку не виконав умов кредитного договору. 25.06.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» був укладений Договір відступлення прав вимоги №107-МЛ від 25.06.2024. Відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги і за кредитним договором №6129023 від 03.03.2024, укладеним між ТОВ «Мілоан» та відповідачем. Суму та розрахунок заборгованості за кредитним договором №6129023 від 03.03.2024 було передано позивачу від первинного кредитора ТОВ «Мілоан» згідно з Договором відступлення прав вимоги №107-МЛ від 25.06.2024. Сума заборгованості відповідача становить 14220 грн, відповідно до Витягу з реєстру боржників до Договору відступлення прав вимоги №107-МЛ від 25.06.2024, з них: прострочена заборгованість за сумою кредиту 4000 грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків 9540 грн, прострочена заборгованість за комісією 680 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м.Харкова від 25 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» Гончаренко Ю.А. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі, вирішити питання щодо судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та які суд першої інстанції визнав встановленими, а також у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи. Зазначає, що ТОВ «Мілоан» не отримує повні реквізити платіжної картки, які необхідні для здійснення операцій за картою через мережу Інтернет. Для платіжних операцій за картами ТОВ «Мілоан» використовує відповідні сертифіковані платіжними системами сервіси. ТОВ «Мілоан», а також позивач не мають доступу до особистого банківського рахунку відповідача. Вказує, що цю інформацію може надати лише банк, в якому відкритий банківський рахунок, зазначений в кредитному договорі та платіжному дорученні. Зауважує, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», яке є вторинним кредитором, не входить у визначене статтею 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» коло осіб, яким надається інформація, що містить банківську таємницю. У зв`язку з цим позивач позбавлений можливості самостійно звернутися до банку для отримання доказів надходження ОСОБА_1 кредитних коштів відповідно до Договору про споживчий кредит №6129023 від 03.03.2024. Наголошує, що представником позивача до суду було подано клопотання про витребування доказів, яке залишено без розгляду у зв`язку з пропущенням процесуального строку. Посилається на платіжне доручення, яке позивач разом з позовною заявою надав до суду. Вважає, що саме це підтверджує надання позивачем вказівки надавачу послуг з переказу коштів щодо перерахування кредитних коштів на рахунок боржника. Зазначає, що відповідач не надав жодного доказу, який би спростував доводи позивача. Крім того, вказує, що суд міг зобов`язати відповідача надати документ, який підтверджує відсутність зарахування кредитних коштів на його картку, однак цього не зробив. Враховуючи викладене, представник позивача у апеляційній скарзі також просив суд поновити строк для подання клопотання про витребування з банку інформації щодо зарахування на банківський рахунок відповідача кредитних коштів. Щодо судових витрат апелянт вказує, що за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн, розрахований відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір». З урахуванням результатів апеляційного розгляду зазначені судові витрати, на думку представника позивача, підлягають розподілу відповідно до ст.141 ЦПК України. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Колегія суддів, відповідно до ст.ст.367, 368 ЦПК України, дослідила матеріали справи, перевірила доводи апеляційної скарги та вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду відповідає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що 03.03.2024 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит №6129023, проте в матеріалах справи відсутні виписки з особового рахунку відповідача, а саме про рух коштів. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт отримання відповідачем грошових коштів, їх розмір, а також наявність у відповідача заборгованості у сумі, зазначеній у розрахунку. Розрахунок заборгованості та доручення про переказ грошових коштів у даному випадку не є первинними документами банку, отже, є неналежними доказами отримання відповідачем кредиту. Крім того, суд послався на те, що, оскільки представником позивача не надано доказів надання кредитних коштів та їх отримання відповідачем за кредитним договором, відсутні правові підстави вважати, що право вимоги за цим Договором перейшло від первісного кредитора до позивача за Договором відступлення права вимоги №107-МЛ від 25.06.2024. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, вважаючи їх законними та обґрунтованими, такими, що відповідають встановленим у справі обставинам і не спростовуються доводами апеляційної скарги. За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.тований. Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію». Зокрема, у ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Згідно із п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, який надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону). Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону). Згідно із ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч.12 ст.11 Закону). Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, яким чином підписуються угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що укладення договорів в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Судом встановлені наступні обставини справи. Згідно з Договором про споживчий кредит №6129023 від 03.03.2024, ТОВ «Мілоан» зобов`язується на умовах, визначених цим Договором, на строк, визначений п.1.3 Договору, надати ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 4000 грн, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно з п.1.4 Договору, та виконати інші зобов`язання у повному обсязі, на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається загальним строком на 105 днів з 03.03.2024 (дата надання кредиту) і складається з пільгового та поточного періодів. Пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 18.03.2024 (рекомендована дата платежу). Поточний період становить 90 днів і починається з дня, наступного за днем завершення пільгового періоду, та закінчується 16.06.2024 (дата остаточного погашення заборгованості). Позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу 18.03.2024 (день завершення пільгового періоду), але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості 16.06.2024 (останнього дня строку кредитування). Комісія за надання кредиту становить 17 % від суми кредиту та сплачується одноразово в момент його видачі. Проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду нараховуються за ставкою 2,10 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду. Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду нараховуються за стандартною процентною ставкою 2,30 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду. Згідно з п.2.1 Договору, кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 *94. Як доказ виконання умов кредитного договору позивачем надано платіжне доручення №124561172 від 03.03.2024 та виписку з особового рахунку за кредитним договором. 25 червня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено Договір відступлення прав вимоги №107-МЛ, відповідно до умов якого, ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, укладеними між ТОВ «Мілоан» і боржниками. За умовами Договору кредитор передає (відступає) новому кредиторові права вимоги до боржників, які виникли у кредитора внаслідок укладення з боржниками кредитних договорів та надання кредитором боржникам кредитних коштів, та які входять до портфелю заборгованості. Загальний розмір портфеля заборгованості боржників, прав вимоги до яких відступаються, складає 45 905 646,18 грн станом на дату підписання сторонами цього Договору. За цим Договором кредитор передає, а новий кредитор приймає права вимоги в розмірі портфеля заборгованості. Для підтвердження дійсності прав вимоги, що відступаються, кредитор надає новому кредиторові документацію в порядку, передбаченому цим Договором. Права вимоги переходять до нового кредитора у день здійснення фінансування (оплати) на користь кредитора у повному обсязі в сумі, вказаній в п.7.1 цього Договору, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їхньої заборгованості. Оформлення відступлення права вимоги здійснюється шляхом підписання Акту приймання-передачі реєстру боржників (Додаток№2) відповідно до п.8.3.2 Договору. Відступлення права вимоги за цим Договором здійснюється без згоди боржників. З моменту переходу до нового кредитора прав вимоги, відповідно до умов п.6.2.3 цього Договору, новий кредитор заміняє кредитора у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості, та набуває всіх прав (в тому числі прав грошових вимог) кредитора за цими кредитними договорами. Разом з правами вимоги до нового кредитора переходять всі інші пов`язані з ними права, в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, зокрема пред`явлення претензій боржникам щодо заборгованості, право на звернення до суду за місцем, визначеним чинним законодавством, право на всі суми, які новий кредитор одержить від боржників на виконання його вимог, та інші, включаючи права, які забезпечують зобов`язання боржника. На виконання умов Договору в частині фінансування ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» 25.06.2024 здійснило оплату на рахунок ТОВ «Мілоан» згідно з Договором відступлення прав вимоги №107-МЛ від 25.06.2025 у розмірі, визначеному п.7.1 Договору (платіжна інструкція №3446). 25 червня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підписано Акт приймання-передачі реєстру боржників до Договору відступлення прав вимоги №107-МЛ від 25.06.2025. Згідно з Витягом з реєстру боржників до Договору відступлення прав вимоги №107-МЛ від 25.06.2025, засвідченого представником позивача, передано право вимоги за кредитним договором №6129023 від 03.03.2024, укладеним з ОСОБА_1 , на загальну суму заборгованості 14220 грн. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи (ч.13 ст.11 Закону). Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України). Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Встановлені судом першої інстанції обставини та висновки про укладення вищевказаного договору не оскаржуються, а тому відповідно до ст.367 ЦПК України колегія суддів їх не перевіряє. Поряд з цим матеріали справи не містять належних та достатніх доказів видачі первинним кредитором та отримання кредитних коштів відповідачем. Пунктами 3,21,28,29,30,31,36,37,40,52,54,68,81,82,85,86,90,94 частини 1 статті 1 Закону України «Про платіжні послуги» визначено, що безготівкові розрахунки перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, внесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів; ініціатор особа, яка на законних підставах ініціює платіжну операцію шляхом формування та/або подання відповідної платіжної інструкції, у тому числі із застосуванням платіжного інструменту. До ініціаторів належать платник, отримувач, стягувач, обтяжувач; користувач платіжних послуг (далі - користувач) фізична особа або юридична особа, яка отримує чи має намір отримати платіжну послугу як платник або отримувач (або обидва одночасно) та/або є власником електронних грошей (цифрових грошей Національного банку України), а в разі надання послуг банком клієнт банку; кредитовий переказ платіжна операція з рахунку платника на підставі платіжної інструкції, наданої платником або надавачем послуг з ініціювання платіжних операцій, за умови отримання згоди платника на виконання платіжної операції, наданої надавачу платіжних послуг платника; кредитовий трансфер платіжний інструмент у вигляді сукупності процедур, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку України, що використовується для ініціювання кредитового переказу або миттєвого кредитового переказу; ліцензія на надання фінансових платіжних послуг (далі - ліцензія) ліцензія, що надається Національним банком України юридичній особі відповідно до цього Закону та засвідчує право такої юридичної особи на провадження діяльності з надання всіх або окремих фінансових платіжних послуг; надавач платіжних послуг з обслуговування рахунку надавач платіжних послуг, у якому відкритий рахунок платника для виконання платіжних операцій; надавач платіжних послуг з ініціювання платіжної операції юридична особа, яка в установленому цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України порядку отримала право на надання послуг з ініціювання платіжної операції; небанківський надавач платіжних послуг надавач платіжних послуг, що не є банком. До небанківських надавачів платіжних послуг для цілей цього Закону належать надавачі платіжних послуг, передбачені пунктами 2-7 частини першої статті 10 цього Закону; отримувач особа, на рахунок якої зараховується сума платіжної операції або яка отримує суму платіжної операції в готівковій формі; платіжна інструкція розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції; платник особа, з рахунку якої ініціюється платіжна операція на підставі платіжної інструкції або яка ініціює платіжну операцію шляхом подання/формування платіжної інструкції разом з відповідною сумою готівкових коштів; розрахунковий банк уповноважений оператором відповідної платіжної системи банк, що бере участь у проведенні розрахунків у платіжній системі; споживач фізична особа, яка отримує або має намір отримати платіжну послугу для задоволення особистих потреб, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю; суб`єкти платіжних операцій користувачі (платники, отримувачі) та відповідні надавачі платіжних послуг; сума платіжної операції відповідна сума коштів, яка в результаті виконання платіжної операції має бути зарахована на рахунок отримувача або видана отримувачу в готівковій формі; унікальний ідентифікатор комбінація літер, цифр, символів або знаків, що надається користувачу надавачем платіжних послуг та дає змогу однозначно ідентифікувати користувача та/або його рахунок для цілей виконання платіжної операції; фінансова установа, що має право на надання платіжних послуг, небанківська фінансова установа, що не має статусу платіжної установи або установи електронних грошей та має право надавати окремі фінансові платіжні послуги, перелік яких визначений законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг. Статтею 5 Закону України «Про платіжні послуги» визначено, що до фінансових платіжних послуг належать такі послуги: 1) послуги із зарахування готівкових коштів на рахунки користувачів, а також усі послуг щодо відкриття; 2) обслуговування та закриття рахунків (крім електронних гаманців); 3) послуги з виконання платіжних операцій із власними коштами користувача з рахунку/на рахунок користувача (крім платіжних операцій з електронними грошима), у тому числі: а) виконання кредитового переказу; б) виконання дебетового переказу; в) виконання іншої платіжної операції, у тому числі з використанням платіжних інструментів; 4) послуги з виконання платіжних операцій з рахунку/на рахунок користувача (крім платіжних операцій з електронними грошима), за умови що кошти для виконання платіжної операції надаються користувачу надавачем платіжних послуг на умовах кредиту, у тому числі: а) виконання кредитового переказу; б) виконання дебетового переказу; в) виконання іншої платіжної операції, у тому числі з використанням платіжних інструментів; 5) послуги з емісії платіжних інструментів та/або здійснення еквайрингу платіжних інструментів; 6) послуги з переказу коштів без відкриття рахунку; 7) послуги з випуску електронних грошей та виконання платіжних операцій з ними, у тому числі відкриття та обслуговування електронних гаманців. Статтею 10 Закону України «Про платіжні послуги» визначено, що до надавачів платіжних послуг належать: 1) банки, філії іноземних банків (далі - банки); 2) платіжні установи (у тому числі малі платіжні установи); 3) філії іноземних платіжних установ; 4) установи електронних грошей; 5) фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг; 6) оператори поштового зв`язку; 7) надавачі нефінансових платіжних послуг; 8) Національний банк України; 9) органи державної влади, органи місцевого самоврядування. Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом. Банки мають право надавати платіжні послуги на підставі банківської ліцензії без отримання окремої ліцензії відповідно до цього Закону. Банки надають платіжні послуги в порядку, передбаченому цим Законом та Законом України «Про банки і банківську діяльність». Фінансова установа, що має право на надання платіжних послуг, має право надавати фінансову платіжну послугу за умови включення права на надання такої фінансової платіжної послуги до ліцензії на діяльність такої фінансової установи відповідно до закону з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг, а також включення такої особи до Реєстру. Платіжна установа (у тому числі мала платіжна установа), установа електронних грошей набуває статусу фінансової установи з дня її включення до Реєстру. Згідно з даними з Державного реєстру юридичних осіб, ТОВ «Мілоан» (код ЄДРПОУ 40484607) включений до реєстру, тип надавача послуг фінансова компанія, назва послуги (станом на 03.03.2024) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Згідно з ч.1 ст.29 Закону країни «Про фінансові послуги та фінансові компанії» фінансова компанія це фінансова установа, яка на підставі відповідної ліцензії має право здійснювати діяльність з надання одного або декількох з таких видів фінансових послуг: 1) надання коштів та банківських металів у кредит; 2) надання гарантій; 3) факторинг; 4) фінансовий лізинг; 5) торгівля валютними цінностями; 6) фінансові платіжні послуги з переказу коштів без відкриття рахунку та/або із здійснення еквайрингу платіжних інструментів. Відповідно до приписів пункту 6 розділу І Інструкції про безготівкові розрахунку в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 за №163 (далі за текстом Інструкція №163), платіжна інструкція розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції; платіжна операція будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього; платник особа, з рахунку якої ініціюється платіжна операція на підставі платіжної інструкції; сума платіжної операції відповідна сума коштів, яка в результаті виконання платіжної операції повинна бути зарахована на рахунок отримувача або видана отримувачу в готівковій формі. На підтвердження надання 03.03.2024 відповідачу кредитних коштів у розмірі 4000 грн позивачем надано суду платіжне доручення №124561172 від 03.03.2024, складене ТОВ «Мілоан», та виписку з особового рахунку за кредитним договором №6129023 від 03.03.2024, підготовлену ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», які не відповідають вимогам, які законодавство передбачає для первинних бухгалтерських документів, які підтверджують перерахування первинним кредитором своїх грошових коштів позичальнику. Таким документом є виписка з банківського рахунку первинного кредитора про здійснення відповідної грошової операції на користь позичальника, або платіжна інструкція з відміткою банку про здійснення операції та іншою інформацією, яка передбачена згаданою Інструкцією №163. Такий висновок ґрунтується на особливостях бухгалтерського оформлення безготівкових грошових операцій первинним кредитором у даній справі, який не є банківською фінустановою, та на правових висновках, які були висловлені у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18) про стягнення заборгованості за кредитним договором, згідно з якими позичальник-банк зобов`язаний довести отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, установлених договором, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до зазначеної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Згідно з п.62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або надсилання клієнту. Відтак виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом і який суд має оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів щодо реального виконання кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі №175/35/16-ц, від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19. Проте, ані з наданого позивачем платіжного доручення, ані з виписки з особового рахунку, чи з інших наявних у матеріалах справи доказів, відповідно до обов`язкових у таких випадках стандартів бухгалтерського обліку, неможливо встановити, що даний переказ фактично був здійснений у безготівковій формі за рахунок грошових коштів первинного кредитора на користь відповідача на підставі вищевказаного договору кредиту. Надані позивачем на підтвердження виконання первинним кредитором обов`язків за укладеним між сторонами кредитним договором не містять такої інформації, а тому за відсутності на них відмітки банку про здійснення такої грошової операції у безготівковій формі, вони не є належними для підтвердження реального виконання умов кредитного договору про передачу кредитних коштів первинним кредитором (ТОВ «Мілоан») та їх отримання позичальником ( ОСОБА_1 ), що є необхідною умовою для виникнення зобов`язань у позичальника згідно з умовами укладеного між ними кредитного договору. Наведені з цього приводу доводи скарги цих висновків суду не спростували. Платіжне доручення, яке фактично є розпорядженням ТОВ «Мілоан» на користь надавача платіжних послуг для здійснення переказу коштів, не є належним і достатнім доказом на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів ОСОБА_1 , а зазначена в ньому інформація не відповідає вимогам бухгалтерського обліку до таких документів. Надане позивачем платіжне доручення за відсутності в ньому відповідної відмітки банку про проведення зазначеної грошової операції не є первинним бухгалтерським документом, який фіксує здійснення платежу та є необхідним для підтвердження таких юридичних фактів. Сам по собі факт складання або подання платіжного доручення (інструкції), без підтвердження реального проведення такої операції у безготівковій формі через банківську установу, не є належним підтвердженням зарахування коштів кредитора на рахунок їх отримувача. Наведені з цього приводу висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та відповідають змісту пункту 37 розділу ІІ Інструкції №163 (зі змінами) про те, що платіжна інструкція, оформлена платником в електронній або паперовій формі, повинна містити такі обов`язкові реквізити: 1) дату складання і номер; 2) унікальний ідентифікатор платника або найменування/прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку; 3) найменування надавача платіжних послуг платника; 4) суму цифрами та словами; 5) призначення платежу; 6) підпис(и) платника; 7) унікальний ідентифікатор отримувача або найменування/прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку; 8) найменування надавача платіжних послуг отримувача. Вказівки щодо особливостей заповнення реквізитів платіжної інструкції, оформленої в паперовій або електронній формі (додаток до Інструкції №163 (пункт 10 розділу I)), передбачають наявність такої інформації у платіжних інструкціях, зокрема: платіжна інструкція засвідчується підписами [власноручним(ими)/електронним(ими)] уповноваженого працівника надавача платіжних послуг, який оформив платіжну інструкцію, та працівника, на якого покладено функції контролера. У разі перерахування коштів на рахунки отримувачів (фізичних та юридичних осіб), які відкриті в іншого надавача платіжних послуг, платіжна інструкція засвідчується підписом(ами) [власноручним(ими)/електронним(ими)] уповноваженого(их) працівника(ів) надавача платіжних послуг, визначеного(их) внутрішніми документами надавача платіжних послуг (п.19 Інструкції №163). Аналогічні недоліки є у виписці з особового рахунку за кредитним договором №6129023 від 03.03.2024, поданої ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», оскільки вона створена самим позивачем, є похідним, аналітичним документом, складеним на підставі первинних даних, а не первинним документом бухгалтерського обліку у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак не може вважатися належним та достовірним доказом наявності та розміру заборгованості. За відсутності таких первинних документів суд позбавлений можливості перевірити реальність господарських операцій, у тому числі факт отримання відповідачем кредитних коштів, у зв`язку з чим доводи представника позивача щодо наявності заборгованості є недоведеними. У зв`язку з цим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у справі відсутні належні докази перерахування та отримання відповідачем кредиту в розмірі 4000 грн за кредитним договором №6129023 від 03.03.2024, та щодо недоведеності права вимоги у позивача за таким договором кредиту. Додатки до позовної заяви без банківської виписки з особового рахунку ОСОБА_1 не підтверджують факту отримання відповідачем кредитних коштів. В апеляційній скарзі зазначено також про те, що ТОВ «Мілоан» не отримує повні реквізити платіжної картки, які необхідні для здійснення операцій за картою через мережу Інтернет, а також те, що позивачем подавалось до суду першої інстанції клопотання про витребування доказів із банку-емітента картки щодо перерахунку кредитних коштів на платіжну картку позичальника, проте суд залишив його без розгляду, та самостійно не зобов`язав відповідача надати документ, який підтверджує відсутність зарахування кредитних коштів на його картку. Колегія суддів відхиляє зазначені доводи з огляду на те, що суд у даному випадку позбавлений підстав самостійно збирати докази, тоді як позивач, заявивши клопотання про витребування доказів у справі, подав його з пропущенням процесуального строку та відсутністю клопотання про його поновлення. Таким чином, оскільки клопотання не було подано разом з позовною заявою та не надано доказів щодо вжиття заходів для отримання доказів у справі самостійно, не обґрунтовано поважність причини пропуску строку подання клопотання та не заявлено клопотання про поновлення цього строку, суд першої інстанції обґрунтовано залишив його без розгляду. При цьому повторних клопотань від позивача про витребування таких доказів з обґрунтуванням поважності пропуску строку, як це передбачено ЦПК України, до суду не надходило. Посилання представника позивача на ненадання відповідачем доказів, які б спростовували доводи позивача є безпідставним, оскільки відповідно до ст.81 ЦПК України обов`язок доказування факту перерахування та отримання кредитних коштів покладається на позивача. Вимога до відповідача доводити факт неотримання коштів є застосовною лише після доведення позивачем факту перерахування кредитних коштів і за своїм змістом фактично означає покладення обов`язку доказування негативного факту, що суперечить засадам цивільного судочинства та принципу змагальності сторін. Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами щодо доведеності позовних вимог і, відповідно, несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням ним процесуальних дій. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №755/18920/18. З урахуванням викладеного судом правильно зроблено висновок, що позивачем не доведено фактів перерахування та отримання кредитних грошей відповідачем, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення з цих підстав. Окремо колегія суддів зазначає, що ухвалою Харківського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року, на підставі ст.367 ЦПК України, було відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» про поновлення пропущеного строку для подання клопотання про витребування додаткових доказів. Відмова обґрунтована тим, що клопотання позивача про витребування доказів ухвалою Шевченківського районного суду м.Харкова від 18.08.2025 було залишено без розгляду. Положення ч.ч.2, 4 та 8 ст.83 ЦПК України передбачають, що позивач, а також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен письмово повідомити про це суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадків, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Проте матеріали справи містять дані про те, що позивач звертався зі вказаним клопотанням про витребування доказів у суді першої інстанції, але з пропущенням процесуального строку та відсутністю клопотання про його поновлення, а тому суд залишив його без розгляду. Водночас повторних клопотань від позивача про витребування таких доказів із обґрунтуванням поважності причин пропуску процесуального строку до суду не надходило. Позивач звернувся з клопотанням про витребування доказів після ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні позову та не реалізував у повному обсязі свою процесуальну позицію в суді першої інстанції. Колегія суддів зауважує, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та рівності сторін, у тому числі щодо своєчасного заявлення клопотань та подання доказів, а кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням нею відповідних процесуальних дій (стаття 12 ЦПК України). Заявляючи відповідне клопотання безпосередньо в суді апеляційної інстанції та не реалізувавши належним чином свої процесуальні права в суді першої інстанції, апелянт не довів поважності причин пропуску строку неподання цих доказів до суду першої інстанції, як того вимагає норма ст.367 ЦПК України. Відтак, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає. Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують, то відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Так як апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судового збору, сплаченого у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит- Капітал» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м.Харкова від 25 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 21 квітня 2026 року. Головуючий В.Б. Яцина Судді - Ю.М. Мальований О.Ю. Тичкова.