Постанова 4824 № 755/19656/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 травня 2026 року м. Київ Справа № 755/19656/25 Провадження: № 22-ц/824/5875/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С. М., Нежури В. А., секретар Лаврук Ю. В. розглянувши в порядку письмового провадженняапеляційну скаргу адвоката Чутченка Сергія Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Галаган В.І., у справі за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У жовтні 2025 року КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що надання послуг з постачання гарячої води та централізованого опалення в будинку АДРЕСА_1 здійснюється КП «Київтеплоенерго» на підставі типового договору про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води, опублікованого в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 року № 34 (5085). Крім того, КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 року, укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго», прийняв право вимоги до відповідачів з оплати боргу за послуги, спожиті до 01.05.2018 року, а саме: послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відповідачі отримують послуги, надані позивачем щодо квартири АДРЕСА_2 . Однак, відповідачі не вносять плату за отримані послуги з постачання централізованого опалення та плату за постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість станом на 01.09.2025 року у розмірі 97 083,52 грн, що є предметом спору. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2025 року позов Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» заборгованість у розмірі 97 083 грн 52 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 1 514грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 1 514 грн. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Чутченко С. О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати судове рішення та ухвалити нове про відмову в позові. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції безпідставно поклав на відповідачів солідарний обов`язок зі сплати всієї заявленої заборгованості, не встановивши період її виникнення та не дослідивши обсяг відповідальності кожного з відповідачів окремо. При цьому, судом не враховано, що відповідач - 2 набув повної цивільної дієздатності лише 02 грудня 2019 року, а значна частина заборгованості була сформована до досягнення ним повноліття, у зв`язку з чим покладення на нього відповідальності за зобов`язаннями, які виникли у попередній період, є безпідставним. Крім того, зазначав, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є неналежним та недостатнім доказом на підтвердження заявлених вимог, оскільки не містить належного обґрунтування нарахувань, не підтверджений первинними бухгалтерськими документами, не дає можливості перевірити порядок формування заборгованості, а також не містить належних даних щодо фактичних обсягів споживання послуг, показників вузлів комерційного та квартирного обліку, застосованих тарифів та методики здійснення нарахувань. Також звертав увагу на те, що позивачем безпідставно заявлено до стягнення інфляційні втрати, три проценти річних та пеню, при цьому не враховано дію встановлених законодавством обмежень щодо нарахування штрафних санкцій за житлово-комунальні послуги у період карантину та дії воєнного стану, а також положення законодавства щодо спеціальної позовної давності для вимог про стягнення пені. Окрім цього, в апеляційній скарзі зазначено, що судом першої інстанції було порушено процесуальні права відповідачів, оскільки рішення ухвалено фактично в останній день встановленого судом строку для подання відзиву на позовну заяву, чим відповідачів було позбавлено реальної можливості належним чином реалізувати право на подання заперечень, доказів та пояснень у справі, що суперечить принципам змагальності сторін та забезпечення права на справедливий судовий розгляд. Також посилався на складне матеріальне становище відповідачів, зазначаючи, що останні не ухилялись від виконання обов`язку щодо оплати житлово-комунальних послуг, частково здійснювали оплату за надані послуги, однак у зв`язку зі скрутним фінансовим становищем, зростанням вартості комунальних послуг та іншими обставинами не мали можливості своєчасно та у повному обсязі погашати нараховану заборгованість. Ухвалами Київського апеляційного суду від 22 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» є виконавцем житлово-комунальних послуг, зокрема послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року - послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 . Судом установлено, що з 01 травня 2018 року позивач здійснював надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води на підставі публічного договору про надання відповідних послуг, опублікованого у встановленому законом порядку, а з 01 листопада 2021 року - послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води відповідно до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та інших нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини. З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровані за вказаною адресою та є споживачами житлово-комунальних послуг у розумінні чинного законодавства. Правовідносини між сторонами виникли на підставі публічного договору приєднання, умови якого були опубліковані позивачем у встановленому законом порядку, а фактичне користування відповідачами житлово-комунальними послугами свідчить про приєднання до умов такого договору. Відповідачі від отримання житлово-комунальних послуг у встановленому законом порядку не відмовлялись, від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання не відключались, у зв`язку із чим були зобов`язані здійснювати оплату фактично спожитих послуг у строки та порядку, визначені законодавством і умовами договору. Крім того, встановлено, що на підставі договору про відступлення права вимоги від 11 жовтня 2018 року № 602-18 позивач набув право вимоги щодо заборгованості за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, спожиті до 01 травня 2018 року. Матеріалами справи підтверджується, що відповідачі здійснювали оплату житлово-комунальних послуг нерегулярно та не у повному обсязі, у зв`язку із чим утворилась заборгованість, яка, відповідно до наданих позивачем розрахунків, складається із заборгованості за послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання за період до 01 листопада 2021 року, заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період після 01 листопада 2021 року, а також нарахованих у зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені. У зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано інфляційні втрати, три проценти річних та пеню відповідно до положень статті 625 ЦК України та Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі публічного договору приєднання, а фактичне користування відповідачами житлово-комунальними послугами свідчить про приєднання до умов такого договору та покладає на них обов`язок здійснювати оплату спожитих послуг у встановлені законом строки. Установивши, що відповідачі належним чином не виконували обов`язок щодо оплати житлово-комунальних послуг, суд першої інстанції вважав доведеним факт наявності заборгованості у розмірі, визначеному позивачем, а надані останнім розрахунки належними та достатніми доказами на підтвердження заявлених позовних вимог. Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі не надали належних та допустимих доказів на спростування розрахунку позивача, не довели відсутності заборгованості або неправильності здійснених нарахувань, у зв`язку із чим дійшов висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за житлово-комунальні послуги, а також нарахованих у зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені. Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Щодо належного повідомлення відповідачів про розгляд справи та забезпечення їхнього права на участь у судовому розгляді колегія суддів дійшла таких висновків. Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (т. 1, а. с. 28-29). На виконання вимог процесуального закону судом першої інстанції на адресу відповідачів направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі та супровідний лист (т. 1, а. с. 30). Разом із тим, матеріали справи містять роздруківку з офіційного сервісу відстеження поштових відправлень АТ «Укрпошта», відповідно до якої поштове відправлення повернуто до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (т. 1, а. с. 31). Колегія суддів зазначає, що за усталеною практикою Верховного Суду повернення судової кореспонденції із зазначеною відміткою саме по собі не свідчить про належне повідомлення особи про розгляд справи та не підтверджує факту отримання нею відповідної судової кореспонденції. Відповідно до положень статей 128, 129 ЦПК України суд зобов`язаний забезпечити належне повідомлення учасників справи про розгляд справи та створити умови для реалізації ними процесуальних прав, зокрема права на подання відзиву, доказів та пояснень. При цьому, судом першої інстанції не вживалось інших заходів для належного повідомлення відповідачів про розгляд справи, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання відповідачами копії ухвали про відкриття провадження у справі та позовної заяви. Крім того, ухвалою суду першої інстанції відповідачам було встановлено строк для подання відзиву до 19 листопада 2025 року включно, однак рішення у справі ухвалено саме 19 листопада 2025 року, тобто фактично в останній день встановленого судом строку для реалізації відповідачами свого права на подання відзиву та заперечень. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що відповідачі не були належним чином повідомлені про розгляд справи та були позбавлені реальної процесуальної можливості подати відзив на позовну заяву, надати докази, пояснення та заперечення, що призвело до порушення принципів змагальності сторін, рівності учасників процесу та права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Перевіряючи позовні вимоги по суті, колегія суддів виходить з такого. Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, чинної на час виникнення спірних правовідносин (далі - Правила). Вказані Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», який набрав чинності з 10 грудня 2017 року, визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Правилами надання послуг з централізованого опалення встановлено, що централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання. Згідно з ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі несвоєчасної сплати платежів за споживання теплової енергії споживач сплачує пеню за встановленими законодавством або договором розмірами. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку. Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлені обов`язки індивідуального споживача, зокрема оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Згідно з ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Положеннями ч. 2 ст. 642 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Як зазначено вище, з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_3 здійснює КП «Київтеплоенерго». Крім того, з матеріалів справи убачається, що відповідачі зареєстровані та проживають у вказаному житловому приміщенні, у зв`язку із чим є споживачами житлово-комунальних послуг у розумінні вимог чинного законодавства (а. с. 5). Установивши, що КП «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року - послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води у багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_3 , а відповідачі є особами, зареєстрованими та такими, що проживають у зазначеному житловому приміщенні, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача щодо виникнення у відповідачів обов`язку з оплати наданих житлово-комунальних послуг. На обґрунтування заявлених вимог позивачем подано розрахунок заборгованості за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період до 01 листопада 2021 року, а також розрахунок заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період після 01 листопада 2021 року із зазначенням здійснених нарахувань, оплат та залишку заборгованості, а також розрахунки інфляційних втрат, трьох відсотків річних, пені та плати за абонентське обслуговування (а. с. 6 -15). Із наданих позивачем розрахунків убачається, що заявлена до стягнення заборгованість складається із: заборгованості за послуги, спожиті до 01 травня 2018 року, право вимоги за якими перейшло до позивача на підставі договору про відступлення права вимоги від 11 жовтня 2018 року № 602-18; заборгованості за послуги, спожиті після 01 травня 2018 року; а також нарахованих відповідно до вимог законодавства інфляційних втрат, трьох відсотків річних, пені та плати за абонентське обслуговування. Отже, колегія суддів доходить висновку про те, що відповідачі є споживачами житлово-комунальних послуг, які надаються позивачем, та, користуючись такими послугами, зобов`язані здійснювати їх оплату у порядку та строки, визначені законом і умовами договору. Разом із тим, перевіряючи правильність визначеного розміру заборгованості, що підлягає стягненню з кожного із відповідачів, колегія суддів зазначає таке. Як убачається з матеріалів справи, відповідач, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та набув повної цивільної дієздатності лише з 02 грудня 2019 року. Відповідно до частини першої статті 34 ЦК України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). Згідно із частиною третьою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Отже, солідарна відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг може бути покладена лише на особу, яка на момент виникнення відповідного зобов`язання мала повну цивільну дієздатність. Як убачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, заборгованість за послуги централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води обліковувалась позивачем окремо за період до 01 листопада 2021 року (а. с. 10 - 11), а заборгованість за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води - окремо за період після 01 листопада 2021 року (а. с. 12 - 13). При цьому, за розрахунком позивача станом на листопад 2019 року за особовим рахунком уже існувала заборгованість за послуги централізованого опалення у розмірі понад 17 000 грн, яка сформувалась до досягнення ОСОБА_2 повноліття. Разом із тим, із грудня 2019 року відповідачами здійснювались регулярні часткові оплати житлово-комунальних послуг, які враховані позивачем у розрахунку заборгованості. При цьому, після 01 листопада 2021 року нові нарахування за послуги централізованого опалення позивачем фактично не здійснювались, а наданий розрахунок відображає переважно рух коштів та погашення раніше сформованого сальдо. Згідно із наданим позивачем розрахунком, станом на 31 серпня 2025 року залишок заборгованості за послуги централізованого опалення за період до 01 листопада 2021 року становить 3 584,30 грн (а. с. 11). Разом із тим наданий позивачем розрахунок заборгованості не містить розмежування заборгованості за послуги централізованого опалення, яка сформувалась до та після досягнення ОСОБА_3 повноліття. При цьому станом на момент досягнення ним повноліття за особовим рахунком уже обліковувалась значна заборгованість за послуги централізованого опалення, а подальші оплати та нарахування здійснювались у межах єдиного особового рахунку без окремого визначення періодів виникнення залишку заборгованості. За таких обставин позивачем не доведено, яка саме частина заборгованості у розмірі 3 584,30 грн виникла після досягнення ОСОБА_3 повноліття та може бути покладена на нього як на солідарного боржника. За правилами статті 81 ЦПК України саме на позивача покладається обов`язок доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Оскільки позивач не довів наявності у ОСОБА_2 заборгованості за послуги централізованого опалення, сформованої після досягнення ним повноліття, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для покладення на нього солідарної відповідальності у цій частині. За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за послуги централізованого опалення у розмірі 3 584,30 грн. Колегія суддів не вбачає підстав для зміни розміру заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 , оскільки доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Так, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилалась на те, що після 2021 року нею здійснювались регулярні оплати житлово-комунальних послуг, у зв`язку із чим розмір заявленої позивачем заборгованості є неправильним, а також наводила власний розрахунок заборгованості. Проте, колегія суддів зазначає, що із наданих позивачем розрахунків убачається, що здійснені відповідачами після 2021 року оплати були враховані позивачем при формуванні заборгованості за послуги централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води. Зокрема, після 01 листопада 2021 року у розрахунку заборгованості за послуги централізованого опалення відсутні нові нарахування за відповідні послуги, а рух коштів у вказаному розрахунку відображає саме врахування здійснених оплат та поступове погашення раніше сформованої заборгованості. Отже, посилання відповідачки на те, що здійснені нею після 2021 року оплати не були враховані позивачем при визначенні розміру заборгованості, спростовуються наявними у справі розрахунками. Наведений в апеляційній скарзі власний розрахунок заборгованості фактично ґрунтується на повторному врахуванні тих самих оплат, які вже були включені позивачем до розрахунку заборгованості, у зв`язку із чим не може бути прийнятий колегією суддів як належний доказ неправильності проведених позивачем нарахувань. Відтак, підстав для зміни розміру основної заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 , колегія суддів не вбачає. А отже, з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» підлягає стягненню: заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 3 584,30 грн; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 по 31.08.2025 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 73 994,67 грн; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 47,97 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 387,79 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 282,23 грн. Водночас із ОСОБА_3 на користь КП «Київтеплоенерго» підлягає стягненню: солыдарно заборгованість за спожиті з 01.11.2021 по 31.08.2025 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 73 994,67 грн; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 47,97 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 387,79 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 282,23 грн. При цьому, колегія суддів зауважує, що характер спірних правовідносин та солідарний обов`язок відповідачів щодо оплати житлово-комунальних послуг не змінюється, однак у даному випадку частково змінюється обсяг відповідальності ОСОБА_3 , оскільки відсутні підстави для покладення на нього відповідальності за заборгованість за послуги централізованого опалення, сформовану до досягнення ним повноліття. Крім того, з матеріалів справи убачається, що у зв`язку з порушенням відповідачами грошового зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до положень ст. 625 ЦК України. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми. Правова позиція щодо застосування зазначеної норми неодноразово викладена у практиці Верховного Суду, відповідно до якої у разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України. Разом із тим колегія суддів ураховує положення постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 05 березня 2022 року, якою на період дії воєнного стану встановлено заборону нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань та процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги. Водночас постановою Кабінету Міністрів України № 1405 від 29 грудня 2023 року внесено зміни до постанови № 206, відповідно до яких зазначені обмеження не застосовуються до територій, що не належать до територій активних бойових дій або тимчасово окупованих територій, до яких місто Київ не віднесено. Як убачається з матеріалів справи, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені починаючи з 01 січня 2024 року, тобто з урахуванням вимог чинного законодавства та встановлених обмежень. При цьому відповідачами не надано належних та допустимих доказів на спростування правильності здійснених позивачем розрахунків інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що нарахування інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені здійснено позивачем правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства. Разом із тим, оскільки колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення із ОСОБА_3 заборгованості за послуги централізованого опалення за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 3 584,30 грн, відсутні також підстави для покладення на нього відповідальності у вигляді інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих на зазначену суму заборгованості. Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що: із ОСОБА_1 підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 1 775,77 грн та три відсотки річних у розмірі 495,02 грн, нараховані на заборгованість за послуги централізованого опалення за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року; із відповідачів підлягають солідарному стягненню інфляційні втрати у розмірі 9 831,55 грн, три відсотки річних у розмірі 2 814,95 грн та пеня у розмірі 3 424,85 грн, нараховані на заборгованість за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року; із відповідачів підлягають солідарному стягненню інфляційні втрати у розмірі 273,69 грн, три відсотки річних у розмірі 77,02 грн та пеня у розмірі 93,71 грн, нараховані на заборгованість за послуги з постачання гарячої води за період з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року. Крім того, в апеляційній скарзі відповідачка порушує питання щодо застосування до спірних правовідносин наслідків спливу загальної позовної давності, передбаченої ст. 257 ЦК України, а також спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення пені, встановленої ст. 258 ЦК України. З цього приводу колегія суддів зазначає таке. Застосування судом апеляційної інстанції позовної давності допускається у випадках, коли сторона була позбавлена об`єктивної можливості заявити про її застосування у суді першої інстанції. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2025 року у справі № 755/8818/23. Як зазначено вище, матеріали справи не містять належних доказів повідомлення відповідачів про розгляд справи судом першої інстанції, у зв`язку із чим колегія суддів дійшла висновку, що відповідачі були позбавлені можливості подати відзив та заявити, зокрема, про застосування позовної давності. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність в один рік, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Згідно із частинами першою та п`ятою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права, а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання - зі спливом строку виконання. Частиною четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Разом із тим, 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України № 540-ІХ, яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин на території України було запроваджено з 12 березня 2020 року та неодноразово продовжувалось Кабінетом Міністрів України. Крім того, Законом України № 2120-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії воєнного стану перебіг позовної давності, визначеної ЦК України, зупиняється. Отже, перебіг як загальної, так і спеціальної позовної давності, передбаченої статтями 257, 258 ЦК України, був продовжений на строк дії карантину та в подальшому зупинений на період дії воєнного стану. З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, а також пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних, не є такими, що пред`явлені з пропуском строку позовної давності. Крім того, матеріалами справи підтверджується, що відповідачами протягом спірного періоду здійснювались часткові оплати житлово-комунальних послуг, які були враховані позивачем у розрахунках заборгованості. Колегія суддів зазначає, що здійснення боржником часткової оплати заборгованості свідчить про визнання боргу та відповідно до положень статті 264 ЦК України є підставою для переривання перебігу позовної давності. Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Посилання представника відповідачки на те, що частина заявлених позивачем вимог підпадає під дію позовної давності навіть з урахуванням карантинних та воєнних змін до цивільного законодавства, колегія суддів відхиляє з огляду на таке. Як зазначено вище, пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено продовження строків позовної давності, визначених статтями 257, 258 ЦК України, на строк дії карантину, а пунктом 19 цього ж розділу - зупинення перебігу позовної давності на період дії воєнного стану. Позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості, починаючи з 01 травня 2018 року, тоді як станом на момент набрання чинності Законом України № 540-ІХ 02 квітня 2020 року трирічний строк позовної давності щодо вказаних вимог не сплив. Отже, на спірні правовідносини поширюється дія пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо продовження строку позовної давності на період дії карантину, а в подальшому, положення пункту 19 цього ж розділу щодо зупинення перебігу позовної давності на період дії воєнного стану. Посилання представника відповідачки на окремі висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності перевірки спливу позовної давності по кожному окремому платежу не спростовують наведених висновків колегії суддів, оскільки у даному випадку станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо заявлених позивачем вимог не спливла, а тому підлягала продовженню та подальшому зупиненню у порядку, встановленому законом. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недоведеності позивачем порядку здійснення нарахувань за житлово-комунальні послуги у зв`язку з наявністю у будинку вузла комерційного обліку та встановленням у квартирі індивідуальних приладів обліку. Так, відповідачка посилається на те, що позивачем не надано належних доказів застосування Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону № 315 від 22 листопада 2018 року, а також не підтверджено підстав переходу до нарахувань за нормативами. Разом із тим зазначені доводи є припущеннями та не підтверджені належними і допустимими доказами. Матеріалами справи підтверджується, що позивачем надано розрахунки заборгованості із зазначенням помісячних нарахувань, оплат, коригувань та залишку заборгованості, які містять відомості про обсяг наданих послуг та були покладені судом першої інстанції в основу оскаржуваного рішення. При цьому відповідачами в ході апеляційного перегляду справи не доведено неправомірності здійснених нарахувань. Колегія суддів зазначає, що сама лише наявність у будинку вузла комерційного обліку та індивідуальних приладів обліку не свідчить про неправомірність здійснених позивачем нарахувань та не спростовує факту надання житлово-комунальних послуг. Посилання на окремі правові висновки Верховного Суду щодо необхідності дотримання Методики № 315 також не спростовують правомірності заявлених позивачем вимог, оскільки у наведених справах судами оцінювались конкретні докази порушення порядку нарахувань, тоді як у даній справі відповідачами не надано належних доказів того, що розрахунок позивача є неправильним або здійсненим із порушенням вимог чинного законодавства. Крім того, колегія суддів ураховує, що відповідачі протягом тривалого часу здійснювали часткову оплату нарахованих позивачем сум, чим фактично визнавали як сам факт отримання житлово-комунальних послуг, так і наявність обов`язку щодо їх оплати. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо необхідності звільнення відповідачів від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав складного матеріального становища, похилого віку ОСОБА_1 , стану здоров`я членів сім`ї та інших життєвих обставин. Так, із поданих до апеляційної скарги документів убачається, що ОСОБА_1 є особою похилого віку, пенсіонером, а також у різні періоди життя зазнала складних сімейних та життєвих обставин, пов`язаних із тяжкою хворобою та смертю членів сім`ї, необхідністю здійснення догляду за особою похилого віку та погіршенням власного стану здоров`я. Разом із тим наведені обставини самі по собі не є підставою для звільнення споживача від виконання обов`язку щодо оплати фактично спожитих житлово-комунальних послуг. Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Крім того, відповідно до частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Колегія суддів також враховує, що відповідачами протягом тривалого часу здійснювались часткові оплати житлово-комунальних послуг, що свідчить про визнання ними обов`язку щодо оплати отриманих послуг та наявності відповідної заборгованості. Посилання відповідачки на положення статті 614 ЦК України щодо відсутності вини не спростовують наявності у відповідачів грошового зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг, оскільки відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України, є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов`язання та не залежить від вини боржника. Так само не можуть бути підставою для звільнення від виконання грошового зобов`язання доводи апеляційної скарги щодо психічного стану ОСОБА_3 , оскільки матеріали справи не містять доказів визнання останнього недієздатним або обмежено дієздатним у встановленому законом порядку. При цьому, колегія суддів зазначає, що наведені відповідачами життєві обставини були враховані судом апеляційної інстанції при оцінці обсягу відповідальності ОСОБА_3 та визначенні відсутності підстав для покладення на нього відповідальності за частину історичної заборгованості, сформованої до досягнення ним повноліття. Водночас питання щодо надання розстрочки виконання судового рішення вирішується судом у порядку, передбаченому статтею 435 ЦПК України, на підставі відповідної заяви сторони та з урахуванням її майнового стану. Отже, відповідачка не позбавлена права звернутися до суду із заявою про розстрочення виконання судового рішення з наданням відповідних доказів на підтвердження обставин, які ускладнюють його виконання. Щодо клопотання про дослідження нових доказів колегія суддів зазначає таке. Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини неналежного повідомлення відповідачів про розгляд справи судом першої інстанції, колегія суддів вважає за можливе прийняти та дослідити подані в апеляційній інстанції додаткові докази відповідно до положень статті 367 ЦПК України. Разом із тим подані відповідачкою документи, зокрема, квитанції про оплату житлово-комунальних послуг, контррозрахунок заборгованості, фотознімки приладів обліку та документи щодо соціального стану відповідачів, не спростовують установлених судом обставин щодо наявності заборгованості за житлово-комунальні послуги. Колегією суддів здійснено перевірку наданого відповідачкою контррозрахунку та його співставлення із розрахунками, поданими позивачем. При цьому, встановлено, що відповідачка помилково тлумачить порядок формування заборгованості за послуги централізованого опалення, оскільки здійснені після 2021 року оплати вже були враховані позивачем у розрахунках заборгованості за відповідний період. Отже, наведений відповідачкою контррозрахунок фактично ґрунтується на повторному врахуванні тих самих оплат, які вже були включені позивачем до розрахунку заборгованості, у зв`язку із чим не може бути прийнятий колегією суддів як належний доказ неправильності проведених позивачем нарахувань. Щодо клопотання відповідачки про витребування медичної документації стосовно ОСОБА_3 колегія суддів зазначає таке. Ураховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини неналежного повідомлення відповідачів про розгляд справи судом першої інстанції, колегія суддів погоджується з тим, що відповідачі були позбавлені можливості заявити відповідне клопотання у суді першої інстанції. Разом із тим, як зазначено колегією суддів вище, матеріали справи не містять доказів визнання ОСОБА_3 недієздатним або обмежено дієздатним у встановленому законом порядку. При цьому, сам факт перебування особи на психіатричному обліку або проходження лікування не свідчить автоматично про відсутність у неї цивільної дієздатності чи неможливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Крім того, характер спірних правовідносин у даній справі пов`язаний із обов`язком оплати фактично спожитих житлово-комунальних послуг, а не із визнанням недійсними правочинів чи встановленням цивільної дієздатності особи. За таких обставин колегія суддів не вбачає необхідності у витребуванні додаткової медичної документації, оскільки зазначені обставини не мають вирішального значення для правильного вирішення спору в межах заявлених позовних вимог. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За наведених вище обставин, апеляційна скарга адвоката Чутченка С.О. в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову. Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Оскільки за наслідками апеляційного перегляду справи змінено обсяг задоволених позовних вимог до ОСОБА_3 , відповідно, підлягає зміні і розподіл судових витрат. При зверненні до суду із даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 028 грн, який з урахуванням задоволення позовних вимог підлягає стягненню з відповідачів. Оскільки за результатами апеляційного перегляду обсяг задоволених позовних вимог щодо ОСОБА_1 не змінився, з неї на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 514 грн. Разом із тим за наслідками апеляційного перегляду змінено обсяг відповідальності ОСОБА_3 . Так, загальний розмір позовних вимог, заявлених до ОСОБА_3 , становив 97 083,52 грн, тоді як за результатами апеляційного перегляду підлягають задоволенню позовні вимоги у розмірі 91 228,43 грн, що становить приблизно 94 % від заявлених позовних вимог ((91 228,43 грн ? 100) : 97 083,52 грн). Ураховуючи наведене, з ОСОБА_3 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 423,16 грн. Разом з тим, оскільки внаслідок апеляційного перегляду справи обсяг відповідальності ОСОБА_1 залишився незмінним, судові витрати за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Чутченка Сергія Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задовольнити частково. Стягнути солідарно із ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (м. Київ, пл. І. Франка, б. 5, код ЄДРПОУ 40538421): - заборгованість за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 листопада 2021 року по 31 серпня 2025 року у розмірі 73 994 грн 67 коп; - заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 47 грн 97 коп; - заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 387 грн 79 коп; - заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 282 грн 23 коп; - інфляційні втрати у розмірі 9 831 грн 55 коп; - три проценти річних у розмірі 2 814 грн 95 коп; - пеню у розмірі 3 424 грн 85 коп; - інфляційні втрати у розмірі 273 грн 69 коп; - три проценти річних у розмірі 77 грн 02 коп; - пеню у розмірі 93 грн 71 коп. Стягнути із ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (м. Київ, пл. І. Франка, б. 5, код ЄДРПОУ 40538421): заборгованість за послуги централізованого опалення за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 3 584 грн 30 коп; інфляційні втрати у розмірі 1 775 грн 77 коп; три проценти річних у розмірі 495 грн 02 коп. У задоволенні решти позовних вимог до ОСОБА_2 відмовити. Стягнути із ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (м. Київ, пл. І. Франка, б. 5, код ЄДРПОУ 40538421) судовий збір у розмірі 1 514 грн. Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 1 423 грн 16 коп. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т. О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура