Постанова Черкаський апеляційний суд № 704/1664/25

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/721/26Головуючий по 1 інстанції Справа №704/1664/25 Москаленко І. В. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2026 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О. М., Карпенко О. В., Сіренка Ю. В., за участю секретаря Костенко А. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 14 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, - в с т а н о в и в : Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та про стягнення аліментів в розмірі 1/2 частини з усіх доходів відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно на її користь на утримання чотирьох неповнолітніх дітей. В своїй позовній заяві посилається на те, що сторони на даний час не проживають разом, шлюбні відносини припинено, шлюб існує формально. Діти проживають разом з позивачем. Відповідач матеріальної допомоги на утримання дітей не надає. Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 14 січня 2026 року позов задоволено. Шлюб зареєстрований Тальнівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) 05.05.2012 року актовий запис № 21 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Вирішено стягувати щомісяця аліменти в розмірі 1/2 частини з всіх видів заробітку (доходу), однак не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає: АДРЕСА_2 , на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , починаючи з 08.12.2025 року і до повноліття дітей. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - 1211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.) судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави - 1211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.) судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в сумі - 5000 грн. 00 коп. (п`ять тисяч гривень 00 коп.) У лютому 2026 року до Черкаського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга від ОСОБА_1 , в якій він просить скасувати рішення місцевого суду та відмовити в задоволенні позову повністю. В апеляційній скарзі вказано, що не погоджується з позовом, оскільки має намір зберегти сім`ю, разом з дружиною виховувати чотирьох дітей. У позові не вказано конкретних причин та не надано доказів, які б стали підставою для розірвання шлюбу. Також зазначає, що належним чином не був повідомлений про розгляд справи, оскільки перебуває на службі в ЗСУ. Суд позбавив його можливості надати заперечення щодо позовних вимог, не надав строку на примирення. Крім того, ОСОБА_1 вказує, що позивачем не надано доказів можливості сплачувати аліменти в розмірі частини на кожну дитину. Більше того, скаржник стверджує, що утримує родину, щомісяця перераховує кошти на утримання дружини та дітей, і від цього обов`язку не відмовляється. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то ОСОБА_1 зазначає, що в матеріалах справи немає доказів, які б засвідчували факт, що позивач дійсно понесла або має понести витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн, оскільки надано лише договір про надання юридичних послуг. У відзиві на апеляційну скаргу, представник позивача адвокат Тригуб О.М. вказала, що спільне життя з відповідачем неможливе, зв`язок не підтримують, порозуміння не можливе. Сам по собі факт перебування відповідача на військовій службі не може бути підставою для збереження фіктивного шлюбу проти волі позивача. Також вказано, що він зобов`язаний утримувати дітей, тому й була подана заява про стягнення з нього аліментів. В судове засідання апеляційного суду сторони, належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду даної справи, не з`явились. Відповідно до приписів ч. 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення скасувати із ухваленням нового за таких підстав. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Європейський суд з прав людини зауважив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (п. 47 рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «"Дія 97" проти України»; заява № 19164/04). Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 8 ЦПК України). У ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції з підстави неналежного повідомлення в суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України). Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» (ч. 2 ст. 410 ЦПК України) стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства. Матеріали даної цивільної справи не містять ані доказів надсилання та отримання судових викликів на адресу жодної зі сторін, зокрема відповідача, ані його письмової заяви із проханням розглянути дану справу за відсутності. Більше того, 02.02.2026, після ухвалення рішення, відповідач подав клопотання про перенесення розгляду справи щодо ухвалення додаткового рішення. Крім того, в самій позовній заяві було вказано, що електронний кабінет в ЄСІТС у відповідача ОСОБА_1 відсутній, тому довідка про доставку документу до його електронного кабінету суд не може приймати до уваги. Тому дане судове рішення підлягає скасуванню з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Щодо суті спору про розірвання шлюбу суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Згідно п. 10 роз`яснень ППВС України №11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Відповідно до ч. 1 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Положеннями ч. ч. 3, 4 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно ч. 2 ст. 114, абз. 2 ч. 3 ст. 115 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили. Апеляційний суд, зважаючи на те, що позивач ОСОБА_2 не має наміру примиритися, позивач наполягає на розірванні шлюбу, про що свідчить подання нею відзиву на апеляційну скаргу з проханням розірвати шлюб. Згідно з частиною 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно зі статтею 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Отже шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Встановлено, що між сторонами було зареєстровано шлюб 05.05.2012 (а.с.7). Сторони мають спільних дітей: сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та доньок ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується копією свідоцтв про народження останніх (а.с.8,10,12, 14). Діти проживають разом із позивачем, що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади №№2025/018332684, 2025/018332466, 2025/018332537, 2025/018333040 від 08.12.2025 р. (а.с.9,11,13, 15). Позивач у позові стверджує про те, що сімейні відносини із відповідачем не склалися, кожен має різні погляди на спільне, сімейне життя, ведення спільного господарства. Сторони втратили почуття взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки. Фактично сім`я припинила своє існування. Питання поділу набутого в шлюбі майна буде вирішуватись окремо. Отже, дослідивши матеріали даної цивільної справи, вислухавши учасників судового розгляду, слід прийти до висновку, що подружжя ОСОБА_10 припинило шлюбні стосунки, не ведуть спільного господарства, сім`я фактично не існує, поновлення сімейних стосунків є неможливим. Про наявність спору про поділ майна чи місце проживання дітей не заявлено. Щодо суті спору про стягнення аліментів на дітей суд апеляційної інстанції виходить з наступного. За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів(ч. 3 ст. 181 СК України). Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Згідно з ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Частиною 2 ст. 183 СК України визначено, що якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст. 182 СК України, так і положень ст. ст. 183, 184 СК України. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У позові зазначено, що діти проживають з позивачкою ОСОБА_2 , що не заперечується сторонами у справі та не спростовується відповідачем. Доводи скаржника, що аліменти в розмірі частини на кожну дитину є помилковим, оскільки суд стягує аліменти у визначеній частці на утримання чотирьох неповнолітніх дітей, а не на кожну окремо. Проте, суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що його посилання на те, що він здійснює матеріальне утримання дітей, не позбавляють позивачку права звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дітей, а відтак, відхиляються судом як необґрунтовані. Матеріали апеляційної скарги не місять доказів того, що відповідач не має змоги надавати кошти на утримання дітей до досягнення ними повноліття, та жодних обставин, які не дають йому змоги сплачувати аліменти у визначеному судом першої інстанції розмірі, апелянтом в апеляційній скарзі не зазначено. При цьому, судом апеляційної інстанції забезпечено право апелянта на перегляд апеляційним судом оскаржуваного рішення по суті спору, наданням відповідних доказів на підтвердження доводів, розглядом заяв і доказів, які відповідач не мав можливості надати до районного суду. Батько повинен утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття, обставин які б перешкоджали цьому не встановлено, а з урахуванням мінімального розміру аліментів на дитину, а також з врахуванням того, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, суд першої інстанції правильно вважав за необхідне стягнути із відповідача аліменти на утриманні дітей у розмірі 1/2 частини його доходу. Щодо вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, слід зазначити таке. У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України: Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Так, позивачем долучено до матеріалів справи договір про надання юридичних послуг та представництва інтересів особи від 08.12.2025 року, предметом якого є надання юридичної допомоги, де зазначено перелік наданих правових та юридичних послуг у даній цивільній справі на суму 5000,00 грн. (а.с.18). Суд апеляційної інстанції, враховуючи заперечення відповідача щодо необґрунтованості та не доведеності понесених позивачкою витрат на правову допомогу, вважає, що оскільки рішення ухвалювалося фактично за одне судове засідання, участі адвокат не приймала, проте за умовами договору була підготовлена позовна заява, зібрані відповідні документи, за можливе стягнути з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн. Інші доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З огляду на положення пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пп. «а»-«г» пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду скасувати, та ухвалите нове по суті позовних вимог. Керуючись ст. ст. 35, 367, 368, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, - у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 14 січня 2026 року та додаткове рішення від 06 лютого 2026 року, скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов задовольнити. Шлюб зареєстрований Тальнівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) 05.05.2012 року актовий запис № 21 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - розірвати. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає: АДРЕСА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти в розмірі 1/2 частини з всіх видів заробітку (доходу), однак не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на утримання дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дочки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , починаючи з 08.12.2025 року і до повноліття дітей. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - 1211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.) судового збору. Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави - 1211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.) судового збору. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в сумі - 2000 грн. 00 коп. ( дві тисячі гривень) Рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць. Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги залишити за скаржником. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повне судове рішення складене 14 квітня 2026 року. Судді: :