Постанова 4824 № 756/14894/25

справа № 756/14894/25 головуючий у суді І інстанції Диба О.В. провадження № 22-ц/824/6805/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Березовенко Р.В., суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УК Стар Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У вересні 2025 року ТОВ «УК Стар Сервіс» звернулося до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . З моменту набуття права власності на квартиру, відповідач отримувала від позивача житлово-комунальні послуги від яких не відмовлялась та фактично їх споживала. Між позивачем та відповідачем не укладено Договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, хоча вказаний Договір товариством було підготовлено та направлено пропозицію щодо його укладення. Разом з цим, товариство посилається на п. 5 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та ст. 322 ЦК України, що вказує на те, що власник майна має його утримувати майно та відмова у від укладення договору фактично не звільняє останнього від обов`язку здійснювати оплату за надані комунальні послуги. Таким чином, у зв`язку з невиконанням своїх зобов`язань у відповідача утворилась заборгованість, яка становить 59 605 грн 42 коп, та складається із основної заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 51746,13 грн, трьох процентів річних - 1493 грн, інфляційних нарахувань - 6366,29 грн, яку позивач просить стягнути. В рамках розгляду справи 07 листопада 2025 року до суду надійшов відзив відповідача на позов, в якому ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що жодного договору з позивачем не укладалось, рахунки позивача на оплату житлово-комунальних послуг відповідачу не надходили, а 11 лютого 2025 року в будинку АДРЕСА_2 створено ОСББ та укладено договір на управління будинком з ТОВ «УК «Затишна оселя», у зв`язку з чим підстави для задоволення позову відсутні. 14 листопада 2025 року через підсистему «Електронний суд» надійшла від представника позивача відповідь на відзив, в якій представник позивача вказував, що відповідачем з моменту набуття права власності на квартиру не оплачувались житлово-комунальні послуги, хоча вона їх отримувала, споживала та не відмовлявся від них, у зв`язку з чим підтримав позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги, трьох відсотків річних, інфляційних втрат, а також судового збору. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року позовні вимоги було задоволенно та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УК Стар Сервіс» заборгованість за період з 01.07.2023 по 31.03.2025 за житлово-комунальні послуги у розмірі 59 605 грн 42 коп, яка складається із основної заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 51746,13 грн, трьох процентів річних - 1493 грн, інфляційних нарахувань - 6366,29 грн. Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 08 січня 2026 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 грудня 2025 року у повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ «УК Стар Сервіс» у задоволенні позову повністю. Так, в обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначила, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів укладення індивідуального договору про надання комунальних послуг між сторонами. Право власності на квартиру АДРЕСА_1 , набуте ОСОБА_1 09 червня 2023 року на підставі договору купівлі-продажу. В даній квартирі у період з 09 червня 2023 року по квітень 2025 року ніхто не проживав то ж фактичного споживання житлово-комунальних послуг не було. Також, зазначила, що позивач надсилав неоформлений проект договору засобами електронного зв`язку, який не відповідав вимогам закону та не був підписаний сторонами. Таким чином, апелянт стверджує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у ОСОБА_1 обов`язку сплачувати кошти на користь ТОВ «УК Стар Сервіс», не встановивши існування належним чином укладеного договору між сторонами, оскільки матеріали справи не містять доказів: укладення індивідуального договору з ОСОБА_1 ; приєднання ОСОБА_1 до публічного договору; доведення до відома відповідача умов такого договору. Сам по собі факт володіння квартирою не породжує грошового зобов`язання без встановлення договірних правовідносин. Також, позивач не довів, що саме ОСОБА_1 фактично отримувала послуги, їх обсяг, періодичність та якість, оскільки у справі відсутні: акти надання послуг; первинні бухгалтерські документи; затверджені тарифи; докази фактичного виконання робіт саме для квартири відповідача. Розрахунок заборгованості, поданий позивачем, є внутрішнім документом і не може вважатися належним та допустимим доказом у розумінні ст. 76, 77, 81 ЦПК України. Окрім цього, апелянт вважає, що суд безпідставно застосував ст. 625 ЦК України та стягнув: 3 % річних, інфляційні втрати, оскільки грошове зобов`язання між сторонами не виникло, а отже відсутній сам факт прострочення. У зв`язку з цим, на думку апелянтарішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УК Стар Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалу про відкриття провадження у справі було направлено позивачу через систему «Електронний суд», яку було отримано 19 лютого 2026 року, що підтверджується Звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду. Також, ухвалу про відкриття провадження було направлено шляхом поштової кореспонденції на адресу відповідача, а саме: АДРЕСА_3 , однак до суду повернувся конверт з відміткою «адресат відсутній». Відтак, вбачається, що сторони у справі були повідомлені про розгляд справи у суді апеляційної інстанції. 24 лютого 2026 року представником Товариства з обмеженою відповідальністю «УК Стар Сервіс» через систему «Електронний суд» було подано відзив на апеляційну скаргу. В обґрунтування заперечень щодо апеляційної скарги зазначено, що посилання відповідача на те, що між сторонами не було підписано індивідуального договору про надання житлово-комунальних послуг, не звільняє його від обов`язку оплачувати фактично отримані послуги. ТОВ «УК Стар Сервіс» здійснювало обслуговування будинків № 1 - № 14 по об`єкту за адресою «Будівництво індивідуальної котеджної забудови та головного селекційно- технологічного центру по конярству та кінному спорту по вул. Богатирській на південь від затоки Верблюд, урочище Оболонь у Оболонському районі м. Києва на підставі Наказу ПрАТ «Холдінгова компанія«Київміськбуд» № 00043/0/8-21 від 06.09.2021 року. Розпорядженням Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації за № 500 від 28.10.2021 року об`єктам нерухомого майна - житловим будинкам №1 - №14 присвоєно поштові адреси. Квартира АДРЕСА_1 , управління, утримання й експлуатацію якого здійснює/здійснювало ТОВ «УК Стар Сервіс». Управляюча компанія ТОВ «УК Стар Сервіс» здійснювала управління та утримання багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , у цілому, відповідно вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Надання послуг здійснюється не окремо кожному співвласнику, а щодо всього будинку як єдиного об`єкта, що включає спільне майно, інженерні мережі, прибудинкову територію тощо. Відповідно, відповідачка ОСОБА_1 є власником квартири за адресою : АДРЕСА_4 на підставі Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер: 257338008000 дата реєстрації 09.06.2023 року, номер запису: 505755488, як співвласник квартири у цьому будинку, є споживачем послуг управління та зобов`язанабрати участь у витратах на їх утримання пропорційно своїй частці у спільному майні, незалежно від факту проживання чи користування квартирою. Позивач звертався до відповідачки з пропозицією укласти Договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком та надсилав на їїадресу, а саме цінним листом з дописом за Вих. № 84 від 01.09.2025року. З яких причин відповідачка не уклала з ТОВ «УК Стар Сервіс» договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, позивіачу не відомо. Протоколу розбіжностей відповідачем надано також не було. Договір з індивідуальним споживачем про надання послуг з управління багатоквартирним будинком є типовим, а тому він є договором приєднання ( який укладається до запропонованого договору, друга сторона не може запропонувати свої умови договору - згідно з ст.534 ЦПК України). Укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов`язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає Типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам наведених актів законодавства. Крім того, аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 у справі № 6-110цс12. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово- комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово- комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Обов`язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця. Між ТОВ «УК Стар Сервіс» та відповідачем не укладено Договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком. ОСОБА_1 (Відповідач) є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер: 257338008000 дата реєстрації 09.06.2023 року, номер запису: 505755488. З моменту набуття права власності на квартиру, відповідач отримувала від позивачажитлово-комунальні послуги, від вказаних послуг не відмовлялася, та фактично споживала їх. Позивачем до матеріалів справи долучено копії Договорів та акти виконаних робіт, а також копії графіків прибирання, що підтверджують факт надання послуг з управління та утримання будинку за відповідні періоди. Вказані акти свідчать про виконання позивачем своїх зобов`язань у повному обсязі, тоді як відповідачка жодних обґрунтованих заперечень щодо якості або обсягу послуг не подавала у встановленому законом порядку. Крім цього, відповідно до Додатку 2 до Договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком №25/1 від 01 вересня 2025 року, який мала підписати відповідачка Тарифи на комунальні послуги до підписання прямих договорів з ПрАТ « ДТЕК Київські електромережі» та ПрАТ АК «Київводоканал». Вартість відшкодування послуг на водопостачання, водовідведення холодної води відповідає встановленим тарифам ПрАТ АК «Київводоканал» та власника інженерних мереж водопостачання, водовідведення та дощової каналізації до яких приєднані мережі Об`єкта, ТОВ «Дніпровська ривєра». Вартість відшкодування за електропостачання відповідає встановленим та затвердженими тарифами (цінами на послуги) НКРЕКП, або КМДА на дату виставлення відповідного рахунку або згідно ціни генпідрядника, власника мережі на дату виставлення відповідного рахунку компенсації. Також зазначено, що позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення заборгованість за період з січня 2024 року по березень 2025 року, а також інфляційні втрати та 3% річних з 01.01.2024 року, що відповідає вимогам ст. 625 Цивільного кодексу України. Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 березня 2026 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно вимог ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Так, судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 з 09.06.2023. З матеріалів справи убачається, що позивач, який здійснює обслуговування будинку та прибудинкової території, зобов`язання виконує належним чином, укладено договори з обслуговуючими організаціями, житлово-комунальні послуги надаються безперебійно. ОСОБА_1 як власник квартири та споживач житлово-комунальних послуг згідно ст.ст. 156, 162 ЖК України, ст.ст. 319, 322 ЦК України зобов`язана не тільки брати участь у витратах по утриманню квартири та і прибудинкової території, а й своєчасно і в повному обсязі вносити плату за отримані комунальні послуги. Натомість, відповідач свої зобов`язання не виконує, не здійснює платежів за житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, яка становить 59605 грн 42 коп, яка складається із основної заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 51 746,13 грн, трьох процентів річних - 1 493,00 грн, інфляційних нарахувань - 6366,29 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунками. Таким чином, суд першої інстанції вважав, що позов є обгрунтованим, таким, що відповідає вимогам чинного законодавства України та підлягає задоволенню в повному обсязі. Посилання відповідача на те, що жодного договору з позивачем не укладалось, рахунки позивача на оплату житлово-комунальних послуг відповідачу не надходили, а 11.02.2025 в будинку АДРЕСА_2 створено ОСББ та укладено договір на управління будинком з ТОВ «УК «Затишна оселя», у зв`язку з чим підстави для задоволення позову відсутні, спростовуються матеріалами справи та не узгоджуються з нормами чинного законодавства. Додатково суд першої інстанції звернув увагу на те, позивач заявляє вимоги про стягнення заборгованості до 31.03.2025, тобто за період, коли ОСББ ще не було створено, а сам факт не підписання відповідачем запропонованого позивачем договору, не звільняє відповідача від обов`язку нести витрати на утримання свого майна. Колегія суддів дослідивши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції дійшла наступних висновків. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Споживачем за цим Законом є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що до житлово-комунальних послуг, належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку. Стаття 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначає невиключний перелік житлово-комунальних послуг, які виконавець надає споживачу. Тому послуги з утримання будинку та прибудинкової території (квартплата) хоч і не передбачено прямо чинним законодавством, однак є різновидом комунальних послуг та відносяться до послуг з управління багатоквартирним будинком. За вимогами ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. У статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом. За змістом ст. 29 Закону надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку здійснюється на підставі договору, що укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. Пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №572 від 08 жовтня 1992 року, встановлено, що власники та наймач (орендар) квартири зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору, оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. За змістом ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. У тих випадках, коли закон не встановлює обов`язковість певної форми, сторони можуть обирати її на власний розсуд, але в межах чинного законодавства. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Таким чином, якщо умови усного договору виконуються сторонами, то він вважається укладеним, а умови прийнятими обома сторонами. За змістом ч. 1 ст. 633 ЦК України договір про надання комунальних послуг є публічним договором. Відповідно до вимог закону споживачі зобов`язані вносити плату за житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати послуг в повному обсязі. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України 20 квітня 2016 року в справі №6-2951цс15 та спростовує доводи апелянта щодо відсутності між сторонами договірних правовідносин. Отже, неукладення договору між сторонами у письмовій формі не свідчить про те, що апелянт не є користувачем послуг, які надає позивач за адресою знаходження його власності. Крім цього, згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до умов ст. ст. 641, 642 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Згідно з частиною другою ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Частиною другою ст. 642 ЦК України встановлено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Таким чином, наявність відносин між сторонами, а отже, і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки), а споживач отримує послуги і має здійснювати оплату виставлених рахунків. Враховуючи зазначене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних, що ОСОБА_1 як власник квартири та споживач житлово-комунальних послуг згідно ст.ст. 156, 162 ЖК України, ст.ст. 319, 322 ЦК України зобов`язана не тільки брати участь у витратах по утриманню квартири та її прибудинкової території, а й своєчасно і в повному обсязі вносити плату за отримані комунальні послуги. Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо того, що між сторонами не було укладено Договір, колегія суддів розцінює критично, вважає їх необґрунтованими і до уваги не приймає. За приписами ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Оскільки ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 з 09.06.2023, обов`язок зі сплати заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, які виникли за цією адресою, на підставі ст. 322 ЦК України покладено на неї незалежно від реєстрації місця проживання за вказаною адресою. Відтак, доводи апелянта, що право власності не породжує грошового зобов`язання без договірних відносин є непереконливими, з підстав зазначених вище. Відповідно до 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Так як цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, відповідач зобов`язаний сплачувати житлово-комунальні послуги, а позивач має право вимагати від відповідача виконання обов`язку щодо оплати наданих послуг. Оскільки відповідачка не виконувала належним чином обов`язки по оплаті послуг і доказів зворотнього матеріали справи не містять, місцевий суд обґрунтовано вважав правомірним нарахування позивачем заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги за спірний період. В той же час, апелянтом не було спростовано розмір визначеної позивачем заборгованості, конртрозрахунок не подано та не надано належних, достатніх та допустимих доказів на спростовування факту надання (надання не у повному обсязі) житлово-комунальних послуг, або ж надання цих послуг іншою особою у спірний період. Також, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.2 ст. 28 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг, що надаються у багатоквартирному будинку на підставі індивідуальних договорів, виклик виконавця для перевірки кількості та якості наданих комунальних послуг, підписання акта-претензії, відібрання проб здійснюються співвласником - стороною договору або його представником. Разом з цим, доказів складання актів-претензій щодо ненадання або надання неналежної якості послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не надано. Відповідно до порядку, передбаченому ст. 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», апелянт не відмовився від надання позивачем послуг. Таким чином, доводи апелянта щодо відсутності доказів у справі надання позивачем послуг є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За правилами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Крім того, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи вказані норми та те, що суд першої дійшов вірних висновків про наявність обов`язку відповідача сплачувати за спожиті послуги, колегія суддів вважає, що позивачем обґрунтовано заявлено стягнення інфляційних втрат та 3% річних з 01.01.2024 року, що відповідає вимогам ст. 625 Цивільного кодексу України. Відтак, доводи апелянта про безпідставність застосування судом першої інстанції ст. 625 ЦПК України не знайшли свого підтвердження. Окрім цього, апелянтом не було жодним чином спростовано розрахунків позивача у частині нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду. Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року - залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова