Постанова Київський апеляційний суд № 357/6854/25

Єдиний унікальний номер справи № 357/6854/25 Провадження № 33/824/772/2026 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 лютого 2026 року суддя Київського апеляційного суду Журба С.О., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 листопада 2025 року, прийняту відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.1 ст.130 КУпАП, В С Т А Н О В И В : Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 319732 від 04.05.2025 року: 04.05.2025 року о 09 год. 02 хв. в м. Біла Церква, вул. Зенітного полку, 10А, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Honda Civic» н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: дуже розширені зіниці, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, неприродня блідість. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законодавством порядку, категорично відмовився. Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 листопада 2025 року визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 листопада 2025 року і закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Переглянувши справу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. У судове засідання, призначене на 05.02.2026 року, з`явився ОСОБА_1 . Основними доводами апеляційної скарги було те, що: - порушено спеціальний порядок проведення огляду стосовно особи, яка проходить військову службу; - судом першої інстанції не враховано медичний стан ОСОБА_1 та вплив призначених препаратів, оскільки останній за призначенням лікаря вживав медичні препарати, побічні ефекти від яких можуть нагадувати ознаки сп`яніння, проте мають виключно фармакологічну природу; - застосування міри покарання, яка не застосовується, оскільки ОСОБА_1 вже був позбавлений права керування транспортними засобами. Вказані доводи фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й суд апеляційної інстанції. Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується суд апеляційної інстанції. Окремо апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо не врахування медичного стану та впливу призначених препаратів. Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що ОСОБА_1 інкримінується вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, за кваліфікуючими ознаками: відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законодавством порядку. Згідно з положеннями ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій, серед іншого, зобов`язаний: виконувати розпорядження поліцейського. Пункт 1.3 ПДР передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. За п.1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Порядок проходження огляду особами, які керують транспортними засобами, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений ст.266 КУпАП, а також затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 «Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду»(далі- Порядок), та регулюється Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 № 1452/735 (далі Інструкція). Згідно з ст.266 КУпАП, п.2 розділу І Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Пунктом 4 розділу 1 Інструкції визначено ознаки наркотичного сп`яніння. Зокрема, ознаками наркотичного сп`яніння є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота), якими є порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці; звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість. Наявність у водія хоча б однієї вищевказаної ознаки сп`яніння є підставою для проведення огляду водія на стан наркотичного сп`яніння. За положеннями Інструкції визначення ознак щодо можливості знаходження водія у стані сп`яніння відноситься до виключної компетенції поліцейських, а перевірка наявності чи відсутності у водія такого стану в порядку медичного огляду у відповідному медичному закладі. Тому, у випадку наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу знаходиться у стані сп`яніння, водій, на вимогу поліцейських за положеннями пункту 2.5 ПДР України, зобов`язаний пройти медичний огляд. Отже, законодавством не передбачено право водія відмовитися від проходження огляду на стан сп`яніння, а встановлено обов`язок водія пройти такий огляд на вимогу працівника поліції. Проте, вимоги зазначеного пункту ПДР ОСОБА_1 дотримано не було, що повністю підтверджуються матеріалами справи. За диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП відмова водія від проходження огляду на стан сп`яніння утворює самостійний склад адміністративного правопорушення. Апеляційний суд зауважує, що апелянту ставиться в провину саме відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння, а не керування транспортним засобом в стані наркотичного сп`яніння, що є самостійним складом адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння незалежно від факту перебування особи у такому стані. Апелянт вказував, що після отриманого поранення під час виконання бойового завдання проходив лікування, під час якого йому були призначені препарати: сибазон (діазепам), гідазепам, карбамазепін, нормасон, бетагістин, кейвер. Вказані препарати можуть зовні нагадувати ознаки сп`яніння, але мають виключно фармакологічну природу. Проте зазначені обставини не звільняють особу від обов`язку пройти огляд на стан сп`яніння на вимогу працівника поліції. Крім того, апеляційний суд звертає увагу ОСОБА_1 на приписи п. 2.9 а ПДР України, які забороняють водієві керувати транспортним засобом як у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, так і під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Щодо доводів апелянта про порушення спеціального порядку проведення огляду стосовно особи, яка проходить військову службу суд зазначає таке. Відповідно до положень ч.2 ст.266-1 КУпАП огляд військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів. Відповідно до ч.4 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції 04.05.2025 о 09,02 в м. Біла Церква по вул. Зенітного полку, 10А під час керування транспортним засобом «Honda Civic» н.з. НОМЕР_1 , тобто поза межами території будь-якої військової частини. Будь-які докази про виконання на момент зупинки обов`язків військової служби відсутні. Аналіз положень ст.266-1 КУпАП свідчить про те, що даною нормою не визначається порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які керують транспортним засобом. Тобто, положення ст. 266-1 КУпАП не стосуються спеціального суб`єкту - водія транспортного засобу, а лише військовослужбовців за вчинення військових адміністративних правопорушень. Таким чином, порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України, які керують транспортними засобами на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції здійснюється в загальному порядку, встановленому ст. 266 КУпАП, отже посилання апелянта є помилковими. Не може бути прийняте і посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не мав права застосовувати позбавлення права керування транспортними засобами у випадку, коли винна особа вже позбавлена такого права. Як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки визначення повторності порушення ПДР, 02.05.2025 року відносно ОСОБА_1 складено протоколи серії ЕПР1 № 317561 та серії ЕПР1 № 317618 за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Станом на 04.05.2025 року відомості про стан розгляду справи відсутні, таким чином склад правопорушення в діях ОСОБА_1 , що мав місце 04.05.2025 року, кваліфіковано як ч. 1 ст. 130 КУпАП. Санкція ч.1 ст.130 КУпАП, яка інкримінується ОСОБА_1 , передбачає покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік є безальтернативною, а позбавлення водія спеціального права, при цьому, не являється додатковим адміністративним стягненням, яке застосовується на розсуд суду. При цьому, ні норми Загальної частини КУпАП, ні статті 130 КУпАП не містять жодних застережень чи умов не застосування стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. За таких обставин, викладені в апеляційній скарзі доводи про неможливість накладення адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами є безпідставними. Таким чином, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП,була підтверджена на підставі сукупності належних та допустимих доказів, що й було належним чином встановлено судом. Апеляційним судом встановлена невідповідність дійсності тих обставин, якими апелянт обґрунтовує свою апеляційну скаргу. Порушень судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які були б підставою для скасування чи зміни постанови суду під час апеляційного перегляду справи апеляційний суд не вбачає. Керуючись ст. 294 КУпАП, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 листопада 2025 року, прийняту відносно ОСОБА_1 , залишити без змін. Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.О. Журба