Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/23455/22

Справа № 127/23455/22 Провадження № 22-ц/801/844/2023 Категорія: 68 Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О. Доповідач:Медвецький С. К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2023 рокуСправа № 127/23455/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач), суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., за участю секретаря судового засідання - Литвина С. С. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування Вінницької міської ради, розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 127/8875/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Венгрин О. О. у залі суду, встановив: Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та визначення місця проживання малолітніх дітей. Позов мотивований тим, що 05 серпня 2011 року сторони зареєстрували шлюб. У шлюбі у них народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16 вересня 2020 року шлюб між сторонами розірвано. Натепер місце проживання дітей зареєстровано за адресою проживання батька, хоча фактично вони проживають з нею та перебувають на її утриманні. Відповідач матеріальної допомоги на утримання дітей не надає та не бере участі у їх вихованні. Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просила суд: стягувати з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання малолітніх дітей в розмірі 1/3 частки від усіх видів його доходів щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення старшою донькою повноліття, а потім у розмірі частки від усіх видів його доходів щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення молодшою донькою повноліття; визначити місце проживання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2023 року позов задоволено. Визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісячно, починаючи з 18 жовтня 2022 року до досягнення повноліття старшою дитиною, а далі стягувати аліменти в розмірі частки доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення повноліття молодшою донькою. Вирішено питання розподілу судових витрат. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У березні 2023 року відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 21 березня 2023 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху з підстав несплати судового збору. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 квітня 2023 року відкрито апеляційне провадження у цій справі та надано відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 травня 2023 року справу призначено до розгляду на 11 травня 2023 року о 09 год 15 хв. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що: судом першої інстанції не було досліджено усі обставини справи; суд першої інстанції не врахував інтереси дітей, оскільки у позивачки є дитина від іншого шлюбу, тому вона не може приділяти належну увагу дітям; відповідач намагається приділяти належну увагу дітям, однак позивачка чинить йому перешкоди; суд не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу позивачка указує, що: рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують; суд правильно дійшов висновку, що проживання дітей з відповідачем не відповідатиме їх інтересам; після розірвання шлюбу відповідач фактично не надавав матеріальну допомогу на утримання дітей та не брав участі в їх вихованні. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. У шлюбі у них народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16 вересня 2020 року шлюб між сторонами розірвано. 04 травня 2022 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 . У шлюбі у них народився син. З довідки АОСББ «Європейська» від 26 вересня 2022 року слідує, що малолітні ОСОБА_4 , ОСОБА_5 проживають з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . З висновку виконавчого комітету Вінницької міської ради від 11 січня 2023 року № 01/00/011/2064 слідує, що доцільним є визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю ОСОБА_1 . Позиція суду апеляційної інстанції Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає з огляду на таке. Щодо визначення місця проживання дітей Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України). Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Такі висновки викладено Верховним Судом у постанові від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23). Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. У справі, що переглядається, судом установлено, що за місцем проживання ОСОБА_1 створені усі умови, що необхідні для проживання та повноцінного розвитку дітей. Позивачка займається вихованням, навчанням та медичним обслуговуванням дітей. Відповідач ніде не працює, матеріальну допомогу на утримання дітей не надає, не займається вихованням дітей та не цікавиться їх інтересам. Відповідно до висновку виконавчого комітету Вінницької міської ради від 11 січня 2023 року № 01/00/011/2064 орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю - ОСОБА_1 . У контексті першочергового врахування інтересів дітей, які переважають над інтересами батьків, оцінивши належним чином надані учасниками спору докази, їх аргументи та заперечення, врахувавши, що діти після розірвання шлюбу між сторонами проживають з матір`ю, нарікань щодо виховання дітей не має, батько не звертався до суду із позовом по визначення місця проживання дітей з ним, а тому, враховуючи висновок органу опіки і піклування, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами та обов`язками батьків, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що для збереження розвитку дітей у безпечному, спокійному та стійкому середовищі доцільним є визначення їх проживання дитини з матір`ю. Доводи апеляційної скарги про не врахування судом першої інстанції висновків викладених у постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року по справі № 402/428/16-ц не заслуговують на увагу. Висновки суду першої інстанції правовій позиції Великої Палати Верховного Суду не суперечать. Також суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивачка перешкоджає відповідачу у спілкуванні з дітьми, оскільки вони належними доказами не підтверджені. Слід звернути увагу на те, що при вирішенні цього спору, відповідач не надав жодних доказів того, що він бере участь у вихованні дітей, турбується їх розвитком та матеріальним забезпеченням. Щодо стягнення аліментів на утримання дітей Відповідно до частини першої, другої, статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Аналогічне роз`яснення щодо обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, надане Пленумом Верховного Суду України в абз. 3 п. 17 Постанови «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. За положеннями ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Вирішуючи спір про стягнення аліментів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач зобов`язаний надавати матеріальну допомогу на утримання своїх дітей та правильно стягнув з ОСОБА_2 на користь позивачки аліменти на утримання малолітніх дітей. Апеляційний суд погоджується з висновком суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання малолітніх дітей, а також погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром аліментів, який підлягає стягненню на користь позивачки на утримання малолітніх дітей. Доказів, які даються підстави стягувати аліменти у меншому розмірі (ст. 182 СК України) відповідач не надав. Жодних доводів щодо розміру, способу стягнення чи інших обставин щодо стягнення аліментів відповідач також не надав. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, тому не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати у справі слід залишити за відповідачем. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2023 року залишити без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за відповідачем. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий С. К. Медвецький судді: С. Г. Копаничук В. В. Оніщук