Постанова Миколаївський апеляційний суд № 488/735/23

15.04.26 22-ц/812/801/26 Єдиний унікальний номер судової справи: 488/735/23 Номер провадження: 22-4/812/801/26 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 квітня 2026 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О., із секретарем судового засідання - Колосовою О.М., за участю: позивачки - ОСОБА_1 її представника - адвоката Єнової Л.М., відповідача - ОСОБА_2 його представника - адвоката Петровського Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом Єновою Лілією Миколаївною на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді - Селіщевою Л.І. в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в с т а н о в и л а: У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Позов обґрунтовувала тим, що з 22 квітня 2014 року перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2022 року розірвано. У період шлюбу, за спільні сумісні кошти було придбано автомобіль CITROEN BERLINGO, універсал-В, білого кольору, р/н НОМЕР_1 , 2014 року випуску. Після розірвання шлюбу позивачка дізналася про те, що ще під час шлюбу, але в період їхнього окремого проживання з відповідачем, останній без її згоди та відома, переоформив вказаний автомобіль на свою мати - ОСОБА_3 . Позивачка вказує на те, що не має наміру оспорювати відчуження цього автомобіля, але бажає отримати належну їй компенсацію за частину його вартості, в порядку поділу спільно набутого майна подружжя. Посилаючись на викладене, позивачка просила в порядку поділу майна стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості частини автомобіля марки CITROEN BERLINGO, універсал-В, білого кольору, р/н НОМЕР_1 , 2014 року випуску, у розмірі 203 300 грн. 28 квітня 2023 року представник відповідача адвокат Петровський Л.А. подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову. У відзиві вказує на те, що на момент продажу спірного автомобіля сторони перебували у зареєстрованому шлюбі та на його продаж була отримана усна згода позивачки. Крім того, зазначає, що вказана вартість автомобіля не відповідає дійсності. Звертає увагу на те, що позивачка не просить визнати спірний автомобіль спільним майном подружжя, припинивши право спільної сумісної власності на нього. Зазначає, що відповідачем позивачці сплачено на її особисту картку АТ КБ «Приватбанк» 47 000 грн, які можливо врахувати як сплату частки за вказаний автомобіль. До того ж, після розірвання шлюбу відповідач все придбане майно під час шлюбу залишив позивачці. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва 28 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивачка не виконала свого обов`язку щодо доведеності розміру позовних вимог, а у відсутності належних доказів вартості спірного транспортного засобу на час розгляду справи, суд позбавлений можливості визначити розмір належної їй компенсації, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Єнова Л.М. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції в порушення норм процесуального права не з`ясовані фактичні обставини у тому, числі, щодо визначення реальної вартості автомобіля. Звертає увагу на те, що нею було сплачено за проведення експертизи призначеної ухвалою суду, проте відповідач авто для огляду не надав. Між тим експерт повернув матеріали без проведення оцінки, визначення середньої вартості автомобіля та без особистого його огляду. Зазначає, що як би суд фактично проводив засідання та оголошував зміст всіх документів що надходили до справи, в тому числі і відповідь від експерта від 05 лютого 2024 року, на яку посилається в рішенні, то стороною позивача було б вчасно прийнятті дії щодо повторного подання клопотання про призначення авто-товарознавчої експертизи без огляду авто. Після ознайомлення з рішенням суду позивач дізналася, що експертиза не була проведена і вартість спірного автомобіля не була визначена. За незалежним звітом №53-16 про незалежну оцінку майна з визначення середньої ринкової вартості спірного автомобіля станом на 25 лютого 2026 року становить 479 810 грн. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши суддю - доповідача, сторони та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону рішення в оскаржуваній частині повній мірі не відповідає. З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 22 квітня 2014 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2022 року розірвано. У період перебування у шлюбі, сторони придбали автомобіль CITROEN BERLINGO, універсал-В, білого кольору, р/н НОМЕР_1 , 2014 року випуску, право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_2 08 травня 2021 року вказаний вище автомобіль на підставі договору, укладеному в ТСЦ 4841 відповідачем ОСОБА_2 було відчужено та перереєстровано на ОСОБА_3 та присвоєно реєстраційним номер - НОМЕР_2 . Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України). Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)). У даній справі під час її розгляду сторони не заперечували про те, що набутий у період шлюбу автомобіль є їх спільною сумісною власністю, Згідно ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого із подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Такі висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 740/3930/15-ц. Факт використання коштів, отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї, повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя. Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц та від 10 червня 2022 року у справі № 544/856/20. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки. Такий висновок був викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц. При цьому, вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі №127/76029/15-ц. Суд розглядаючи справи вважав необхідним зазначити, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що отримані від реалізації спірного автомобіля кошти були витрачені в інтересах сім`ї, такі докази відповідач не надав. Оскільки факт придбання спірного автомобіля у шлюбі, за спільні сумісні кошти подружжя, не оспорюється відповідачем, то суд вважає доведеним і таким, що не підлягає доказуванню, належність його до об`єктів спільної сумісної власності подружжя у зв`язку з чим, позивачка має право на компенсацію вартості частини майна подружжя - автомобіля CITROEN BERLINGO, універсал-В, білого кольору, р/н НОМЕР_1 , 2014 року випуску. З таким висновком суду колегія погоджується. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з відсутності належних доказів вартості спірного транспортного засобу на час розгляду справи, а суд позбавлений можливості визначити розмір належної їй компенсації. Між тим, з таким висновком суду в повній мірі погодитися неможливо з огляду на наступне У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України). Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України). Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)). Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20))». Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)). У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)). Процесуальний закон не містить підстав не враховувати при розгляді спору про поділ спільного майна подружжя предмет, підстави позову, та власне позовні вимоги, які заявив позивач (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2024 року в справі № 362/1505/18 (провадження № 61-6304св23)). Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Так, на підтвердження вартості спірного автомобіля позивачкою були надані роздруківки із відкритого ресурсу мережі Інтернет «auto.ria.com», відповідно до якого середня ринкова вартість аналогічного зі спірним автомобілем, на думку позивачки, становить - 406 600 грн. Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2023 року за клопотанням позивачки було призначено транспортно-товарознавчу експертизу, проведення якої було доручено експертам Регіональної Торгово-промислової палати Миколаївської області. Вказана експертиза не була проведена, оскільки клопотання експерта від 19 грудня 2023 року щодо надання для огляду об`єкту дослідження - спірний автомобіль не було надано та не вказано в ухвалі суду про ведення експертизи без огляду транспортного засобу по матеріалам справи, що вбачається з повідомлення про неможливість проведення судової експертизи. Суд вважав, що клопотання експерта разом із рахунком на оплату експертизи було отримано позивачкою особисто 25 грудня 2023 року, однак оплату експертизи вона не провела і свою думку щодо визначення середньої ринкової ціни автомобіля суду не надала. Між тим, позивачкою в апеляційній інстанції надано копію квитанції про оплату за проведення судової експертизи 26 грудня 2023 року. На підтвердження своїх позовних вимог, під час апеляційного розгляду позивачкою надано звіт №53-26 про незалежну оцінку майна з визначення середньої ринкової вартості автомобіля CITROEN BERLINGO, універсал-В, білого кольору, р/н НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) , 2014 року випуску від 26 лютого 2026 року, виконаний суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 . Згідно вказаного звіту середня ринкова вартість автомобіля CITROEN BERLINGO, реєстраційний номер НОМЕР_3 на дату оцінки - 25 лютого 2026 року становить 479 810 грн. Відповідач ОСОБА_2 , заперечуючи проти вартості спірного автомобіля визначеної оцінювачем ОСОБА_4 вважаючи її завищеною належних та допустимих доказів на спростування не надав. Клопотань про призначення експертизи не заявляв. За такого, розмір компенсації вартості 1/2 частки автомобіля, якій підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки складає 239 905 грн (479 810 грн : 2). За таких обставин, рішення суду на підставі п.1, 3. ч.1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивачки в порядку поділу спільного майна подружжя - автомобіля CITROEN BERLINGO, універсал-В, білого кольору, р/н НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), 2014 року випуску, компенсацію вартості 1/2 частки в сумі 239 905 грн. Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги позивачки та задоволення позову, а відтак з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 5 073,66 грн (2073,66 грн - за подання позову) + (3000 грн - за перегляд в апеляційній інстанції) судового збору. Враховуючи розмір задоволених вимог та оплату позивачки розміру судового збору з відповідача на користь держави підлягає стягненню 924,64 грн судового збору ( 325,39 грн (2 399,05 грн - 2073,66 грн ) - за подання позову + 599, 25 грн (3 599,25 грн - 3000 грн) - за перегляд в апеляційній інстанції). Крім того, з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню витрати за проведення незалежної оцінки майна у розмірі 3000 грн, сплачені відповідно до платіжної інструкції 0.0.4776073967.1 від 26 лютого 2026 року. Що стосується витрат на професійну правову допомогу, то колегія виходить з наступного. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Частинами першою та другою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом третім частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України). З огляду на положення статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (постанова Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19 (провадження № 61-16587св19)). На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, провадження № 14-280цс18). Згідно із частинами першою та другою статті 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 січня 2025 року у справі № 336/1448/22 (провадження № 61-7275св24). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта-шоста статті 137 ЦПК України). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України). Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України). Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони. З власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами. Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21, від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24). У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року та від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20). Як вбачається із матеріалів справи, 22 травня 2024 року адвокатом Єнотовою Л.М. було подано клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. На підтвердження витрат на правничу допомогу додано: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія МК №001543 від 08 лютого 2019 року; копію ордера Серія ВЕ № 1083163 від 27 березня 2023 року; копію договору про надання правничої допомоги та представництва в суді від 27 березня 2025 року укладеного між адвокатом Єновою Л.М. та ОСОБА_1 , детальний опис наданих послуг і витрат на професійну правничу допомогу за договором та Акт-рахунок від 21 травня 2024 року. У пункті 1.1 договору зазначено, що адвокат зобов`язується надавати правничу допомогу в суді та представляти інтереси клієнта, що стосується питання поділу майна подружжя Корабельному районному суді м. Миколаєва та в Миколаївському апеляційному суді. Розмір гонорару адвокату залежить від об`єму виконаної роботи, що підтверджено актом виконаних робіт (п.5.4 Договору). У детальному описі наданих послуг вказані послуги складаються з консультації 1 год 1000 грн, формування правової позиції, підготовка позову та його подання -3 год (3000 грн), ознайомлення з матеріалами справи 1 год (1000 грн), ознайомлення з відзивом, підготування відповіді на відзив 2 год (2000 грн), підготування клопотання про призначення по справі автотоварознавчої експертизи 30 хв. 500 грн), робота з судовим експертом щодо проведення експертизи 2 год (2000 грн), виїзд та прибуття у судове засідання - 5500 грн. У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що, попри волю сторін договору визначити розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України. При цьому колегія суддів враховує загальні засади цивільного судочинства, визначені пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, зокрема, принципи справедливості, добросовісності та розумності. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Ураховуючи наведене, дослідивши та оцінивши надані адвокатом Єновою Л.М., докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, враховуючи заперечення представника відповідача - адвоката Петровського Л.А. щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу, критерії обґрунтованості, пропорційності, співмірності та розумності їх розміру, колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, надану адвокатом Єнововю Л.М. Колегія суддів з огляду на те, що справа, яка переглядається, не відноситься до складних, з урахуванням обсягу фактично виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат, виходячи з конкретних обставин справи, дійшла висновку про часткове стягнення на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом Єновою Лілією Миколаївною задовольнити. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) в порядку поділу спільного майна подружжя - автомобіля CITROEN BERLINGO, універсал-В, білого кольору, р/н НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), 2014 року випуску, компенсацію вартості 1/2 частки в сумі 239 905 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 073,66 грн судового збору, 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 3000 грн за проведення незалежної оцінки майна. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 924,64 грн судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Т.В. Крамаренко Судді: О.В. Локтіонова О.О. Ямкова Повний текст складено 17 квітня 2026 року.