Постанова 4824 № 755/20124/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 квітня 2026 року м. Київ Справа № 755/20124/25 Провадження: № 22-ц/824/8863/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С. М., Нежури В. А., секретар Лаврук Ю. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Білонога Олександра Олеговича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Марфіної Н. В., у справі за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У жовтні 2025 року КП ВО «Київтеплоенерго» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що з 01 травня 2018 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води у місті Києві, набувши відповідні права як правонаступник ПАТ «Київенерго». На виконання вимог чинного законодавства підготовлено та опубліковано у газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085) договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, зміст якого відповідає типовому договору, затвердженому відповідними Правилами. Вказаний договір є договором приєднання та вважається укладеним шляхом приєднання споживача до його умов у цілому. Зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована відповідачка, яка є споживачем зазначених послуг. Проте, належним чином не виконувала обов`язок щодо їх оплати, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, на яку також нараховано інфляційні втрати та три відсотки річних. Розрахунок заборгованості здійснено відповідно до тарифів, встановлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, які є загальнодоступними та офіційно оприлюдненими. Крім того, посилається на те, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» (первісний кредитор) та КП «Київтеплоенерго» (новий кредитор) укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги, за умовами якого позивач набув право вимоги до фізичних та юридичних осіб щодо виконання грошових зобов`язань з оплати послуг, спожитих до 01 травня 2018 року. З урахуванням викладеного КП ВО «Київтеплоенерго» просило суд стягнути з відповідачки заборгованість, яка складається з: - заборгованості за послуги з централізованого опалення, спожиті до 01 травня 2018 року, у розмірі 9 649,24 грн, інфляційних втрат - 1 630,72 грн та трьох відсотків річних - 458,40 грн; - заборгованості за послуги централізованого постачання гарячої води, спожиті до 01 травня 2018 року, у розмірі 11 904,35 грн, інфляційних втрат - 2 052,11 грн та трьох відсотків річних - 576,86 грн; - заборгованості за послуги з централізованого опалення, спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року, у розмірі 17 104,85 грн, інфляційних втрат - 3 112,00 грн та трьох відсотків річних - 818,20 грн; - заборгованості за послуги централізованого постачання гарячої води, спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року, у розмірі 17 104,84 грн, інфляційних втрат - 2 890,72 грн та трьох відсотків річних - 812,60 грн; - заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, спожиті з 01 листопада 2021 року, у розмірі 17 592,94 грн, інфляційних втрат - 2 349,17 грн, трьох відсотків річних - 673,38 грн та пені - 819,28 грн; - заборгованості за послуги з постачання гарячої води, спожиті з 01 листопада 2021 року, у розмірі 22 090,87 грн, інфляційних втрат - 2 789,01 грн, трьох відсотків річних - 785,95 грн та пені - 956,24 грн; - заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 358,90 грн; - заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 831,05 грн; - заборгованості за обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 20,11 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 лютого 2026року позов Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги з урахуванням трьох відсотків річних та інфляційних збитків на загальну суму 112 066 грн 80 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судові витрати в сумі 3 028 грн. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Білоног О. О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в позові. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд не врахував, що відповідачка не є споживачем житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки фактично не проживає за вказаною адресою понад десять років, а сам факт реєстрації місця проживання не свідчить про отримання нею відповідних послуг. Крім того, зазначив, що вона не є власником вказаного житлового приміщення, а відтак не може вважатися стороною договору про надання житлово-комунальних послуг та не має обов`язку щодо їх оплати. Також наголошував на відсутності належного укладеного між сторонами договору про надання житлово-комунальних послуг, вважаючи, що без такого договору у позивача відсутні правові підстави для нарахування заборгованості. Окремо, звертав увагу на те, що розрахунок заборгованості, наданий позивачем, є необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обсягам спожитих послуг, зокрема з огляду на відсутність вузлів обліку та недоведеність обсягів споживання. Крім того, посилалався на наявність форс-мажорних обставин, пов`язаних із запровадженням карантину та воєнного стану, які, на його думку, вплинули на можливість виконання зобов`язань. Також, зазначив про необхідність застосування строків позовної давності до заявлених позовних вимог, вважаючи, що позивач звернувся до суду з пропуском установленого законом строку. Ухвалами Київського апеляційного суду від 13 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу представник КП ВО «Київтеплоенерго» Зеленський А. М. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважав їх необґрунтованими та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Зокрема, зазначав, що відповідачка не надала жодних належних і допустимих доказів на підтвердження факту свого непроживання у спірній квартирі, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що вона не є споживачем житлово-комунальних послуг. При цьому, представник позивача послався на положення статті 156 ЖК України, відповідно до яких повнолітні члени сім`ї наймача (власника) житлового приміщення несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із користування житлом, зокрема, щодо оплати житлово-комунальних послуг. Також зазначав, що у зв`язку з відсутністю у квартирі вузлів обліку споживання послуг, нарахування здійснювалося відповідно до положень статті 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», згідно з якими розподіл обсягу спожитих послуг здійснюється пропорційно кількості зареєстрованих у житловому приміщенні осіб. Крім того, звернув увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1405 скасовано мораторій на нарахування штрафних санкцій (пені), у зв`язку з чим нарахування позивачем пені є правомірним. Крім того, представник позивача зазначив, що висновки суду першої інстанції щодо дотримання строків позовної давності є обґрунтованими, оскільки відповідачкою здійснювалися часткові оплати, що свідчить про визнання боргу та, відповідно, переривання перебігу позовної давності. В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та просила задовольнити. Представник КП ВО «Київтеплоенерго» Антонченко А. О. заперечувала проти доводів апеляційної скарги та вважала їх необгрунтованими. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» є виконавцем житлово-комунальних послуг, а саме послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води споживачам у відповідному житловому будинку. Судом установлено, що з 01 травня 2018 року позивач здійснює надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року - послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води на підставі чинного законодавства та відповідних нормативно-правових актів (т. 1, а. с. 23-25). Відповідачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується матеріалами справи, а відтак є споживачем житлово-комунальних послуг у розумінні чинного законодавства (т. 1, а. с.5). Правовідносини між сторонами виникли на підставі публічного договору про надання житлово-комунальних послуг, умови якого були опубліковані у встановленому законом порядку, а фактичне користування послугами свідчить про приєднання відповідачки до умов такого договору. Відповідачка від отримання житлово-комунальних послуг у встановленому законом порядку не відмовлялася, від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання не відключалася, у зв`язку з чим є індивідуальним споживачем зазначених послуг та зобов`язана здійснювати їх оплату у строки, визначені законодавством. Крім того, матеріалами справи підтверджено, що відповідачка належним чином та у повному обсязі не здійснювала оплату за надані послуги, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка складається із заборгованості за послуги, спожиті до 01 травня 2018 року, право вимоги за якими перейшло до позивача на підставі договору відступлення права вимоги від 11 жовтня 2018 року № 602-18, а також заборгованості за послуги, спожиті після 01 травня 2018 року, та нарахувань, пов`язаних із простроченням виконання грошового зобов`язання (т. 1, а. с.12 - 19). У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано інфляційні втрати та три відсотки річних відповідно до положень статті 625 ЦК України. Із матеріалів справи також убачається, що відповідачка заперечувала проти задоволення позову, посилаючись, зокрема, на те, що вона не є споживачем послуг у зв`язку з непроживанням у спірному житловому приміщенні, а також заявляла про необхідність застосування строків позовної давності до заявлених позовних вимог. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка, будучи зареєстрованою у спірному житловому приміщенні, є споживачем житлово-комунальних послуг, які фактично надавалися позивачем, а відтак зобов`язана здійснювати їх оплату. Суд зазначив, що правовідносини між сторонами виникли на підставі публічного договору приєднання, умови якого були належним чином опубліковані, а фактичне користування послугами свідчить про приєднання відповідачки до його умов. При цьому, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка не довела обставин, які б свідчили про її непроживання у спірному житловому приміщенні або відсутність споживання послуг, а також не надала доказів звернення до виконавця послуг щодо їх ненадання чи надання неналежної якості. Оцінюючи доводи відповідачки про відсутність у неї обов`язку зі сплати житлово-комунальних послуг у зв`язку з тим, що вона не проживає в спірному житловому приміщенні, суд дійшов висновку про їх безпідставність, оскільки обов`язок зі сплати таких послуг покладається як на власника, а й на осіб, які користуються житлом або зареєстровані у ньому. Крім того, суд першої інстанції визнав обґрунтованим розрахунок заборгованості, наданий позивачем, зазначивши, що він здійснений відповідно до чинних тарифів, встановлених уповноваженим органом, а відповідачкою не надано належних доказів його спростування. Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування строків позовної давності, оскільки встановив, що відповідачкою здійснювалися часткові оплати, які свідчать про визнання боргу та переривання перебігу позовної давності. Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Встановлено, що відповідачка є власником спірної квартири та споживачем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, виконавцем послуг за якими є позивач. Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, чинної на час виникнення спірних правовідносин (далі - Правила). Вказані Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», який набрав чинності з 10 грудня 2017 року, визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Правилами надання послуг з централізованого опалення встановлено, що централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання. Згідно з ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі несвоєчасної сплати платежів за споживання теплової енергії споживач сплачує пеню за встановленими законодавством або договором розмірами. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку. Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлені обов`язки індивідуального споживача, зокрема оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Згідно з ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Положеннями ч. 2 ст. 642 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Наявність правовідносин між сторонами за договорами теплопостачання, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого теплопостачання, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків. Відповідно до п. 11 вищезазначених Правил у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі (або всі) квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю та які не мають квартирних засобів обліку (у разі обладнання всіх квартир квартирними засобами обліку - споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю), оплачують послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями всіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, та споживачами, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку води виконавцю, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку. Пунктом 20 Правил встановлено, що плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. Пунктом 21 Правил визначено, що у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Установивши, що КП «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води у багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідачка є особою, зареєстрованою у зазначеному житловому приміщенні та споживачем відповідних житлово-комунальних послуг, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про виникнення у неї обов`язку з оплати наданих послуг. Матеріалами справи підтверджено, що позивачем на обґрунтування заявлених вимог разом із позовною заявою подано розрахунок заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, постачання теплової енергії та гарячої води за відповідні періоди, із зазначенням нарахувань, здійснених оплат та залишку заборгованості, а також розрахунок інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені. Із наданого розрахунку вбачається, що утворилася заборгованість, яка складається із заборгованості за послуги, спожиті до 01 травня 2018 року (право вимоги за якими перейшло до позивача на підставі договору відступлення права вимоги), за послуги, спожиті після 01 травня 2018 року, а також із нарахованих відповідно до вимог законодавства інфляційних втрат, трьох відсотків річних, пені та плати за абонентське обслуговування. Належних та допустимих доказів сплати зазначеної заборгованості у повному обсязі або доказів проведення перерахунку вартості наданих послуг відповідачкою суду не надано, як і не надано доказів звернення до позивача із вимогами щодо ненадання послуг чи надання їх неналежної якості. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на належних та допустимих доказах і відповідають вимогам чинного законодавства. Зокрема, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідачки щодо наявності форс-мажорних обставин, правильно зазначивши, що наданий лист Торгово-промислової палати України має загальний інформаційний характер, не містить ознак, які б ідентифікували конкретне зобов`язання, та не підтверджує неможливість виконання відповідачкою саме спірного грошового зобов`язання. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що чоловік відповідачки зареєстрований у спірному житловому приміщенні або є споживачем житлово-комунальних послуг, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для покладення на нього обов`язку щодо їх оплати. Крім того, з матеріалів справи убачається, що у відзиві на позовну заяву відповідачка порушувала питання про застосування строків позовної давності до частини заявлених позовних вимог, однак суд першої інстанції, дослідивши подані докази, дійшов висновку про відсутність підстав для її застосування, оскільки встановив, що відповідачкою здійснювалися часткові оплати, які свідчать про визнання боргу та переривання перебігу позовної давності. Перевіряючи висновки суду в цій частині, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки Згідно з частинами першою та п`ятою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання - зі спливом строку виконання. Частиною четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Разом із тим, 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України № 540-IX, яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, згідно з яким під час дії карантину строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин на території України діяв з 12 березня 2020 року та неодноразово продовжувався. Крім того, з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, у період дії якого перебіг позовної давності зупиняється. З огляду на викладене, перебіг позовної давності щодо вимог, строк виконання яких не сплив станом на момент запровадження карантину, продовжувався на строк його дії та в подальшому був зупинений на період дії воєнного стану. Як убачається з матеріалів справи та підтверджується розрахунком заборгованості, відповідачкою у січні 2018 року здійснено часткову оплату за послуги централізованого опалення у розмірі 804 грн 56 коп. та за послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 600 грн 70 коп (а. с. 18 - 19). Вказані дії обґрунтовано розцінені судом першої інстанції як такі, що свідчать про визнання боргу, а відтак є підставою для переривання перебігу позовної давності. З огляду на викладене, після вчинення відповідачкою дій, спрямованих на часткове погашення заборгованості, перебіг позовної давності розпочався заново, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду у межах встановленого законом строку. Доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Оскільки відповідачка своєчасно не виконувала обов`язок щодо оплати наданих житлово-комунальних послуг, позивачем обґрунтовано нараховано три відсотки річних та інфляційні втрати. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми. Правова позиція щодо застосування вказаної норми неодноразово викладена у практиці Верховного Суду, відповідно до якої у разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України. Разом із тим, колегія суддів враховує положення постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 05 березня 2022 року, якою було встановлено заборону на нарахування та стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та трьох відсотків річних на період дії воєнного стану. Водночас постановою Кабінету Міністрів України № 1405 від 29 грудня 2023 року внесено зміни, відповідно до яких зазначена заборона поширюється виключно на території активних або можливих бойових дій, до переліку яких місто Київ не віднесено. Отже, нарахування інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені за період після 30 грудня 2023 року є правомірним. Із матеріалів справи убачається, що позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних у зв`язку з простроченням виконання відповідачкою грошового зобов`язання, зокрема: за заборгованістю за послуги з централізованого опалення, спожиті до 01 травня 2018 року - інфляційні втрати у розмірі 1 630 грн 72 коп. та три відсотки річних у розмірі 458 грн 40 коп.; за заборгованістю за послуги централізованого постачання гарячої води, спожиті до 01 травня 2018 року - інфляційні втрати у розмірі 2 052 грн 11 коп. та три відсотки річних у розмірі 576 грн 86 коп.; за заборгованістю за послуги з централізованого опалення, спожиті у період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року - інфляційні втрати у розмірі 3 112 грн 00 коп. та три відсотки річних у розмірі 818 грн 20 коп.; за заборгованістю за послуги централізованого постачання гарячої води, спожиті у період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року - інфляційні втрати у розмірі 2 890 грн 72 коп. та три відсотки річних у розмірі 812 грн 60 коп.; за заборгованістю за послуги з постачання теплової енергії, спожиті з 01 листопада 2021 року - інфляційні втрати у розмірі 2 349 грн 17 коп. та три відсотки річних у розмірі 673 грн 38 коп.; за заборгованістю за послуги з постачання гарячої води, спожиті з 01 листопада 2021 року - інфляційні втрати у розмірі 2 789 грн 01 коп. та три відсотки річних у розмірі 785 грн 95 коп.(а. с. 6 - 11). Наведені нарахування здійснено з урахуванням вимог чинного законодавства, зокрема обмежень, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 206 від 05 березня 2022 року, у редакції, чинній після внесення змін постановою № 1405 від 29 грудня 2023 року. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох відсотків річних є правомірним, відповідає вимогам чинного законодавства та підстав для їх скасування або зменшення не вбачається. Разом із тим матеріали справи не містять доказів звернення відповідачки до позивача із заявами про проведення перерахунку, а також належних доказів її тривалої відсутності у спірному житловому приміщенні. За таких обставин колегія суддів виходить із того, що юридично значущим фактом є саме реєстрація місця проживання відповідачки у квартирі, яка обумовлює її статус споживача житлово-комунальних послуг та покладає на неї обов`язок щодо їх оплати. Крім того, в ході апеляційного перегляду справи встановлено, що ОСОБА_1 є власницею спірної квартири, що в силу ст. 319 ЦК України покладає на неї обов`язок з утримання належної їй власності. Посилання відповідачки на складне матеріальне становище, стан здоров`я чи інші життєві обставини не спростовують факту виникнення заборгованості та не звільняють її від виконання грошового зобов`язання, оскільки такі обставини можуть враховуватися лише при вирішенні питання щодо порядку виконання судового рішення, але не впливають на сам обов`язок зі сплати за спожиті послуги. Крім того, відповідачкою не надано жодних доказів того, що вона була позбавлена можливості користування житлово-комунальними послугами або що такі послуги їй не надавалися. Водночас, колегія суддів зазначає, що у разі доведення факту фактичного непроживання у спірному житловому приміщенні відповідачка не позбавлена права у подальшому звернутися з відповідними вимогами до осіб, які фактично користувалися житлово-комунальними послугами, щодо відшкодування понесених нею витрат. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності укладеного між сторонами договору про надання житлово-комунальних послуг також не заслуговують на увагу, оскільки правовідносини між сторонами виникли на підставі публічного договору приєднання, умови якого були опубліковані у встановленому законом порядку, а фактичне користування послугами свідчить про приєднання відповідачки до його умов. Посилання відповідачки на необґрунтованість розрахунку заборгованості та недоведеність обсягів спожитих послуг також є безпідставними, оскільки позивачем надано розрахунок заборгованості, здійснений відповідно до чинних тарифів, затверджених уповноваженим органом, тоді як відповідачка не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили про неправильність таких нарахувань або підтверджували інший розмір заборгованості. При цьому сама по собі відсутність вузлів обліку не є підставою для звільнення від оплати послуг, оскільки у такому випадку нарахування здійснюється відповідно до встановлених нормативів та кількості зареєстрованих осіб. Доводи апеляційної скарги щодо наявності форс-мажорних обставин, пов`язаних із запровадженням карантину та воєнного стану, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки такі обставини самі по собі не звільняють від виконання грошових зобов`язань, а надані відповідачкою докази не підтверджують неможливість виконання саме спірного зобов`язання. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та переоцінки доказів, належна оцінка яким уже надана судом, і не містять обставин, які б спростовували правильність оскаржуваного рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Білонога О. О. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 лютого 2026року залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Білонога Олександра Олеговича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 17 квітня 2026 року. Головуючий Т.О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура