Постанова Київський апеляційний суд № 357/18248/25

Єдиний унікальний номер № 357/18248/25 Апеляційне провадження № 33/824/1376/2026 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 березня 2026 року суддя Київського апеляційного суду Журба С.О., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 січня 2026 року, прийняту відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ст. 124 КУпАП, В С Т А Н О В И В : Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 02.11.2025, серії ЕПР1 № 501048, 02.11.2025 року о 10 годині 00 хвилини, за адресою: Київська область, м. Біла Церква по вул. Чорних Запорожців 47/1, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи транспортним засобом Mersedes Benz 208, державний номерний знак НОМЕР_1 , будучи неуважним та не стежив за дорожньою обстановкою, під час руху заднім ходом не переконався що це буде безпечно та не звернувся за допомогою до інших осіб для забезпечення безпеки дорожнього руху здійснив зіткнення з транспортним засобом Kia Pikano, державний номерний знак НОМЕР_2 . Внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження та матеріальні збитки, чим порушив п.п. 10.9, п. 2.3.б, Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ст.124 КУпАП. Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 січня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк шість місяців. Стягнуто судовий збір в розмірі 665,60 грн в дохід держави. Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 січня 2026 року в частині накладення стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, та накласти адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн в дохід держави. У судове засідання, призначене на 05.03.2026 року, апелянт не з`явився, причини неявки суду не повідомив. Враховуючи належне повідомлення апелянта про день та час розгляду апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за можливе провести розгляд за його відсутності. Перевіривши матеріали адміністративної справи та доводи апеляційної скарги в межах апеляційних вимог, вважаю, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав: Основними доводами апеляційної скарги було те, що у постанові першої інстанції не наведено жодної підстави доцільності застосування суворішої міри покарання саме у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом строком на 6 місяців, з урахуванням того, що ст. 124 КУпАП передбачено альтернативні види стягнень.Апелянт вважає, що застосований судом першої інстанції вид стягнення є надмірним і не відповідає обставинам, що пом`якшують відповідальність, а саме відсутність умислу у скоєному правопорушенні та ті обставини, що порушення скоєне вперше. На переконання апелянта, суд в оскаржуваній постанові не обґрунтував підстав для обрання суворішого стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Що стосується доведеності вини ОСОБА_1 , то суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України, і в цій частині постанова апелянтом не оскаржується, відтак дане питання не є розглядом апеляційної скарги. На ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 (шість) місяців. Разом з тим, апеляційний суд вважає, що при обранні виду стягнення, суд першої інстанції в повній мірі дотримався вимог закону, та обґрунтовано призначив адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 місяців, виходячи з наступного: Згідно з приписами ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Відповідно до ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Згідно ст. 124 КУпАП порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року. Адміністративна відповідальність реалізується шляхом застосування до винних осіб адміністративних стягнень, тобто у своїй сукупності вони й складають систему заходів адміністративної відповідальності. Загальною особливістю адміністративних стягнень є їх виховний, репресивний, каральний та профілактичний характер. Адміністративні стягнення полягають у позбавлені або обмеженні певних прав, благ. Цим досягається мета покарання порушника, запобігання скоєнню нових правопорушень. Проте покарання не є самоціллю, воно виступає необхідним засобом виховання правопорушника і запобігання правопорушенням. За вчинений проступок громадянин або позбавляється будь-якого суб`єктивного права, або обмежується його правосуб`єктність, або на нього покладаються спеціальні "штрафні" обов`язки. Таким чином адміністративне стягнення - це захід адміністративної відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами. Так, в контексті Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; тощо. Учасники дорожнього руху мають право на безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху (ст. 14 зазначеного Закону). При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Як вбачається з оскаржуваної постанови, суд першої інстанції, призначаючи стягнення, врахував дані про особу правопорушника, ступінь його вини, позицію останнього до події, а саме не визнання своєї вини, намагання ввести суд в оману з метою уникнення від відповідальності, характер вчиненого правопорушення, запобігання вчиненню нових правопорушень, обставини його скоєння та обставини, що обтяжують і пом`якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. При цьому обставини, що пом`якшує чи обтяжує відповідальність ОСОБА_1 суддею не встановлено. Таким чином накладаючи на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на шість місяців, судом першої інстанції вищезазначені вимоги закону були належним чином враховані, зокрема, суд першої інстанції перевірив та врахував належним чином дані про особу порушника, конкретні обставини вчиненого ним правопорушення, відсутність щирого каяття, не визнання вини, намагання ввести суд в оману з метою уникнення від відповідальності. Окремо апеляційний суд звертає увагу, що зміна риторики під час апеляційного перегляду справи та зазначення в апеляційній скарзі про повне визнання вини ще на місці пригоди, не може бути підставою для зміни виду покарання, оскільки під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_1 свою вину не визнавав, вважав, що водій іншого транспортного засобу мав пропустити його і надати перевагу в русі. Також апеляційний суд враховує, що судом першої інстанції застосовано до ОСОБА_1 стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 6 місяців, тоді як санкція статті передбачає можливість накладення такого роду стягнення строком від 6 місяців до одного року, а тому відсутні підстави стверджувати про обрання найсуворішого заходу за санкцією ст.124 КУпАП. Враховуючи зазначене, апеляційним судом встановлена невідповідність дійсності тих обставин, якими апелянт обґрунтовує свою апеляційну скаргу. Порушень судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які були б підставою для скасування чи зміни постанови суду під час апеляційного перегляду справи апеляційний суд не вбачає. Керуючись ст. 294 КУпАП, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 січня 2026 року, прийняту відносно ОСОБА_1 , залишити без змін. Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.О. Журба