Постанова 4813 № 507/1684/25

Номер провадження: 22-ц/813/3164/26 Номер справи місцевого суду: 507/1684/25 Головуючий у першій інстанції Дармакука Т. П. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.04.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: Сєвєрової Є.С. (суддя доповідач), Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря Малюти Ю.С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, державний виконавець Савранського відділу державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Зорівчак Анни Валеріївни, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 12 листопада 2025 року у складі судді Дармакуки Т.П., встановив: 2.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У серпні 2025 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., державний виконавець Савранського відділу державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Зорівчак А.В. про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 23 березня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 2368, згідно з яким з нього стягнуто на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором. Позивач посилався на те, що виконавчий напис вчинено з порушенням норм чинного законодавства. Так, нотаріус не переконався у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом та не перевірив наявність документів, що підтверджують безспірність заборгованості, зокрема не дотримався строків протягом якого можна вчинити виконавчий напис, оскільки минуло більше трьох років, чим нотаріус порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив позовні вимоги задовольнити. Позиція відповідачів та третіх осіб в суді першої інстанції Відповідач АТ КБ «Приватбанк» подало відзив на позовну заяву, у якому просило суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, застосувавши строки позовної давності (а.с. 38-40). Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - державний виконавець Савранського відділу державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Зорівчак А.В. надав письмові пояснення до суду, у яких зазначив, що вирішення питання щодо задоволення позовних вимог просить залишити на розсуд суду (а.с. 25-28). Від іншої третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватного нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. письмових пояснень, заперечень чи відзиву на позовну заяву до суду не надходило. Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 12 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено: виконавчий напис № 2368 від 23 березня 2017 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. про стягнення заборгованості за кредитним договором із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», визнано таким, що не підлягає виконанню. Рішення суду мотивоване тим, що при оформленні виконавчого напису, АТ «Приватбанк» не було надано нотаріусу доказів безспірності заборгованості, за наявності якої було б можливим вчинення виконавчого напису. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису щодо вимоги про усунення порушення є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Суд також дійшов висновку, що у зв`язку із продовженням строків позовної давності під час карантину та воєнного стану, строки позовної давності для звернення ОСОБА_1 із вимогами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню № 2368 від 23.03.2017 не сплили. Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Любашівського районного суду Одеської області від 12 листопада 2025 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Судові витрати покласти на позивача. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Банком було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності. Банк виходив з того, що датою вчинення виконавчого напису є 23.03.2017, а отже кінцевим строком для звернення до суду з відповідним позовом є 23.03.2020, натомість позивач звернувся до суду в 2025 році. При цьому Банком було наголошено про відсутність продовження строків позовної давності, що судом фактично враховано не було. Позивачем питання про поновлення строку позовної давності у позові не ставилось, про поважність причини його пропуску не вказано ані у позовній заяві, ані у відповіді на відзив, після ознайомлення із заявленим Банком клопотанням. Банк, в свою чергу, наполягає на обізнаності позивача із обставиною вчинення виконавчого напису враховуючи, зокрема направлення на адресу відповідача вимоги про погашення заборгованості із повідомленням намір вчинення виконавчого напису у разі несплати заборгованості. Доводи скарги також мотивовані тим, що у позові позивач не вказував які його права порушуються оспореним виконавчим написом і яким чином порушуються його права і як його права будуть відновлені при задоволенні судом його позову. Відповідний виконавчий напис не перебуває на виконанні. Постановою виконавця від 16.06.2025 виконавчий напис повернуто Банку на підставі п.9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження". У комплексах Банку заборгованість позивача за кредитним договором дорівнює нулю, тобто відсутня, що свідчить про відсутність у Банку жодних претензій та підстав для пред`явлення виконавчого листа до виконання. Позиція позивача та третіх осіб в суді апеляційної інстанції У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 , посилаючись на її необґрунтованість, просить суд апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Любашівського районного суду Одеської області від 12 листопада 2025 року без змін, оскільки суд першої інстанції вірно дійшов до висновку, що строки позовної давності для звернення ОСОБА_1 із вимогами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню не сплили. Крім того, суд також дійшов вірного висновку, що права позивача було порушено, адже обтяження у виді арешту майна (яке не знято та не скасоване) перешкоджало іншому праву щодо реєстрації права оренди земельної ділянки, що в подальшому перешкоджало праву на отримання орендної плати. Також судом вірно встановлено, що при оформленні виконавчого напису, АТ КБ «ПриватБанк» не було надано нотаріусу доказів безспірності заборгованості, за наявності якої було б можливим вчинення виконавчого напису. У письмових поясненнях третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Савранський відділ державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) просить вирішення питання щодо апеляційної скарги залишити на розсуд суду. На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від приватного нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Явка сторін в суді апеляційної інстанції В судове засідання, призначене на 09.04.2026 та проведеному в режимі відеоконференції з`явилися: ОСОБА_1 та його представник адвокат Кравченко О.С. Інші учасники справи до суду не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи. Від АТ КБ «ПриватБанк» в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд» 09.04.2026 надійшла заява, у якій представник скаржника просить суд апеляційну скаргу розглядати за їх відсутності, у зв`язку із поганим самопочуттям представника. Від приватного нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. 24.02.2026 на електронну пошту суду надійшла заява, у якій приватний нотаріус також просить розглянути справу без його участі. У раніше поданих письмових поясненнях до суду від 06.02.2026 Савранський відділ державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) також просив розглянути справу без участі їх представника. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. 3.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню. Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин Встановлено, що 23 березня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 2368, згідно з яким із ОСОБА_1 стягнуто на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № ODXRRX01760240 від 29 жовтня 2008 року, у розмірі 120803 грн. 04 коп., із них: залишок заборгованості за тілом кредиту 4348,59 грн., залишок заборгованості за відсотками 419,34 грн., комісія -685,68 грн., пеня 109596,90 грн., штраф 5752,53 грн., за також плату за вчинення виконавчого напису в у розмірі 3000 грн., всього із врахування витрат пов`язаних із вчиненням виконавчого напису 123803 грн., 04 коп. Строк, за який проводиться стягнення вісім років два місяці двадцять днів, а саме із 29 жовтня 2008 року по 18 січня 2017 року (а.с.18). Постановою від 07 травня 2021 року державного виконавця Любашівського районного відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Зорівчак А.В. відкрито виконавче провадження (а.с.29). Постановою від 11 травня 2021 року накладено арешт на майно боржника (а.с.31). Постановою від 16 червня 2023 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу та підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», в обґрунтування зазначено, що законом встановлено заборону, щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання (а.с.34). Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позовної заяви ОСОБА_1 . Так, статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Аналогічні положення містяться в пункті 3.1. Глави 16 "Вчинення виконавчих написів" Розділу ІІ "Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій" Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 (далі за текстом Порядок). Отже, виконавчий напис вчиняється нотаріусом за наявності двох умов: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем і якщо з моменту виникнення права на позасудове вирішення спору не минув строк, передбачений законом. Частиною 1 статті 87 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Згідно ст. 46 ЗУ «Про нотаріат» нотаріуси або посадова особа, яка вчинює нотаріальні дії, має право витребувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина 2статті 87 Закону України "Про нотаріат"). Згідно з пунктами 1.1., 1.2., 3.2., 3.5. Глави 16 "Вчинення виконавчих написів" Розділу ІІ "Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій" Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 (далі за текстом Перелік). Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999р. Відповідно до п.1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів для одержання виконавчих написів подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. Отже, безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, і беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не тільки кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі. На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора, нотаріус повинен упевнитись в розумінні боржником пред`явлених до нього вимог і визнання їх. Зокрема, документом, що підтверджує цей факт, є отримання боржником вимоги стягувача щодо усунення порушень зобов`язання з підписом боржника про його отримання, що свідчить про ознайомлення боржника з поданою вимогою. Саме таку правову позицію виловив Верховний суд України в постанові від 20.05.2015 року ( справа №6-158цс15). Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі Судом першої інстанції встановлено, що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. 23 березня 2017 року вчинено виконавчий напис № 2368 про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк», при цьому з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років, що суперечить вимогам статті 88 Закону України «Про нотаріат». Судом також вірно зазначено, що нотаріус не перевірив безспірність заборгованості, оскільки до розрахунку, поданого кредитором, включено як штраф, так і пеню, що є різними видами неустойки та не можуть одночасно застосовуватися за одне й те саме порушення зобов`язання, що узгоджується з положеннями статті 61 Конституції України та статті 549 ЦК України, а також із правовими висновками Верховного Суду. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при вчиненні виконавчого напису не було підтверджено безспірність заборгованості та дотримання вимог закону. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства. У доводах апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що ним було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, виходячи з того, що датою вчинення виконавчого напису є 23.03.2017, а відтак кінцевим строком для звернення до суду з відповідним позовом є 23.03.2020, тоді як позивач звернувся до суду лише у 2025 році. При цьому, закон, яким внесено зміни у порядок обчислення строку позовної давності набрав чинності 02.04.2020, а отже до вимог що виникли до 02.04.2020 підлягає застосуванню строк позовної давності, який становить три роки. Крім того, Банк наголошує на відсутності підстав для продовження строку позовної давності, що, на його думку, судом належним чином враховано не було. Також звертає увагу на те, що позивач не порушував питання про поновлення строку позовної давності, не навів поважних причин його пропуску ані у позовній заяві, ані у відповіді на відзив, навіть після ознайомлення з відповідним клопотанням Банку. Водночас Банк наполягає на тому, що позивач був обізнаний про вчинення виконавчого напису, зокрема з огляду на направлення на його адресу вимоги про погашення заборгованості із попередженням про намір вчинити виконавчий напис у разі її несплати. Разом з тим, вищевказані доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» щодо пропуску позивачем строку позовної давності були предметом дослідження суду першої інстанції, однак обґрунтовано не прийняті судом до уваги. Так, згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За правилами ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін. Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин. Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651. Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України ,Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та тривав на час звернення товариства до суду з позовом (січень 2024 року). Тобто, виходячи з вищенаведених положень матеріального закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року. Строк позовної давності за вимогами, що виникли після 12 березня 2017 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим на підставі пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також до закінчення воєнного стану. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Виконавчий напис нотаріуса вчиняється за відсутності особи боржника, і у справі відсутні докази того, що він був отриманий ОСОБА_1 у день його вчинення, тобто 23.03.2017, відтак обчислення початку перебігу строку для його оспорення саме з 23.03.2017 є помилковим. ОСОБА_1 посилався на те, що про його існування він дізнався в серпні 2025 року, коли дізнався про арешт майна в рамках вчинення дій з виконання виконавчого листа виконавчою службою, часом відкриття виконавчого провадження є 07.05.2021, інші об`єктивні відомості про обізнаність ОСОБА_1 про виконавчий напис відсутні, а тому саме з цього часу він міг дізнатися про порушення його прав. З огляду на те, що сплив строку, обчисленого з 07.05.2021 припадає на час дії карантину, то вирішуючи спір, суд вірно враховував наведені положення ЦК України щодо продовження строків позовної давності під час карантину та воєнного стану, а тому дійшов обґрунтованого висновку, що строки позовної давності для звернення ОСОБА_1 із вимогами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню № 2368 від 23.03.2017 року не сплили. Таким чином, доводи про пропуск позовної давності є необґрунтованими. Безпідставними є і доводи АТ КБ «ПриватБанк» про те, що у позові позивач не вказав які його права порушуються оспореним виконавчим написом і яким чином порушуються його права і як його права будуть відновлені при задоволенні судом його позову. При цьому, відповідний виконавчий напис не перебуває на виконанні. Постановою виконавця від 16.06.2025 виконавчий напис повернуто Банку на підставі п.9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження". У комплексах Банку заборгованість позивача за кредитним договором дорівнює нулю, тобто відсутня, що свідчить про відсутність у Банку жодних претензій та підстав для пред`явлення виконавчого листа до виконання. Так, як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 у позовній заяві було зазначено, що державним виконавцем Савранського ВДВ у Подільському районі Одеської області ПМУМЮ (м.Одеса) Зорівчак А.В. за місцем його реєстрації: АДРЕСА_1 , відкрито виконавче провадження №65340208, на підставі виконавчого напису №2368 від 23.03.2017. Також позивачем ОСОБА_1 під час слухання справи судом першої інстанції зазначалося про те, що про виконавчий напис він дізнався випадково у серпні 2025 року, оскільки йому необхідно було зареєструвати договір оренди землі, тоді й з`ясувалося, що на його майно накладено арешт у зв`язку із виконанням виконавчого напису №2368 від 23 березня 2017 року виданий приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., згідно з яким з нього стягнуто на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором. При цьому, районним судом досліджено також надані докази, а саме: - постанову від 07 травня 2021 року державного виконавця Любашівського районкого відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Зорівчак А.В., з якої видно, що державним виконавцем відкрито виконавче провадження; - постанову від 11 травня 2021 року, з якої вбачається, що на майно боржника ОСОБА_1 накладено арешт (а.с.31); - постанову від 16 червня 2023 року з якої вбачається, що державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу та підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.34). Отже, права позивача ОСОБА_1 було порушено, адже обтяження у виді арешту майна (яке не зняте та не скасоване) перешкоджало іншому праву щодо реєстрації права оренди земельної ділянки, що в подальшому перешкоджало праву на отримання орендної плати. Жодних інших доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не містить. Відповідно до ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Враховуючи вищевикладене, суд вірно дійшов висновку, що позивачем доведено підстави свого позову. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» є недоведеними, а тому її треба залишити без задоволення. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» відсутні. Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з п.1 ч.1 ст. 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Частиною 1 ст. 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 12 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 17.04.2026 Головуючий Є.С. Сєвєрова Судді: Л.М. Вадовська О.М. Таварткіладзе