Постанова 4824 № 369/4659/24

справа № 369/4659/24 головуючий у суді І інстанції Янченко А.В. провадження № 22-ц/824/2861/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Березовенко Р.В., суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Стеценком Олексієм Леонідовичем на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У березні 2024 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області звернувся представник АТ «ПУМБ» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якій просив суд: стягнути з відповідачки на користь банку заборгованість у сумі 87 208,63 грн та судовий збір у розмірі 2 422,00 грн. В обґрунтування позовної заяви зазначає, що 05 жовтня 2018 року між сторонами було укладено кредитний договір №2001143162501, відповідно до якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 6 000,00 грн, який пізніше було збільшено до 50 000,00 грн. У зв`язку із неналежним виконанням умов договору, у відповідача утворилася заборгованість, яка станом на 01 лютого 2024 року складає 87 208,63 грн, з яких: 49 952,75 грн - заборгованість за кредитом, 37 255,88 грн - заборгованість по процентам, яку позивач просить стягнути на свою користь у судовому порядку. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором від 05 жовтня 2018 року №2001143162501 станом на 01 лютого 2024 року у загальному розмірі 87 208,63 грн та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. Не погодившись із таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Стеценко Олексій Леонідович 26 вересня 2024 року через систему Електронний суд подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Апелянт вказав на хибність висновків суду першої інстанції та неправильну оцінку наявним у справі доказам. Зазначає, що відповідач не була повідомлена про розгляд справи судом апеляційної інстанції. Так, за матеріалами справи ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а ухвала про відкриття провадження була направлена ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Також, відповідач не погоджується, що у неї на момент розгляду справи була заборгованість за кредитним договором від 05 жовтня 2018 року №2001143162501 у розмірі 87 208,63 грн. Дійсно між сторонами було укладено вказаний договір. За умовами договору банк надав позичальнику кредит у сумі 6 000,00 грн., який в подальшому було збільшено до 50 000,00 грн. під 49 % річних, строк кредитування 12 місяців. Також заява, яку підписала відповідач, містить розділ «Кредитна картка», відповідно до якого встановлено кредитний ліміт у сумі 6 000,00 грн, а також, визначено строк дії кредитного ліміту - 12 місяців та платіжна дата 30 число місяця. В кінці графіку визначена реальна процентна ставка у розмірі 59,21 %. На виконання кредитного договору Позивачем було відкрито Відповідачу рахунок НОМЕР_4, що підтверджується наданими Позивачем в матеріали справи доказами, в тому числі письмовою вимогою №КНО-44.2.2/74 від 01 лютого 2024 року, згідно якої у Відповідача рахувалася заборгованість у сумі 87 208,63 грн за кредитним договором №2001143162501 по рахунку № НОМЕР_1 . Позивач гарантійним листом за кредитним договором №2001143162501 повідомив Відповідача, що Банк гарантує прощення тіла та анулювання відсотків, комісії, штрафу або/та пені у розмірі 21 024,44 грн за умови сплати 68 150,00 грн у строк до 31 березня 2024 року з повним закриттям кредиту. Відповідачем до 31 березня 2024 року було сплачено 68 150,00 грн за кредитним договором №2001143162501, що підтверджується квитанцією про оплату №264623229 від 29 березня 2024 року. Позивач 19 липня 2024 року закрив кредитний рахунок Відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою АТ «ПУМБ» №RB-001/5759 від 06 вересня 2024 року. Також, Позивачем було надано Відповідачу довідку №VIS-50.4/191 від 03 вересня 2024 року, згідно якої станом на 03 вересня 2024 року заборгованість по кредиту, процентам та комісії відсутні. Кредитні зобов`язання за договором №2001143162501 від 05 жовтня 2018 року виконані в повному обсязі. Враховуючи вищевикладене, на момент відкриття провадження по справі та розгляду судом її по суті, у відповідача був відсутній борг за кредитним договором №2001143162501 від 05 жовтня 2018 року, а тому позовні вимоги про стягнення боргу є такими, що не підлягають задоволенню. Апелянт вважає, що суд мав закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №2001143162501 від 05 жовтня 2018 року, оскільки на момент розгляду справи був відсутній предмет спору. Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Стеценком Олексієм Леонідовичем на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалу про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги з додатками направлено до електронного кабінету Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» та за даними Звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду доставлено 22 листопада 2024 року, що відповідно до вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України вважається належним повідомленням. Відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача на адресу апеляційного суду не надходив. Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2024 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 05 жовтня 2018 року між АТ «ПУМБ» та відповідачем шляхом підписання заяви про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб було укладено кредитний договір №2001143162501. За умовами договору банк надав позичальнику кредит у сумі 6 000,00 грн, який в подальшому було збільшено до 50 000,00 грн під 49% річних, строк кредитування 12 місяців. Підписанням даної заяви відповідач беззастережно підтвердила, що приймає публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування (надалі за текстом ДКБО) фізичних осіб, яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ»: pumb.ua, в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийнятті ДКБО, так і послуг, що можуть бути надані йому в процесі обслуговування і погоджується з тим, що може обирати будь-які передбачені ДКБО послуги, в тому числі через Дистанційні канали обслуговування (за наявності технічної можливості у банку), а при обранні послуги з укладення договору страхування, підписанням цієї заяви підтвердив свою згоду на укладення договору страхування на зазначених умовах. Також заява, яку підписала відповідач, містить розділ «Кредитна картка», відповідно до якого встановлено кредитний ліміт у сумі 6 000,00 грн, а також, визначено строк дії кредитного ліміту - 12 місяців та платіжна дата 30 число місяця. В кінці графіку визначена реальна процентна ставка у розмірі 59,21 %. Пунктом 2.2.5 Розділу І публічної пропозиції ПАТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (у редакції, що діє з 12 червня 2019 року), затвердженої рішенням Правління ПАТ «ПУМБ» протокол №760 від 11 червня 2019 року, передбачено, що підписанням заяви на приєднання до договору, клієнт беззастережно підтверджує, що на момент укладення договору ознайомився з повним текстом договору (в тому числі тарифами), повністю зрозумів його зміст та погоджується зі всіма умовами договору. Відповідно до п. 5.1.4. Розділу І публічної пропозиції ПАТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, клієнт зобов`язаний своєчасно та повністю відшкодовувати банку сплачені ним кошти. Згідно п. 5.1.7. Розділу І публічної пропозиції ПАТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, клієнт зобов`язаний сплачувати проценти за користування кредитними коштами, оплачувати комісії та неустойку, а також виконувати зобов`язання з повернення кредиту, в тому числі простроченої заборгованості, на умовах, в строки та в розмірі, що передбачені цим договором. Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження тих обставин, що на момент укладення кредитного договору відповідач звертався до банку із заявою про надання роз`яснень незрозумілих йому умов договору, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодившись зі всіма умовами такого договору. У зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань за договором, позивач направив на адресу позичальника письмову вимогу (повідомлення) від 01 лютого 2024 року №КНО-44.2.2/74, про негайне погашення заборгованості по кредитному договору в загальному розмірі 87 208,63 грн. у строк - 30 днів з моменту одержання, що підтверджується наявною в матеріалах справи вимогою, та реєстром згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів. Розмір заборгованості відповідача, позивач підтверджує розрахунком заборгованості за кредитним договором, яка складає 87 208,63 грн, з яких: 49 952,75 грн - заборгованість за кредитом, 37 255,88 грн - заборгованість по процентам, 0,00 грн - заборгованість за комісією. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог щодо неналежного виконання відповідачем зобов`язань та неспростування нею суми заборгованості перед позивачем та позовних вимог взагалі. Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі ст. ст. 525, 526, 546 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку позивач). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними Кредитним договором. На підставі п. 1 ст. 1049 ЦК України, Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до змісту ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Судом першої встановлено, що відповідач не повністю виконувала умови взятого на себе зобов`язання, не погашала кредит та не сплачувала відсотки за користування кредитом. Загальна сума заборгованості, на момент подання позовної заяви, за кредитним договором №2001143162501 від 05 жовтня 2018 року становила 87 208,63 грн, з яких: 49 952,75 грн - заборгованість за сумою кредиту, 37 255,88 грн - заборгованість за відсотками, 0,00 - заборгованість за комісією. На підтвердження існування та розміру заборгованості станом на день пред`явлення позову позивач, крім іншого, надав виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 за період 05 жовтня 2018 року по 01 лютого 2024 року. У справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом. Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ «Гурепка проти України №2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява №14448/88, § 33). Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України). Згідно з ч. ч. 3-4 ст.83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частиною 3 ст.367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Встановлено, що розгляд справи, яка переглядається здійснено судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України особливістю такого порядку є розгляд справ за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. З матеріалів справи встановлено, що ухвалу про відкриття провадження у справі з копією позовної заяви та доданими до неї документами суд першої інстанції направляв ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 58). Поштове кореспонденція повернулася з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». В той же час, перед відкриттям провадження у справі на підставі ч. 6 ст. 187 ЦПК України місцевий суд встановив, що відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 55, 56) і саме ця адреса вказана позивачем у позовній заяві. Оскільки суд першої інстанції повідомляв відповідача про розгляд справи за неналежною адресою, а не за зареєстрованим місцем її проживання, ОСОБА_1 вважається такою, що не була повідомлена належним чином про судовий розгляд, що відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Неналежне повідомлення місцевим судом ОСОБА_1 про розгляд справи унеможливило подання нею своїх заперечень щодо позову та доказів на їх підтвердження. На підставі наведеного колегія суддів вважає за можливе прийняти долучені до апелянтом до апеляційної скарги нові докази. Відповідно до листа АТ «ПУМБ» адресованого ОСОБА_1 , станом на 29 березня 2024 року за кредитним договором №2001143162501 від 05 жовтня 2018 року загальна заборгованість складала 89 174,44 грн. Цим листом банк гарантував прощення тіла та анулювання відсотків, комісії, штрафу або/ та пені у розмірі 21 024,44 грн за умови сплати 68 150,00 грн у строк до 31 березня 2024 року з повним закриттям кредиту. 29 березня 2024 року ОСОБА_1 перерахувала на рахунок АТ «ПУМБ» 68 150,00 грн в рахунок оплати за договором №2001143162501, що підтверджено квитанцією про оплату №264623229. Відповідно до довідки АТ «ПУМБ» за вих. №VIS-50.4/191 від 03 вересня 2024 року, ОСОБА_1 мала кредитні зобов`язання перед банком за договором №2001143162501 від 05 жовтня 2018 року. Відповідно до умов договору були надані кредитні кошти в сумі 50 000,00 грн. Станом на 03 вересня 2024 року заборгованість по кредиту, процентам та комісії відсутня. Кредитні зобов`язання за договором №2001143162501 від 05 жовтня 2018 року виконані в повному обсязі. Довідкою за вих. № RB-001/5759 від 06 вересня 2024 року АТ «ПУМБ» підтвердив закриття рахунку № НОМЕР_2 у валюті UAHу відділенні №25 ПУМБ в м. Київ АТ «ПУМБ», який було відкрито на ім`я ОСОБА_1 . Дата закриття рахунку - 19 липня 2024 року. Наведені обставини у своїй сукупності та взаємозв`язку підтверджують виконання відповідачкою зобов`язання за кредитним договором №2001143162501 від 05 жовтня 2018 року станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення, а тому доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та, у зв`язку з цим, неправильне застосування норм матеріального права, знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду. Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, далі - Конвенція). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Поряд з цим за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову. Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні). Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди, тощо. Означений підхід сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №13/51-04, у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі №638/3792/20, від 07 лютого 2024 року по справі №204/3106/22. З матеріалів справи вбачається, що банк пред`явив до ОСОБА_1 вимогу про стягнення 87 208,63 грн заборгованості за кредитним договором 18 березня 2024 року, тобто на час пред`явлення позову предмет спору існував. В подальшому, 29 березня 2024 року відповідачка погасила з них 68 150,00 грн, тобто станом на дату відкриття провадження у цій справі (11 квітня 2024 року), відсутні підстави стверджувати, що спір між сторонами станом на 11 квітня 2024 року був відсутній та між ними не залишилося жодних неврегульованих питань, що унеможливлює закриття провадження у цій справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України. Разом з тим, після закриття 19 липня 2024 року банком рахунку № НОМЕР_2 у валюті UAH у відділенні №25 ПУМБ в м. Київ АТ «ПУМБ», який було відкрито на ім`я ОСОБА_1 , а також у зв`язку з виконанням останньою станом на 03 вересня 2024 року кредитних зобов`язань за договором №2001143162501 від 05 жовтня 2018 року у повному обсязі, що підтверджено банком у довідках від 03 та 06 вересня 2024 року, відсутні підстави для повторного стягнення з відповідачки заборгованості за цим договором у судовому порядку, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, у зв`язку з чим вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат. Ураховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з АТ «ПУМБ» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 906,40 грн. Також апелянт просить стягнути з АТ «ПУМБ» на її користь витрати на правничу допомогу в розмірі 8 500,00 грн. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Проте, згідно п. 6.51 висновку Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №904/4494/18 разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. У рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі. У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18). Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Крім цього, пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Згідно вимог ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. У свою чергу, підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19 зазначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі №750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №757/60277/18-ц. На підтвердження надання професійної правничої допомоги ОСОБА_1 надано: копію Договору №25/09-05 про надання правової (правничої) допомоги, укладеного 25 вересня 2024 року між Адвокатським об`єднанням «МАСТ» та апелянтом; а також копію ордеру серії АА №1377564 на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 адвокатом АО «МАСТ» - Стеценком О.Л. У розділі 3 Договору №25/09-05 про надання правової (правничої) допомоги, укладеного 25 вересня 2024 року, сторони погодили, що гонорар - винагорода об`єднання за здійснення захисту, представництва інтересів клієнта та надання йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені договором. Гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгодження сторонами та зазначені в Додатку 1 до цього Договору. Факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг. Підставою для сплати гонорару є рахунок на оплату. На підставі рахунку на оплату №1, ОСОБА_1 сплатила АО «МАСТ» 6 000,00 грн у якості авансу за надання правничої (правової) допомоги по підготовці апеляційної скарги та супроводження справи №369/4659/24 у Київському апеляційному суді, що підтверджено платіжною інструкцією №4699340 від 25 вересня 2024 року Ураховуючи вище встановлене, за відсутності акту виконаних робіт/ детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, апеляційний суд вважає, що розмір фактично понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу є реальним та доведеним наданими до апеляційної скарги доказами та матеріалами справи. При цьому, за ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. За висновками Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У додатковій постанові від 24 червня 2024 року у справі №712/3590/22 Верховний Суд звернув увагу на необхідність врахування судами, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат. Наведене є обов`язком, визначеним частиною першою статті 81 ЦПК України. Клопотання та/або заперечення щодо зменшення заявленого ОСОБА_1 розміру витрат на професійну правничу допомогу від АТ «ПУМБ» на адресу суду не надходило. На підставі викладеного, з огляду на фактичний об`єм послуг, наданих ОСОБА_1 адвокатом АО «МАСТ» - Стеценком О.Л., а також враховуючи фінансовий стан обох сторін, з урахуванням положень ч. 2 ст. 141 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи судом апеляційної інстанції в сумі 6 000,00 грн. за рахунок позивача АТ «ПУМБ», що відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи. Керуючись ст. ст. 141, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Стеценком Олексієм Леонідовичем - задовольнити. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнути з Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (код ЄДРПОУ 14282829, місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 906 (дві тисячі дев`ятсот шість гривень) 40 копійок та витрати на професійну справничу допомогу за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 6 000 (шість тисяч гривень) 00 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова